18 травня 2020року
м. Київ
справа № 529/1184/19
провадження № 61-7731ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 01 квітня 2020 року в справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У грудні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з указаним позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з останньої заборгованість за кредитним договором № б/н від 21 грудня 2015 року, яка виникла станом на 07 листопада 2019 року, в сумі 11 299 грн 86 коп., що складається із заборгованості кредитом - 5 685 грн 24 коп., заборгованості за відсотками за користування кредитом - 1 521 грн 79 коп., заборгованості за пенею - 4 092 грн 83 коп.
Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 20 січня 2020 року в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Місцевий суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що надані банком на підтвердження позовних вимог докази - анкета - заява про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, витяг з Тарифів обслуговування банківських карток, не містять підпису відповідача, а отже не підтверджують наявність кредитних відносин та наявність заборгованості. Наданий Банком розрахунок заборгованості не може бути належним та допустимим доказом її наявності та розміру, оскільки нічим не підтверджується та його правильність перевірити неможливо.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 01 квітня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Рішення Диканського районного суду Полтавської області від 20 січня 2020 року в частині відмови у стягненні заборгованості за кредитом та заборгованості по відсоткам за користування кредитом скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 21 грудня 2015 року в сумі 7 207 грн 03 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом - 5 685 грн 24 коп. та заборгованості за відсотками за користування кредитом - 1 521 грн 79 коп.
В іншій частині рішення Диканського районного суду Полтавської області від 20 січня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд, частково задовольняючи позов АТ КБ «ПриватБанк», виходив з того, що спірні правовідносини ґрунтуються на Генеральній угоді від 21 грудня 2015 року, яка підписана сторонами та відповідає вимогам статей 207, 1055 ЦК України щодо письмової форми кредитного договору та містить узгоджені сторонами умови про розмір грошового зобов'язання позичальника та строки його виконання.
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 01 квітня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Диканського районного суду Полтавської області від 20 січня 2020 року.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, містяться у статті 129 Конституції України, відповідно до якої основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Пунктом першим частини шостої статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ухвалою Диканського районного суду Полтавської області від 17 грудня 2019 року справа за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Предметом позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 є стягнення заборгованості за кредитним договором, ціна позову в загальному розмірі становить 11 299 грн 86 коп., яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн ? 100 = 210 200 грн), а тому справа № 529/1184/19 є малозначною згідно з наведеними приписами ЦПК України.
Касаційний цивільний суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявником обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав як для висновку про те, що справа становить виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, так і для висновку про те, що розгляд справи судом касаційної інстанції потрібен для формування єдиної судової практики правозастосування, у зв'язку з чим відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.
Вказівка в резолютивній частині постанови Полтавського апеляційного суду від 01 квітня 2020 року про можливість її оскарження до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не є підставою для відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції, оскільки оскаржуване судове рішення ухвалене в малозначній справі.
Пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України встановлено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 01 квітня 2020 року слід відмовити з підстав, встановлених пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України.
Керуючись частиною шостою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 01 квітня 2020 року в справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Судді:В. С. Жданова
В. М. Ігнатенко
В. О. Кузнєцов