13 січня 2020 року 320/5766/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення №0134415006 від 17.07.2019, прийняте уповноваженою особою ГУ ДФС у Київській області П.Козирєвим про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є фізичною особою-підприємцем, перебуває на спрощеній системі оподаткування, здійснює діяльність за видом КВЕД 69.10 "Діяльність у сфері права", а також є адвокатом на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Зазначає, що його діяльність як фізичної особи-підприємця збігається з адвокатською діяльністю, від результатів якої він регулярно сплачує єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, заборгованості немає.
При цьому, позивач вважає безпідставним нарахування йому оскаржуваним рішенням штрафу та пені за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску як особі, що провадить незалежну професійну діяльність, оскільки він є самозайнятою особою - фізичною особою-підприємцем і вчасно сплачує єдиний внесок у розмірі не менше мінімального.
Подвійне нарахування єдиного внеску позивач вважає незаконним, а тому просить визнати протиправним скасувати оскаржуване рішення №0134415006 від 17.07.2019.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.11.2019 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , 12 грудня 2007 року зареєстрований Виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради Київської області як фізична особа-підприємець, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 23530000000017236, про що свідчить копія свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В03 №349887.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами діяльності ФОП ОСОБА_1 є: Код КВЕД 69.10 Діяльність у сфері права (основна).
Відповідно до свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_2 позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного податку ІІ групи з 01.01.2012.
Як свідчать дані з Єдиного реєстру адвокатів України ОСОБА_1 є адвокатом та обліковується у Раді адвокатів Київської області.
На підставі рішення Київської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 10.06.2010 №199 позивачу видано 10.06.2010 свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №4176/10.
Таким чином, позивач є самозайнятою особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, що перебуває на спрощеній системі оподаткування та одночасно є самозайнятою особою - адвокатом.
Судом встановлено, що позивач як фізична особа-підприємець сплачував єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями: квитанції від 18.05.2015 №119350931 на суму 422,65 грн., призначення платежу *;101; НОМЕР_1; ЄСВ 34,7% за квітень 2015р., ОСОБА_1 ; квитанції від 19.06.2015 №120588085 на суму 422,65 грн., призначення платежу *;101; НОМЕР_1; ЄСВ 34,7% за травень 2015р., ОСОБА_1 ; квитанції від 23.07.2015 №121868573 на суму 580,00 грн., призначення платежу *;101; НОМЕР_1; ЄСВ 34,7% за 06.2015р. та суми штрафу та пені за несвоєчасну сплату ЄСВ, ОСОБА_1 ; квитанції від 20.10.2015 №125098540 на суму 480,00 грн., призначення платежу *;101; НОМЕР_1 ; ЄСВ за вересень 2015р., ОСОБА_1 ; квитанції від 18.11.2015 №126198613 на суму 480,00 грн., призначення платежу *;101; НОМЕР_1 ; ЄСВ за 10.2015р., ОСОБА_1 ; квитанції від 17.12.2015 №ПН157490 на суму 480,00 грн., призначення платежу *;101; НОМЕР_1 ; ЄСВ за листопад 2015р., ОСОБА_1 ; квитанції від 22.01.2016 №ПН375512 на суму 580,00 грн., призначення платежу *;101; НОМЕР_1; ЄСВ 34,7% за 