22 травня 2020 року м. ПолтаваСправа № 816/2371/16
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Полтавської обласної державної адміністрації до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_1 про визнання незаконною та скасування постанови, -
23 грудня 2016 року Полтавська обласна державна адміністрація звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання незаконною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження №53011267 від 01 грудня 2016 року.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року, що залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року, адміністративний позов Полтавської обласної державної адміністрації задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження №53011267 від 01 грудня 2016 року. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України судові витрати, понесені Полтавською обласною державною адміністрацією у зв'язку зі сплатою судового збору у розмірі 1378,00 грн /а.с. 110-116, 159-163, т.1/.
Постановою Верховного Суду від 05 березня 2020 року касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задоволено частково. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року скасовано. Справу направлено на новий судовий розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду /а.с. 215-221, т.1/.
Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 березня 2020 року справа передана судді Ясиновському І.Г.
Ухвалою суду від 23 березня 2020 року позовну заяву було залишено без руху у зв'язку з невідповідністю її вимогам статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України. Недоліки зобов'язано усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду позовної заяви, оформленої відповідно до частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, у тому числі, із зазначенням особи, до якої звернені вимоги позову, в якості відповідача з урахуванням положень 287 Кодексу адміністративного судочинства, зазначивши повне найменування управління, його місцезнаходження, поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, відомі номери засобів зв'язку, його офіційну електронну адресу або адресу електронної пошти), а також копій такої позовної заяви відповідно до кількості учасників справи.
Ухвалою суду від 03 квітня 2020 року продовжено строк на усунення недоліків до 24 квітня 2020 року.
24 квітня 2020 року позивачем подано до суду уточнену позовну заяву разом з її копіями для направлення учасникам справи, відповідно до якої визначено в якості належного відповідача - Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із зазначенням коду ЄДРПОУ 33743494.
Ухвалою суду від 27 квітня 2020 року уточнену позовну заяву залишено без руху у зв'язку з невідповідністю її вимогам статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
06 травня 2020 року позивачем надано до суду документи, якими усунуто недоліки позовної заяви, визначені ухвалою суду від 27 квітня 2020 року, у тому числі надано уточнений адміністративний позов /а.с. 51-95, т.2/.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що головний державний виконавець ВПВР Департаменту ДВС МЮУ Медведєв О.В. перевищив свої повноваження відкривши виконавче провадження не за місцем знаходження боржника згідно вимог нового Закону України "Про виконавче провадження". Крім того, Полтавською ОДА вжиті заходи для виконання постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 27.07.2016 у справі №816/319/16. Так, 01.11.2016 було проведено засідання Обласної комісії з визначення даних про заробітну плату працівників за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках (протокол №3 від 01.11.2016), на якому повторно розглянуто питання видачі довідки ОСОБА_1 згідно рішення суду, за результатами розгляду якого вирішено звернутися до суду за роз'ясненням. 04.11.2016 Департамент соціального захисту населення Полтавської ОДА звернувся до суду із відповідною заявою про роз'яснення, однак на момент звернення до суду з даним позовом ухвали суду за результатами розгляду заяви про роз'яснення не надходило. На підставі отриманого роз'яснення згідно ухвали від 13.12.2016 проведено засідання комісії та вирішено видати ОСОБА_1 довідку за рішення суду.
Ухвалою суду від 12 травня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та провадження у справі відкрито. Вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Судом також враховується, що представник відповідача в судовому засіданні під час первинного розгляду даної справи проти задоволення позовних вимог Полтавської ОДА заперечував, посилаючись на те, що постанову про відкриття виконавчого провадження №53011267 від 01.12.2016 винесено головним державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС МЮУ Медведєвим О.В. правомірно з дотриманням положень Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, Законів України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та "Про виконавче провадження". Викладені у позові доводи Полтавської ОДА щодо самостійного виконання рішення боржником ніяким чином не впливають на питання законності чи незаконності оскаржуваної постанови, а за наявності підтверджуючих документів можуть бути підставою для закінчення виконавчого провадження.
