22 травня 2020 року Справа № 280/2612/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою: ОСОБА_1 (адреса для листування: АДРЕСА_1 , код ДРФО НОМЕР_1 )
до відповідача: Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни (адреса: 02002, м. Київ, вул. Раїси Окіпної, буд. 4-А, оф. 71-А)
про визнання протиправними та скасування постанов, -
17.04.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни від 23.03.2020 про відкриття виконавчого провадження №61615025;
- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни від 23.03.2020 про арешт коштів боржника по виконавчому провадженню №61615025.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач має право здійснювати дії, пов'язані з відкриттям виконавчого провадження, у територіальних межах м. Києва. Це можливо у випадку, якщо місце проживання або місцезнаходження боржника зареєстроване у м. Києві або ж майно боржника знаходиться у м. Києві. В той же час, позивач з 25.01.2012 по теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією паспорта. При цьому, позивач ніколи не був зареєстрований та не проживав за адресою, яка зазначена відповідачем у своїх супровідних листах та постановах: АДРЕСА_3 . Будь-якого рухомого та/або нерухомого майна відповідача за цією адресою також не знаходиться. Позивачу взагалі невідомо, що це за адреса, кому вона належить, і чому ця адреса зазначена відповідачем чи стягувачем у своїх документах. Вказані обставини не були перевірені та враховані приватним виконавцем Дорошкевич В.Л. під час винесення спірних постанов, що зумовлює висновок про прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження та всіх подальших постанов з порушенням норм чинного законодавства. Отже, виконавче провадження № 61615025 відповідачем відкрито протиправно, а тому постанова про відкриття виконавчого провадження від 23.03.2020 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Згідно постанови від 23.03.2020 про арешт коштів боржника відповідачем накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, що належить боржнику ОСОБА_1 . За цією постановою відповідачем, серед іншого, накладено арешт на рахунок позивача в АТ «Ощадбанк», на який позивач отримує заробітну платну, що є незаконним, оскільки заробітна плата є єдиним джерелом існування позивача.
Ухвалою суду від 06.05.2020 відкрите спрощене позовне провадження у справі, з урахуванням особливостей, встановлених статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд справи призначено на 14.05.2020 о 14 год. 30 хв. та витребувано від відповідача матеріали виконавчого провадженням № 61615025.
Ухвалою суду від 14.05.2020 відкладено судове засідання на 22.05.2020 о 09 год. 00 хв.
Станом на дату розгляду справи, витребувані судом документи відповідачем не надані.
У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву не надав.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Оскільки відповідач відзив на позовну заяву не надав, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання була повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила.
За приписами ч. 4 ст. 287 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.
Згідно із ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
За приписами ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
23.03.2020 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Вірою Леонідівною прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження №61615025 з виконання виконавчого листа №3931 виданого 14.03.2020 приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчук В.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінфорс» заборгованості в розмірі 8619,90 грн.
Досліджуючи законність вказаної постанови, суд зазначає наступне.
Відносини щодо примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VІІІ (у подальшому - Закон №1404).
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1 Закону № 1404 виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно ч. 1 Закону №1404, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
У свою чергу, згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», місцем виконання рішення є місце проживання, перебування, роботи боржника або місцезнаходження його майна.
Отже, виконавче провадження здійснюють органи державної виконавчої служби (державні виконавці) та у передбачених Законом України «Про виконавче провадження» випадках, приватні виконавці. Останні здійснюють примусове виконання рішень, зокрема, й на підставі виконавчих написів нотаріусів. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи виключно у двох випадках: 1) за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника-юридичної особи, або 2) за місцезнаходженням майна боржника.
Однією з підстав для відкриття виконавчого провадження є заява стягувача про примусове виконання рішення. У такій заяві стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника.
У спірних правовідносинах виконавчим округом приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни є м. Київ.
Таким чином, відповідач має право здійснювати дії, пов'язані з відкриттям виконавчого провадження, лише у територіальних межах м. Києва. Це можливо у випадку, якщо місце проживання або місцезнаходження боржника зареєстроване у м. Києві або ж майно боржника знаходиться у м. Києві.
Позивач з 25.01.2012 по теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією паспорта.
При цьому, як вказує позивач, він ніколи не був зареєстрований та не проживав за адресою, яка зазначена відповідачем у своїх супровідних листах та постановах, а саме: АДРЕСА_3 . Будь-якого рухомого та/або нерухомого майна позивача за цією адресою також не знаходиться.
Відповідно до ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Згідно з положеннями п.10 ч.4 Закону №1404, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Вказана норма свідчить, що при відкритті виконавчого провадження на виконавця покладено обов'язок перевірити чи такий виконавчий документ пред'явлено до виконання за належним місцем виконання.
Натомість такі обставини не були перевірені та враховані приватним виконавцем Дорошкевич В.Л. під час винесення спірних постанов, що зумовлює висновок про прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження та всіх подальших постанов з порушенням норм чинного законодавства.