12.2015р., ОСОБА_1 ; квитанції від 12.02.2016 №ПН406816 на суму 306,00 грн., призначення платежу *;101; НОМЕР_1; ЄСВ за 01.2016р., ОСОБА_1 ; платіжного доручення від 18.03.2016 №02 на суму 306,00 грн., призначення платежу *;101; НОМЕР_1; ЄСВ за лютий 2016р., ОСОБА_1 ; квитанції від 17.04.2018 №QS96898101 на суму 819,10 грн., призначення платежу *;101; НОМЕР_1; ЄСВ 22% за 03.2018р., ОСОБА_1 ; квитанції від 16.05.2018 №7026 на суму 819,10 грн., призначення платежу *;101; НОМЕР_1; ЄСВ 22% за 04.2018р., ОСОБА_1 ; квитанції від 19.06.2018 №2079 на суму 819,10 грн., призначення платежу *;101; НОМЕР_1; ЄСВ 22% за 05.2018р., ОСОБА_1 ; квитанції від 19.07.2018 №5327 на суму 819,10 грн., призначення платежу *;101; НОМЕР_1; ЄСВ 22% за червень 2018р., ОСОБА_1 ; квитанції від 16.08.2018 №2043 на суму 819,10 грн., призначення платежу *;101; НОМЕР_1; ЄСВ 22% за 07.2018р., ОСОБА_1 ; квитанції від 19.09.2018 №4978 на суму 819,10 грн., призначення платежу *;101; НОМЕР_1; ЄСВ 22% за серпень 2018р., ОСОБА_1 ; квитанції від 16.10.2018 №8718 на суму 819,10 грн., призначення платежу *;101; НОМЕР_1; ЄСВ 22% за 09.2018р., ОСОБА_1 ; квитанції від 13.11.2018 №2817 на суму 819,10 грн., призначення платежу *;101; НОМЕР_1; ЄСВ 22% за жовтень 2018р., ОСОБА_1 ; квитанції від 18.12.2018 №8832 на суму 819,10 грн., призначення платежу *;101; НОМЕР_1; ЄСВ 22% за 11.2018р., ОСОБА_1 ; квитанції від 17.01.2019 №3005 на суму 819,10 грн., призначення платежу *;101; НОМЕР_1; ЄСВ 22% за грудень 2018р., ОСОБА_1 ; квитанції від 14.02.2019 №2986 на суму 918,06 грн., призначення платежу *;101; НОМЕР_1; ЄСВ 22% за 01.2019р., ОСОБА_1 ; квитанції від 19.03.2019 №2810 на суму 1836,12 грн., призначення платежу *;101; НОМЕР_1; ЄСВ 22% за лютий, березень 2019р., ОСОБА_1 ; квитанції від 16.04.2019 №8451 на суму 918,06 грн., призначення платежу *;101; НОМЕР_1; ЄСВ 22% за квітень 2019р., ОСОБА_1 ; квитанції від 16.05.2019 №7307 на суму 918,06 грн., призначення платежу *;101; НОМЕР_1; ЄСВ 22% за травень 2019р., ОСОБА_1 ; квитанції від 11.06.2019 №3500 на суму 918,06 грн., призначення платежу *;101; НОМЕР_1; ЄСВ 22% за червень 2019р., ОСОБА_1 ; квитанції від 09.07.2019 №835 на суму 918,06 грн., призначення платежу *;101; НОМЕР_1; ЄСВ 22% за липень 2019р., ОСОБА_1 .
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 10 грудня 2018 року Головне управління ДФС у Київській області прийняло вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-295894-50/2212, згідно з якою позивачу нараховано суму боргу зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 5263,57 грн. відповідно до статті 25 Закону №2464-VI.
Вказана вимога була отримана позивачем 23.01.2019, що підтверджується копією конверта із штрих-кодовим ідентифікатором №0960100728773 та відомостями із офіційних даних, розміщених на веб-порталі ПАТ "Укрпошта" за пошуком вищевказаного поштового відправлення (штрих-код 0960100728773).
03 січня 2019 року Головне управління ДФС у Київській області прийняло вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-295894-50/5, згідно з якою позивачу нараховано суму боргу зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 4444,47 грн. відповідно до статті 25 Закону №2464-VI.
Вказана вимога була отримана позивачем 22.01.2019, що підтверджується копією конверта із штрих-кодовим ідентифікатором №0911701281678 та відомостями із офіційних даних, розміщених на веб-порталі ПАТ "Укрпошта" за пошуком вищевказаного поштового відправлення (штрих-код 0911701281678).
