Постанова
Іменем України
19 травня 2020 року
м. Київ
справа № 569/9201/16-ц
провадження № 61-36715св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго»,
третя особа - Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Рівненської міської ради,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Рівненської області від 12 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Григоренка М. П., Бондаренко Н. В., Гордійчук С. О.,
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» (далі - ТОВ «Рівнетеплоенерго», Товариство), третя особа - Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - УПСЗН ВК Рівненської міської ради), про визнання дій протиправними та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що у 2003 році він придбав квартиру АДРЕСА_1 . На підставі статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» він має 100-процентну знижку плати за користування комунальними послугами, в тому числі - з теплопостачання та гарячого водопостачання, яка йому фактично надавалася за вищевказаною адресою до грудня 2006 року. Однак в кінці 2015 року він отримав від ТОВ «Рівнетеплоенерго» повідомлення про існування в нього заборгованості по оплаті послуг та про наступне відключення квартири від системи водопостачання та водовідведення з причин несплати боргу. Вважає, що відповідач незаконно нараховує йому плату за комунальні послуги та вимагає погашення заборгованості. Крім того, Товариство безпідставно ухиляється від укладення договору на теплопостачання. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати вищевказані дії відповідача неправомірними; зобов'язати ТОВ «Рівнетеплоенерго» укласти з ним договір на теплопостачання з обов'язковим визначенням всіх істотних умов, а також - стягнути з Товариства на свою користь 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 31 жовтня 2017 року у складі судді Бердія М. А. позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії ТОВ «Рівнетеплоенерго» по нарахуванню ОСОБА_1 абонентської плати без врахування наявних у нього пільг інваліда війни та вимог щодо оплати таких рахунків. Зобов'язано ТОВ «Рівнетеплоенерго» укласти з ОСОБА_1 договір на теплопостачання у відповідності до вимог чинного законодавства з обов'язковим визначенням усіх істотних умов. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що будучи особою з інвалідністю внаслідок війни, ОСОБА_1 має право на отримання пільг за користування комунальними послугами. В матеріалах справи відсутні відомості про повідомлення позивача про припинення надання йому знижки по оплаті послуг з теплопостачання, а уповноважений орган, яким є УПСЗН ВК Рівненської міської ради, не встановив невідповідності між кількістю пільговиків і кількістю фактично наданих пільг та не уточнив інформації щодо надання чи ненадання пільг ОСОБА_1 за його фактичним місцем проживання. Крім того, в порушення вимог пункту 22 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила), ТОВ «Рівнетеплоенерго» безпідставно не уклало з позивачем договір про надання послуг з теплопостачання. Позовна вимога про відшкодування моральної шкоди не підлягає задоволенню, оскільки згідно з положеннями статей 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування такої шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією.
Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 12 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ТОВ «Рівнетеплоенерго» задоволено. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 31 жовтня 2017 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Рівнетеплоенерго» про визнання дій неправомірними та зобов'язання укласти договір про надання послуг з теплопостачання з обов'язковим визначенням усіх істотних умов скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач не довів обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог. Знижки з оплати комунальних послуг з теплопостачання були зняті не відповідачем, а попереднім надавачем цих послуг на підставі листа УПСЗН ВК Рівненської міської ради від 17 грудня 2006 року. Вина ТОВ «Рівнетеплоенерго» у неврахуванні даних про наявність у позивача пільг відсутня, оскільки ОСОБА_1 не звертався у встановленому порядку до виконавця із заявою про надання йому знижок, як це передбачено пунктом 22 Правил, а УПСЗН ВК Рівненської міської ради повідомило відповідача про існування у споживачатакого права лише 29 грудня 2016 року. Крім того, позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про ухилення Товариства від укладення з ним договору про надання житлово-комунальних послуг, а також не конкретизовано, які саме істотні умови відсутні в розробленому виконавцем типовому договорі. Заявлена ОСОБА_1 позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від вимогпро зобов'язання відповідача вчинити певні дії, тому вона також не підлягає задоволенню.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У червні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Апеляційного суду Рівненської області від 12 квітня 2018 року, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 31 жовтня 2017 року залишити в силі.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що на підставі статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у 2003 році він отримав право на пільги з оплати комунальних послуг, яке ніколи не втрачав. Зазначене свідчить, що УПСЗН ВК Рівненської міської ради не мало права звертатися у 2006 році до попереднього надавача послуг з теплопостачання з повідомленням про втрату ним пільг за місцем фактичного проживання. Знаючи про наявність у нього відповідних знижок, ТОВ «Рівнетеплоенерго» безпідставно не уклало з ним договір про надання житлово-комунальних послуг. Вважає, що пред'явлений ним позов підлягає задоволенню в повному обсязі. Апеляційна скарга подана і підписана представником ТОВ «Рівнетеплоенерго» за довіреністю, яка не надала документів про те, що вона є адвокатом. Суд апеляційної інстанції ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову у зв'язку з необ'єктивним ставленням до нього головуючого судді.
