Справа № 420/2781/20
25 травня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83; код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення № 156050005517 від 19.02.2020р., зобов'язання зарахувати до пільгового стажу періоди роботи та призначити пенсію за віком, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ в Одеській області), в якому позивач просить:
визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Одеській області № 156050005517 від 19.02.2020 р. про відмову в призначенні пенсії;
зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 , що надає право на отримання пільгової пенсії за віком, періоди роботи:
-на посаді підземного учня прохідника з повним робочим днем у шахті на шахті ім. А.Б. Батова в/о «Макіїввугілля» з 25.06.1990 р. по 31.07.1990р.;
-на посаді учня прохідника підземного з повним робочим днем у шахті у 3-ому шахтопрохідницькому будівельному управлінні треста «Донецькшахтопроходка» з 24.06.1991 р. по 09.08.1991 р.;
-на посадах учня прохідника підземного з повним робочим днем у шахті та прохідника 4-го розряду підземного з повним робочим днем у шахті на шахті ім. А.Б. Батова в/о «Макіїввугілля» з 15.06.1992 р. по 29.08.1992 р.;
-на посаді гірничого майстра підземного з повним робочим днем у шахті у Макіївському шахтобудівельному управлінні відкритого акціонерного товариства ГХК ДШБ (код ЄДРПОУ виробничого підрозділу: 00180640) з 10.08.1993р. по 31.12.1998 р.;
зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди:
-навчання у Донецькому політехнічному інституті з 01.09.1987 р. по 24.06.1988 р., з 27.09.1989 р. по 16.06.1993 р.;
-роботи на посаді гірничого майстра підземного з повним робочим днем у шахті у Макіївському шахтобудівельному управлінні відкритого акціонерного товариства ГХК ДШБ (код ЄДРПОУ виробничого підрозділу: 00180640) з 10.08.1993р. по 31.12.1998 р.;
зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 по одному року за кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах;
зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 15.03.2020 р. довічно.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у лютому 2020р. позивач звернувся до Лиманського відділу обслуговування громалян із заявою про призначення пенсії за віком, додавши необхідні документи. Проте після розгляду поданих документів рішенням відповідача № 156050005517 від 19.02.2020 р. позивачу протиправно відмовлено в призначенні пенсії, у зв'язку з тим, що до його пільгового стажу роботи не було зараховано усі періоди роботи. Позивач вважає, що за період його трудової діяльності у нього наявний стаж на підземних роботах, який складає 13 років 1 місяць. Старховий стаж, який складає 31 рік 11 місяців 14 днів. Позивач вважає оскаржуване рішення протиправним, а неврахування ГУ ПФУ в Одеській області під час розгляду питання щодо призначення пенсії пільгового стажу на підземних роботах за період навчання (5 місяців 8 днів), періоду роботи на посаді гірничого майстра підземного з повним робочим днем у шахті у Макіївському шахтобудівельному управлінні відкритого акціонерного товариства ГХК ДШБ з 10.08.1993р. по 31.12.1998р. (5 років 4 місяці 22 дні) та зменшення страхового стажу практично на 10 років є безпідставним та таким, що порушує його право на соціальний захист.
Від ГУ ПФУ в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 16248/20 від 21.04.2020 р.), в якому відповідач в обґрунтування правової позиції, посилаючись на приписи п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 р., зазначив, що згідно з даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування спеціальний стаж позивача становить лише 7 років 3 місяці (періоди роботи з 01.01.1999р. по 16.02.2000р., з 01.01.2001р. по 28.02.2006р., з 01.01.2007р. по 11.07.2007р., з 01.12.2007р. по 04.12.2007р., з 01.01.2008р. по 14.06.2008р.). Посилаючись на відсутність у реєстрі застрахованих осіб відомостей про інший спеціальний трудовий стаж, відповідач зазначив щодо неможливості зарахування до пільгового стажу періодів роботи згідно трудової книжки. При цьому зазначено про ненадання уточнюючих довідок на підтвердження відповідних періодів роботи. На думку відповідача, вимоги про зобов'язання призначити пенсію за віком є необґрунтованими, оскільки судом не може підмінятися орган ПФУ, наділений дискреційними повноваженнями щодо прийняття рішень про призначення (перерахунок) або про відмову у призначенні (перерахунку) пенсії.
