21 травня 2020 року
м. Київ
справа № 132/3954/18
провадження № 51-1260 ск 20
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 17 липня 2019 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 29 січня 2020 року,
У касаційній скарзі порушується питання про перегляд указаних судових рішень у касаційному порядку.
Перевіривши касаційну скаргу на відповідність ст. 427 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), колегія суддів дійшла висновку, що її положень, зокрема п. 4 ч. 2 та частин 3, 5 не було додержано.
Згідно з цими положеннями у касаційній скарзі зазначається обґрунтування заявлених вимог із зазначенням того, у чому полягає незаконність судових рішень, копії яких необхідно додати до скарги.
Суд касаційної інстанції (далі - Суд) є судом права, а не факту. Тому скаржник має конкретно вказати у чому полягають допущені, на його думку, істотні порушення норм права, які відповідно до ст. 438 КПК є підставами для скасування чи зміни оспорюваних рішень, тобто навести правове обґрунтування заявлених вимог. При цьому слід мати на увазі, що в силу ст. 433 вказаного Кодексу Суд не перевіряє висновків щодо фактичних обставин кримінального провадження, а при вирішенні справи виходить з обставин, установлених судами нижчих інстанцій. Не належить до компетенції Суду й перевірка повноти здійснення провадження і правильності оцінки доказів із точки зору їх достовірності.
Зазначене засуджений залишив поза увагою. Усупереч законодавчим приписам у поданій скарзі ОСОБА_4 переважно викладає свою версію подій, однак не наводить аргументів на спростування висновків судів нижчих інстанцій, допущення при здійсненні провадження таких порушень норм права, які тягнуть за собою обов'язкове скасування вироку й ухвали на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, з огляду на положення статей 84, 94, 370, 374, 404, 412, 413, 415, 419 цього Кодексу в їх взаємозв'язку, а також на позицію скаржника, який не заперечує вчинення ним менш тяжкого злочину (ч. 2 ст. 309 Кримінального Кодексу України).
Таким чином, не викладено й обґрунтування заявленої вимоги про скасування оспорюваних рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 427 КПК, якщо особа не бажає брати участі у касаційному розгляді, вона зазначає про це в касаційній скарзі. Однак подана касаційна скарга не містить жодних застережень щодо цієї обставини.
Також до скарги ОСОБА_4 не додано копій оскаржених вироку й ухвали, що перешкоджає реалізації положень статей 428, 430 вказаного Кодексу.
Оскільки касаційна скарга не відповідає вимогам, передбаченим ст. 427 КПК, колегія суддів вважає за необхідне на підставі ч. 1 ст. 429 цього Кодексу залишити скаргу без руху й установити строк для усунення допущених недоліків, що не може перевищувати п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали особою, яка подала касаційну скаргу.
Враховуючи викладене, керуючись ч. 1 ст. 429 КПК, колегія суддів
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 17 липня 2019 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 29 січня 2020 року залишити без руху і встановити строк для усунення недоліків протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
У разі невиконання вимог касаційну скаргу буде повернуто особі, яка її подала.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3