Постанова
Іменем України
13 травня 2020 року
м. Київ
справа № 755/528/17
провадження № 61-16904св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач),
суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Стрільчука В. А..,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду 13 серпня 2019 року в складі колегії суддів: Кравець В. А., Лівінського С. В., Мараєвої Н. Є.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів в розмірі 21 512 000,00 грн.
Позовна заява мотивована тим, що 31 травня 2006 року в офісі в будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_3 склав розписку про одержання від нього та ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 1 600 000,00 доларів США як розрахунок за 134 земельні ділянки, які знаходяться на території садового товариства «Українська земля» (далі - СТ «Українська земля»).
Влітку 2006 року ОСОБА_3 передав грошові кошти в розмірі 1 600 000 доларів США представнику продавця як оплату за 134 укладених та нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу земельних ділянок.
01 червня 2011 року ОСОБА_2 надав ОСОБА_3 розписку про відсутність будь-яких з його боку претензій щодо виконання останнім домовленостей. Про цю розписку позивач дізнався 02 липня 2014 року під час ознайомлення з матеріалами справи № 2/4356/2011 у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних та кримінальних справ. З огляду на це, позивач вважає, що ОСОБА_2 став його боржником на суму 800 000,00 доларів США.
У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів у порядку зворотної вимоги (регресу) в розмірі 800 000,00 доларів США, що еквівалентно 21 688 000,00 грн, збитків у розмірі 12 547 568,40, а загалом 34 235 568,40 грн.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 31 травня 2006 року в офісі ОСОБА_1 у будинку АДРЕСА_1 він передав ОСОБА_3 особисті грошові кошти у розмірі 1 600 000,00 доларів США для придбання 134 земельних ділянок, що знаходяться на території СТ «Українська земля», про що ОСОБА_3 написав розписку. На прохання ОСОБА_1 він зазначив у вказаній розписці і його прізвище для того, щоб у подальшому ОСОБА_1 , як його діловий партнер, міг оформити частину земельних ділянок на себе чи довірених осіб з виплатою йому їхньої вартості.
ОСОБА_3 як кредитор стосовно завдатку, оформленого зазначеною розпискою від 31 травня 2006 року, виконав свій обов'язок із забезпечення укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок на його користь і на користь ОСОБА_1 , а солідарний обов'язок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо сплати грошових коштів у рахунок належних платежів за такими договорами виконав останній самостійно.
Таким чином, ОСОБА_2 вказував, що він набув статус кредитора щодо ОСОБА_1 за розпискою від 31 травня 2006 року, а ОСОБА_1 набув статусу боржника стосовно сплати йому рівної частки переданого завдатку, що становить 800 000 доларів США.
Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 800 000 доларів США, що еквівалентно 21 688 000,00 грн, у порядку зворотної вимоги та збитки в розмірі 12 547 568,40 грн, а всього 34 235 568.40 грн.
У жовтні 2018 року до суду надійшла заява ОСОБА_2 , подана через представника ОСОБА_4 , про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_1 , а саме: на нежилу будівлю АДРЕСА_2 площею 64, 6 кв. м; будівлю АДРЕСА_5 загальною площею 56,60 кв. м; виробничу базу в будинку АДРЕСА_6 ; квартиру АДРЕСА_7 .
Крім того, відповідач просив про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно дружини ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , а саме: земельну ділянку площею 0,0553 га на АДРЕСА_8; земельну ділянку площею 0.25 га у с. Лісники Києво-Святошинського району, Київської області; земельну ділянку площею 0.25 га у с . Лісники Києво-Святошинського району Київської області; машиномісце АДРЕСА_11 , загальною площею 14,9 кв. м; земельну ділянку площею 0,2499 га у с. Лісники Києво-Святошинського району Київської області; земельну ділянку площею 0,25 га в с. Лісники Києво-Святошинського району Київської області; земельну ділянку площею 10,2125 га на території Вузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області; квартиру АДРЕСА_12 ; земельну ділянку в Обухівському районі Нещерівської сільської ради Київської області в СТ «Українська земля»; земельну ділянку в Обухівському районі Нещерівської сільської ради Київської області в СТ «Українська земля», кадастровий номер: 3223186200:06:011:0180; земельну ділянку в Обухівському районі Нещерівської сільської ради Київської області в СТ «Українська земля», кадастровий номер: 3223186200:06:011:0223; земельну ділянку в Обухівському районі Нещерівської сільської ради Київської області в СТ «Українська земля», кадастровий номер: 3223186200:06:011:0209; квартиру АДРЕСА_13 ; земельну ділянку на території Козинської селищної ради, площею 0,2 га, кадастровий номер: 3223155400:08:003:0059; земельну ділянку на території Козинської селищної ради, площею 0,2 га, кадастровий номер: 3223155400:08:003:0058; земельну ділянку, розташовану в адміністративних межах Великодимерської сільської ради Броварського району Київської області, кадастровий номер: 3221281200:08:009:0056.