У жовтні 2018 року ТОВ «Рівнетеплоенерго» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що житловий будинок по АДРЕСА_2 взяло на баланс лише 31 вересня 2009 року, а до цього часу послуги з централізованого теплопостачання надавала інша юридична особа - Комунальне теплопостачаюче підприємство «Комуненергія» Рівненської міської ради (далі - КТП РМР «Комуненергія»), яке і припинило у 2006 році враховувати позивачу пільги з оплати комунальних послуг. ТОВ «Рівнетеплоенерго» неодноразово зверталося до ОСОБА_2 з проханням подати письмову заяву та документи, які б підтверджувати наявність у нього права на пільги. Проект договору про надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання Товариство розробило на основі типового договору ще у 2009 році, після чого шляхом розміщення пропозиції в засобах масової інформації та щомісячних квитанціях запропонувало укласти такий правочин усім споживачам міста, в тому числі й позивачу.
У жовтні 2018 року УПСЗН ВК Рівненської міської ради також подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Оскільки з 31 березня 2004 року позивач був знятий з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_3 , то Управління праці надіслало надавачам послуг, в тому числі КТП РМР «Комуненергія», листи про необхідність зняти пільгу за цією адресою та здійснити відповідні перерахунки.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Рівненського міського суду Рівненської області.
09 жовтня 2018 року справа № 569/9201/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Судами встановлено, що у 2003 році ОСОБА_1 набув у власність квартиру АДРЕСА_1 .
На підставі статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивач має 100-процентну знижку плати за користування комунальними послугами, в тому числі - з теплопостачання та гарячого водопостачання, яка йому фактично надавалася за вищевказаною адресою, починаючи з 2003 року.
З грудня 2006 року надання позивачу пільги з оплати комунальних послуг було припинено на підставі листа УПСЗН ВК Рівненської міської ради від 17 грудня 2006 року № 321, в якому, крім необхідності зняття вказаної пільги, управління також просило надавачів комунальних послуг здійснити відповідні перерахунки.
ТОВ «Рівнетеплоенерго» розпочало обслуговувати житловий будинок по АДРЕСА_2 лише з 31 жовтня 2009 року, що пов'язано з передачею Рівненською міською радою відповідної котельні на його баланс. До цього часу послуги з централізованого теплопостачання надавала інша юридична особа - КТП РМР «Комуненергія».
За особовим рахунком позивача № 084490, згідно з яким відповідач здійснює нарахування плати за надані послуги з теплопостачання, обліковується заборгованість в розмірі 25 525,58 грн.
Оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2009 року № 729 пункт 2 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, було доповнено тим, що до реєстру також включається інформація про фактичне місце проживання пільговика, то 21 січня 2011 року УПСЗН ВК Рівненської міської ради взяло позивача на облік як особу з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи за адресою фактичного місця проживання - АДРЕСА_3 , про що повідомило ТОВ «Рівнетеплоенерго» лише 29 грудня 2016 року.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 19 Закону України № 1875-ІV «Про житлово-комунальні послуги», чинного на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1875-ІV), відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої, пунктом 1 частини третьої статті 20 Закону № 1875-ІV споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг; одержувати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання, порядок надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо. Споживач зобов'язаний укласти договір про надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
З огляду на те, що у процесі прийняття спеціального закону, а саме Закону № 1875-ІV зміни до Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) Верховною Радою України не розглядалися та не приймалися, стосовно спірних правовідносин норми спеціального закону не можуть конкурувати з нормами основного акту цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Згідно з частинами першою, другою статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частина перша, друга статті 642 ЦК України).
