21 травня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/1140/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -
02 березня 2020 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (надалі також - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області) про:
- визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 24.01.2020 №2499-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Калайдинцівської сільської ради Лубенського району Полтавської області;
- зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Калайдинцівської сільської ради Лубенського району Полтавської області за межами с. Халепці відповідно до поданого клопотання від 28.12.2019 за вх. №М-23176/0/25-19.
На обґрунтування вимог позивач зазначив, що виконав усі умови, визначені частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України для отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, проте ГУ Держгеокадастру у Полтавській області протиправно відмовило йому у наданні такого дозволу з підстав, не передбачених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України. На думку позивача, відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оформлена наказом №2499-СГ від 24.01.2020 року є безпідставною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
Ухвалою суду від 10.03.2020 позовну заяву залишено без руху, в зв'язку з її невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
20.03.2020 позивач усунув недоліки позовної заяви, визначені в ухвалі суду від 10.03.2020.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23 березня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
21.05.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву від ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, у якому останній заперечував стосовно позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Мотивував відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою невідповідністю поданого на розгляд клопотання вимогам частинам шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України з огляду на те, що відсутня схема землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель на території Калайдинцівської сільської ради.
Справу розглянуто судом у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
28.12.2019 ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Калайдинцівської сільської ради Лубенського району Полтавської області за межами населеного пункту. До заяви позивач додав копії графічних матеріалів із зображенням бажаного місця розташування земельної ділянки, паспорту та ідентифікаційного коду.
Наказом від 24.01.2020 №2499-СГ Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 відмовило йому у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки, посилаючись на невідповідність поданого на розгляд клопотання вимогам частинам 6 та 7 статті 118 Земельного кодексу України з огляду на те, що відсутня схема землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель на території Калайдинцівської сільської ради.
Позивач, вважаючи наказ від 24.01.2020 №2499-СГ протиправним, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України.
Так, згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Пунктом "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
За приписами частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
З матеріалів справи слідує, що позивач, звертаючись до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області зі заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, додав копії графічних матеріалів із зображенням бажаного місця розташування земельної ділянки, паспорту та ідентифікаційного коду.
Таким чином, позивачем в заяві зазначено цільове призначення земельної ділянки, її орієнтовний розмір, надано необхідний та повний пакет документів, що не спростовується відповідачем.
У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Як визначено частиною сьомою згаданої статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.
Зі змісту наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 24.01.2020 № 2499-СГ суд встановив, що підставою для відмови в наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою відповідач вказав невідповідність поданого на розгляд клопотання вимогам частинам 6 та 7 статті 118 Земельного кодексу України з огляду на те, що відсутня схема землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель на території Калайдинцівської сільської ради.
Надаючи оцінку цьому аргументу відповідача для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, суд виходить з наступного.
Як зазначалось вище, єдиною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, виходячи із вищенаведеної норми, закон надає право відповідачу для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою лише у разі невідповідності місця розташування земельної ділянки вимогам схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць.
Разом з тим суд звертає увагу, що закон не пов'язує можливості для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою через відсутність схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель.
Окрім цього, суд зауважує, що за змістом статті 45 Законом України «Про землеустрій» схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць розробляються з метою визначення перспективи щодо використання та охорони земель, для підготовки обґрунтованих пропозицій у галузі земельних відносин, організації раціонального використання та охорони земель, перерозподілу земель з урахуванням потреби сільського, лісового та водного господарств, розвитку сіл, селищ, міст, територій оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення тощо. Схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць розробляються щодо території відповідного району, села, селища, міста. Схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель району розробляються за рішенням районної ради. Схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель села, селища, міста розробляються за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради.
Згідно із статтею 186 Земельного кодексу України схема землеустрою і техніко-економічне обґрунтування використання та охорони земель району затверджуються районною радою. Схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель села, селища, міста затверджуються відповідною сільською, селищною або міською радою.
Виходячи зі змісту вищенаведеної норми, суд дійшов висновку, що обов'язок щодо розроблення та затвердження схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель покладається на відповідні місцеві ради залежно від місця розташування земельної ділянки.
Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, що викладена в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Отже, позивач не може бути позбавлений свого конституційного права на безоплатне одержання земельної ділянки у власність у межах норм, визначених статтею 121 Земельного кодексу України, з огляду на факт не розроблення та не затвердження органами місцевого самоврядування схеми землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель на території Калайдинцівської сільської ради.
Враховуючи вищевикладене та зважаючи на те, що позивач має право на безоплатне одержання земельної ділянки у власність у межах норм, визначених статтею 121 Земельного кодексу України, виконав умови встановлені законом для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, а тому відсутність схеми землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель на території Калайдинцівської сільської ради не може бути підставою, у розумінні статті 118 Земельного кодексу України, для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
За таких обставин, враховуючи наведені вище положення Земельного кодексу України, суд дійшов висновку, що відповідач не навів належних та допустимих, передбачених законом підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.
Відтак, суд приходить до висновку про необхідність визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 24.01.2020 №2499-СГ.
Вирішуючи позовну вимогу про зобов'язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд виходить з наступного.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З приписів вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16.05.2019 по справі № 812/1312/18.
Як зазначалося судом, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні регламентовано частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.02.2019 по справі № 814/702/17.
Враховуючи, що позивачем разом із заявою від 28.12.2019 надано усі необхідні документи, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України (графічні матеріали, на яких зображено бажане місце розташування земельної ділянки, копію паспорту громадянина України, копію ідентифікаційного коду) та зважаючи на відсутність підстав для відмови, визначених частиною 7 цієї статті, відповідач не мав повноважень відмовляти у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
Приймаючи рішення у даній справі суд також враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року по справі №21-1465а15, яка полягає у тому, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
У зв'язку із зазначеними обставинами суд погоджується із обраним позивачем способом захисту порушених прав та вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Калайдинцівської сільської ради Лубенського району Полтавської області за межами с. Халепці відповідно до поданої заяви від 28.12.2019 за вх. №М-23176/0/25-19.
За викладених обставин позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн, стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Держгеокадастру у Полтавській області підлягає судовий збір у розмірі 840,80 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул.Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області № 2499-СГ від 24 січня 2020 року «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Калайдинцівської сільської ради Лубенського району Полтавської області.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Калайдинцівської сільської ради Лубенського району Полтавської області за межами с. Халепці відповідно до поданої заяви від 28.12.2019 за вх. №М-23176/0/25-19.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул.Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя К.І. Клочко