Позивач у позовній заяві зазначив, що він не розумів звідки виникла заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску, а тому сплатив заборгованість в сумі 9009,66 грн. згідно квитанції від 28.01.2019 №QS20707801, призначення платежу *;140; НОМЕР_1; погашення заборгованості з ЄСВ 02.2018-12.2018, ОСОБА_1 .
У подальшому позивач як адвокат (самозайнята особа) сплачував єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями: квитанції від 17.01.2019 №3070 на суму 834,60 грн., призначення платежу *;101; НОМЕР_1; ЄСВ 22% за січень 2019р., адвокат ОСОБА_1.; квитанції від 14.02.2019 №3025 на суму 619,58 грн., призначення платежу *;НОМЕР_1; ЄСВ 22% доплата за 1 квартал 2019р., адвокат ОСОБА_1.; квитанції від 19.03.2019 №2777 на суму 1300,00 грн., призначення платежу *;НОМЕР_1; ЄСВ 22% доплата за 1 квартал 2019р., адвокат ОСОБА_1.; квитанції від 16.04.2019 №8464 на суму 918,06 грн., призначення платежу *;НОМЕР_1; ЄСВ 22% за квітень 2019р., адвокат ОСОБА_1.; квитанції від 16.05.2019 №7261 на суму 918,06 грн., призначення платежу *;НОМЕР_1; ЄСВ 22% за травень 2019р., адвокат ОСОБА_1.; квитанції від 11.06.2019 №3516 на суму 918,06 грн., призначення платежу *;НОМЕР_1; ЄСВ 22% за червень 2019р., адвокат ОСОБА_1.; квитанції від 09.07.2019 №799 на суму 918,06 грн., призначення платежу *;НОМЕР_1; ЄСВ 22% за липень 2019р., адвокат ОСОБА_1.
17 липня 2019 року Головним управління ДФС у Київській області прийнято рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0134415006, яким позивачу за період з 21.07.2015 по 29.01.2019 нараховано суму штрафних санкцій у розмірі 3439,81 грн. та пені у розмірі 952,11 грн.
Вважаючи рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, щ0 справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з п. 7.3 ст. 7 Податкового кодексу України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.4.
Відповідно до п.п.16.1.2 та п.п.16.1.12 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів та забезпечувати збереження документів, пов'язаних з виконанням податкового обов'язку, протягом строків, установлених цим Кодексом.
Під час розгляду адміністративної справи судом встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені стало твердження контролюючого органу про наявність у позивача обов'язку нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування як фізичною особою-підприємцем, а також як самозайнятою особою - адвокатом.
При цьому, судом встановлено, що спір між сторонами виник у зв'язку із різним тлумаченням учасниками процесу приписів чинного законодавства в частині необхідності одночасної сплати єдиного внеску фізичною особою-підприємцем, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, та особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність за результатами здійснення однакової діяльності.
Суд зазначає, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку регулюються Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 10 частини 1 статті 1 Закону №2464 визначено, що страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до п. 4, п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Абзацом 3 ч. 8 ст. 9 Закону №2464 передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивачем, як фізичною особою-підприємцем, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, сплачувався єдиний внесок за 2015-2019 роки, що підтверджується копіями квитанцій, які містяться у матеріалах справи.
Щодо твердження відповідача про наявність у позивача обов'язку сплачувати єдиний внесок і як самозайнятою особою, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.п.14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Згідно з п. 63.1, 63.2 ст. 63 Податкового кодексу України, облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків.
Взяття на облік у контролюючих органах юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того або іншого податку та збору.
Пунктом 63.5 статті 63 Податкового кодексу України визначено, що всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.
Фізичні особи-підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.
Відповідно до п. 65.2 ст. 65 Податкового кодексу України облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.
Згідно з п.п.65.4.4 п. 65.4 ст. 65 Податкового кодексу України контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.
