Постанова
Іменем України
18 травня 2020 року
м. Київ
справа № 127/23865/16-ц
провадження № 61-39157св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: комунальне підприємство «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації», приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Павлюк Ірина Іванівна, ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 23 травня 2018 року у складі колегії суддів: Матківської М. В., Медяного В. М., Сопруна В. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2 , треті особи: комунальне підприємство «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Вінницьке МБТІ»), приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Павлюк І. І., ОСОБА_3 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що 20 березня 2014 року між ним
та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу частини житлового будинку, відповідно до умов якого він продав останньому
12/25 частин житлового будинку з прибудовою по
АДРЕСА_1 . Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Павлюк І. І. й зареєстровано
у реєстрі за № 537 та внесено до Державного реєстру речових прав
на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Зазначав, що його право власності на відчужуваних 12/25 частин житлового будинку підтверджувалося договором, посвідченим Першою вінницькою державною нотаріальною конторою 03 липня 1986 року, зареєстрованим у реєстрі за № 1-023, дублікат якого виданий Першою вінницькою державною нотаріальною конторою 28 липня 2011 року у реєстрі за № 8-1466.
Згідно зазначеного договору йому на праві власності належали приміщення житловою площею 31,3 кв. м, а у договорі купівлі-продажу від 20 березня 2014 року зазначено, що він продав 12/25 частин будинку, житловою площею 50,9 кв. м.
Посилався на те, що вказана помилка була допущена техніком
КП «Вінницьке МБТІ», який до належної йому 12/25 частин будинку приєднав кімнату 2-3 площею 19,6 кв. м, яка йому не належала за договором
від 03 липня 1986 року. У зв'язку із такою помилкою частина будинку, яку він продав, помилково збільшилася на розмір кімнати 19,6 кв. м, житлова площа збільшилася до 50,9 кв. м, а продана частка будинку збільшилася
з 12/25 до 17/25 частин.
Зазначав, що помилка техніком КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» та нотаріусом Павлюк І. І. була допущена тому, що під час володіння своєю часткою 12/25 у прибудові «А-1» відбулися зміни: у старих приміщеннях 2-1 і 2-2 було демонтовано перегородку і об'єднано
ці приміщення в одне 2-1, що не потребувало введення в експлуатацію, проте механічно призвело до перенумерації приміщень: кімната 2-4,
площею 19,6 кв. м, стала кімнатою 2-3, яка не була предметом договору
від 03 липня 1986 року і йому не належала.
У зв'язку із допущеною помилкою нерухоме майно, що перебувало у його власності було зменшене на 19,6 кв. м, знижена його цінність і можливість використання. Така помилка була допущена при оформленні документів
на його нерухоме майно при оформленні договору купівлі-продажу.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу 12/25 частин будинку
АДРЕСА_1 , укладений 20 березня 2014 року між ним та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Павлюк І. І. на підставі статті 229 ЦК України, повернути сторони
у попередній стан.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 лютого
2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу частини житлового будинку
від 20 березня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Павлюук І. І., зареєстрованого у реєстрі
за № 537, згідно якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 придбав
12/25 частин житлового будинку з прибудовою, що знаходиться у АДРЕСА_1 .
У результаті визнання правочину недійсним стягнуто з ОСОБА_1
на користь ОСОБА_2 265 058,00 грн, одержаних на підставі договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 20 березня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Павлюк І. І., зареєстрованого у реєстрі за № 537, який судом визнано недійсним.
У результаті визнання правочину недійсним зобов'язано ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 передати приміщення, які йому були передані
на підставі договору купівлі-продажу частини житлового будинку
від 20 березня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Павлюк І. І., зареєстрованого у реєстрі
за № 537, який судом визнаний недійсним.
