21 травня 2020 року м. Київ № 320/2679/20
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період січень 2016 року - лютий 2018 року; зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період січень 2016 року - лютий 2018 року в розмірі 83625,23 грн.
Позов мотивовано протиправною бездіяльністю відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за січень 2016 року - лютий 2018 року.
Ухвалою суду від 24.03.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.
Відповідачем подано письмовий відзив на позовну заяву, згідно якого позов не визнано. Зазначено, що індексація грошових доходів населення не включається до складу грошового забезпечення, яким забезпечується військовослужбовець, звільнений з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини, а механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди законодавством не передбачено.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , звільнений з військової служби відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я) наказом начальника Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону (на 475 ліжок) від 26.04.2019 №17-РС.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03.06.2019 №101 солдата ОСОБА_1 виключено з 03.06.2019 із списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з заявою від 21.12.2019 про виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.
Листом військової частини НОМЕР_1 від 16.01.2020 №50 позивачу повідомлено про відмову у виплаті йому індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року до травня 2018 року, та про відсутність можливості у межах наявного фінансового ресурсу Міністерства Оборони виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року - лютому 2018 року.
Вважаючи протиправною відмову відповідача у виплаті індексації грошового забезпечення за січень 2016 року - лютий 2018 року, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі по тексту - Закон №2011-XII).
Згідно статті 1 Закону №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Статтею 9 Закону №2011-XII визначено, зокрема, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (частина третя).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначено Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі по тексту - Закон №1282-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Приписами статті 2 Закону №1282-XII встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно частини першої статті 4 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до статті 6 Закону №1282-XII, у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін (частина перша). Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга).
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно статті 19 зазначеного Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Кабінетом Міністрів України затверджено постанову «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078), пунктом 2 якого визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до абзацу першого пункту 4 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно абзацу 8 пункту 4 Порядку №1078, у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків абзац перший). Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення (абзац другий). Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац третій). Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (абзац четвертий).
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення).
При цьому суд зазначає, що положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації, водночас, виплата індексації не ставиться у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Наведений висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою ним у постанові від 12.12.2018 року у справі №825/874/17.
Як встановлено судом, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03.06.2019 №101 позивача виключено з 03.06.2019 із списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини в зв'язку з звільненням з військової служби у запас згідно наказу начальника Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону (на 475 ліжок) від 26.04.2019 №17-РС.
Позивач звертався до командира військової частини НОМЕР_1 з заявою від 21.12.2019 про виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, втім, відповідачем відмовлено позивачу у виплаті індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року до травня 2018 року.
Згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 08.04.2020 №62, індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 за січень 2016 року - березень 2018 року не здійснювалась.
Відтак, суд дійшов висновку, що військовою частиною НОМЕР_1 протиправно не нараховувалась та не виплачувалась позивачу індексація грошового забезпечення.
Щодо розрахунку позивачем суми індексації за січень 2016 року - лютий 2018 року в розмірі 83625,23 грн., то суд зазначає про необґрунтованість позовних вимог в цій частині, оскільки позивачем розраховано суму індексації без врахування особливостей розрахунку суми індексації, визначених Порядком №1078, зокрема, що стосується визначення базового місяця при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації, урахування підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Позивачем не надано належних доказів на підтвердження розрахунку суми індексації з урахуванням вказаних особливостей, відповідних заяв, клопотань з цього приводу позивачем суду не заявлялось.
Щодо строку звернення до адміністративного суду з даним позовом, суд зазначає, що Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці») роз'яснив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Аналогічну за змістом правову позицію щодо незастосування до спірних відносин будь-яких строків звернення до суду висловлено також Верховним Судом, зокрема, у своїй постанові від 26.11.2019 у справі №340/184/19.
Отже, враховуючи встановлені судом обставини справи, виходячи з правового регулювання спірних відносин та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.
При цьому суд зауважує, що зовнішньою формою поведінки (діяння) суб'єкта владних повноважень, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені, є протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Відповідно, в даному випадку саме бездіяльність відповідача, а не його дії, що передбачає активну форму поведінки, слід визнати протиправною для належного захисту порушених прав позивача.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно абзацу другого частини п'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено звільнення від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях позивачів - учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності, Героїв України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Судом встановлено, що позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, відповідно звільнений від сплати судового збору.
Оскільки сторонами не надано доказів понесення ними судових витрат, судові витрати присудженню не підлягають.
Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період січень 2016 року - лютий 2018 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період січень 2016 року - лютий 2018 року.
У задоволенні решти адміністративного позову відмовити.
Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Відповідач - військова частина НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 , місцезнаходження: 09117, Київська область, м. Біла Церква).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Згідно пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки, визначені цим рішенням, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Суддя Колеснікова І.С.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 21 травня 2020 року.