П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 травня 2020 р.м.ОдесаСправа № 540/2666/19
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Домусчі С.Д.,
- Кравця О.О.,
за участю: секретар судового засідання - Уштаніт Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одеса апеляційну скаргу Щасливцевської сільської ради на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року, прийняте у складі суду судді Морської Г.М. в місті Херсон по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Щасливцевської сільської ради, Виконавчого комітету Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Щасливцевської сільської ради, Виконавчого комітету Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 1671 від 12.06.2019 року, прийняте 93 сесією Щасливцевської сільської ради 7 скликання, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до клопотання ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Щасливцевську сільську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,012 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території земель Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до клопотання ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Щасливцевської сільської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області та детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, які додані до клопотання. 12 червня 2019 року 93 сесією Щасливцевської сільської ради прийнято рішення № 1671, яким позивачу відмовлено у задоволені заяви, у зв'язку з тим, що на земельну ділянку, запитуєму у заяві, надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення її безоплатно у власність для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд іншій особі.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення №1671 від 12.06.2019 року, прийняте 93 сесією Щасливцевської сільської ради 7 скликання, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 та для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до клопотання ОСОБА_1 . Зобов'язано Щасливцевську сільську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 та для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до клопотання ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Щасливцевська сільська рада звернулась до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте без достатнього дослідження доказів та з'ясування обставин, на які посилалася Щасливцевська сільська рада, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що рішенням №99 від 18.04.2011 року прийнятим 9 сесією сільської ради 5 скликання, надано дозвіл громадянину ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо складання державного акту на земельну ділянку для будівництва житлового будинку господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,15 га для безоплатної передачі у власність в АДРЕСА_1 , тобто на момент звернення позивача до Щасливцевської сільської ради земельна ділянка, позначена в графічних матеріалах ОСОБА_1 , перебувала у фактичному користуванні іншої особи та не була вільною від забудови. Апелянт не погоджується із висновками суду першої інстанції, що сільською радою не надано належних доказів, які б підтвердили, що саме ця земельна ділянка є тою, яка позначена позивачем в своєму клопотанні, оскільки позивачем чітко було визначено місце бажаної земельної ділянки на графічному матеріалі з генерального плану с. Щасливцеве, що дало змогу визначитися з точним місцем розташуванням ділянки, яку бажав отримати безоплатно у власність Позивач, а також її адресою. За твердженнями апелянта, посадовим особам Щасливцевської сільської ради не знадобилися спеціальні дослідження чи готовий проект землеустрою, щоб визначити наявність чи відсутність перешкод для передачі вказаної земельної ділянки у власність чи відмови у цьому.
Апелянт вказує, що всупереч тому, що оскаржуване рішення суду у даній справі може вплинути на права, свободи, інтереси або обов'язки власника спірної земельної ділянки, суд не залучив його у якості третьої особи на стороні відповідача, адже ним на спірній земельній ділянці по АДРЕСА_1 збудований житловий будинок, що підтверджується копією технічного паспорту. Крім того, апелянт вважає помилковими висновки суду першої інстанції про поновлення порушених прав позивача шляхом зобов'язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, посилаючись на дискреційність своїх повноважень.
Представник позивача надав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 19 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Щасливцевської сільради із клопотанням про надання у порядку першочерговості дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області та детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, які додаються до клопотання ОСОБА_1
12 червня 2019 року 93 сесією Щасливцевської сільської ради 7 скликання прийнято рішення № 1671, яким позивачу відмовлено у задоволені наведеного клопотання, у зв'язку із тим, що на земельну ділянку, запитуєму у заяві, надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення її безоплатно у власність для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд іншій особі.
Вважаючи відмову відповідача у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою необґрунтованою, а рішення Щасливцевської сільської ради № 1671 від 12 червня 2019 року протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що рішення Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області від 12.06.2019 р. № 1671 прийняте з порушенням норм Земельного кодексу України, та не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законним, оскільки належних мотивів та причин такої відмови у вказаному рішенні органу місцевого самоврядування не наведено. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 та для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до клопотання ОСОБА_1 .
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини першої статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту б) частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
За змістом статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Відповідно до пункту «г» частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року справі № 21-358а13 та в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.
Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.
Крім того, чинним законодавством не передбачена така підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, як надання такого дозволу іншій особі.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права наведена у постановах Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року (справа №21-358а13), від 11 жовтня 2016 року (справа №806/3787/13-а), від 7 червня 2016 року (справа №820/3507/15) 19 січня 2016 року (справа №824/167/15-а), Верховного Суду від 05 березня 2019 року (справа №360/2334/17), від 27 лютого 2018 року (справа № 545/808/17).
Положеннями ч.5 ст.242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції критично оцінює доводи апелянта, що оскільки рішенням №99 від 18.04.2011 року прийнятим 9 сесією сільської ради 5 скликання, надано дозвіл громадянину ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо складання державного акту на земельну ділянку для будівництва житлового будинку господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,15 га для безоплатної передачі у власність в АДРЕСА_1 , вказані обставини є належною підставою для відмови у наданні дозволу для розробки проекту землеустрою.