В межах нового розгляду справи відповідач не скористався правом надання відзиву на позовну заяву, хоча повідомлявся про розгляд справи належним чином.
Від третьої особи також не надходили письмові пояснення ані в межах первинного розгляду даної справи, ані в межах нового її розгляду.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця визначені статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини четвертої якої адміністративна справа вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.
При цьому, як передбачено частиною першою статті 269 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, визначених, зокрема, статтею 287 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною четвертою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.07.2016 у справі №816/319/16 адміністративний позов ОСОБА_1 до Обласної комісії з визначення даних про заробітну плату працівників за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках, Центральної комісії з визначення даних про заробітну плату працівників за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках, Полтавської ОДА, Міністерства соціальної політики України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Департамент праці та соціального захисту населення Полтавської ОДА про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано рішення Обласної комісії з визначення даних про заробітну плату працівників за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках від 07.05.2014, зазначене у протоколі №12, та від 10.09.2015, зазначене у протоколі №4, у частині погодження проекту розрахунку про заробітну плату за період роботи в зоні відчуження стосовно ОСОБА_1 щодо невизначення та невключення в довідки від 07.05.2014 №46/12 та від 10.09.2015 №10-13/97/4 преміювання за роботу в зоні ЧАЕС відповідно до постанови Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 07.05.1986 №153/10-43 з обмеженням, передбаченим підпунктом 3 пункту 1 постанови Ради Міністрів УРСР і Української республіканської Ради професійних Спілок від 10.06.1986 №207-7. Визнано протиправними та скасовано рішення Центральної комісії з визначення даних про заробітну плату працівників за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках щодо ОСОБА_1 від 04.12.2014 (протокол №15) та від 26.11.2015 (протокол №26). Зобов'язано Обласну комісію з визначення даних про заробітну плату працівників за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках та Полтавську ОДА у строк, визначений Типовим положенням "Про комісії з визначення даних про заробітну плату працівників за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2012 №886, повторно розглянути питання щодо визначення ОСОБА_1 даних про заробітну плату за роботу в зоні відчуження в 1986 році та включеннях їх у довідку, а саме: преміювання за роботу в зоні ЧАЕС відповідно до постанови Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 07.05.1986 №153/10-43 з обмеженням, передбаченим підпунктом 3 пункту 1 постанови Ради Міністрів УРСР і Української республіканської Ради професійних Спілок від 10.06.1986 №207-7. У іншій частині позовних вимог відмовлено /а.с. 86-90, т.1/.
Постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 27.07.2016 у справі №816/319/16 набрала законної сили 30.08.2016.
Для примусового виконання вказаної постанови Полтавським окружним адміністративним судом 04.11.2016 видано виконавчий лист у справі №816/319/16 /а.с. 65-66, т.1/.
25.11.2016 за вх.№36770-0-33-16 відповідальним підрозділом відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України зареєстровано заяву ОСОБА_1 від 14.11.2016 про прийняття до виконання виконавчого листа у адміністративній справі №816/319/16, виданого Полтавським окружним адміністративним судом 04.11.2016 (а.с. 62-64). До своєї заяви ОСОБА_1 додав оригінал виконавчого листа у справі 816/319/16, копію паспорту, копію посвідчення інваліда війни, копію поштового конверту з датою відправлення рекомендованого листа з Полтавського окружного адміністративного суду, копію заяви від 13.09.2016 до голови Полтавської ОДА про повторний перегляд справи в Обласній комісії згідно рішення суду, копію відповіді Департаменту соціального захисту населення Полтавської ОДА /а.с. 65-76, т.1/.
30.11.2016 виконавчий лист №816/319/16 від 04.11.2016 переданий до виконання ВПВР Департаменту ДВС МЮУ /а.с. 61, т.1/.
01.12.2016 головним державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС МЮУ Медведєвим О.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №53011267 з примусового виконання виконавчого листа №816/319/16 Полтавського окружного адміністративного суду від 04.11.2016 /а.с. 79-80, т.1/. Вказаною постановою боржника - Полтавську ОДА зобов'язано виконати рішення суду протягом 10 робочих днів та стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 6400,00 грн.
