Справа № 320/5181/18 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
Брагіна О.Є.
21 травня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Губської Л.В.;
за участю секретаря: Несін К.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року (розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Гірничовидобудівний і каменеобробний комбінат «Біличі» до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
Публічне акціонерне товариство «Гірничовидобувний і каменеобробний комбінат «Біличі» (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги від 09.07.2018 №Ю-1451-17 про визначення боргу у розмірі 381 760,95 грн. з ЄСВ.
На обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що, пред'являючи вимогу, відповідач дійшов безпідставних висновків про наявність у позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Оскільки, ухвалою Господарського суду Київської області від 14.12.2015 у справі про банкрутство позивача №Б8/022-12 була затверджена мирова угода, було встановлено, що суму вимог управління Пенсійного фонду у м.Ірпені Київської області у розмірі 510 442,80 грн. віднесено до шостої черги задоволення вимог кредиторів. Розстрочка платежу становить дев'ять місяців з моменту затвердження мирової угоди, платежі здійснюються починаючи з четвертого місяця з моменту затвердження морової угоди, сплата відбувається рівними частинами у сумі 85073,80 грн. щомісячно. Повноваження щодо адміністрування Єдиного соціального внеску передано до органів фіскальної служби, тому частину зобов'язань позивач повинен був сплачувати до Ірпінської ОДПІ у розмірі 211652,85 грн., а решту у розмірі 298 789,95 грн. до Пенсійного фонду. Позивачем погашено вказану заборгованість перед Ірпінською ОДПІ, однак облікова картка платника містила залишок недоїмки станом на 31.12.2012 у сумі 277454,87 грн. та пені 1764,4 грн. Тобто, фактично сума недоїмки та пені містить в собі суму, яку включено до реєстру вимог кредиторів, а отже на зазначені суми розповсюджується дія мораторію відповідно до ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Позивач вважає, що порядок погашення заборгованості, визнаної та внесеної до реєстру вимог кредиторів у рамках провадження у справі про банкрутство, у тому числі, підстави та види юридичної відповідальності за несвоєчасне погашення такої заборгованості, регулюється виключно положеннями Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Платежі за поточними зобов'язаннями позивача враховувалися в рахунок погашення боргу (недоїмки) за попередні періоди, в тому числі зараховувалися в рахунок погашення заборгованості за зобов'язання, які були включені за затвердженою ухвалою суду реєстру вимог кредиторів. Відтак, нарахування відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» боргу (недоїмки) не ґрунтується на вимогах закону.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки), складену Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області від 09.07.2018 № Ю-1451-17.
Не погоджуючись з вказаною постановою, Головним управлінням ДПС у Київській області подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.
Також, апелянтом заявлено вимогу про заміну сторони у справі її правонаступником, а саме Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області замінити на Головне управління ДПС у Київській області.
Необхідність здійснення заміни відповідача у справі обґрунтоване припиненням діяльності органів Державної фіскальної служби України.
Відповідно до ч. 1 ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Надаючи правову оцінку клопотанню Головному управління ДПС у Київській області про заміну відповідача у справі на його правонаступника, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, суд апеляційної інстанції зазначає, що до зазначеного вище клопотання заявником не надано всіх підтверджуючих установчих документів на підставі яких здійснено правонаступництво відповідача у справі.
Відтак, Головним управлінням ДПС у Київській області належним чином не підтверджено наявність підстав, визначених ст. 52 КАС України, для здійснення заміни відповідача її правонаступником.
У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання щодо заміни відповідача у справі, а саме з Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на Головне управління ДПС у Київській області.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, що 19.07.2018, позивач отримав вимогу ГУ ДФС у Київській області № Ю-1451-17 від 09.07.2018 про сплату боргу (недоїмки), який утворився, за твердженням відповідача, в результаті несплати недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 381760 грн.
Не погодившись з вимогою, позивач 25.07.2018 оскаржив її в адміністративному порядку до ДФС України. Рішенням ДФС № 27550/6/99-99-11-02-02-25 від 27.08.2018, скаргу ПАТ «Гірничовидобудівний і каменообробний комбінат «Біличі» залишено без задоволення, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.07.2018, без змін.
Надаючи правову цінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Щодо дотримання контролюючим органом вимог законодавства при визначені розміру боргу (недоїмки) за несвоєчасну сплату ЄСВ, колегія суддів зазначає наступне..
