21 травня 2020 року
м. Київ
Справа № 916/1423/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - Підприємство, адміністрація Одеського морського порту, скаржник) - Саніна Г.В. (самопредставництво, наказ від 25.03.2019 №172-к, посадова інструкція від 18.02.2020 №004/10-01-01),
відповідача - Одеської митниці ДФС (далі - Одеська митниця, відповідач) - не з'явилися,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області (далі - відділення ФДМУ) - не з'явилися,
розглянувши касаційну скаргу адміністрація Одеського морського порту
на рішення Господарського суду Одеської області від 15.10.2019 (суддя Рога Н.В.) та
постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2020 (головуючий - суддя Бєляновський В.В., судді: Аленін О.Ю., Богатир К.В.)
у справі № 916/1423/18
за позовом адміністрації Одеського морського порту
до Одеської митниці
про зобов'язання укласти договір,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача -відділення ФДМУ,
У липні 2018 року Підприємство звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом про зобов'язання Одеської митниці укласти з адміністрацією Одеського морського порту договір про відшкодування експлуатаційних витрат (водопостачання, водовідведення та теплопостачання) у редакції, викладеній у позовній заяві.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.12.2008 між відділенням ФДМУ і Одеською митницею (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № ДФ-160. За умовами договору оренди, зокрема пункту 5.9 цього договору, відповідач зобов'язувався укласти з ДП "Одеський морський торговельний порт" (правонаступником якого є адміністрація Одеського морського порту) договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг, проте відповідний договір у добровільному порядку між сторонами укладено не було.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.10.2019, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2020, у задоволенні позову адміністрації Одеського морського порту до Одеської Митниці про зобов'язання укласти договір відмовити повністю.
Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що:
- позивачем обрано належний спосіб захисту порушеного права, наявність якого передбачено положеннями статті 20 Господарського кодексу України та статті 16 Цивільного кодексу України;
- зобов'язання щодо здійснення витрат, пов'язаних з утриманням орендованого майна, виникло у орендаря (Одеської митниці) безпосередньо перед орендодавцем (відділенням ФДМУ), а не перед третьою особою - балансоутримувачем (адміністрацією Одеського морського порту). При цьому умовами договору оренди сторони передбачили відповідальність орендаря за невиконання зазначеного зобов'язання у вигляді права орендодавця вимагати розірвання договору оренди у разі, якщо орендар не укладає договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання об'єкту оренди та надання комунальних послуг орендарю;
- пункт 2.4.19 договору, відповідно до якого після підписання договору Замовник зобов'язаний оплатити послуги за період з 01.01.2015 за тарифами, які діють на момент укладення договору, суперечить пункту 3.3 договору, адже на дату набрання чинності рішенням суду ( як і станом на дату розгляду справи по суті ), з урахуванням матеріалів справи, існують зовсім інші тарифи на послуги, ніж ті, що зазначені у пункті 3.3 договору;
- позивачем не надано доказів того, що ним надавалися Одеській митниці послуги теплопостачання, водопостачання та водовідведення починаючи з 01.01.2015, а проєкт договору взагалі був направлений на адресу відповідача 13.09.2017, що унеможливлює виникнення правовідносин з 01.01.2015;
- оскільки підставою для відмови у позові стала невідповідність умов договору у редакції, запропонованій позивачем, вимогам законодавства, заява відповідача щодо застосування позовної давності для звернення до суду з даним позовом не розглядалася;
Натомість суд апеляційної інстанції, зазначивши про те, що погоджується з ухваленим рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив з інших мотивів такої відмови. Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що обраний позивачем предмет позову (про зобов'язання укласти договір) не відповідає встановленим законом способам захисту прав, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Адміністрація Одеського морського порту, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, у якій просить Касаційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 15.10.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2020 у справі № 916/1423/18, ухвалити нове рішення, яким позові вимоги задовольнити у повному обсязі.
За доводами скаржника, судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права під час розгляду цієї справи, зокрема: статей 16, 509, 526, 610, 629, 632 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); статей 173, 174, 175, 180, 181, 187, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
З - поміж іншого, у касаційній скарзі адміністрація Одеського морського порту зазначає про існування подібної справи між тими ж сторонами (справа № 916/1422/18), у якій викладена правова позиція суперечить правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі 916/1134/18 та постанові Верховного Суду України від 10.10.2012 у справі № 6-110цс12.
З огляду на наведене скаржник вказує на необхідність формування беззаперечних висновків Верховного Суду, що мають застосовуватися у подібних правовідносинах.
Відзивів на касаційну скаргу адміністрації Одеського морського порту від учасників справи не надходило.
Ухвалою Касаційного господарського суду від 02.04.2020, зокрема, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адміністрації Одеського морського порту у справі № 916/1423/18, розгляд касаційної скарги призначено на 30.04.2020.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 23.04.2020 № 29.3-02/681 у зв'язку з перебуванням судді Булгакової І.В. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 916/1423/18, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Бенедисюк І.М., Селіваненко В.П.