Відповідно до ч. 5 ст. 24 Закону №1404, у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України. Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.
Однак, відповідач, всупереч вищезазначеній нормі, при відкритті виконавчого провадження не пересвідчилася з достовірних джерел про наявність майна боржника у відповідному виконавчому окрузі та місцепроживання позивача.
Відповідно до п. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, виконавче провадження № 61615025 відповідачем відкрито протиправно, а тому постанова про відкриття виконавчого провадження від 23.03.2020 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
23.03.2020 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Вірою Леонідівною прийнята постанова про арешт коштів боржника, згідно якої накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, що належить боржнику ОСОБА_1 .
За цією постановою відповідачем, серед іншого, накладено арешт на рахунок позивача в АТ «Ощадбанк», на який позивач отримує заробітну платну, працюючи начальником конвою роти конвойної служби ГУНП в Запорізькій області. Вказані обставини підтверджуються довідками ГУНП в Запорізькій області від 10.04.2020 №219/к/12 та від 13.04.2020 №192.
Як наслідок, позивач не може отримати заробітну плату, яка являється єдиним джерелом його існування, а також не має можливості оплачувати комунальні платежі, придбавати продукти харчування та виплачувати борг.
Згідно ч. 1 ст. 56 ЗУ «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Однак, відповідно до частин 1, 2 ст. 128 КЗпПУ, при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, - п'ятидесяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові. При відрахуванні з заробітної плати за кількома виконавчими документами за працівником у всякому разі повинно бути збережено п'ятдесят процентів заробітку.
Статтею 43 Конституції України гарантовано, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Ч. 1 ст. 115, ч.5 ст.97 КЗпП України, ст.22, ч.ч.1, 6 ст.24, ч.3 ст.15 Закону України «Про оплату праці» визначено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості, оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку, всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Отже, накладення арешту на рахунок боржника який призначений для виплати заробітної плати, унеможливлює своєчасну виплату заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, що призводить до порушення конституційних прав громадян.
Статтею 57 Закону №1404 визначено, що арешт майна боржника направлений насамперед для забезпечення реального виконання рішення, тобто стягнення сум за виконавчим документом на користь стягувача. В той же час при наявності законодавчого обмеження та заборони на стягнення таких коштів, накладення арешту на рахунки боржника, які призначені для виплати заробітної плати, та для обліку коштів соціального страхування в національній валюті унеможливлює своєчасну виплату заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, що призводить до порушення конституційних прав громадян.
Вищевказане узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постанові ВГСУ, справа №905/3472/15, 29.11.16.
Отже, права позивача щодо його права вільно розпоряджатися та володіти своєю власністю порушені та підлягають захисту, а постанова відповідача від 23.03.2020 про арешт коштів боржника по виконавчому провадженню №61615025 є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписамиг частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зазначена стаття визначає, як розподіляються обов'язки щодо доказування і подання доказів між особами, які беруть участь у справі, та передбачає активну роль суду у процесі доказування та спрямована на забезпечення повного з'ясування обставин у справі на основі поєднання принципів змагальності та офіційності.
Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов.
Презумпція винуватості суб'єкта владних повноважень-відповідача означає припущення, що повідомлені позивачем обставини у справі про рішення, дії, бездіяльність відповідача і про порушення права, свободи чи інтересу відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує на основі доказів.
За приписами ч. 4 ст. 159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову
Відповідач не надав суду відзив на позовні вимоги, що розцінюється судом як визнання відповідачем позовних вимог.
У разі визнання позову відповідачем повністю або частково суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову повністю або у відповідній частині вимог (ч. 4 ст. 189 КАС України).
Таким чином, суд приходить висновку, що позовні підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що, відповідно до ч.5 ст.139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з вимогами ч. 1ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Матеріалами справи встановлено факт сплати судового збору у розмірі 1921,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №91885 від 08.05.2019.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255 та 287 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , для листування: АДРЕСА_4 , код ДРФО НОМЕР_1 ) до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни (02002, м. Київ, вул. Раїси Окіпної, буд. 4-А, оф. 71-А) про визнання протиправними та скасування постанов - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни від 23.03.2020 про відкриття виконавчого провадження №61615025 щодо ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , для листування: АДРЕСА_4 , код ДРФО НОМЕР_1 ).
Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни від 23.03.2020 про арешт коштів боржника по виконавчому провадженню №61615025 щодо ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , для листування: АДРЕСА_4 , код ДРФО НОМЕР_1 ).
Стягнути з Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни (02002, м. Київ, вул. Раїси Окіпної, буд. 4-А, оф. 71-А) на користь Державного бюджету України судови збір у розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн 00 коп.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням вимог статтей 270, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України та пп. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Роз'яснити учасникам справи, що відповідно до пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України у перебіг установленого судом строку для подання апеляційної скарги не враховується строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), запроваджений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 (із змінами та доповненнями).
Рішення в повному обсязі виготовлено та підписане суддею 22.05.2020.
Суддя Р.В. Сацький