Ухвала
22 травня 2020 року
місто Київ
справа № 505/2155/17
провадження № 61-8155ск20
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Балтського районного суду Одеської області від 06 вересня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 березня 2020 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»,
третя особа - ОСОБА_2 ,
про визнання недійсним договору іпотеки,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання недійсним договору іпотеки від 11 березня 2008 року, реєстровий № 789 та 31/2008, із застосуванням наслідків недійсного правочину шляхом виключення об'єкту нерухомості: нежитлова будівля у складі кам'яної будівлі, площею 47, 8 кв. м, літера «А», незакінчена будівництвом нежитлова мансарда (90 % готовності) - літера «А-1», незакінчена будівництвом прибудова
(90 % готовності) - літерою «а», що знаходиться у АДРЕСА_1 , реєстраційний № НОМЕР_1 у Книзі 1, запис 127, та розташована на земельній ділянці, площею 451 кв. м, із реєстру іпотек із скасуванням заборони № 790 та 31/2008 на відчуження.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 06 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 11 березня 2020 року, у задоволенні позову відмолено.
Суд першої інстанції відхилив доводи позивача про те, що рішеннями судів, ухваленими в інших цивільних справах, встановлена та обставина, що кредитний договір є неукладеним, не може бути підставою для визнання іпотечного договору недійсним.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що зі змісту оспорюваного договору іпотеки від 11 березня 2008 року, укладеного між сторонами для забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, нотаріально посвідченого, не встановлено порушення вимог закону та обставини, які відповідно до положень статей 203, 215 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним.
Враховуючи, що недійсність договору іпотеки як підстава, на яку послалася позивач, не знайшла свого підтвердження, вимоги про застосування наслідків недійсного правочину шляхом виключення об'єкту нерухомості із реєстру іпотек із скасуванням заборони на відчуження, яка накладалася за цим договором, не підлягають задоволенню.
Інших підстав для визнання недійсним правочину судом першої інстанції не встановлено.
Суд апеляційної інстанції, посилаючись на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 15 грудня 2013 року у справі
№ 6-94цс13, від 03 вересня 2014 року у справі № 6-84цс14, зробив висновок, що позивачем не доведено порушення її прав Публічним акціонерним товариством «Ощадбанк», тому відповідно до статей 15, 16 ЦК України таке право не підлягає судовому захисту.
ІІ. ВИМОГИ ТА АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
ОСОБА_1 19 травня 2020 року звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник визначила:
- неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та додані до неї матеріали, зробив висновок про наявність підстав для повернення касаційної скарги заявнику, яку подано без додержання вимог процесуального закону, чинного на момент звернення зі скаргою.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
У поданій касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не наводить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження судових рішень. Виключно посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування наявності випадків, визначених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
Таким чином, Верховний Суд констатує, що подана заявником касаційна скарга не містить належного викладу підстав для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Доводи про здійснення оцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції, що визначенні статтею 400 ЦПК України.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Враховуючи те, що заявник не виконала вимог процесуального закону під час подання касаційної скарги щодо наведення визначених процесуальним законом підстав касаційного оскарження судових рішень, така скарга підлягає поверненню заявнику.
Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статтями 389, 393, 411 ЦПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Балтського районного суду Одеської області від 06 вересня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору іпотеки, не прийняти до розгляду та повернути заявникові.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя С. О. Погрібний