Вирішено питання про перерозподіл судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач, як продавець, уклав оспорюваний договір купівлі-продажу у результаті помилки щодо переліку майна, яке входило до належної йому 12/25 частин відчужуваного будинку, що визначалося відповідними правовстановлюючими документами, яке він мав право одноособово відчужити і до переліку якого помилково було включено жилу кімнату 2-6 площею 19,6 кв. м, яка належала не тільки позивачу, а й ОСОБА_6 , при цьому ОСОБА_6 не виступала у цьому правочині продавцем частини жилої кімнати, площею 19,6 кв. м, і не уповноважувала позивача на відчуження цієї кімнати, яка до того ж, не була виділена у натурі у визначеному законом порядку позивачу з відповідного майна, належного на праві спільної часткової власності позивачу
та ОСОБА_6 , враховуючи, що у результаті допущеної помилки щодо визначення переліку майна, яке входить до належної і відчужуваної ОСОБА_1 12/25 частин житлового будинку, у результаті укладання відповідного оспорюваного правочину позивача відчужував належну йому частку майна, житловою площею 50,9 кв. м, хоча житлова площа, згідно правовстановлюючих документів, належної позивачу та відчужуваної ним на підставі оспорюваного правочину 12/25 частки житлового будинку, складає лише 31,3 кв. м, такі допущені помилки мають істотне значення
та існували на момент вчинення відповідного правочину, враховуючи позицію сторін, у тому числі відповідача, який у судовому засіданні зазначав про те, що якби він знав, що в предмет договору купівлі-продажу не входить третя спірна житлова кімната, то такого договору він не укладав би і ніколи не купував би відповідну частку житлового будинку, до якого входило б лише дві житлові кімнати.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Апеляційного суду Вінницької області
від 23 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 лютого
2018 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що визнаючи договір купівлі-продажу недійсним на підставі статті 229 ЦК України, як укладений внаслідок помилки, судом першої інстанції, як вважав суд апеляційної інстанції, не враховано, що правочин може бути визнаний недійсним лише
з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив
із недоведеності позивачем наявності помилки щодо правової природи укладеного з відповідачем договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції
та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2018 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із Вінницького міського суду Вінницької області.
У травні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи судом апеляційної інстанції та помилкового скасування рішення суду першої інстанції.
Вважав, що суд апеляційної інстанції неправильно встановив обставини справи, посилаючись на статтю 229 ЦК України, які вважав доведеними.
Зазначав, що помилка у розмірі квадратних метрів відбулась не з його вини, а з вини працівника КП «Вінницького МБТІ» під час змінення нумерації приміщень у будинку АДРЕСА_1 . Приватний нотаріус, посвідчуючи оспорюваний договір не перевірила нумерацію
у технічному паспорті, а тому, як він вважав, допустилася помилки
у договорі.
Також, вважав, що суд апеляційної інстанції у порушення вимог
статті 400 ЦПК України безпідставно послався, як на доказ, на технічний паспорт, станом на 06 травня 2015 року, який не має відношення до справи, оскільки виготовлений через рік після укладення оспорюваного договору.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2
на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржуване судове рішення
є законними та обґрунтованими, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 .
Фактичні обставини справи, встановлені судами
21 березня 2014 року продавець ОСОБА_1 і покупець ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу частини жилого будинку, за умовами якого продавець передав, а покупець прийняв у власність 12/25 частин житлового будинку з прибудовою, що знаходиться по
АДРЕСА_1 і сплатив її вартість за ціною та у порядку, що передбачені договором. На земельній ділянці розташовані: житловий будинок літ. «А», житлова прибудова літ. «А1», прибудови «а», «а1», «а2», сараї «Б», «б», «Е», «Ж», «Д», гараж «Г», убиральня «Г», огорожа № 1. Загальна площа 118,3 кв. м, житлова площа 73,6 кв. м (а. с. 4-5 т. 1).
Документом, що підтверджував право власності продавця - ОСОБА_1 на відчужуваних 12/25 частин житлового будинку з прибудовою був договір, посвідчений Першою вінницькою державною нотаріальною конторою
03 липня 1986 року у реєстрі за № 1-023, дублікат якого виданий Першою вінницькою державною нотаріальною конторою 28 липня 2011 року
у реєстрі за № 8-1466.
Право власності продавця на відчужувану за цим договором частку житлового будинку з прибудовою, зареєстровано у електронному реєстрі права власності на нерухоме майно КП «Вінницьке МБТІ» 11 серпня
2011 року, номер запису: 8547 у книзі: 32 за реєстраційним номером: 30944911 та у Державному реєстрі речових прав 20 березня 2014 року
за реєстраційним № 131961305101 (пункт 1.1.).