Листом від 01.12.2016 за вих.№53011267/16 Полтавську ОДА та ОСОБА_1 повідомлено про винесення головним державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС МЮУ Медведєвим О.В. постанови про відкриття виконавчого провадження №53011267 від 01.12.2016 /а.с. 77-78, т.1/. Зазначений лист Полтавська ОДА отримала 12.12.2016 /а.с. 10, т.1/.
Не погоджуючись з вказаною постановою, Полтавська ОДА звернулася до суду з позовом про визнання постанови незаконною та її скасування.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року, адміністративний позов Полтавської обласної державної адміністрації задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження №53011267 від 01 грудня 2016 року. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України судові витрати, понесені Полтавською обласною державною адміністрацією у зв'язку зі сплатою судового збору у розмірі 1378,00 грн /а.с. 110-116, 159-163, т.1/.
Постановою Верховного Суду від 05 березня 2020 року касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задоволено частково. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року скасовано. Справу направлено на новий судовий розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду /а.с. 215-221, т.1/.
Так, направляючи справу на новий судовий розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду, Верховним Судом вказаною постановою від 05 березня 2020 року наголошено на наступних обставинах:
"16. Відповідно до частини 2 статті 181 КАС України, позовну заяву може бути подано до суду, зокрема у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна булла дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
17. Частиною 1 статті 100 КАС України (у редакції, чинній на час подання позову) встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
18. В цій справі предметом оскарження є постанови державного виконавця, відтак з огляду на викладені вище положення норм КАС України строк на їх оскарження становить десять днів.
19. Так судами обох інстанцій встановлено, що оскаржена постанова державного виконавця від 01.12.2016 була направлена відповідачу листом від 01.12.2016 і отримана останнім 12.12.2016.
20. Тобто останнім днем десятиденного строку на подання позову про оскарження цієї постанови є 22.12.2016, а позов відповідно до вхідного реєстраційного штампу Полтавського окружного адміністративного суду поданий до суду 23.12.2016.
21. Конверту, у разі подання позову шляхом поштового зв'язку, матеріали справи не містять, а день подачі позову не є вихідним днем.
22. Таким чином, з огляду на викладене, позов поданий з пропуском десятиденного строку звернення до суду і підстави для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду у позовній заяві та доданих до неї матеріалів не зазначені.
20. Матеріали справи свідчать, що судом першої інстанції питання дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом на стадії відкриття та підготовчого провадження судом першої інстанції не вирішувалось.
21. Постанова суду першої інстанції містить висновок про звернення позивачем з позовом до суду з дотриманням десятиденного строку, проте мотиви такого висновку та відповідні йому докази, у постанові не наведені.
22. В апеляційній скарзі відповідачем були викладені доводи щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом та допущені судом першої інстанції порушення процесуальних норм, однак останні залишились поза увагою суду апеляційної інстанції, оскільки ухвала апеляційного суду не містить відповіді на цей аргумент апеляційної скарги і відповідно мотивувань його не прийняття.
23. Крім того в апеляційній скарзі відповідачем також було зазначено про неналежного відповідача у справі, та вказано, що не залучення судом першої інстанції належного відповідача призвело до прийняття помилкового рішення у справі.
24. Так, відповідно до частини третьої статті 181 КАС України (в редакції чинній на час розгляду справи), яка повністю кореспондується з частиною третьою статті 287 КАС України в чинній редакції, відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.
25. Згідно з статтею 6 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" систему органів примусового виконання рішень становлять:
1) Міністерство юстиції України;
2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
26. Відповідно до пункту 3 Розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року N 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2832/5), органами державної виконавчої служби є:
Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень;
управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень;
районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції (далі - відділи державної виконавчої служби).
27. Отже, в цій категорії справ на час звернення позивача з позовом до суду, відповідачами могли бути лише перераховані органи державної виконавчої служби. У зв'язку з тим, що структурні підрозділи органів державної виконавчої служби: відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділи примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі не визначені як самостійні органи державної виконавчої служби, вони не є суб'єктами владних повноважень, які за законом відносяться до належних відповідачів.
