Постанова
іменем України
20 травня 2020 року
м. Київ
справа № 477/816/16-к
провадження № 51-16км18
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого
ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_6 на вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 березня 2017 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 9 липня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016150230000079, щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 березня 2017 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією 1/2 частини майна, яке є його власністю.
Згідно з ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_7 у строк покарання строк попереднього ув?язнення з 28 січня 2016 року по 21 березня 2017 року (включно) з розрахунку один день попереднього ув?язнення за два дні позбавлення волі.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Апеляційний суд Миколаївської області ухвалою від 22 червня 2017 року залишив вирок щодо ОСОБА_7 без зміни.
Згідно з ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_7 у строк покарання строк попереднього ув?язнення з 22 березня по 20 червня 2017 року (включно) з розрахунку один день попереднього ув?язнення за два дні позбавлення волі.
Верховний Суд постановою від 7 лютого 2019 року касаційну скаргу засудженого задовольнив частково, ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від
22 червня 2017 року щодо ОСОБА_7 скасував та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 9 липня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 задовольнив частково. Вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 березня 2017 року щодо ОСОБА_7 змінив - виключив із мотивувальної частини вироку посилання суду як на доказ на дані протоколу пред'явлення особи для впізнання від 28 січня
2016 року.
Пом'якшив призначене ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 187 КК покарання до 8 років позбавлення волі з конфіскацією частини належного йому майна.
Згідно з ч. 5 ст. 72 КК зарахував ОСОБА_7 у строк покарання строк попереднього ув?язнення з 28 січня 2016 до 22 червня 2017 (включно) та з 7 лютого до 9 липня 2019 року (включно) з розрахунку один день попереднього ув?язнення за два дні позбавлення волі.
В іншій частині вирок залишено без змін.
ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 17 січня 2016 року приблизно о 23:00, маючи умисел на здійснення нападу з метою заволодіння чужим майном, попередньо взявши із собою викрутку, проник до будинку потерпілої ОСОБА_9 , 1938 року народження, де, застосувавши насильство, небезпечне для її життя і здоров'я, схопив останню, зв'язав їй руки та ноги еластичним бинтом і поклав на ліжко. Після чого, тримаючи перед ОСОБА_9 викрутку, погрожував застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров'я, і вимагав у неї гроші. Залишаючи потерпілу похилого віку у зв'язаному стані протягом кількох годин, періодично висловлюючи погрози, ОСОБА_7 тривалий час шукав у приміщенні зазначеного будинку гроші та майно потерпілої, а знайшовши, заволодів ними на загальну суму 5337 грн.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Засуджений ОСОБА_7 у касаційній скарзі просить судові рішення щодо нього скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог засуджений посилається на те, що за ч. 3 ст. 187 КК його засуджено необґрунтовано й у справі відсутні докази, які би підтверджували його винуватість у вчиненні цього злочину. На думку засудженого суд не в повному обсязі дослідив обставини події та докази у справі, не встановив мети й мотиву вчинення злочину. Вважає, що його вину не доведено, а обвинувачення побудовано на неправдивих показаннях потерпілої та свідків. Крім того, суд не взяв до уваги те, що свідок
ОСОБА_10 , який міг підтвердити його алібі, дав у судовому засіданні неправдиві покарання та безпідставно відмовив у повторному допиті потерпілої та свідків у справі. Оскільки апеляційний суд залишив усе це поза увагою, а також неправильно застосував вимоги ст. 72 КК, засуджений вважає ухвалу також незаконною.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_7 вирок та ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, посилаючись на порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та неповноту судового розгляду. Суть доводів захисника зводиться до тверджень про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам у кримінальному провадженні й обґрунтував обвинувачення недопустимими та неналежними доказами, а саме показаннями свідка ОСОБА_11 , які жодним чином не доводять винуватості ОСОБА_7 та є, на його думку, показаннями з чужих слів, та даними протоколу обшуку, проведеного без участі захисника, участь якого була обов'язковою, оскільки ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні особливо тяжкого злочину. Крім того, вказує, що під час обшуку було вилучено лазерну указку, яка не може бути ліхтариком, а тому цей доказ також є неналежним. Обґрунтовуючи доводи про порушення права ОСОБА_7 на захист, захисник зазначає, що в суді першої інстанції засуджений заявляв клопотання про заміну захисника, який здійснював його захист неналежним чином, в задоволенні якого суд необґрунтовано відмовив, а вказані в апеляційній скарзі доводи засудженого про це не розглянуті. Також захисник посилається на неправильне застосування судами положень ч. 5 ст. 72 КК. Зазначає, що апеляційний суд не дав вичерпних відповідей на доводи, викладені в апеляційних скаргах та не вмотивував свого рішення належним чином.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 і його захисник ОСОБА_6 підтримали подані касаційні скарги та просили їх задовольнити. Крім того, засуджений просив пом'якшити призначене йому покарання та звільнити з-під варти.