Ухвалою Касаційного господарського суду від 30.04.2020, зокрема, відкладено розгляд касаційної скарги на 21.05.2020.
На адресу Верховного Суду 05.05.2020 від Одеської митниці ДФС надійшло клопотання про розгляд справи без їх участі, яка приймається судом.
Згідно з частиною другою статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
Відповідно до частини четвертої статті 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.
Під час підготовки справи № 916/1423/18 до розгляду колегія суддів, ознайомившись з матеріалами справи, касаційною скаргою дійшла висновку про необхідність передачі справи № 916/1423/18 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, з огляду на таке.
При вивченні матеріалів касаційної скарги колегією суддів з'ясовано, що, приймаючи оскаржувану постанову суд апеляційної інстанції свої висновки обґрунтовував посиланням на правові висновки Верховного Суду у справах № 916/1134/18, № 922/1500/18 та правову позицію Верховного Суду України у справі №6-110цс12.
Так, Касаційний господарський суд у постанові від 31.10.2019 у справі №916/1134/18, предметом розгляду якої були вимоги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про зобов'язання укласти договір на відшкодування експлуатаційних витрат за спожиту електричну енергію в редакції, наведеній позивачем у позовній заяві, зазначив таке.
Згідно з частиною першою статі 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а у частині першій статті 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Серед способів захисту, передбачених у статті 16 ЦК України, не зазначено такого способу захисту, як зобов'язання особи до укладення відповідних договорів.
Разом із тим, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків (статей 3, 6, 12 - 15, 20 ЦК України), можна дійти висновку, що у разі відмови в укладенні договору таке право підлягає захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, визначених стороною.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Спосіб захисту повинен насамперед слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Якщо предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способом захисту прав, суд повинен відмовити у позові (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №922/1500/18).
Разом з тим, відповідно до частини другої статті 5 ГПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Отже, суд може визначити у своєму рішення спосіб захисту який не суперечить закону у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права.
Однак, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, у разі відмови в укладенні договору, таке право підлягає захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України шляхом визнання договору укладеним на умовах, визначених стороною.
Враховуючи викладене, Верховний Суд у справі №916/1134/18 дійшов висновку про те, що обраний стороною предмет позову (про зобов'язання укласти договір) не відповідає встановленим законом способам захисту прав, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Разом з цим, Касаційний господарський суд при перегляді справи № 916/1422/18 (предметом розгляду в якій були вимоги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про зобов'язання укласти договір на відшкодування витрат за спожиту електроенергію у редакції, запропонованій позивачем) у постанові від 27.02.2020 погодився з висновками судів попередніх інстанцій та залишив без змін рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.11.2019 зі справи № 916/1422/18, відповідно до яких позов Адміністрації морських портів України задоволено та зобов'язано Одеську митницю ДФС укласти договір на відшкодування витрат за спожиту електроенергію з адміністрацією морських портів України у вказаній у резолютивній частині рішення редакції.
Наведене свідчить про неоднакове застосування Касаційним господарським судом статті 16 ЦК України при визначенні питання щодо того, чи є «некоректне» зазначення позивачем способу захисту у справі безумовною підставою для відмови у позові по суті, враховуючи те, що у позовних заявах названих справ Адміністрацією морських портів України зазначено бажану позивачем редакцію договору, яку останній просить суд зобов'язати укласти відповідача.
Колегія суддів вважає за необхідне також зазначити, що згідно з абзацом другим частини другої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що передбачений законом або договором, а статтею 20 ГК України передбачено можливість захисту права та законного інтересу шляхом встановлення правовідносин.
Відповідно до статті 187 ГК України судом розглядаються переддоговірні спори у разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
Вирішивши такий спір, суд у відповідності до приписів частини дев'ятої статті 238 ГПК України вказує у резолютивній частині рішення умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір з посиланням на поданий позивачем проект договору.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що справи № 916/1423/18, № 916/1422/18, № 916/1134/18 розглядались судами неодноразово та вже були предметом розгляду у Верховному Суді, за результатами якого були повернуті на новий розгляд до судів перших інстанцій без зазначення в них щодо способу захисту прав (законних інтересів).
З урахуванням встановлених судами обставин справи № 916/1423/18, зважаючи на той факт, що справа судами неодноразово переглядалась та на принцип верховенства права, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суд від 31.10.2019 у справі № 916/1134/18.
Враховуючи існування різних підходів щодо застосування норми матеріального права (статті 16 ЦК України) у розгляді питання про можливість чи відсутність можливості у задоволенні позовних вимог про зобов'язання укласти договір у редакції, наведеній позивачем у позовній заяві, з огляду на обраний позивачем спосіб захисту, а також враховуючи те, що основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики, колегія суддів вважає за необхідне передати справу №916/1423/18 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у зв'язку з необхідністю відступлення від висновку, викладеного у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у справі №916/1134/18 у подібних правовідносинах за участі тієї ж особи - позивача (адміністрації Одеського морського порту).
Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Суд
Справу № 916/1423/18 разом із касаційною скаргою Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на рішення Господарського суду Одеської області від 15.10.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2020 передати на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Селіваненко