28. Враховуючи те, що наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним, у разі подання позовної заяви до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, є підставою для застосування приписів статті 52 КАС України.
29. Вказані обставини залишились поза увагою, як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції. Водночас вказана обставина була аргументом апеляційної скарги."
На виконання вимог вказаної постанови Верховного суду, в межах нового судового розгляду суд зазначає наступне.
По-перше, строк звернення до суду пропущено лише на один календарний день. При цьому, позивачем відповідно до змісту уточненого адміністративного суду зазначено, що первісний позов підписано 21.12.2016, тобто строк звернення до суду не пропущено.
У відповідності ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст. 5 КАС України).
Оцінюючи обставини, що перешкоджали реалізації процесуального права на звернення до суду, на які позивач посилається як на поважні, суд виходить з оцінки та аналізу всіх наведених у заяві доводів і з того, чи мав позивач за таких обставин можливість своєчасно реалізувати право на звернення до суду (чи відсутні були вагомі перешкоди, труднощі для реалізації цього права).
Рішенням Європейського Суду з прав людини по справі "Іліан проти Туреччини" встановлено, що правило встановлення обмежень до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
В рішеннях у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Зазначене визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином у питанні строку звернення до суду Європейський суд з прав людини вказує на відсутність у даного строку абсолютного характеру та необхідність утриматись від надто суворого тлумачення процесуальних норм, яке може мати наслідком позбавлення особи права на доступ до правосуддя.
Враховуючи завдання адміністративного судочинства та право особи на звернення до адміністративного суду та факт розгляду даної справи по суті всіма судовими інстанціями з 23.01.2017, а також те, що строк звернення з адміністративним позовом до суду пропущено позивачем лише на один календарний день, суд вважає за можливе визнати такий строк дотриманим.
По-друге, з метою належного визначення відповідача у даній справі та на виконання ухвал суду про залишення без руху позовної заяви від 23 березня 2020 року, про продовження строку для усунення недоліків позовної заяви від 03.04.2020, а також про залишення без руху уточненого адміністративного позову, позивачем визначено в якості належного відповідача Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Розглядаючи даний спір по суті та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог Полтавської ОДА, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За приписами статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів:
1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;
2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;
3) виконавчих написів нотаріусів;
4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;
5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди;
6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами;
8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;
9) рішень (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.
Частиною першою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Статтею 6 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 02.06.2016 №1403-VIII визначено, що систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
Згідно з частинами першою та третьою статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Виконання рішення, яке зобов'язує боржника вчинити певні дії, здійснюється виконавцем за місцем вчинення таких дій.
Особливості підвідомчості виконавчих проваджень органам державної виконавчої служби та утворення виконавчих груп визначає стаття 25 Закону України "Про виконавче провадження".
Так, згідно вказаної статті за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення (у разі якщо виконавчі провадження про стягнення коштів з одного боржника відкрито у кількох органах державної виконавчої служби, якщо боржник та його майно перебувають на території адміністративно-територіальних одиниць, віднесених до підвідомчості різних органів державної виконавчої служби, тощо), або у разі виконання зведеного виконавчого провадження в органах державної виконавчої служби можуть утворюватися виконавчі групи в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.
У разі хвороби державного виконавця, його перебування у відрядженні чи відпустці, звільнення чи відсторонення від посади державного виконавця, включення державного виконавця до складу виконавчої групи при іншому органі державної виконавчої служби, відводу (самовідводу) державного виконавця, наявності інших обставин, що ускладнюють виконання рішення, виконавче провадження може бути передане від одного державного виконавця до іншого.
У разі відводу (самовідводу) всіх державних виконавців органу державної виконавчої служби, утворення виконавчої групи, якщо виконавчі провадження щодо одного й того самого боржника відкриті в різних органах державної виконавчої служби, наявності інших обставин, що ускладнюють виконання рішення, виконавче провадження може бути передане від одного органу державної виконавчої служби до іншого.