Так, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку врегульовано Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI.
У статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Частиною 2 статті 6 Закону № 2464-VI передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.
За правилами частини 8 статті 9 Закону № 2464-VI, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Частиною 12 цієї ж статті передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом є недоїмкою, - (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI).
Відповідно до частини 10 статті 25 Закону № 2464-VI, на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Водночас, відповідно до пункту 2 частини 11статті 25 Закону № 2464-VI, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Таким чином умовою, з якою законодавець пов'язує можливість застосування визначених у статті 25 Закону № 2464-VI заходів примусу та стягнення, є наявність у платника ЄСВ недоїмки.
Колегіясуддів окружного адміністративного суду, яке набрало законної сили. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16.02.2018 в адміністративній справі №810/1284/18 за позовом публічного акціонерного товариства «Гірничовидобувний і каменеобробний комбінат «Біличі» до Ірпінського відділення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування рішень, адміністративний позов задоволено, визнані протиправними та скасовані рішення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0020641200 та № 0020651300 від 05.12.2016.
Окрім зазначеного встановлено, що у 2012 році управління Пенсійного фонду України у м. Ірпені Київської області звернулось до Господарського суду Київської області з заявою про банкрутство ЗАТ (ПАТ) «Гірничовидобувний і каменеобробний комбінат «Біличі». Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.02.2012 порушено провадження у справі №Б8/022-12 про банкрутство ЗАТ «Гірничовидобувний і каменеобробний комбінат «Біличі»; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.06.2015 визнані грошові вимоги ініціюючого кредитора - управління Пенсійного фонду України у м. Ірпені Київської області у розмірі 510442,80 грн., у вигляді штрафних санкцій і пені у сумі 510442,80 грн.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.12.2015 у справі №Б8/022-12 затверджено мирову угоду, укладену 29.10.2015 між боржником ПАТ «Гірничовидобувний і каменеобробний комбінат «Біличі» та кредиторами боржника.
Відповідно до пункту 2.1 мирової угоди, дана мирова угода укладена щодо вимог, включених до реєстру вимог кредиторів та не задоволених при виконанні плану санації боржника, а саме третьої, четвертої та шостої черги у загальній сумі 10' 405' 657,69 грн., у тому числі 510442,80 грн. - вимоги УПФУ у м. Ірпені Київської області, що належать до шостої черги.
Пунктом 3 мирової угоди передбачено, що виконання зобов'язань боржника, включених до реєстру вимог кредиторів та не задоволених при виконанні плану санації, здійснюється за рахунок коштів, отриманих від третьої особи у сумі 3' 888' 128,86 грн. на умовах відстрочки та розстрочки, а також обміну вимог кредиторів у сумі 6' 021' 094,53 грн. на активи боржника.
Умовами мирової угоди передбачено відстрочку на дев'ять місяців сплату управлінню Пенсійного фонду у м. Ірпені Київської області боргу у розмірі 510442,80 грн., шляхом сплати його рівними частинами у сумі 85' 073,80 грн. щомісяця до останнього календарного дня місяця протягом шести місяців.
Як було встановлено та підтверджується письмовими поясненнями відповідача, у зв'язку з передачею функцій з адміністрування ЄСВ податковим органам, УПФУ у м. Ірпені Київської області передало частину заборгованості ПАТ «Гірничовидобувний і каменеобробний комбінат «Біличі» у розмірі 211652,85 грн. згідно вказаної мирової угоди на облік Вишгородській ОДПІ.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов мирової угоди, платіжними дорученнями від 29.07.2016 №347, від 29.08.2016 №379 та від 27.09.2016 №388 позивачем було сплачено заборгованість з ЄСВ у розмірі 211652,85 грн.
