Постанова
Іменем України
19 травня 2020 року
м. Київ
справа № 361/7358/15
провадження № 61-40371св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи :
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 грудня 2017 року у складі судді Петришин Н. М. та постанову Апеляційного суду Київської області від 04 червня 2018 рокуу складі колегії суддів: Суханової Є. М., Волохова Л. А., Мельника Я. С.,
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зобов'язання звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки, посилаючись на те, що вона є власником земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходяться по АДРЕСА_1 . Власником суміжної земельної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_2 , є ОСОБА_2 , яка в порушення вимог земельного законодавства збудувала фундамент господарської споруди на межі їхніх земельних ділянок. Вказуючи на те, що відповідач не бажає в добровільному порядку усунути перешкоди в користуванні, розпорядженні та володінні належним їй майном, ОСОБА_1 просила зобов'язати ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення (демонтажу) частини фундаменту під будівництво споруди площею 0,8 кв. м.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 грудня 2017 року позов задоволено. Зобов'язано ОСОБА_2 звільнити частину самовільно зайнятої земельної ділянки (кадастровий номер 3221288401:01:024:0018), розташованої по АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом демонтажу фундаменту під господарські споруди площею 0,8 кв. м.Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що наявними у справі доказами підтверджено, що ОСОБА_2 здійснила будівництво фундаменту господарської споруди на частині належної ОСОБА_1 земельної ділянки, що вказує на обґрунтованість її позовних вимог.
Постановою Апеляційного суду Київської області від 04 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 грудня 2017 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У липні 2018 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 04 червня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно взяли до уваги висновок судової земельно-технічної експертизи від 30 грудня 2016 року та складений 21 вересня 2017 року фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_5 акт про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 , оскільки ці докази є суперечливими та не підтверджують того, що ОСОБА_2 зайняла частину земельної ділянки ОСОБА_1 .
У жовтні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками. Ці доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 20 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справіта витребувано її матеріали з Броварського міськрайонного суду Київської області.
24 вересня 2018 року справа № 361/7358/15 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Судами встановлено, що згідно з державним актом на право власності на землю серії ЯЖ № 322871 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходяться по АДРЕСА_1 .
На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належить на праві приватної власності по 1/2 частині суміжної земельної ділянки площею 0,4488 га (0,25 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, 0,1988 га - для ведення особистого селянського господарства), що знаходиться по АДРЕСА_2 .
05 листопада 2015 року Відділом містобудування та архітектури Броварської районної державної адміністрації відповідачам видано будівельний паспорт на будівництво господарської будівлі за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи від 30 грудня 2016 року № 18-16, складеним судовим експертом Бойком М . В., за фактичним землекористуванням між належними сторонам у цій справі земельними ділянками існує спільна межа. Фактичні межі земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер 3221288401:01:024:0018, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за своїми розмірами відповідають розмірам меж, зазначеним в державному акті на право власності на землюсерії ЯЖ № 322871, виданому на ім'я ОСОБА_1 . Встановити, чи відповідають фактичні межі земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер 3221288401:01:024:0018, межам за каталогами координат, зазначеними в державному акті на право власності на землю серії ЯЖ № 322871, не вбачається можливим. Фактичні межі земельних ділянок площею 0,4488 га (0,25 га та 0,1988 га), кадастрові номери 3221288401:01:024:0073, 3221288401:01:024:0074, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , за своїми розмірами та розташуванням не відповідають межам, зазначеним в державному акті на право власності на землю, виданому 11 березня 1997 року на ім'я ОСОБА_8 (спадкодавця відповідачів). Площа накладення земельної ділянки площею 0,4488 га (0,25 га та 0,1988 га) на належну позивачу земельну ділянку площею 0,25 га становить 1,35 кв. м. На земельній ділянці позивача знаходяться фундаменти під господарські будівлі, що належать відповідачам, площа яких складає 0,8 кв. м.
Допитаний в судах попередніх інстанцій експерт ОСОБА_9 пояснив, що не зміг встановити, чи відповідають фактичні межі земельної ділянки площею 0,25 га (кадастровий номер №3221288401:01:024:0018), розташованої по АДРЕСА_1 , межам за каталогами координат, зазначеними у виданому на ім'я ОСОБА_1 державному акті на право власності на землю серії ЯЖ № 322871, оскільки йому не надавалися на дослідження відповідні каталоги. Крім того, при дослідженні складеного 04 серпня 2015 року ФОП ОСОБА_5 акта про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі зазначеної земельної ділянки він зробив висновок, що каталог координат цієї ділянки за фактичним користуванням не відповідає дійсності.
В подальшому стороною позивача було надано довідку від 05 жовтня 2017 року № 415, згідно з якою ФОП ОСОБА_5 виправила допущену технічну помилку у виготовленому нею акті від 04 серпня 2015 року, про що свідчить новий акт від 21 вересня 2017 року, в якому за результатами інструментальної зйомки встановлено, що координати поворотних точок належної позивачу земельної ділянки відповідають базовим координатам Держгеокадастру.
Таким чином, при співставленні каталогів координат межі належної позивачу земельної ділянки, які містяться в акті від 21 вересня 2017 року (фактичне землекористування), з каталогами координат, зазначеними в технічній документації із землеустрою, судами встановлено, що вони співпадають.
Під час розгляду справи представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 підтвердив, що спірну споруду будує його довірителька. ОСОБА_3 не бере участі в цьому будівництві.
Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з частинами першою, другою статті 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Поняття земельної ділянки як об'єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Згідно з частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).
Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом статті 391 ЦК України та статті 155 ЗК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Порушення, невизнання або оспорювання права власності особи на земельну ділянку є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Суд повинен встановити: чи були порушені, не визнані, обмежені або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 60 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення місцевим судом (далі - ЦПК України 2004 року), частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Встановивши, що ОСОБА_2 зайняла частину належної ОСОБА_1 земельної ділянки та у зв'язку з цим порушила її земельні права, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову і зобов'язання відповідача усунути позивачу перешкоди в користуванні її власністю шляхом демонтажу фундаменту під господарські споруди.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно взяли до уваги висновок судової земельно-технічної експертизи від 30 грудня 2016 року та акт про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 21 вересня 2017 року, оскільки ці докази є суперечливими та не підтверджують того, що ОСОБА_2 зайняла частину належної ОСОБА_1 земельної ділянки, не заслуговують на увагу. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та спростував відповідними висновками. Ці доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки виконання рішення суду першої інстанції було зупинене ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2018 року, то у зв'язку із залишенням цього рішення без змін необхідно поновити його виконання.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 04 червня 2018 рокузалишити без змін.
Поновити виконання рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 грудня 2017 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
В. О. Кузнєцов
М. Ю. Тітов