Ухвалою від 04.04.2020 р. відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
За приписами ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-
Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , є внутрішньо переміщеною особою та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
17.02.2020р. (вх. № 467 від 19.02.2020р.) позивач звернувся до Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Одесі із заявою про призначення пенсії відповідно до п.1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», додавши відповідні документи (а.с. 47-49).
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 25.03.2020р. (а.с. 46) позивача повідомлено про відмову рішенням ГУ ПФУ в Одеській області № 156050005517 від 19.02.2020р. у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.
Так, рішенням ГУ ПФУ в Одеській області № 156050005517 від 19.02.2020р. позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». В обґрунтування зазначеного рішення відповідач, посилаючись на приписи п.1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зазначив щодо відсутності у позивача права виходу на пенсію у зв'язку з відсутністю визначеного законодавством страхового стажу, який за обрахунком органу Пенсійного фонду України склав 22 роки (пільговий стаж 7 років 3 місяці) (а.с. 50).
Позивач, вважаючи протиправним рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії, звернувся до суду з цим позовом .
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
За приписами п.п. «а», «б» ст. 3 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів*, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України; особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Згідно ст. 22 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії за віком призначаються довічно, незалежно від стану здоров'я.
Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи, зокрема: з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 22 років 6 місяців у чоловіків і не менше 17 років 6 місяців у жінок.
Вдповідно до п.1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу, зокрема: з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 22 років 6 місяців у чоловіків і не менше 17 років 6 місяців у жінок.
З урахуванням наведених норм, станом на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії, необхідною умовою для її призначення є наявність не менше 22 років 6 місяців стажу роботи.
Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч.2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом. За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Згідно ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
Відповідно до Списку №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР №1173 від 22.08.1956 р., право на призначення пенсії відповідно до пункту "а" ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» мали всі робітники, інженерно-технічні працівники і службовці, зайняті повний робочий день на підземних роботах з видобутку вугілля, руди, сланцю, нафти, озокериту, газу, графіту, азбесту, солі, слюди і інших рудних і нерудних копалин, в геологорозвідці, на дренажних шахтах, на будівництві шахт, рудників і інших підземних споруд, а також всі працівники, зайняті повний робочий день під землею на обслуговуванні зазначених вище робітників і службовців (медперсонал підземних (здоровпунктів, працівники підземної телефонного зв'язку і т. д.).
Згідно Списку №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів СРСР №10 від 26.01.1991 р., право на призначення пенсії відповідно до п."а" ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» мали всі робітники, зайняті повний робочий день на підземних роботах.
Згідно Списку №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №162 від 11.03.1994 р., право на призначення пенсії відповідно до п."а" ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» мали, зокрема: всі робітники, зайняті повний робочий день на підземних роботах; керівники і спеціалісти підземних дільниць.
Механізм підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремої категорії працівників у разі ліквідації підприємства, установи та організації без визначення правонаступника, визначений Порядком підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України №18-1 від 10.11.2006 р. (далі - Порядок №18-1).
Дія цього Порядку поширюється на осіб, які працювали на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, а також на осіб, яким призначено пенсію до набрання чинності цим Порядком (далі - робота, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років) (пункт 2 Порядку №18-1).
Відповідно до пункту 11 Порядку №18-1 для підтвердження стажу роботи заявник подає до управління Пенсійного фонду України у районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах за місцем проживання (реєстрації) такі документи: 1) заяву про підтвердження стажу роботи; 2) витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр), а для підприємств, установ, організацій, ліквідованих до 01 липня 2004 року та/або щодо яких відсутні дані про проведення реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі, - інші документи, які мають підтверджувати факт припинення підприємства, установи, організації в результаті їх ліквідації (у тому числі архівні); 3) трудову книжку; 4) документи, видані архівними установами, зокрема: а) довідку про заробітну плату; б) копії документів про проведення атестації робочих місць; в) копії документів про переведення на іншу роботу, на роботу з неповним робочим днем, надання відпусток без збереження заробітної плати (у разі відсутності - довідка про їх відсутність).
Відповідно до п.20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 р., у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що право особи на призначення пільгової пенсії згідно має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала на роботах, віднесених до Списків № 1 або № 2, і необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт за Списком № 1 або № 2. Відсутність підтвердження цих обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу та призначення пенсії на пільгових умовах.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 06 грудня 2015 року у справі № 686/19687/14а.
Відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №442 від 01.08.1992 р., атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому. Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між роботодавцем і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років.
З аналізу норм вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України, вбачається, що проведення атестації робочих місць покладалося на підприємства у разі наявності шкідливих умов праці на виробництві, згідно затверджених Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників.
Проведення атестації робочого місця, зайнятість повний робочий день на роботі з шкідливими умовами праці на посаді, яка передбачена Списком виробництв, робіт, професій, посад і показників є обов'язковим умовами призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно пункту "а" ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». У разі відсутності такої інформації у трудовій книжці, надання пенсійному органу уточнюючої довідки, встановленої форми є обов'язковим.
У серпні 1992 року затверджено Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці, згідно з яким однією з умов призначення пільгових пенсій з 21.08.1992 р. є підтвердження відповідних умов праці працівника за результатами атестації робочих місць.
Разом з тим, слід зазначити, що атестація робочих місць до 21.08.1992 р. не була передбачена законодавством, а тому не проводилась і не повинна була проводитись.
21.08.1992 р. набрав чинності Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 442 від 01.08.1992 р. З цього часу визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах провадиться на підставі результатів атестації відповідних робочих місць за умовами праці.
Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації в строки, передбачені колективним договором, але не рідше як один раз на п'ять років.
Для підтвердження результатів атестації робочого місця видається наказ по підприємству про результати атестації робочих місць. Витяги з наказу заносяться до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
З урахуванням наведеного, робочі місця, на яких позивач працював у період навчання у Донецькому політехнічному інституті, не підлягали атестації, оскільки відповідні періоди роботи були до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 442 від 01.08.1992 р.
При цьому, як вбачається з відомостей виписки з наказу Макіївського шахтобудівельного управління № 5 треста «Макіївкашахтбуд» № 164 від 21.12.1994р., на підприємсті, де працював позивач, було проведено атестацію робочих місць за умовами, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, за результатами якої до списку таких професій включено професію гірничого майстра, за якою позивач працював у період з 10.08.1993р. по 31.12.1998р.
Відповідно до абз. 2 п.4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №442 від 01.08.1992 р., відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
При цьому, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 19.02.2020р. у справі № 520/15025/16-а, особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII. Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1.
Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до положень вказаної законодавчої норми, до стажу роботи зараховується також, зокрема: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю; військова служба; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі;
Згідно ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.93р. «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Суд зазначає, що вищевказаний Порядок поширюється саме на випадки відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно матеріалів справи, пільговий стаж позивача (стаж на підземних роботах) за період з 01.01.1999р. по 31.01.2020р. розраховано ГУ ПФУ в Одеській області, складає 7 років 3 місяці (періоди роботи з 01.01.1999р. по 16.02.2000р., з 01.01.2001р. по 28.02.2006р., з 01.01.2007р. по 11.07.2007р., з 01.12.2007р. по 04.12.2007р., з 01.01.2008р. по 14.06.2008р.), з чим позивач згодний та не оскаржує в межах даної справи.
Проте, на переконання позивача, за весь період його трудової діяльності у нього наявний стаж на підземних роботах, який складає 13 років 1 місяць, страховий стаж скаладає 31 рік 11 місяців 14 днів.
Судом встановлено, що у період з 01.09.1987р. позивач вступив до Донецького політехнічного інституту на денну форму навчання за спеціальністю «будівництво підземних споруд та шахт». У період з 25.06.1988р. по 26.09.1989р. знаходився в академічній відпустці. На час вказаної відпустки у період з 25.06.1988р. по 26.09.1989р. позивач перебував на службі у лавах радянської армії, на підтвердження чого надано копії архівної довідки № 40/19-15 від 05.02.2020р. та військового квитка НОМЕР_2 від 25.06.1988р. (а.с. 27-29).
