21 травня 2020 року
Київ
справа №802/814/14-а
адміністративне провадження №К/9901/12262/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гімона М.М.,
суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,
перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вастон" на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08.08.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2019 у справі № 802/814/14-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вастон" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Закарпатський окружний адміністративний суд рішенням від 08.08.2019, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2019, у задоволенні позову відмовив.
Вперше касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Вастон" на зазначені судові рішення надійшла 02.03.2020, яку Верховний Суд ухвалою від 06.03.2020 залишив без руху з тих підстав, що скаржником не визначено підстав касаційного оскарження судових рішень, які визначені частиною четвертою статті 328 КАС України. На виконання вимог цієї ухвали скаржник подав заяву про усунення недоліків, у якій зазначив, що підставою касаційного оскарження скаржник визначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме суд апеляційної інстанції в постанові від 23.12.2019 застосував норми права статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду. Такі правові висновки за позицією заявника касаційної скарги викладені постановами Верховного Суду від 08 серпня 2018 року по справі №820/4428/17, від 20 лютого 2018 року по справі №813/4931/13-а, від 30 березня 2018 року по справі №821/2106/13-а, від 10 березня 2020 по справі №640/1073/19 щодо застосування приписів статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», постановою від 20 лютого 2018 року по справі №826/6280/13-а щодо застосування приписів статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Ухвалою від 10.04.2020 Верховний Суд касаційну скаргу повернув, оскільки скаржник не усунув зазначені в ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.03.2020 недоліки касаційної скарги.
При цьому, Верховний Суд визнав, що визначальним при постановлені судами попередніх інстанцій оскаржених рішень було застосування частини четвертої статті 78 КАС України, на підставі якої суди зробили висновок про наявність підстав для звільнення від доказування з посиланням на наявність за тих самих обставин судового рішення про відмову в позові в іншій адміністративній справі, що набрало законної сили. З огляду на це при ухваленні рішень у цій справі суди не досліджували склад податкових правопорушень, не здійснювали правозастосування норм права статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», покладених в основу прийняття податкових повідомлень-рішень, а тому є неприйнятним посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, які наведені у заяві про усунення недоліків. Суд визнав, що посилання заявника касаційної скарги на рішення Верховного Суду із зазначенням того, що викладені ним висновки не враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні постанови, самі по собі не доводять неврахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, подібність яких також не зазначена у касаційній скарзі.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вастон" повторно подало касаційну скаргу, яка надійшла до касаційного суду 24.04.2020, у якій підставою касаційного оскарження судових рішень зазначено відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 78 КАС України, яка стала підставою для ухвалення рішення про відмову в позові.
Верховний Суд ухвалою від 30.04.2020 повторно подану касаційну скаргу повернув як таку, що не містить підстав касаційного оскарження судових рішень, оскільки скаржник, посилаючись на те, що відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування таких норм процесуального права як стаття 78 КАС України, не обґрунтував у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми матеріального права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Тобто посилання скаржника не узгоджувалися з визначеною ним підставою касаційного оскарження судового рішення - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
06.05.2020 до суду касаційної інстанції втретє надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Вастон".
При вирішенні питання щодо можливості відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У цій справі підставою касаційного оскарження судових рішень визначено пункти 1 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України а саме:
- відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 78 КАС України у подібних правовідносинах, коли наявні судові рішення у інших адміністративних справах про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами тієї ж перевірки, які суд взяв до уваги як преюдиційні на підставі статті 78 КАС України;
- при ухваленні судових рішень суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 08.08.2018 у справі №820/4428/17, від 20.02.2018 у справі №813/4931/13-а, від 30.03.2018 у справі №821/2106/13-а, від 10.03.2020 у справі №640/1073/19 щодо застосування приписів статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», постановою від 20.02.2018 у справі №826/6280/13-а щодо застосування приписів статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Щодо визначеної скаржником підстави - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, колегія суддів зазначає, що наведене обґрунтування цієї підстави вже було визнано недоречним судом касаційної інстанції, який звернув увагу скаржника, що при ухваленні рішень у цій справі апеляційний суд не досліджував склад податкових правопорушень, не здійснювали правозастосування норм права статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», покладених в основу прийняття податкових повідомлень-рішень, а тому є неприйнятним посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду щодо застосування цих правових норм.