Відповідно до положень ч. 4 п. 6.7 Розділу VI Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588, якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.
У такому разі фізична особа зобов'язана подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до контролюючого органу за місцем свого постійного проживання заяву за формою №5-ОПП з позначкою "Зміни" та копію документа, що підтверджує право фізичної особи на провадження незалежної професійної діяльності.
Відповідно до положень п. 178.1, п. 178.2 ст. 178 Податкового кодексу України особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 цього Кодексу.
Відповідно до п. 19 розділу IV Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №435 від 14.04.2015, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, отримують дохід від цієї діяльності та одночасно є фізичними особами-підприємцями, формують та подають до органів доходів і зборів окремі Звіти відповідно до виду діяльності та обраної системи оподаткування.
Отже, Податковий кодекс України передбачає обов'язок самозайнятих осіб стати на облік у контролюючому органі. При цьому, такий обов'язок передбачено у разі коли особа здійснює підприємницьку діяльність, а також у разі, коли особа здійснює незалежну професійну діяльність.
Тобто, якщо особа взята на облік як самозайнята особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, вона не повинна повторно ставати на облік та подавати документи як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність.
Таким чином, податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.
При цьому, Податковим кодексом України передбачено, що контролюючий орган відмовляє у повторному взятті на облік особи, яка вже взята на облік як самозайнята особа, тобто, якщо особа взята на облік як самозайнята особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, вона не повинна повторно ставати на облік та подавати документи як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI), адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону 5076-VI адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
При цьому, статтею 13 Закону №5076-VI, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
З системного аналізу положень Податкового кодексу України та Закону №5076-VI вбачається, що діяльність адвоката підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, а доходи, отримані від здійснення такої діяльності підлягають оподаткуванню згідно ст. 178 Податкового кодексу України лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована, як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.
Крім того суд зауважує, що Законом №2464-VІ не передбачений порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.
Таким чином, суд дійшов висновку, що необхідність подачі окремих звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування виникає лише у разі, якщо особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та одночасно є фізичною особою-підприємцем, здійснює відмінні види діяльності.
Слід зауважити, що позивач, здійснюючи підприємницьку діяльність за кодом КВЕД 69.10 - діяльність у сфері права та діяльність адвоката, займається одним і тим же видом підприємницької діяльності і у нього не виникає обов'язку подання звітності як особи, що провадить незалежну професійну діяльність, адже у такому випадку буде мати місце подвійний облік ідентичної господарської діяльності, а відповідно і подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства.
З огляду на викладене суд вважає, що позивач, перебуваючи у 2018 році на податковому обліку як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, повинен був перебувати на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, та вести єдиний податковий облік та сплату податків, саме як фізична особа-підприємець 2-ої групи єдиного податку за видом діяльності у сфері права (КВЕД 69.10).
Відповідно до частини першої статті 5 Закону №2464-VІ облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" розроблено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, який затверджений наказом Міністерства фінансів України 24.11.2014 №1162, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 року за №1553/26330 (далі - Порядок №1162).
Відповідно до пунктів 1, 2 Розділу ІІІ Порядку №1162 взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон №755) контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску (члена фермерського господарства) за формою № 12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку.
Платники єдиного внеску, зазначені в пункті 5 частини першої статті 4 Закону, подають заяву за формою № 1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності.
Згідно з пунктом 4 Розділу VІ Порядку №1162, якщо контролюючими органами при здійсненні своїх функцій за результатами перевірок та звірок, або на підставі інформації від третіх осіб, або на підставі даних інших державних органів чи відповідних державних реєстрів встановлено, що фізична особа, зареєстрована як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, але не перебуває на обліку чи знята з обліку в контролюючому органі, то такий орган повідомляє таку особу про необхідність подання заяви за формою 1-ЄСВ для взяття її на облік як платника єдиного внеску. Така фізична особа обліковується в реєстрі страхувальників як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, з ознакою "платник не подав заяви для взяття на облік".