Відповідно до правовстановлюючого документа, реквізити якого зазначені у пункті 1.1 цього договору, та технічної документації, до складу відчужуваних 12/25 частин житлового будинку з прибудовою, входили наступні приміщення у житловому будинку: літ. «А»: тамбур П, кухня 2-1,
коридор 2-2, кімната 2-3, гардеробна 2-4, кімната 2-5, кімната 2-6,
загальною площею 79,1 кв. м, житловою площею 50,9 кв. м.
Договір купівлі-продажу частини житлового будинку 20 березня 2014 року був посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Павлюк І. І. та зареєстрований у реєстрі за № 537 й внесений
до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а. с. 4-5 т. 1).
Пунктом 1.6 вказаного договору встановлено, що покупець володіє достатньою інформацією про будинок, що набувається, задоволений його якісним станом, встановленим шляхом внутрішнього огляду до укладення цього договору, ним не виявлено під час огляду будь-яких дефектів
та недоліків, самовільного перепланування, реконструкції об'єкта, про які
не було б повідомлено продавцем.
У договорі відображено, що продавець ОСОБА_1 посвідчив, що
від покупця не приховано обставин, які мають істотне значення для цього договору; самовільних переобладнань у будинку немає; внаслідок продажу будинку не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, у тому числі неповнолітніх, малолітніх дітей, непрацездатних та інших осіб, яких продавець зобов'язаний утримувати за законом чи договором
(пункт 4 договору купівлі-продажу).
20 березня 2014 року, перед підписанням договору купівлі-продажу, продавець ОСОБА_1 подавав приватному нотаріусу Павлюк І. І. письмову заяву від 20 березня 2014 року, підтвердивши ці відомості
(а. с 134 т. 1).
Також у цьому договорі у пункті 4 зазначено, що сторони, у тому числі продавець ОСОБА_1 , стверджували, що укладення договору відповідало їх інтересам; волевиявлення було вільним, усвідомленим
і відповідало їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідали реальній домовленості сторін; договір не приховував іншого правочину
і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому. Продавець ОСОБА_1 заявляв, що відчужуване майно належало йому
на праві особистої власності, оскільки набуте ним за договором дарування.
Сторони, у тому числі продавець ОСОБА_1 , свідчили, що у тексті цього договору зафіксовано усі істотні умови, що стосуються купівлі-продажу будинку. Будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладення цього договору і не відображені у його тексті, після підписання договору
не матимуть правового значення (пункт 5 договору).
ОСОБА_1 при підготовці документів для продажу частки будинку звертався до ТОВ «ВІТ-ОКС» із заявою про проведення оцінки тієї частки будинку, яку він бажав продати. За його заявою і за його вказівкою проводилася оцінка нерухомості, яку продавець - ОСОБА_1 , мав намір продати.
На виконання умов пункту 2.1 договору приватним нотаріусом Павлюк І. І. посвідчено, подану 07 квітня 2014 року (після укладення договору) заяву ОСОБА_1 , якою він підтверджував факт одержання ним від покупця ОСОБА_2 суми у розмірі 265 058,00 грн, із яких 50 000,00 грн було одержано ним до укладення договору купівлі-продажу частини житлового будинку; майнових та будь-яких інших претензій до покупця не мав і мати
не буде (а. с. 50 т. 1).
Для продажу будинку за заявою продавця - ОСОБА_1 , КП «Вінницьке МБТІ» виготовило технічний паспорт станом на 04 вересня 2013 року
на будинок АДРЕСА_1 , власниками якого був: ОСОБА_1 - 12/25 частин будинку, ОСОБА_7 - 13/25 частин будинку (а. с. 8-11 т. 1).
У паспорті знаходилася експлікація приміщень до плану житлового будинку АДРЕСА_1 , відповідно до якої цей будинок складався із двох ізольованих приміщень: до складу 1-го приміщення входили: тамбур І, коридор 1-1, кухня 1-2, кімната 1-3, кімната 1-4 загальною площею 39,2 кв. м, житловою площею 22,7 кв. м; до складу 2-го приміщення входили: тамбур П, кухня 2-1, коридор 2-2, кімната 2-3, гардеробна 2-4, кімната 2-5, кімната 2-6 загальною площею 79,1 кв. м, житловою
площею 73,6 кв. м (а. с. 10 т. 1).
