Справа № 620/3914/19 Суддя (судді) першої інстанції: Житняк Л.О.
21 травня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г. В.
суддів: Парінова А. Б., Собківа Я. М.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року
у справі № 620/3914/19 (розглянуто у порядку письмового провадження)
за позовом ОСОБА_1
до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області
про визнання протиправним дій, зобов'язати вчинити дії, -
У грудні 2019 року до Чернігівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач) з адміністративною позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (надалі - відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження розміру пенсії до виплати та зобов'язати його здійснити з 01.03.2017 року перерахунок пенсії відповідно до ст.53 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та п.7 Порядку призначення і виплати пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Мністрів України від 21.07.1992 року №418, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 року №713, без обмеження її максимальним розміром, та здійснити її виплату з урахуванням вже виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначено, що відповідачем протиправно обмежено його пенсію максимальним розміром під час перерахунку пенсії, оскільки відповідно до абзацу 1 пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" обмеження пенсії максимальним розміром не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія призначена до набрання чинності цим Законом.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погодившись з зазначеним судовим рішенням щодо відмови у задоволенні позовних вимог позивачем (надалі - апелянт ) подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок щодо правомірності дій відповідача, оскільки останнім протиправно обмежено максимальний розмір його пенсії, оскільки згідно п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" N 3668-VI від 08.07.2011 обмеження пенсії максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якій останній зазначає, що рішення першої інстанції прийнято у відповідності до вимог законодавства, а отже, підстав для скасування даного рішення не вбачається.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.
Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що Позивач перебуває на обліку у відповідача та з 30.11.1993 року отримує пенсію за вислугу років як працівник льотного складу відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".
На виконання положень чинного законодавства, позивачу проводиться перерахунок пенсії 1 березня кожного року, що підтверджується витягами з протоколів призначення пенсії. В тому числі, позивачу здійснено перерахунок його пенсії у 2017 року, 2018 року та 2019 році, враховуючи положення Порядку призначення і виплати пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 року №418, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 року №713.
При цьому, розмір пенсії позивача обмежено 10 розмірами прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, про що відповідачем також вказано у листі за №8610/03-14 від 02.12.2019 року.
Позивач вважає, що таке обмеження його пенсії є незаконним та суперечить чинному законодавству, а тому, звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що перерахований розмір пенсії позивача перевищує встановлений Законом №3668-VI її максимальний розмір, а тому, визначаючи належний до виплати розмір пенсії позивача, відповідач діяв відповідно до ст. 2 Закону №3668-VІ який не визнаний неконституційним.
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються Законами України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-VI (надалі - Закон №1058-VI), Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-XII (надалі - Закон N 1788-XII).
Відповідно до статті 51 Закону №1058-IV пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Частиною 3 статті 53 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-XII (надалі - Закон №788-XII) встановлено, що працівникам льотно-випробного складу та особам льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотам, штурманам, бортінженерам, бортмеханікам, бортрадистам, льотчикам-наглядачам) і бортоператорам, які виконують спеціальні роботи в польотах, пенсії обчислюються з середньомісячного заробітку за роботу, що дає право на пенсію за вислугу років (частина перша статті 64 та статті 65, 66, 69), одержуваного перед її припиненням, і призначаються в розмірах, передбачених частинами першою - третьою, шостою статті 19 та статтею 21 цього Закону для пенсій за віком, і не можуть перевищувати 85 процентів заробітку для працівників льотно-випробного складу та 75 процентів заробітку для осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах. При цьому розмір пенсії для осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах, не може перевищувати дві з половиною величини середньої заробітної плати працівників, зайнятих в галузях економіки України, за календарний рік, що передує місяцю, з якого призначається пенсія.
Згідно статті 54 Закону №1788-XII працівники льотного і льотно-випробного складу після досягнення 50 років і за наявності вислуги років на цих посадах станом на 1 квітня 2015 не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок мають право на пенсію за вислугу років незалежно від відомчої підпорядкованості підприємств, установ і організацій, в яких вони зайняті.
Перелік посад працівників льотного складу, порядок обчислення строків вислуги років для призначення їм пенсій, а також порядок призначення і виплати пенсій льотно-випробному складу затверджуються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу, Перелік посад працівників льотного складу, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років та Порядок призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 року №418.
У відповідності до пункту 7 Порядку призначення і виплати пенсій за вислугу років пункту працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 29.07.2015 року №529) пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробного складу призначаються у розмірі 55 процентів заробітку (пункт 6 цього Порядку) і за кожний рік вислуги (у чоловіків - понад 30 років і у жінок - понад 25 років) пенсія збільшується на 1 процент заробітку, але не менш як на 1 процент мінімального розміру пенсії за віком. За кожний рік роботи, яка дає право на пенсію на пільгових умовах згідно з пунктом "а" статті 13 та статтею 14 Закону, пенсія збільшується на 1 процент заробітку.
Згідно з пунктом "в" пункту 7 Порядку у разі зростання середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки, щороку з 1 березня (починаючи з 2005 року) заробіток, з якого призначається (перераховується) пенсія відповідно до цього пункту, збільшується на коефіцієнт, який визначається шляхом ділення середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки за рік, що передує року, в якому проводиться перерахунок, на середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки, яка враховувалася під час призначення (перерахунку) пенсії. Коли розмір пенсії, обчислений із заробітку, визначеного відповідно до цього пункту, менший ніж розмір пенсії до перерахунку, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Отже, законодавством, передбачено право позивача на перерахунок його пенсії в разі збільшення, середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки, щороку з 1 березня.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до здійсненого відповідачем перерахунку розмір пенсії позивача:
- з 01.01.2017 року становить 10195,95 грн (13594,60377 грн - заробіток х75%);
- з 01.03.2018 року становить 17267,54 грн (23023,39115 (16796,81269 грн х 1,3707 - коефіцієнт підвищення з 01.01.2018 року) заробітна плата) х 75 %).