Заява про забезпечення позову мотивована тим, що предметом стягнення є надзвичайно велика сума грошових коштів, тому є ризик того, що з метою уникнення виконання рішення суду відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 буде діяти недобросовісно та відчужить належне йому майно на користь третіх осіб. Невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно призведе до порушення прав позивача в разі задоволення позову та виключить можливість ефективного виконання судового рішення.
Короткий зміст судових рішень
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2018 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що представником відповідача не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, що дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення зустрічного позову. Представником відповідача не доведено належності майна ОСОБА_5 позивачу за первісним позовом - ОСОБА_1 .
Постановою Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2018 року скасовано, заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково, накладено арешт на нежилу будівлю в АДРЕСА_2 загальною площею 64,6 кв. м, будівлю в АДРЕСА_5 загальною площею 56,6 кв. м, виробничу базу в АДРЕСА_6 , квартиру АДРЕСА_7 загальною площею 51,6 кв. м, що належать на праві власності ОСОБА_1 , в іншій частині вимог відмовлено.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що предметом цього спору є стягнення коштів у розмірі 34 235 568,40 грн. Заява містить достатньо обґрунтовані припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду. Встановлено, що між сторонами існує реальний спір. Належність ОСОБА_1 на праві власності квартири АДРЕСА_7 , нежилої будівлі АДРЕСА_14 , загальною площею 64,6 кв. м, АДРЕСА_14 , будівлі в АДРЕСА_5 загальною площею 56,6 кв. м; виробничої бази у АДРЕСА_6 підтверджена належними доказами. Відмовляючи у задоволенні решти вимог заяви, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_5 не є учасником справи та не є стороною спірних правовідносин.
Постановою Верховного Суду від 05 червня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова касаційного суду мотивована тим, що апеляційним суд, задовольняючи частково заяву представника ОСОБА_2 про забезпечення позову, не зазначив чим обґрунтовано таку заяву, що передбачено частиною другою статті 149 ЦПК України, не зазначив доказів на підтвердження її вимог, не врахував, що представником відповідача заява про забезпечення зустрічного позову подана 28 жовтня 2018 року, тобто через два роки після прийняття його зустрічного позову. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку, що існує реальна загроза утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Постановою Київського апеляційного суду 13 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану через представника ОСОБА_4 , задоволено частково, ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2018 року скасовано, заяву про забезпечення позову задоволено частково, накладено арешт на нежилу будівлю в АДРЕСА_14 загальною площею 64,6 кв. м; будівлю (гараж літ. Ж) у АДРЕСА_5 загальною площею 56,6 кв. м; квартиру АДРЕСА_7 загальною площею 51,6 кв. м, що належать на праві власності ОСОБА_1 , в іншій частині заяви відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що між сторонами виник спір, оскільки ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом про стягнення з ОСОБА_1 21 688 000,00 грн у порядку зворотної вимоги та збитків у розмірі 12 547 568,40 грн. Предметом цього спору є стягнення коштів, а саме, надзвичайно великої суми грошових коштів, тому існує ризик того, що з метою уникнення виконання рішення суду відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 , можливо, буде діяти недобросовісно та відчужить належне йому майно на користь третіх осіб, а отже, невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, призведе до порушення прав позивача у разі задоволення позову та виключить можливість ефективного виконання судового рішення. З метою забезпечення позову суд уважає за необхідне вжити заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 від можливих недобросовісних дій із боку відповідача ОСОБА_1 з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Матеріалами справи встановлено належність ОСОБА_1 на праві власності квартири АДРЕСА_7 ; нежилої будівлі в АДРЕСА_14 загальною площею 64,6 кв. м; будівлі (гараж літ. Ж) у АДРЕСА_5 загальною площею 56,6 кв. м; виробничої бази в будинку АДРЕСА_6 .
Апеляційний суд дійшов висновку про задоволення заяви в частині накладення арешту на вищезазначене майно, що належить відповідачу за зустрічним позовом ОСОБА_1 , окрім виробничої бази, яка знаходиться у АДРЕСА_6 з метою недопущення порушення прав власника та перешкоджання господарській діяльності. Відмовляючи у задоволенні решти вимог заяви, колегія суддів виходить з того, що ОСОБА_5 не є учасником справи та не є стороною спірних правовідносин.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
11 вересня 2019 року ОСОБА_1 подав до канцелярії Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року та залишити в силі ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2018 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2019 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що заява про забезпечення позову подана зі спливом двох років після прийняття зустрічного позову.
Заява про забезпечення позову не мотивована, зводиться до цитування нормативно-правових актів і загальних фраз, що не відображають конкретні факти, за яких суд може вжити забезпечення позову.
Зокрема, відповідач не надав доказів того, що з боку позивача протягом двох років вживалися дії недобросовісного характеру, спрямовані на відчуження, приховування, знищення або пошкодження майна. Крім того, майно, зазначене в заяві про забезпечення позову не належить позивачу, що також підтверджує відсутність неправомірних дій позивача щодо нього. Відповідач не надав будь-яких доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову утруднить або зробить неможливим виконання рішення по справі.