Згідно матеріалів справи, у тому числі записів у трудовій книжці позивача НОМЕР_3 , можливо виокремити такі періоди його роботи:
виробнича практика на посаді підземного учня прохідника з повним робочим днем у шахті на шахті ім. А.Б. Батова в/о «Макіїввугілля» з 25.06.1990 р. по 31.07.1990р. (запис № 1 у трудовій книжці);
виробнича практика на посаді учня прохідника підземного з повним робочим днем у шахті у 3-ому шахтопрохідницькому будівельному управлінні треста «Донецькшахтопроходка» з 24.06.1991 р. по 09.08.1991 р. (запис № 2 у трудовій книжці);
виробнича практика на посадах учня прохідника підземного з повним робочим днем у шахті та прохідника 4-го розряду підземного з повним робочим днем у шахті на шахті ім. А.Б. Батова в/о «Макіїввугілля» з 15.06.1992 р. по 29.08.1992 р. (записи №№ 3-4 у трудовій книжці);
на посаді гірничого майстра підземного з повним робочим днем у шахті у Макіївському шахтобудівельному управлінні відкритого акціонерного товариства ГХК ДШБ (код ЄДРПОУ виробничого підрозділу: 00180640) з 10.08.1993р. по 31.12.1998 р. (записи у трудовій книжці №№ 5-8; довідка №179 від 17.06.2014р.).
За період з 01.01.1999р. по 31.01.2020р. у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування наявні відомості щодо сплати за позивача внесків для призначення пенсії, що підтверджується Формою ОК-5 від 17.02.2020р.
Як вбачається з матеріалів справи, у трудовій книжці позивача наявні записи щодо проходження вищевказаних виробничих практик на підземних роботах із зазначенням про виконання таких робіт на умовах повного робчого часу у шахті, запис про роботу на посаді гірничого майстра підземного з повним робочим днем у шахті Макіївського шахтобудівельного управління відкритого акціонерного товариства ГХК ДШБ.
Крім того, позивачем додатково надано довідку № 179 від 17.06.2014р. про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії у зв'язку з відсутністю трудової книжки або відповідних записів у ній (а.с. 37-38).
На підтвердження наявності у позивача 4 років 6 місяців 4 днів стажу, отриманого під час навчання у Донецькому політехнічному інституті (у період з 01.09.1987р. по 16.06.1993р.) надано архівну довідку № 40/19-15 від 05.02.2020р. (а.с. 27). Проте зазначених обставин протиправно не враховано відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення.
Щодо правових підстав для врахування архівної довідки № 40/19-15 від 05.02.2020р., суд виходив із наступного.
Згідно ч. 2 ст.14 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" від 20 березня 2003 року № 638-ІV (зі змінами, внесеними Законом України від 05 червня 2014 року) у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 1085 від 07.11.2014 р. (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України № 79-р від 07.02.2018 р.) м. Луганськ та м. Лутугине Луганської області належать до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Закон України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" від 18 січня 2018 року № 2268-VIII (далі - Закон № 2268-VIII) має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.
У межах тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях діє особливий порядок забезпечення прав і свобод цивільного населення, визначений цим Законом, іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі "Ковач проти України" від 07 лютого 2008 року, пункт 59 рішення у справі "Мельниченко проти України" від 19 жовтня 2004 року, пункт 50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" від 13 січня 2011 року, пункт 54 рішення у справі "Швидка проти України" від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до ч.2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
За ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Отже, позивач опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії та ч. 3 ст. 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Крім того, відповідач має враховувати висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, "Loizidou v. Turkey", "Cyprus v. Turkey"), а також Молдови та Росії (зокрема, "Mozer v. the Republic of Moldova and Russia", "Ilascu and Others v. Moldova and Russia"), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони. Застосовуючи "намібійський виняток" у справі "Кіпр проти Туреччини", ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Враховуючи викладене, неврахування уточнюючої страховий стаж довідки № 40/19-15 від 05.02.2020р., виданої підприємством, що розташоване на тимчасово непідконтрольній українській владі території, порушує баланс між конституційним правом позивача на соціальне забезпечення та завданням відповідача щодо перевірки правильності нарахування пенсії.
З наведених підстав суд приймає до уваги інформацію, що міститься у вищенаведеній довідці, наданій позивачем на підтвердження спірних періодів роботи, оскільки така інформація в повній мірі узгоджується з записами у трудовій книжці.
Відповідно до ст.ст. 80, 81 Закону України «Про пенсійне забезпечення» заява про призначення пенсії працюючим подається за місцем роботи, а непрацюючим - до зазначених у статті 81 цього Закону органів за місцем проживання заявника. Призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Згідно приписів п.п. 1.6, 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005р., звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Беручи до уваги наведене, враховуючи встановлені судом обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку, що рішення ГУ ПФУ в Одеській області № 156050005517 від 19.02.2020 р. про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії є протиправним та не обґрунтованим.
