Постанова
Іменем України
20 травня 2020 року
м. Київ
справа № 243/9993/17
провадження № 61-44289св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на постанову Апеляційного суду Донецької області від 14 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Краснощокової Н. С., Жданової В. С., Тимченко О. О.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі - ТОВ «Порше Лізинг Україна») звернулося до ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності правочину.
Позовна заява мотивована тим, що 11 лютого 2014 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1 укладено договір фінансового лізингу № 00009516, за яким позивач передав відповідачу у користування транспортний засіб типу SEAT ALTEA XL 1,6 TDI шасі № НОМЕР_1 , двигун № CAY CAY W03818, рік виробництва 2013, строком на 60 місяців. Відповідач зобов'язався прийняти вказаний автомобіль і сплатити кошти за договором, шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно з графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів, що є невід'ємною частиною договору на загальну суму в еквіваленті до гривні 23 571, 59 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент у гривні 3 535,74 доларів США.
Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 11 травня 2017 року рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 13 лютого 2017 року скасовано, в задоволенні позову ТОВ «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та збитків за договором фінансового лізингу відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Порше Лізинг Україна» про визнання договору нікчемним та застосування наслідків нікчемного правочину задоволено частково, встановлено нікчемність правочину - договору про фінансовий лізинг від 11 лютого 2014 року № 00009516, укладеного між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1 , застосовано наслідки нікчемного правочину та стягнуто з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 авансовий платіж в розмірі 41 366, 58 грн та судовий збір у розмірі 826,80 грн, а також стягнуто з ТОВ «Порше Лізинг Україна» в дохід держави судовий збір у розмірі 275,60 грн.
Для повернення позивача у первісний стан відповідач повинен повернути позивачу новий транспортний засіб типу SEAT ALTEA XL 1,6 TDI шасі № НОМЕР_1 , двигун № CAY CAY W03818, рік виробництва 2013.
Оскільки це зробити неможливо, то відповідач повинен відшкодувати вартість одержаного майна за цінами на момент відшкодування.
На момент укладення вказаного договору про фінансовий лізинг вартість транспортного засобу становила еквівалент у 23 571, 59 доларів США. ОСОБА_1 користувався вказаним автомобілем з лютого 2014 року по 18 липня 2016 року - до дати вилучення у нього об'єкту лізингу. За даний період вартість транспортного засобу значно знизилася у зв'язку з його експлуатацією відповідачем. Згідно звіту про оцінку зазначеного транспортного засобу від 01 серпня 2016 року ринкова вартість автомобіля SEAT ALTEA XL 1,6 TDI 2013 року виробництва становить 403 790 грн, що є еквівалентом 16 277, 59 доларів США (по курсу НБУ станом на 01 серпня 2016 року 1 долар США становить 24,8065 грн).
Таким чином, за період користування відповідачем автомобілем, його вартість зменшилася на 7 294,00 доларів США (23 571, 59 - 16 277,59), що становить еквівалент в розмірі 189 811, 76 грн, за курсом НБУ 26,023 грн станом на 03 липня 2017 року.
Отже, для того, щоб повернути позивача до первісного стану відповідач повинен відшкодувати вартість майна у розмірі 189 811, 76 грн, що станом на момент відшкодування складає еквівалент 7 294,00 доларів США.
Таким чином, просив стягнути з відповідача на користь позивача кошти у розмірі 189 811, 76 грн та судові витрати.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 11 червня 2018 року позов задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» грошові кошти у розмірі 189 811,76 грн та судовий збір у розмірі 2 847,18 грн, а всього 192 658,94 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 користувався автомобілем з лютого 2014 року по 18 липня 2016 року, за даний період вартість транспортного засобу значно знизилася у зв'язку з його експлуатацією відповідачем, тому для того, щоб повернути позивача до первісного стану відповідач повинен відшкодувати вартість майна відповідно до звіту про оцінку зазначеного транспортного засобу.