Суд першої інстанції надав належну оцінку даним фактам, однак апеляційний суд неправомірно скасував законну та обґрунтовану ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Апеляційний суд не врахував недобросовісну поведінку відповідача, все нерухоме майно якого арештоване ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 12 травня 2017 року в справі № 755/16229/15ц, копія відповідного судового рішення наявна у матеріалах справи. Тому заява відповідача про невжиття щодо нього зустрічного забезпечення була очевидно недобросовісною.
В апеляційному суді відповідач також не надавав будь-яких доказів, які б давали право апеляційному суду вжити заходи забезпечення позову. Отже, апеляційний суд мав надати оцінку відсутності в матеріалах справи будь-яких доказів, які б підтверджували підстави для забезпечення позову.
Ухвала апеляційного суду ґрунтується на припущенні потенційної можливості недобросовісної поведінки позивача, а також великій сумі позову, що не є достатніми підставами для забезпечення позову. Обґрунтування ухвали припущеннями є порушенням частини шостої статті 81 ЦПК України, що забороняє підмінювати доказування припущеннями.
У заяві про забезпечення позову не було будь-яких доказів вартості майна, на яке відповідач просив накласти арешт. Відповідний звіт оцінки був наданий ним зі спливом шести місяців як додаток до відзиву на касаційну скаргу, проте відповідачу не надавався додатковий строк на надання нових доказів.
Позовні вимоги відповідача є надуманими, не підтверджуються будь-якими доказами, заявлені лише з метою заперечення проти основного позову. Позовна давність за вимогами відповідача давно закінчилася, позивач подав заяву про відмову в задоволенні позову відповідача з огляду на сплив позовної давності. Це спростовує твердження апеляційного суду про наявність між сторонами реального спору.
Апеляційний суд не врахував факт надання відповідачем неналежного доказу приналежності позивачу квартири АДРЕСА_7 , яка продана позивачем 17 вересня 2013 року ОСОБА_6 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу. Нотаріально-посвідчена копія цього договору наявна в матеріалах справи.
Під час підготовки касаційної скарги представник позивача виявив у матеріалах справи заяви, подані від імені позивача, які позивач не підписував, а саме скаргу про порушення розумних строків розгляду справи від 21 травня 2019 року та повідомлення про судовий розгляд та надання копії судового рішення від 30 травня 2019 року. З цих заяв вбачається, що вони були подані через «скриню», тобто особа, яка їх подала, судом не встановлювалася. Однак такі документи позивач не подавав, а підпис позивача на них є підробленим невідомими особами.
Позиції інших учасників
У жовтні 2019 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_4 надіслав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
Відзив мотивований тим, що заява про забезпечення позову обґрунтована необхідністю охорони матеріально-правових інтересів позивача на реальне виконання рішення суду за його позовом, а також тим, що предметом позову є надвелика сума, тому є ризик того, що позивач уникне виконання рішення суду,. буде діяти недобросовісно та відчужувати належне йому майно на користь третіх осіб. Інших мотивів заява про забезпечення позову не містила.
Відповідач міг подати заяву про забезпечення позову на будь-якій стадії розгляду справи.
Відповідач надав докази на підтвердження зустрічної позовної заяви.
Те, що позивач буде діяти недобросовісно, засноване на факті оформлення практично всього майна на дружину позивача.
Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на зазначену позивачем квартиру зареєстроване за позивачем, дані про укладення ним договору купівлі-продажу в зазначеному реєстрі відсутні.
Посилання на підробку заяв від імені позивача не стосується доводів касаційної скарги та її розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною першою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно зі статтею 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.
У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, до яких, зокрема, належать: накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції і накладаючи арешт на об'єкти нерухомого майна, що належать позивачу, суд апеляційний суд правильно виходив з того, що між сторонами виник спір, існує ризик відчуження позивачем, до якого заявлено зустрічний позов, належного йому майна на користь третіх осіб, а тому невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно призведе до порушення прав позивача у разі задоволення позову та виключить можливість ефективного виконання судового рішення.
Апеляційним судом надана належна оцінка обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, спроможність вжитого заходу забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Отже той факт, що зустрічна позовна заява подана ОСОБА_2 у березні 2017 року, а заява про забезпечення позову - у жовтні 2018 року, не є підставою для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, якщо невжиття такого забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Судом апеляційної інстанції правильно встановлені обставини, що мають значення під час вирішення заяви про забезпечення позову, застосовано норми процесуального права, які підлягали застосуванню, в зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржену постанову - без змін.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки постанова Верховного Суду не стосується вирішення справи по суті, а також з огляду на відмову в задоволенні касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом питання щодо забезпечення позову в судах першої, апеляційної і касаційної інстанції немає, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного від 13 серпня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Ігнатенко
Судді:С. Ю. Бурлаков В. С. Жданова А. Ю. Зайцев В. А. Стрільчук