Прокурор заперечувала щодо задоволення касаційних скарг засудженого та його захисника і просила залишити судові рішення щодо ОСОБА_7 без зміни.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України
(далі - КПК) судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим
і вмотивованим.
Статтею 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Тому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Як видно з матеріалів цього провадження, доводи в касаційній скарзі засудженого та його захисника про необґрунтованість засудження ОСОБА_7 за ч. 3
ст. 187 КК були предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, які обґрунтовано визнали ці доводи безпідставними, оскільки вони не були підтверджені. Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій.
Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину зроблено з дотриманням ст. 23 КПК на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Суд належним чином обґрунтував своє рішення про винуватість засудженого
у вчиненні розбійного нападу на потерпілу ОСОБА_9 із застосуванням насильства, небезпечного для її життя і здоров'я, поєднаного із проникненням
у житло, та заволодінні її майном. Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу показань допитаних упродовж судового слідства потерпілої ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , даних протоколів обшуку, огляду предмета від 28 січня 2016 року та інших досліджених судом доказів, зміст яких детально викладено у вироку.
Так, потерпіла ОСОБА_9 повідомила про обставини нападу і впевнено вказала на ОСОБА_7 як на особу, яка вчинила щодо неї розбійний напад, розповіла про застосування ОСОБА_7 до неї фізичного насильства, яке вона сприйняла як реальну загрозу для свого життя і здоров'я, та вимагання грошей із подальшим заволодінням грошима та майном. Крім того, потерпіла стверджувала, що не могла переплутати ОСОБА_7 із його братом ОСОБА_12 , який із дружиною орендував у неї житло, оскільки у них різні зріст і голоси.
Показання потерпілої повністю узгоджуються з показаннями свідка
ОСОБА_11 , який підтвердив, що 28 січня 2016 року під час проведення слідчої дії пред'явлення особи для впізнання в присутності його та іншого понятого потерпіла ОСОБА_9 серед чотирьох представлених їй чоловіків, не вагаючись, впізнала ОСОБА_7 як особу, яка вчинила щодо неї розбійний напад.
Крім того, свідок ОСОБА_12 у суді першої інстанції пояснив, що в період
з 2013 - 2015 роки він разом із дружиною проживав у будинку, який належить потерпілій ОСОБА_9 , і до нього в гості приїжджав брат ОСОБА_7 . Приблизно наприкінці січня 2016 року свідок звернувся до ОСОБА_7 з проханням позичити гроші і останній запропонував йому продати мобільні телефони, а отримані гроші взяти собі. ОСОБА_7 дав йому три мобільних телефони. Свідок, розглядаючи телефони помітив, що такі ж він бачив у потерпілої. Надалі він продав телефони на ринку невідомому чоловіку.
З метою перевірки алібі ОСОБА_7 , який стверджував, що в нічний час
з 17 на 18 січня 2016 року перебував з ОСОБА_10 та ОСОБА_14 в барі, суд першої інстанції допитав зазначених свідків, але вони не підтвердили показання ОСОБА_7 та пояснили, що 17 січня 2016 року не бачили останнього.
Показання потерпілої та свідків не викликають жодних сумнівів у колегії суддів, повністю узгоджуються як між собою, так і з іншими доказами винуватості ОСОБА_7 в інкримінованому йому злочині, передбаченому ч. 3 ст. 187 КК.