Постановою Апеляційного суду Донецької області від 14 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 11 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що закон зобов'язує сторін недійсного правочину повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, оскільки таке повернення вже відбулось, підстав для стягнення з відповідача різниці між вартістю нового автомобіля та вартістю автомобіля на час його повернення немає. Апеляційний суд не взяв до уваги звіт від 01 серпня 2016 року №189 про оцінку транспортного засобу, оскільки доказів про надіслання його копії відповідачеві немає. Не встановлено пошкодження автомобіля чи зниження його вартості внаслідок неправомірних дій відповідача.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2018 року до Верховного Суду ТОВ «Порше Лізинг Україна», посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не взяв до уваги того, що відповідач не виконав свого зобов'язання та не повернув сторони до первісного стану, оскільки після експлуатації автомобіля його вартість зменшилася.
Короткий зміст вимог відзиву на касаційну скаргу
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 , подав відзив, у якому просить касаційну скаргу ТОВ «Порше Лізинг Україна» залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року задоволено заяву судді Жданової В. С. про самовідвід, оскільки будучи суддею Апеляційного суду Донецької області вона брала участь у вирішенні цієї справи в суді апеляційної інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що 11 лютого 2014 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 00009516 про фінансовий лізинг, згідно з яким позивач передав відповідачу у користування транспортний засіб типу SEAT ALTEA XL 1.6 TDI шасі № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , рік виробництва 2013, строком на 60 місяців, а відповідач зобов'язався прийняти об'єкт лізингу і сплатити кошти за договором шляхом здійснення авансового, адміністративного та реєстраційного платежів, а також першого лізингового платежу з подальшими щомісячними платежами до повного виконання умов договору.
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 13 лютого 2017 року у справі № 243/7584/16-ц позов ТОВ «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та збитків за договором фінансового лізингу задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» заборгованість за договором фінансового лізингу від 11 лютого 2014 року № 00009516, а саме: основну суму заборгованості - 171 018,67 грн, плату за користування об'єктом лізингу - 120 279,69 грн, збитки в розмірі 225 158,01 грн, а також судові витрати в розмірі 8 517,24 грн, а всього 524 973,61 грн; у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ТОВ «Порше Лізинг Україна» про визнання договору нікчемним та застосування наслідків нікчемного правочину - відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 11 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 13 лютого 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та збитків за договором фінансового лізингу відмовлено; зустрічний позов ОСОБА_1 до ТОВ «Порше Лізинг Україна» про встановлення договору нікчемним та застосування наслідків нікчемного правочину задоволено частково; встановлено нікчемність правочину - договору про фінансовий лізинг від 11 лютого 2014 року № 00009516, укладеного між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1 ; застосовано наслідки нікчемного правочину та стягнуто з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 авансовий платіж в розмірі 41 366,58 грн; стягнуто з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 826,80 грн та в дохід держави судовий збір в розмірі 275,60 грн.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року касаційну скаргу ТОВ «Порше Лізинг Україна» відхилено; рішення апеляційного суду Донецької області від 11 травня 2017 року залишено без змін.
Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що відповідно до акту прийому-передачі від 18 липня 2016 року ОСОБА_1 передав ТОВ «Порше Лізинг Україна» легковий автомобіль марки SEAT, модель - ALTEA XL, шасі НОМЕР_1 , колір - білий, державний номерний знак (далі - ДНЗ) НОМЕР_3 , який він отримав за договором про фінансовий лізинг від 11 лютого 2014 року № 00009516.
Також установлено, що ОСОБА_1 відповідно до рахунку - фактури від 11 лютого 2014 року № НОМЕР_4 оплатив авансовий, адміністративний та реєстраційний платежі, а також перший лізинговий платіж за отриманий автомобіль на суму 41 366,58 грн. Встановивши нікчемність договору про фінансовий лізинг апеляційний суд застосував наслідки нікчемного правочину та стягнув з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 сплачені ним кошти в сумі 41 366,58 грн, прийнявши до уваги, що автомобіль вже повернутий позивачеві за актом від 18 липня 2016 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Отже, у разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу лізингодавець зобов'язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору, а лізингоодержувач, у свою чергу, зобов'язаний повернути лізингодавцю передане за договором майно, а саме об'єкт лізингу, яким він користувався.