Згідно до статті 7 Закону України від 21.12.2016 року №1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" у 2017 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2017 року - 1247,00 гривень, з 1 травня - 1312 гривень, з 1 грудня - 1373 гривні.
Відповідно до статті 7 Закону України від 07.12.2017 року №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" у 2018 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 грудня 2018 року - 1497,00 гривні.
Проте, з урахуванням обмеження її виплати встановленої ст. 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи" (надалі - Закон №3668-VI), що становить десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, станом на 01.12.2017, пенсія позивача повинна становити 12470,00грн, а станом на 01.12.2018, пенсія позивача повинна становити 14970,00 грн.
Так, за правилами статті 2 Закону №3668-VI, що набрав чинності 01.10.2011 року, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до частини 3 статті 85 Закону №1788-XII максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно абзацом 1 п. 2 розділу II "Прикінцевих та перехідних положення" Закону №3668-VI пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Колегія суддів звертає увагу, що вказана норма Закону №3668-VI стосується виплат пенсії, призначеної до 01.10.2011 року, та розмір якої перевищував встановлений цим Законом її максимальний розмір. Виплата таких пенсій здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків до того моменту, коли встановлений максимальний розмір пенсії відповідатиме розміру відповідної пенсії.
Таким чином, вказана норма жодним чином не встановлює скасування обмеження максимального розміру пенсій, призначених до набрання чинності Законом №3668-VI, у тому числі і не скасовує обмеження розміру пенсії позивача, а лише визначає, що до моменту, коли розмір пенсії не відповідатиме встановленому максимальному розміру, виплата такої пенсії здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків.
Аналогічна правова позиція при вирішенні подібних спорів викладена у постановах Верховного Суду від від 22.05.2018 року у справі №205/8204/16-а, від 03.04.2018 року у справі № 361/4922/17, від 15.08.2018 року у справі №161/9572/17, від 17.01.2019 року у справі №161/713/17, у вказаних справах було надана оцінка правомірності обмеження виплати пенсії максимальним розміром, яка виплачується у відповідності до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Як свідчать матеріали справи, відповідно до здійсненого відповідачем перерахунку розмір пенсії позивача з 01.03.2017 становить 16796,81269 грн (заробітна плата) х 75 % = 12597,61 грн.
Відтак, розмір пенсії до виплати з 01.03.2017 становить 10740 грн. а з 01.01.2018 - 12579, 65 грн.
При цьому, розмір пенсії позивача з 01.03.2018 становить: 7103,79 грн - середня заробітна плата) х 2,5 - величина середньої заробітної плати = 17267,54 грн до виплати 13730,00 грн.
Таким чином, перерахований розмір пенсії позивача перевищує встановлений Законом №3668-VI її максимальний розмір, а тому, визначаючи належний до виплати розмір пенсії позивача з 2017 року в сумі 10195,395 грн, а з 01.12.2018 року в сумі 14970,00 грн., відповідач діяв у відповідності до ст. 2 Закону №3668-VI.
При цьому, колегія суддів зауважує, що відмова пенсійного фонду в перерахунку і виплаті пенсії позивачу без обмеження граничного розміру пенсії не призвела до зменшення розміру пенсії останнього, яку він отримував до цього, і не є звуженням обсягу вже набутих ним прав та/або позбавленням права останнього на соціальний захист, з огляду на таке.
Норми законодавства щодо обмеження максимального розміру пенсії такої категорії пенсіонерів, як позивач неконституційними не визнавалися, є чинними, а тому підлягають застосуванню на всій території України.
Разом з тим, 20.02.2019 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №124, пунктом 2 якої передбачено, що перерахунку підлягають, зокрема, пенсії, обчислені відповідно до статті 54 Закону №796-XII у розмірі відшкодування фактичних збитків.
Так, як з матеріалів справи встановлено, що розмір пенсії позивача після проведеного перерахунку перевищив передбачений законом максимальний її розмір, такі положення закону в спірний період неконституційними не визнавались і підлягали застосуванню відповідачем під час обчислення пенсії позивачу, а тому належний до виплати розмір пенсії позивачу було правомірно обмежено десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 03 червня 2014 року (у справі за заявою Великода проти України) підтвердив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
На залежність розмірів соціальних виплат від економічних чинників вказав і Конституційний Суд України, зокрема, у рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік".
У цьому Рішенні вказано, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац сьомий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.79 р. у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення).
Як відзначив Конституційний Суд України, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
В рішенні Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
З системного аналізу наведених рішень слідує, що при їх прийнятті Конституційний Суд України виходив із додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування у межах фінансових можливостей держави права кожного на достатній життєвий рівень.
При цьому, як відзначив Конституційний Суд України, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист (пункт 2.1 рішення від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011).
Оскільки в ході розгляду справи судом встановлено, що розмір пенсії позивача перевищує передбачений законом тимчасовий максимальний її розмір, такі положення закону у спірний період неконституційними не визнавались і підлягали застосуванню відповідачем під час обчислення пенсії позивачу, а тому суд першої інстанції обґрунтовано прийняв рішення про відмову в задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій про відсутність у позивача, права на перерахунок та виплату пенсії, без обмеження граничним розміром.
З аналізу норм права та матеріалів справи колегія суддів вважає, що судом першої інстанції надано обґрунтований висновок, що відповідач діяв відповідно до законодавства, чинного на час виникнення у позивача права на перерахунок пенсії, до того ж такий підхід до застосування вказаних правових норм не є дискримінаційним та не порушує принцип рівності перед законом.
При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г. В. Земляна
Судді: А. Б. Парінов
Я. М. Собків