До зазначеної події потерпіла не була знайома із ОСОБА_7 , що фактично виключає можливість неприязних відносин між ними, а отже, і мотив оговорити останнього. Не встановив суд і доказів на підтвердження того, що свідок
ОСОБА_12 обмовив засудженого.
Що стосується доводів захисника про недопустимість як доказів показань свідка ОСОБА_11 , оскільки вони є показаннями з чужих слів, та протоколу обшуку, проведеного без участі захисника, участь якого була обов'язковою, оскільки
ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні особливо тяжкого злочину, то вони є неприйнятими. Суд зазначає, що в касаційній скарзі захисника не пояснюється, яким чином рішення суду в цьому питанні могло позначитися на висновку щодо доведеності причетності ОСОБА_7 до інкримінованого йому злочину.
Суд першої інстанції обґрунтовано визнав указані докази належними та допустимими, такими, що повною мірою спростовують позицію ОСОБА_7 щодо того, що він не вчиняв інкримінованого йому злочину.
З огляду на вказану сукупність доказів колегія суддів вважає, що місцевий
суд установив усі обставини, які на підставі ст. 91 КПК підлягають доказуванню
у кримінальному провадженні, і відповідно до цих обставин діянням ОСОБА_7 обґрунтовано було дано юридично-правову оцінку за ч. 3 ст. 187 КК.
У процесі вивчення матеріалів кримінального провадження не було виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення цих доказів, які би викликали сумніви у їх достовірності. Всі докази, покладені судом в основу обвинувачення, відповідають положенням закону щодо їх допустимості, достовірності й достатності.
Призначене ОСОБА_7 покарання обрано згідно з вимогами статей 50, 65 КК,
і, на переконання колегії суддів, є необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Позбавлені підстав і доводи захисника про порушення права ОСОБА_7 на захист у зв'язку з необґрунтованою відмовою судом першої інстанції клопотання про заміну захисника, який на думку засудженого здійснював його захист неналежним чином, а також, що суд апеляційної інстанції не розглянув скаргу засудженого та доповнення до неї в повному обсязі і дійшов неправильного висновку, що захисник ОСОБА_8 належним чином здійснював захист інтересів обвинуваченого, а про здійснення неефективного захисту засуджений не заявляв у поданій апеляційній скарзі.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції розглянув клопотання ОСОБА_7 про відвід захисника і відмовив у його задоволенні, оскільки відповідно до вимог ст. 52 КПК участь захисника в цьому кримінальному провадженні є обов'язковою, і захисника - адвоката ОСОБА_8 було залучено до участі у справі за призначенням.
Апеляційний суд встановив, що в суді першої інстанції захисник
ОСОБА_8 належним чином здійснював захист інтересів обвинуваченого, розбіжностей у позиціях захисту та обвинуваченого не було, захисник доводив у суді невинуватість ОСОБА_7 відповідно до обраної тактики захисту, а в судових дебатах просив виправдати його.
Крім того, захисник ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу на вирок суду першої інстанції, в якій просив закрити кримінальне провадження у зв'язку з недоведеністю вини ОСОБА_7 у вчиненні злочину.
З огляду на наведене немає жодних підстав стверджувати, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили право ОСОБА_7 на захист.
Апеляційний суд, належним чином перевіривши доводи в апеляційній скарзі засудженого та його захисника, визнав висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення обґрунтованим, правову кваліфікацію його дій правильною, а призначене покарання таким, що відповідає вимогам кримінального закону. На усі доводи в апеляційних скаргах суд надав обґрунтовані відповіді. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Суд апеляційної інстанції правильно застосував положення ч. 5 ст. 72 КК, а тому доводи засудженого та його захисника в цій частині є безпідставними.
Істотних порушень норм права, які могли бути безумовними підставами для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, з наведених у скаргах підстав під час розгляду справи в суді касаційної інстанції не встановлено. Тому Суд вважає за необхідне залишити касаційні скарги засудженого та його захисника без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 березня 2017 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 9 липня 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3