Передача виконавчих проваджень від одного державного виконавця до іншого, від одного органу державної виконавчої служби до іншого або до виконавчої групи здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.
За приписами статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Як слідує з матеріалів справи, боржником у виконавчому провадженні №53011267, відкритому спірною постановою від 01.12.2016 з примусового виконання виконавчого листа №816/319/16 Полтавського окружного адміністративного суду від 04.11.2016 про зобов'язання Обласну комісію з визначення даних про заробітну плату працівників за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках та Полтавську ОДА у строк, визначений Типовим положенням "Про комісії з визначення даних про заробітну плату працівників за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2012 №886, повторно розглянути питання щодо визначення ОСОБА_1 даних про заробітну плату за роботу в зоні відчуження в 1986 році та включеннях їх у довідку, а саме: преміювання за роботу в зоні ЧАЕС відповідно до постанови Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 07.05.1986 №153/10-43 з обмеженням, передбаченим підпунктом 3 пункту 1 постанови Ради Міністрів УРСР і Української республіканської Ради професійних Спілок від 10.06.1986 №207-7, є Полтавська ОДА, місцезнаходження якої: м. Полтава, вул. Жовтнева (Соборності), 45 /а.с. 79-80, т.1/.
Отже, з огляду на положення статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії відносно боржника Полтавської ОДА мали провадитися державним виконавцем органу державної виконавчої служби, до функцій якого територіально відноситься вчинення таких виконавчих дій, тобто державним виконавцем за місцезнаходженням Полтавської ОДА.
Натомість, в спірному випадку виконавче провадження №53011267 з примусового виконання виконавчого листа №816/319/16 було відкрите головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєвим О.В. з порушенням приписів статей 24 та 25 Закону України "Про виконавче провадження" щодо територіальної підвідомчості виконавчого провадження органу державної виконавчої служби.
В судовому засіданні під час первинного розгляду справи судом першої інстанції представник відповідача посилався на те, що при відкритті виконавчого провадження №53011267 та винесенні спірної постанови головний державний виконавець, зокрема, керувався положеннями пункту 4 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2832/5), відповідно до якого Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, за якими боржниками є Апарат Верховної Ради України, Адміністрація Президента України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, апеляційні суди, Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, Національне антикорупційне бюро України, Вища рада юстиції, Національний банк України, Рахункова палата, Управління справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації та їх структурні підрозділи, інші органи державної влади та їх посадові особи.
З цього приводу суд зазначає, що вказана Інструкція має рекомендаційний характер та меншу юридичну силу, ніж норми нового Закону України "Про виконавче провадження", які не містять приписів щодо підвідомчості ВПВР Департаменту ДВС МЮУ рішень, боржниками за якими є обласні державні адміністрації та навпаки, чітко визначають, що виконавчі дії мають провадитися державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна.
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що при винесенні спірної постанови про відкриття виконавчого провадження головний державний виконавець ВПВР Департаменту ДВС МЮУ діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Законом України "Про виконавче провадження", а отже позовні вимоги Полтавської ОДА є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Водночас, зважаючи на те, що оскаржувана постанова є правовим актом індивідуальної дії, який відповідно до повноважень суду, встановлених частиною другою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, визнається судом протиправним і скасовується, суд вважає за необхідне згідно з частиною другою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог про визнання незаконною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження №53011267 від 01.12.2016 і визнати протиправною та скасувати вказану постанову.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно платіжного доручення №595 від 21.12.2016 позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1378,00 грн /а.с.4 т.1/.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов Полтавської обласної державної адміністрації (вул. Соборності, 45, м. Полтава, 36000, ідентифікаційний код 00022591) до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул. Січових Стрільців, 73, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код 00015622), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про визнання незаконною та скасування постанови задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження №53011267 від 01 грудня 2016 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України судові витрати, понесені Полтавською обласною державною адміністрацією у зв'язку зі сплатою судового збору у розмірі 1378,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Другого апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його складення.
Суддя І.Г.Ясиновський