Технічний паспорт виготовлений станом на 04 вересня 2013 року і саме станом на цей час кімната 2-3, площею 19,6 кв. м, входила до складу приміщення № 2, що вбачається із плану будинку, оскільки ця кімната мала три вікна і лише одні двері, які виходили у кімнату - коридор 2-2, площею 4,5 кв. м, який за оспорюваним договором ОСОБА_1 був проданий ОСОБА_2 і будь-якого спору по цьому коридору у сторін, у тому числі
у ОСОБА_1 , не мав. (а. с. 8 т. 1).
Згідно технічного паспорта, станом на час продажу частки будинку ОСОБА_1 кімната 2-3, площею 19,6 кв. м, не мала дверей,
які б з'єднували цю кімнату із частиною будинку, яку залишив собі
у власність продавець ОСОБА_1 після оформлення продажу частки будинку ОСОБА_2 .
Після продажу частки будинку було виготовлено технічний паспорт станом на 06 травня 2015 року, відповідно до якого, ОСОБА_2 був власником 12/25 частин будинку, ОСОБА_7 - 13/25 частин житлового будинку. Зміни за приміщенням кімнат, площею 4,5 кв. м, та 19,6 кв. м щодо встановлення інших ніж були між ними дверних отворів відсутні
(а. с. 46-49 т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер (а. с. 71 т. 1).
Його спадкоємці: ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_6 -
20 серпня 2013 року, кожен, отримали свідоцтво про право на спадщину
за законом на 1/2 частину спадкового майна, яке складається із
13/25 частини житлового будинку з господарськими будівлями
по АДРЕСА_1 . Реальний поділ цього спадкового майна спадкоємцями не був проведений (а. с. 100, 112 т.1).
До посвідчення договору купівлі-продажу, спадкоємець ОСОБА_6
у присутності приватного нотаріуса Павлюк І. І. підписала подану нею
20 березня 2014 року заяву, якою повідомила про те, що їй відомо про наступний продаж ОСОБА_1 належних йому на праві власності
12/25 частин житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 за 265 058,00 грн;
від привілеєвого права купівлі відмовилася і одночасно дала згоду, щоб у постійне користування покупця перейшло 12/25 частини житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями і спорудам, куди входили наступні приміщення у будинку, означеному на плані літ. «А»:
тамбур П, кухня 2-1, коридор 2-2, кімната 2-3, гардеробна 2-4, кімната 2-5, кімната 2-6. Загальна площа 79,1 кв. м, житлова площа 73,6 кв. м
(а. с. 135 т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 померла (а. с.166 т. 1).
Другою вінницькою державною нотаріальною конторою відкрито спадкову справу № 263/2016 за заявою чоловіка ОСОБА_3 . На час розгляду судом апеляційної інстанції цієї цивільної справи свідоцтво про право на спадщину не було видано, що вбачається із наданої Другою вінницькою державною нотаріальною конторою копії спадкової справи (а. с. 152-178 т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини,
є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Статтею 717 ЦК України встановлено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру,
не є договором дарування.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар)
у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі
і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває у податковій заставі (статті 656, 657 ЦК України).
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»
від 06 листопада 2009 року № 9 роз'яснено, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується
на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановивши, що під час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу частини житлового будинку було дотримано всіх вимог, необхідних для чинності правочину відповідно до вимог цивільного законодавства України, яке діяло на час укладення цього договору
та ураховуючи те, що позивач не надав належних доказів того, що договір було укладено внаслідок помилки та всупереч його волі, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Посилання у касаційній скарзі як на підставу для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів відхиляє, оскільки вони зводяться до незгоди заявника
з висновками суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України
(у редакції, чинній станом на 18 травня 2020 року).
Інші доводи касаційної скарги не спростовують законність
та обґрунтованість судового рішення, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції.
З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести
до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Вінницької області від 23 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ф. Хопта
Є. В. Синельников
В. В. Шипович