Статтею 643 ЦК України передбачено, що якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.
Згідно з абзацами першим, другим пункту 22 Правил у разі коли споживач відповідно до законодавства має пільги з оплати послуг, у договорі робиться відповідна позначка. При цьому дані про зазначену пільгу вносяться у договір між виконавцем та постачальником. У разі отримання права на пільги споживач подає виконавцю письмову заяву та документи, що його підтверджують. Оплата за послуги з урахуванням пільг нараховується з дати подання документів, що підтверджують право на пільгу.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 60 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Встановивши, що позивачем не надано будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження факту ухилення Товариства від укладення з ним договору про надання житлово-комунальних послуг та не конкретизовано, які саме істотні умови не включено до розробленого відповідачем типового договору, а також те, що вина ТОВ «Рівнетеплоенерго» у неврахуванні даних про наявність у ОСОБА_1 пільг відсутня, оскільки знижки з оплати комунальних послуг з теплопостачання були зняті попереднім надавачем цих послуг на підставі листа УПСЗН ВК Рівненської міської ради, і позивач не звертався до відповідача як нового виконавця із заявою про надання йому знижок, як це передбачено пунктом 22 Правил, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для скасування рішення місцевого суду та відмову в задоволенні позову у зв'язку з його недоведеністю.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінкузгідно зі статтями 76-78, 81, 89, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи заявника про те, що УПСЗН ВК Рівненської міської ради не мало права звертатися в 2006 році до попереднього надавача послуг з теплопостачання з повідомленням про втрату ним пільг за місцем фактичного проживання, не заслуговують на увагу, оскільки свідчать про незгоду ОСОБА_1 саме з діями вказаних осіб. Ці доводи не стосуються предмета спору та виходять за межі позовних вимог.
Посилання ОСОБА_1 на те, що ТОВ «Рівнетеплоенерго» безпідставно не уклало з ним договір про надання житлово-комунальних послуг, є неспроможними, так як в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що позивач звертався до відповідача з пропозицією укласти такий правочин і йому в цьому було відмовлено.
Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не мав права приймати до свого провадження апеляційну скаргу ТОВ «Рівнетеплоенерго», оскільки ця скарга була подана і підписана представником за довіреністю Свирид М. В., яка не надала документів про те, що вона є адвокатом, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України № 1401-VІІІ від 02 червня 2016 року «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».
Відповідно до частини третьої статті 131-2 Конституції України виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Згідно з підпунктом 11 пункту 16-1 розділу ХV Перехідні положення Конституції України представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 01 січня 2019 року. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 01 січня 2020 року. Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.
У статті 8 Конституції України встановлено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Згідно з підпунктом 18 розділу 13 Перехідних положень ЦПК України положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу ХV Перехідні положення Конституції України.
Таким чином, з 01 січня 2018 року представництво в судах апеляційної інстанції у справах, провадження в яких розпочате після 30 вересня 2016 року, має здійснюватися адвокатами. Якщо провадження розпочате до 30 вересня 2016 року, то представництво може здійснюватися особами, які не мають статусу адвоката, оскільки такі правила були закріплені у статтях 40-42 ЦПК України 2004 року і діяли до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».
Оскільки провадження в цій справі відкрито ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 25 липня 2016 року, тобто розпочате до 30 вересня 2016 року, то представництво відповідача мала право здійснювати також особа, яка не має статусу адвоката.
Що стосується аргументів заявника про те, що апеляційний суд ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову у зв'язку з необ'єктивним ставленням до нього головуючого судді, то за наявності обставин, які викликають сумнів в об'єктивності та неупередженості судді, учасники справи можуть заявити йому відвід на підставах та в порядку, встановлених статтями 36, 39 ЦПК України. Матеріали справи не містять відомостей про те, що позивачем такий відвід був заявлений.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Обставини справи встановлені апеляційним судом на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.
Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Рівненської області від 12 квітня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
В. О. Кузнєцов
М. Ю. Тітов