Відтак, суд вважає, що відповідачем неправомірно не розглянуто питання щодо зарахування до пільгового стажу за списком №1 періодів роботи позивача: на посаді підземного учня прохідника з повним робочим днем у шахті на шахті ім. А.Б. Батова в/о «Макіїввугілля» з 25.06.1990 р. по 31.07.1990р.; на посаді учня прохідника підземного з повним робочим днем у шахті у 3-ому шахтопрохідницькому будівельному управлінні треста «Донецькшахтопроходка» з 24.06.1991 р. по 09.08.1991 р.; на посадах учня прохідника підземного з повним робочим днем у шахті та прохідника 4-го розряду підземного з повним робочим днем у шахті на шахті ім. А.Б. Батова в/о «Макіїввугілля» з 15.06.1992 р. по 29.08.1992 р.; на посаді гірничого майстра підземного з повним робочим днем у шахті у Макіївському шахтобудівельному управлінні відкритого акціонерного товариства ГХК ДШБ (код ЄДРПОУ виробничого підрозділу: 00180640) з 10.08.1993р. по 31.12.1998 р.; а також щодо зарахування до страхового стажу періоди навчання у Донецькому політехнічному інституті з 01.09.1987 р. по 24.06.1988 р., з 27.09.1989 р. по 16.06.1993 р.; роботи на посаді гірничого майстра підземного з повним робочим днем у шахті у Макіївському шахтобудівельному управлінні відкритого акціонерного товариства ГХК ДШБ (код ЄДРПОУ виробничого підрозділу: 00180640) з 10.08.1993р. по 31.12.1998р.
Абзацом 10 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що за кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року (застосовується з 1 жовтня 2017 року).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абз. 1 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років (абзац третій частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).
Отже, з огляду на викладене, з 01 жовтня 2017 року за кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Враховуючи, що згідно матеріалів справи з 01.10.2017р. вже не був зайнятий на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, підстави для зарахування відповідно до вимог абзацу 10 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до страхового стажу додатково по одному року за кожний повний рік стажу роботи відсутні. З урахуванням наведеного, суд відмовляє у задоволенні вимог щодо зобов'язання ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 по одному року за кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах.
Згідно положень ст. 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначив ЄСПЛ у справі «Андрєєва проти Латвії» (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.
У справі «Будченко проти України» (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.
Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).
Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Відповідно до ч. 1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідач не надав жодного доказу на підтвердження того, що він при прийнятті рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, тобто с забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним, з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст.46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" та враховує положення "Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень", прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
При таких обставинах по цій справі суд не може перебирати повноваження органу Пенсійного фонду щодо призначення позивачу пенсії.
Разом з тим, п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Відповідно до п. 4 ч.2 ст. 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти (вчинити) певні дії, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 1 ст. 5 та п.4 ч. 2 ст. 245 КАС України.
Згідно з ч. 2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Враховуючи той факт, що суд не може підміняти орган Пенсійного фонду, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати пільговий стаж позивача, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача, буде визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Одеській області № 156050005517 від 19.02.2020 р. про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії; зобов'язання ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.02.2020р. (вх. № 467 від 19.02.2020р.) про призначення пенсії відповідно до п.1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та питання зарахування до страхового та пільгового стажу ОСОБА_1 , що надає право на отримання пільгової пенсії за віком, періодів роботи, з урахуванням висновків суду.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання ГУ ПФУ в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 15.03.2020 р. довічно, суд відмовляє у її задоволенні, оскільки як було зазначено вище, суд, з урахуванням дискреційних повноважень органу, не може підміняти собою суб'єкта владних повноважень щодо питань, які належать до його компетенції.
Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83; код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення № 156050005517 від 19.02.2020р., зобов'язання зарахувати до пільгового стажу періоди роботи та призначити пенсію за віком,- задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 156050005517 від 19.02.2020 р. про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.02.2020р. (вх. № 467 від 19.02.2020р.) про призначення пенсії відповідно до п.1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням відповідних періодів роботи до страхового та пільгового стажу ОСОБА_1 , що надає право на отримання пільгової пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позвних вимог, - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83; код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.).
Рішення може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя: Г.П. Самойлюк
.