Дослідивши наведене скаржником обґрунтування наявності врегульованої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження судових рішень, колегія суддів вважає, що вони не є достатніми для відкриття касаційного провадження у справі, оскільки, як вже було роз'яснено скаржнику, у разі подання касаційної скарги на цій підставі (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), скаржник повинен чітко вказати не тільки яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Відповідно до пунктів 1 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових:
- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права;
- спірні питання виникали у подібних правовідносинах.
За загальним правилом, подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Зазначаючи, що за наслідками огляду практики Верховного Суду представником скаржника не встановлена наявність судових рішень щодо застосування статті 78 КАС України у тотожному спорі, скаржник не врахував, що зазначена норма є нормою процесуального права, відповідно, ця норма не вирішує спір, що виник між сторонами, натомість закріплює можливість звільнення від доказування тих чи інших обставин при розгляді спору.
Відповідно, для вирішення питання подібності правовідносин при застосуванні цієї норми має значення не тотожність спору, що виник між сторонами, та його фактичних обставин, як на це вказує скаржник, а безпосередній підхід Верховного Суду до визначення наявності преюдиційного значення судових рішень у інших адміністративних, цивільних чи господарських справах та обсягу і характеру обставин (фактів), встановлених ними, від доказування яких звільняються ті самі учасники справи відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України (яка застосована судами попередніх інстанцій).
Це питання було предметом неодноразового розгляду судом касаційної інстанції, зокрема у справах № 826/7273/18 (постанова від 13.05.2020), № 815/94/16 (постанова від 28.04.2020), № 1140/2403/18 (постанова від 10.09.2019).
Враховуючи, що скаржник помилково виходить з того, що значення має саме тотожність спору для вирішення питання подібності правовідносин, колегія суддів не погоджується з позицією позивача щодо відсутності висновку Верховного Суду у питанні застосування частини четвертої статті 78 КАС України у подібних правовідносинах як передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави для касаційного оскарження судового рішення. За таких обставин касаційний суд вважає за необхідне запропонувати скаржникові подати уточнену в частині підстав оскарження касаційну скаргу, зміст якої свідчить про його незгоду із тим, як суд апеляційної інстанції у даній справі застосував норму частини четвертої статті 78 КАС України, узгодивши викладене в ній обгрунтування із передбаченими у статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження з урахуванням мотивів, наведених у цій ухвалі.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, узгодженість обгрунтування та підстав касаційного оскарження є вкрай важливим, оскільки суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення може унеможливити в подальшому її розгляд.
Відповідно до частин другої і шостої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. Питання про залишення касаційної скарги без руху вирішується колегією суддів у складі трьох суддів не пізніше двадцяти днів з дня надходження касаційної скарги. Питання про повернення касаційної скарги суд касаційної інстанції вирішує протягом двадцяти днів з дня надходження касаційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Згідно з положеннями частини першої та другої статті 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Водночас, 02.04.2020 набрав чинності Закон України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким внесено зміни, зокрема, до Кодексу адміністративного судочинства України. Розділ VI "Прикінцеві положення" КАС України доповнено пунктом 3, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтею 169 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину. Відповідно до абзацу другого наведеного пункту строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 169, 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вастон" на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 08.08.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2019 у справі № 802/814/14-а - залишити без руху.
Надати скаржнику десятиденний строк з дня закінчення строку дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) для усунення недоліків касаційної скарги, а саме:
- для надання суду уточненої касаційної скарги, зміст якої, зокрема, щодо підстав касаційного оскарження, має бути викладено з урахуванням мотивів, наведених у цій ухвалі;
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.М. Гімон
М.Б. Гусак
Є.А. Усенко ,
Судді Верховного Суду