Справа № 580/3612/19 Суддя (судді) першої інстанції: С.О. Кульчицький
21 травня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Кучми А.Ю. та Бєлової Л.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 січня 2020 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо незабезпечення об'єктивного і всебічного розгляду скарги позивача від 07.10.2019 (вхідний № В-488/28-5/01-11) та не вчинення дій щодо перерахунку і виплати належної позивачу суми одноразової грошової компенсації, встановленої ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції, яка діяла станом на 06.05.2013;
- визнати за позивачем право на отримання не оплаченої частини одноразової грошової компенсації у сумі 68 440 грн 70 коп.;
- зобов'язати відповідача невідкладно здійснити перерахунок та виплату на користь позивача частину невиплаченої одноразової грошової компенсації у сумі 68 440 грн 70 коп.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що, по-перше, про порушення свого права Позивач повинен був дізнатися, не отримавши належної до виплати суми в оспорюваному ним розмірі протягом місяця з дня встановлення інвалідності, натомість реалізував своє право лише у 2019 році, по-друге, одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС виплачується у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, який набрав чинності 02.11.2016 року, по-третє, з огляду на практику Європейського Суду з прав людини та положення чинного законодавства, одноразова компенсація виплачується у розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 року №285. У зв'язку з наведеним суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, забезпечивши здійснення Позивачу виплати одноразової компенсації у розмірі 379,30 грн.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. При цьому вказує на необґрунтоване застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень постанови Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 року №285 без урахування ряду положень Конституції України та ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а також практики Європейського суду з прав людини і рішень Конституційного Суду України, якими підтверджується неможливість звуження обсягу існуючих прав.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу з 23.05.2013 встановлено І групу інвалідності у зв'язку з захворюванням пов'язаним з роботами по ліквідації наслідків на ЧАЕС, що підтверджується довідкою до Акта огляду МСЕК Серія 10 ААБ № 339399 від 23.05.2013.
05.06.2013 позивач звернувся до органу праці та соціальної політики населення з з заявою за № 285, в якій зокрема просив призначити одноразову грошову компенсацію, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до вказаної заяви позивачу 06.06.2013 нараховано та виплачено таку компенсацію у сумі 379 грн 30 коп., що підтверджується виписками по картковому рахунку позивача, наявними в матеріалах справи.
У подальшому дізнавшись, що розмір одноразової грошової компенсації, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами І групи внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" становить 60 мінімальних заробітних плат, позивач звернувся до відповідача із скаргою за вх. № В-488/28-5/01-11 від 07.10.2019, в якій просив невідкладно поновити свої порушені права на отримання одноразової грошової компенсації, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом внаслідок Чорнобильської катастрофи, шляхом виплати належних позивачу грошових коштів у сумі 68 820 грн 00 коп. (1 147 грн 00 коп. (розмір мінімальної заробітної плати у 2013 році) х 60).
Листом від 16.10.2019 В-488/28-5/01-11 відповідач повідомив позивача про те, що на підставі поданої останнім заяви від 05.06.2013 позивачу була призначена та виплачена одноразова компенсація за шкоду, заподіяну здоров'ю на момент встановлення І групи інвалідності в сумі 379 грн 30 коп. у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», постановою Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 № 285 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України".
Вважаючи, що бездіяльність відповідача щодо незабезпечення об'єктивного і всебічного розгляду скарги позивача від 07.10.2019 (вхідний № В-488/28-5/01-11) та не вчинення дій щодо перерахунку і виплати належної позивачу суми одноразової грошової компенсації, встановленої ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції, яка діяла станом на 06.05.2013 є протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з приписів ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", рішень Конституційного Суду України від 02.03.1999 року №2-рп/99 та 26.12.2011 року №20-рп/2011, ряду підзаконних актів, а також практики Європейського суду з прав людини, суд першої інстанції прийшов до висновку, що виплата Позивачу разової грошової компенсації у встановленому Кабінетом Міністрів України розмірі є правомірною, а відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають.
З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон).
Відповідно до статті 48 Закону одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується в таких розмірах: інвалідам І групи - 60 мінімальних заробітних плат.
Пунктом 28 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 року № 107-VI статтю 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастроф" викладено у такій редакції "Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 28 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року № 107-VI.
Разом з тим, Законом України від 28.12.2014 року № 79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", який набув чинності 01.01.2015 року, розділ VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України, як вірно зазначив суд першої інстанції, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 14.05.2015 року № 285 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України". Указаним актом Уряду України визначено, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, дітям-інвалідам, сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, батькам померлого виплачується інвалідам І групи у розмірі 379,30 грн.
З урахуванням наведеного колегією суддів враховується, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Основного Закону закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 95 Конституції України тільки законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 26.12.2011 року № 20-рп/2011 одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Крім того, у вказаному рішенні Конституційним Судом України також було зазначено, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений.
У рішенні від 25.01.2012 року №3-рп/2012 єдиним судовим органом конституційної юрисдикції було зазначено, що суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціальною захисту за рахунок коштів Державною бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України.
При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
Повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції України та законів України.
Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у тому числі нормативно-правових, актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Крім того, право встановлювати тимчасові обмеження щодо виплати пенсії узгоджуються з правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у справі "Валентина Ніканорівна Великода проти України", яка полягає в тому, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу № 1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Крім того суд стверджує, що перша і найважливіша вимога ст. 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційними переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс ("золоту середину") до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому ЄСПЛ зазначає, що зменшення розміру пенсії мабуть було зроблено державою через економічну політику і фінансові труднощі.
Із набуттям чинності Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 року Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановленої статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Приписи даного нормативно-правового акту неконституційними не визнавалися, а тому підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Виходячи з вищезазначеного, судова колегія, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.05.2019 року у справі №127/10438/16-а, відхиляє посилання Апелянта на те, що для визначення розміру одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, необхідно застосовувати не постанову Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 року № 285, а ст. 48 Закону України, яка згідно рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 з 22.05.2008 року відновила редакцію.
Таким чином, ОСОБА_1 має право на одноразову компенсацію учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлену статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в сумі 379,30 грн, визначену постановою Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 року № 28, оскільки згідно приписів Бюджетного кодексу України саме Кабінет Міністрів України визначає порядок та розмір зазначеної одноразової компенсації.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що у межах даної справи суд першої інстанції вірно визначив період, в якому виникли спірні правовідносини, а тому обґрунтовано застосовував положення матеріального права, якими їх було регламентовано у 2019 році.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до п. 3 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" (рік, в якому Позивачу була встановлена інвалідність) установлено, що у 2012 році норми і положення статті, зокрема, 48, Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.
Отже, з урахуванням положень вже згаданих вище рішень Конституційного Суду України від 26.12.2011 року № 20-рп/2011 та від 25.01.2012 року №3-рп/2012 на момент встановлення Позивачу інвалідності у 2012 році була чинною постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка передбачала виплату компенсації інвалідам І групи у розмірі 379,30 грн.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скару ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 січня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядки та строки, передбачені ст..ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач В.О.Аліменко
Судді А.Ю. Кучма
Л.В. Бєлова
Повний текст постанови складено 21 травня 2020 року.