Водночас, пункт 6.7 Розділу 6 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 09.12.2011 №1588, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2011 року за №1562/20300 (далі - Порядок №1588), встановлює, що взяття на облік фізичних осіб, які не є підприємцями та здійснюють незалежну професійну діяльність, умовою ведення якої згідно із законом є державна реєстрація такої діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (далі - фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність), здійснюється за місцем постійного проживання у порядку, встановленому цим Порядком для фізичних осіб - підприємців:
1) для взяття на облік фізична особа, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, у строк 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на провадження незалежної професійної діяльності, зобов'язана подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до контролюючого органу за місцем свого постійного проживання:
заяву за формою № 5-ОПП (додаток 8);
копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, якщо заявник є адвокатом, який провадить адвокатську діяльність індивідуально.
Пунктом 6.8 Порядку №1588 передбачено, якщо контролюючим органом за інформацією від іншого державного органу чи при виконанні власних функцій виявляється фізична особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, що є зареєстрованою, але не перебуває на обліку у контролюючому органі, контролюючий орган повідомляє таку особу про необхідність подання заяви для взяття її на облік.
Таким чином, автоматичне взяття позивача на облік як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, є помилковим.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вищезазначені судом пункти 4 і 5 частини 1 статті 4 Закону №2464 свідчать, що законодавець розмежовує як платників єдиного внеску - фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, при цьому порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом України № 2464 не передбачений.
Облік платників єдиного внеску здійснюється відповідно до статті 5 Закону №2464, зокрема, відповідно до частини 3 статті 5 Закону № 2464 взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1 до Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №116 від 24.11.2014.
Судом встановлено, що позивач перебуває на податковому обліку як фізична особа-підприємець з 28.12.2007.
Відтак, суд зазначає, що позивачем, як фізичною особою-підприємцем, добросовісно виконувався обов'язок щодо сплати єдиного внеску, а тому донарахування єдиного внеску позивачу, як самозайнятій особі є протиправним.
Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.04.2015 за № 460/26905, зі змінами від 15.05.2018 (далі - Порядок № 435), визначає процедуру, форму, строки подання звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до Державної фіскальної служби України, яка є центральним органом виконавчої влади, який реалізує, зокрема, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, її територіальних органів.
Пунктом 16 розділу IV "Формування звіту" Порядку № 435 передбачено, що фізичні особи-підприємці, які мають ознаку незалежної професійної діяльності, формують та подають до органів доходів і зборів окремі Звіти.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, в разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Положення п. 16 розділу IV "Формування звіту" Порядку №435 відсилають до додатка 5 "Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску", розділом 6 якого визначені типи платника, серед яких окремо зазначено ФО - на загальній системі оподаткування, ФО - на спрощеній системі оподаткування, особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, членів фермерського господарства. Визначення окремого типу платника "фізичної особи-підприємця, яка має ознаку незалежної професійної діяльності" формою звіту не передбачено.
Отже, приписи п. 16 Порядку №435 про обов'язок формування та подання звіту фізичною особою-підприємцем, яка має ознаку незалежної професійної діяльності, не відповідають положенням п. 4 та 5 ч. 1 ст. 4 Закону №2464. Особи, визначені цими пунктами ч. 1 ст. 4 Закону №2464, є окремими платниками єдиного внеску з певними особливостями їх обліку, різною базою нарахування єдиного внеску та порядку його сплати, а тому поєднання нормотворцем двох різних статусів платників єдиного внеску на рівні підзаконного нормативно-правового акта призводить до невідповідності норм Порядку положенням Закону.
Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" визначає, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У п. 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic» № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Аналізуючи поняття "якість закону" Європейський суд з прав людини у п. 111 рішення у справі "Солдатенко проти України" (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам "доступності", "передбачуваності" та "зрозумілості"; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як "закон", якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах "Сєрков проти України", заява №39766/05, п.51; "Редакція газети "Правоє дело" та Штекель проти України", заява №33014/05, п.51, п.52; "Свято-Михайлівська Парафія проти України", заява №77703/01, п.115; "Аманн проти Швейцарії" (Amann v. Switzerland), заява №27798/95, п.56).
Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).
У п. 70-71 рішення у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, п. 120, "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, п. 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, п. 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. згадані вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Отже, контролюючий орган, дотримуючись принципів законності та належного врядування як суттєвих елементів принципу верховенства права, повинен був врахувати, що хоча процедура щодо обліку платника єдиного внеску була встановлена нормативно-правовим актом, однак у частині визначення типів (видів) платників єдиного соціального внеску - не відповідала Закону №2464-VI, тому немає підстав вважати, що дії органу, який використовував таку процедуру, відповідали принципам належного врядування, оскільки надано перевагу приписам не Закону, а нормативно-правовому акту, нижчому за ієрархією.
Оскільки йшлося про майновий інтерес, то контролюючий орган повинен був діяти у належний спосіб (у цьому випадку з урахуванням приписів Закону №2464-VI, де не передбачено такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності) та з урахуванням послідовності дій (способів) у частині взяття на облік платника єдиного внеску з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (зміни таких) та застосовувати ті процедури, які б вказували на ясність дій.
Вказана правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 02.09.2019 у зразковій справі №520/3939/19, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 520/3939/19.
Верховний Суд, у рішенні від 2 вересня 2019 року при розгляді зразкової адміністративної справи №520/3939/19 дійшов таких висновків:
"За наявного існуючого правового регулювання взяття та перебування на обліку платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності не передбачено.
Взяття контролюючим органом на облік особи як платника єдиного внеску - фізичної особи-підприємця (пункт 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI) та внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб унеможливлює нарахування єдиного внеску за іншим типом платника без прийняття відповідних рішень і внесення змін щодо попереднього обліку особи у спосіб, визначений Законом і підзаконними нормативно-правовими актами.
Зміна контролюючим органом обліку особи платника єдиного внеску в спосіб, не встановлений Законом або встановлений підзаконним нормативно-правовим актом, який не відповідає Закону в цій частині, та нарахування на підставі таких дій єдиного внеску, суперечить принципам законності та належного врядування".
Також у даному рішенні Верховний Суд констатував наявність колізії між приписами нормативно-правових актів різної юридичної сили - невідповідність між приписами закону та положеннями підзаконного нормативно-правового акта. Також зазначив, що за правилом колізійного принципу "lex superior derogate legi interior" нормативний акт вищої юридичної сили має пріоритет над нормативним актом нижчої юридичної сили. Отже, потрібно резюмувати, що положення закону за своєю юридичною силою превалюють над нормами підзаконних нормативно-правових актів. Відповідно визначення спеціального "змішаного" правового статусу на рівні підзаконного нормативного-правового акта (Порядку), з огляду на невідповідність положенням закону, є неправомірним, а тому не повинно братися до уваги в аспекті правозастосовної діяльності.
Враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що статус фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності та, як наслідок, порядок обліку та сплати єдиного внеску такою особою Закон №2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не передбачає.
Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У відповідності до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Оскільки суд встановив, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець з основним видом економічної діяльності - діяльність у сфері права, то взяття контролюючим органом позивача на облік і як фізичної особи-підприємця, і як фізичної особи, що здійснює незалежну професійну діяльність, є помилковим, а тому суд дійшов висновку про неправомірність нарахування контролюючим органом позивачу штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску як адвокатом (особою, що здійснює незалежну професійну діяльність). Відтак, рішення Головного управління ДФС у Київській області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 17.07.2019 №0134415006 є протиправним та підлягає скасуванню.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 по справі №802/2236/17-а.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією від 06.11.2019 №06-3130196/С.
Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 134, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Київській області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 17.07.2019 №0134415006.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Балаклицький А. І.