Згідно зі статтею 628 ЦК України до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем, як лізингодавцем, лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
У частині положень щодо надання об'єкта лізингу у користування на правовідносини, зокрема щодо оплати за це, поширює свою дію параграф 5 «Найм (оренда) транспортного засобу» глави 58 «Найм (оренда)» ЦК України, що узгоджується з положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг».
Правовідносини, які виникли між сторонами у справі на підставі нікчемного договору фінансового лізингу, мають певні особливості, а саме: з моменту виникнення між сторонами у справі спірних правовідносин ОСОБА_1 користувався предметом лізингу, який належить на праві власності ТОВ «Порше Лізинг Україна».
За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно (частина перша статті 1212 ЦК України).
Правовідносини за нікчемним договором фінансового лізингу, на підставі якого відбулося фактичне користування позивачем транспортним засобом відповідача, за своїм змістом є кондикційними.
Оскільки договір є нікчемним з моменту його укладення, то фактичний користувач предмета лізингу, який без достатньої правової підстави за рахунок власника предмета лізингу зберіг у себе кошти, які мав заплатити за весь час користування предметом лізингу, зобов'язаний повернути ці кошти власнику на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду дійшла таких правових висновків про застосування частини першої статті 1212 ЦК України до правовідносин щодо фактичного використання майна без достатньої підстави у постанові від 23 травня 2018 року (справа № 14-77цс18).
У справі № 243/7584/16-ц суд застосував наслідки нікчемності договору фінансового лізингу (двосторонню реституцію) шляхом повернення лізингоодержувачу сплаченої ним суми.
Водночас, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції у справі, що переглядається, позовні вимоги ТОВ «Порше Лізинг Україна» про стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 стосуються відшкодування різниці між вартістю нового автомобіля, який отримував ОСОБА_1 та дійсною вартістю цього транспортного засобу на момент відшкодування, після його використання.
У справі, що переглядається ТОВ «Порше Лізинг Україна» просило застосувати наслідки недійсності правочину, посилаючись на те, що автомобіль повернутий після користування ним відповідачем в період з моменту отримання - з лютого 2014 року до дати повернення - по липень 2016 року, тому вартість транспортного засобу знизилась у зв'язку із його експлуатацією, тому позивач просив стягнути з відповідача різницю між вартістю нового автомобіля на момент укладення договору про фінансовий лізинг та вартістю автомобіля на момент його повернення у розмірі 189 811,76 грн.
У задоволенні зазначених вимог судом апеляційної інстанції обґрунтовано відмовлено в силу їх недоведеності і безпідставності, з урахуванням обставин і підстав, на які посилався позивач у контексті цієї справи, та з урахуванням дотримання принципу диспозитивності цивільного процесу.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 вересня 2019 року у справі № 750/11600/16-ц (провадження № 61-34771св18) та від 16 березня 2020 року у справі № 755/14119/16-ц (провадження № 61-849св18).
У касаційній скарзі товариство посилається на те, що відповідач не виконав свого зобов'язання та не повернув сторони до первісного стану, оскільки не сплатив різницю вартості автомобіля після його експлуатації.
Такий спосіб застосування наслідків недійсності правочину як обчислення позивачем різниці вартості автомобіля шляхом переведення вартості автомобіля з гривні на долари США станом на час передачі його відповідачу та із доларів на гривню станом на час отримання автомобіля від відповідача, з урахуванням коливання іноземної валюти не передбачено нормами чинного законодавства.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Донецької області від 14 серпня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
В. О. Кузнєцов
В. А. Стрільчук