Іменем України
22 травня 2020 року
Київ
справа №808/3457/16
адміністративне провадження №К/9901/31876/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Запорізької об'єднаної державно податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 січня 2017 року (головуючий суддя - Татаринов Д.В.)
та на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Гімон М.М., судді - Чумак С.Ю., Юрко Ю.В.)
у справі №808/3457/16
за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до Запорізької об'єднаної державно податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області
про скасування податкового повідомлення - рішення,
У листопаді 2016 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, платник) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Запорізької об'єднаної державно податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач, контролюючий орган, Запорізька ОДПІ) про скасування податкового повідомлення- рішення.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальність господарських відносин позивача з ТОВ «ДАМАС ЛОГІСТИК» та спростовують висновки контролюючого органу про відсутність реального виконання укладеного між позивачем та вказаним вище контрагентом договору.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 24 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року, адміністративний позов задоволено:
- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000911304 від 28 жовтня 2016 року, винесене Заступником начальника Запорізької ОДПІ у ГУ ДФС у Запорізькій області, яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 135 442, 00 грн та донараховано штрафні санкції у сумі 33 860, 00 грн;
- присуджено на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з бюджетних асигнувань Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області судові витрати, у вигляді судового збору у сумі 1 693, 05 грн.
Задовольняючи позовні вимоги суди попередні інстанцій виходили з того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на надано достовірних, належних і переконливих доказів того, що первинні документи і податкова звітність позивача є дефектними або підробними та містять неправдиву, недостовірну інформацію. Суди вказали, що останні в повній мірі підтверджують фактичне виконання умов укладеного позивачем з ТОВ «ДАМАС ЛОГІСТИК» договору у періоді, що перевірявся.
Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що за результатами аналізу баз даних встановлено відсутність у контрагента будь-якої інформації про наявні складські приміщення, автомобільний чи інший транспорт, устаткування, а також трудові ресурси, необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.
01 березня 2017 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, щокасаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у період з 19.09.2016 по 23.09.2016 посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за червень 2016 року.
За результатами перевірки складено акт №43/08-29-13-04/ НОМЕР_1 від 05 жовтня 2016 року (далі - Акт перевірки, а.с. 11-29).
Згідно висновків Акта перевірки, контролюючи орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог:
- п.п. 14.1.36, 14.1.181, п. 14.1 ст. 14, п. 198.1 ст. 198, п. 200.1, 200.2, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до: заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за червень 2016 року на суму 3 136 грн
- завищення заявленої суми бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2016 року на 209 721 грн.
Не погодившись з висновками викладеними в Акті перевірки, позивач подав заперечення, за результатами розгляду яких висновки Акту перевірки викладені в наступній редакції:
«Перевіркою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 встановлено порушення п.п. 14.1.36, 14.1.181, п. 14.1 ст. 14, п. 198.1 ст. 198, п. 200.1, 200.2, 200.4 ст. 200 ПК України, що призвело до завищення заявленої суми бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2016 року на 135 442, 00 грн» (а.с. 30-37).
На підставі Акту перевірки та результатів розгляду заперечень, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення - рішення №0000911304 від 28 жовтня 2016 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 135 442, 00 грн та застосовано штрафні санкції в розмірі 33 860, 50 грн (а.с. 9).
Контролюючий орган дійшов висновку про відсутність фактичного виконання умов договорів, укладених між позивачем та ТОВ «ДАМАС ЛОГІСТИК» у періоді, що перевірявся.
Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (далі - ПК України) в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.
Згідно з вимогами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків регулюються ст. 200 ПК України.
Згідно з п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п. 200.2 ст. 200 ПК України).
Відповідно до п. 200.4 ст. 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України по податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.
При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (Замовник) та ТОВ "ДАМАС ЛОГІСТИК" (Експедитор) укладено генеральний договір від 02 січня 2014 року №02/2014, за умовами якого Замовник доручає, а Експедитор приймає на себе організацію перевезень і транспортно-експедиторське обслуговування вантажів за дорученням Замовника та від свого імені всіма видами транспорту.
Додатками до договору сторони визначили, що на підставі поданих заявок контрагент зобов'язується здійснити роботи пов'язані з організацією та забезпеченням перевезень вантажу, зокрема: організувати розвантажувально - навантажувальні роботи з судна, забезпечити зберігання контейнерів в порту, організувати оформлення документів та інше (а.с. 64, 70, 79, 88, 97, 104, 113, 123, 133, 140, 146, 155, 161).
За даними офіційного сайту Адміністрації Одеського морського порту ТОВ «ДАМАС ЛОГІСТИК» зазначений як акредитований експедитор та має дозволи на оформлення та експедирування вантажів в Одеському морському порту.
На підтвердження фактичного виконання умов зазначеного договору, позивач надав суду копії: заявок до генерального договору на транспортно-експедиторське обслуговування №02/2014 від 02 січня 2014 року, рахунків фактури; актів здачі - прийняття робіт (надання послуг), звітів про виконані роботи від 14 січня 2015 року, податкових накладних, платіжних доручень, тощо.
Вказані документи, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентом, підписані та скріплені печатками сторін та мають всі необхідні реквізити.
У ході розгляду справи судами попередніх інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраними судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування своїх податкових зобов'язань за результатами господарських відносин з ТОВ «ДАМАС ЛОГІСТИК».
Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання скаржника на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента суб'єкта господарювання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами щодо відсутності у контрагента складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту та устаткування, необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності, оскільки остання носить виключно інформативний характер, не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.
Крім того, судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що перевезення отриманого вантажу здійснювалось ПП «Агрофірма Анастасія плюс» відповідно до умов договору перевезення вантажу та підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними серії А №276293, №276297, №276294, №276295, №276296, №276300, №318352, №318551, №276266, №276274, №318355, №318364, №318359, № 318357, CMR6321, №318360.
Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною четвертою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Аналогічна норма закріплена частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 03.10.2017).
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладеного договору, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій з зазначеним контрагентом, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов'язання за господарськими операціями з вказаним вище контрагентом сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення без змін.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу Запорізької об'єднаної державно податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення.
Постанову Київського Запорізького окружного адміністративного суду від 24 січня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Гончарова
Судді І. Я. Олендер
Р. Ф. Ханова