Одночасно з зарахуванням вказаних коштів на рахунок ПАТ «Гірничовидобувний і каменеобробний комбінат «Біличі», контролюючий орган в інтегрованій картці позивача з ЄСВ здійснював нарахування єдиного внеску не у зв'язку з несплатою самостійно визначених грошових зобов'язань у звітах ЄСВ за 2017-2018, а у зв'язку з наявністю в інтегрованій картці ПАТ «ГВКК «Біличі» недоїмки за 2013. Таким чином, борг позивача контролюючим органом було визначено позивачеві у зв'язку зі сплатою зобов'язань, що були включені до реєстру вимог кредиторів та згодом стали предметом мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Київської області від 14.12.2015 у справі №Б8/022-12.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2018 по справі № 810/1284/17 апеляційну скаргу ГУ ДФС у м. Київській області залишено без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.02.2018 - без змін. Отже, рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.02.2018 набрало законної сили 30.05.2018 та має для суду преюдиціний характер в силу положень статті 78 КАС України та не підлягають повторному доказуванню у цій справі, тому суд повторно їх не встановлює.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів визначено у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 № 2343-XII.
Відповідно до статті 1 цього Закону, кредитор - це юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).
Як вбачається з матеріалів справи, грошові зобов'язання у розмірі 276311,27 грн., сплата яких потягла нарахування єдиного соціального внеску, виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство позивача та належать до конкурсних вимог.
Частиною 15 статті 16 Закону №2343-XII передбачено, що з моменту порушення провадження у справі про банкрутство пред'явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися лише у порядку, передбаченому цим Законом, та в межах провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до статті 19 Закону №2343-XII мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє органи державної виконавчої служби за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна.
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.
Отже, з моменту порушення справи про банкрутство зупиняється виконання боржником зобов'язань щодо сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, строк сплати яких настав на момент порушення справи про банкрутство, та виключається можливість стягнення таких зобов'язань за межами процедури банкрутства.
При цьому, за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань грошових зобов'язань, строк сплати яких настав до дня порушення справи про банкрутство, не нараховується штраф та пеня або інші фінансові санкції.
Тобто, зобов'язання боржника (позивача), строк виконання яких настав на 21.02.2012 (дата порушення справи про банкрутство позивача), можуть виконуватись лише в процедурі провадження у справі про банкрутство у порядку господарського судочинства (конкурсні зобов'язання). Їх погашення у інший спосіб, у тому числі шляхом самостійного зарахування контролюючим органом у рахунок такого боргу платежів, спрямованих на сплату поточних зобов'язань з ЄСВ, не ґрунтується на вимогах закону.
Як вбачається з матеріалів справи, у даному випадку, між кредиторами та боржником (позивачем) було укладено мирову угоду, затверджену ухвалою Господарського суду Київської області від 14.12.2015 у справі №Б8/022-12.
Відповідно до статті 77 Закону №2343-XII, під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та/або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється шляхом укладення угоди між сторонами.
Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. У процедурі розпорядження майном боржника мирову угоду може бути укладено лише після виявлення всіх кредиторів і затвердження господарським судом реєстру вимог кредиторів.
Згідно з частиною 2 статті 78 Закону №2343-XII, у разі якщо умови мирової угоди передбачають розстрочку чи відстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини, орган стягнення зобов'язаний погодитися із задоволенням частини вимог з податків, зборів (обов'язкових платежів) на умовах такої мирової угоди з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства. При цьому податковий борг, який виник у строк, що передував трьом повним календарним рокам до дня подання заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду, визнається безнадійним та списується, а податкові зобов'язання чи податковий борг, які виникли у строк протягом трьох останніх перед днем подання заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду календарних років, розстрочується (відстрочується) або списується на умовах мирової угоди. Зазначену мирову угоду підписує керівник відповідного органу доходів і зборів за місцезнаходженням боржника.
Не підлягає прощенню (списанню) за умовами мирової угоди заборгованість із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, невикористаних та своєчасно не повернутих коштів Фонду соціального страхування України.
Відповідно до частини 5 статті 81 Закону №2343-XII, з дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів згідно з умовами цієї мирової угоди.
Таким чином, вимоги конкурсних кредиторів, що є предметом мирової угоди, затвердженої у рамках провадження про банкрутство, виконуються у порядку та строки, визначені цією мировою угодою та Законом №2343-XII.
При цьому, положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» до вказаних правовідносин не застосовуються.
Оскільки матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження фактичних обставин, покладених в основу оспорюваного рішень, суд дійшов висновку, що вимога відповідача щодо нарахування боргу зі сплати ЄСВ є протиправною та підлягає скасуванню.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.
Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: Н.П. Бужак,
Л.В. Губська