Стосовно доводів апелянта, що на момент звернення позивача до Щасливцевської сільської ради земельна ділянка, позначена в графічних матеріалах ОСОБА_1 , перебувала у фактичному користуванні іншої особи, колегія суддів зазначає, що надання дозволу громадянину на розробку проекту землеустрою жодним чином не свідчить про реалізацію ним вказаного дозволу та перебування земельної ділянки у користуванні.
Згідно вимог ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, належними, достовірними та допустимими доказами не доведено, що земельна ділянка, щодо якої надано дозвіл громадянину ОСОБА_2 є саме тією земельною ділянкою, про яку зазначає позивач у графічних матеріалах, доданих до клопотання. Доводи апелянта, що посадовим особам Щасливцевської сільської ради не знадобилися спеціальні дослідження чи готовий проект землеустрою, щоб визначити наявність чи відсутність перешкод для передачі вказаної земельної ділянки у власність чи відмови у цьому, суд до уваги не приймає, оскільки саме на відповідача-суб'єкта владних повноважень в адміністративному судочинстві покладено тягар доказування правомірності своїх рішень.
Щодо доводів апелянта, що оскаржуване рішення суду у даній справі може вплинути на права, свободи, інтереси або обов'язки власника спірної земельної ділянки, а суд першої інстанції не залучив ОСОБА_2 у якості третьої особи на стороні відповідача, адже ним на спірній земельній ділянці по АДРЕСА_1 збудований житловий будинок, що підтверджується копією технічного паспорту, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно положень ч. 2 ст. 49 КАС України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.
Згідно із ч. 4 ст. 49 КАС України у заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
Необхідно зазначити, що жодних клопотань про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору від учасників справи не надходило.
Разом з тим, до суду першої інстанції в обґрунтування висновку відповідача було надано лише рішення 9 сесії Щасливцевської сільської ради 5 скликання від 18.04.2011 р. №99, яким внесено зміни до в рішення 9 сесії 24 скликання №183 від 29.10.2003 р. «Про передачу у приватну власність земельних ділянок» та викласти у новій редакції : «Дати дозвіл громадянину ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо складання державного акту на земельну ділянку для будівництва жилого будинку, господарських будівель і споруд орієнтованою площею 0,15 га для безоплатної передачі у власність в АДРЕСА_1 ». При цьому, оскільки чинним законодавством не передбачена така підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, як надання такого дозволу іншій особі, у суду першої інстанції не було підстав вважати, що рішення суду у даній справі може вплинути на права, свободи, інтереси або обов'язки ОСОБА_2 .
В подальшому, до суду апеляційної інстанції відповідачем було надано копію технічного паспорту, виготовленого 13.01.2014 року на садибний (індивідуальний) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_2 , а також копії витягів з рішень виконавчого комітету Щасливцевської сільської ради від 20.08.2003 року №103 та 29.10.2003 року №183.
Згідно вимог ч.4 ст. 308 КАС України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Таким чином, відповідно до положень КАС України, суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції було зумовлене поважними причинами. Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами. Вищевказана правова позиція викладена зокрема у постанові Верховного Суду від 19 листопада 2019 року (справа № 826/12675/15) та відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Так, в обґрунтування поважності причин ненадання вищевказаних доказів до суду першої інстанції апелянт зазначив, що вказані документи були надані до суду після їх витребування у власника, а надання їх до суду першої інстанції було неможливим, оскільки вказані документи не знаходились на території Щасливцевської сільської ради, проте колегія суддів зазначає, що наведені апелянтом обставини не свідчать про поважність ненадання доказів до суду першої інстанції, а отже вказані докази не є належними та допустимими у розумінні КАС України, тому судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються.
Крім того, ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2020 року, з метою повного та всебічного розгляду справи, залучено до участі у справі ОСОБА_2 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача та запропоновано ОСОБА_2 подати до суду письмові пояснення щодо спірних правовідносин у даній справі, з доданням доказів на підтвердження викладеного, які містять інформацію щодо предмета доказування (або повідомити суд про причини неможливості їх подання). Водночас, до суду апеляційної інстанції не було надано жодних документів, які б підтверджували знаходження земельної ділянки у власності або користуванні третьої особи.
Таким чином, у цій частині доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального та процесуального права.
Разом з тим, колегія суддів погоджується із доводами апелянта та вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та з цього приводу зазначає таке.
У постанові від 05.09.2018 у справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналогічний правовий висновок висвітлено й у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №2340/2921/18.
Втім, мотивувальна частина оскарженого рішення свідчить про те, що сукупності зазначених умов судом першої інстанції не встановлено.
Суд враховує, що повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
У спірних у цій справі правовідносинах, в разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні.
Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
До такого правового висновку дійшла й колегія суддів Верховного Суду, здійснюючи касаційний розгляд справи №813/2273/18 (постанова від 20.08.2019).
Разом з тим, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов'язання прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 КАС України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
У спірних правовідносинах відповідач не навів обставин, що слугували підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою.
З урахуванням наведеного, з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про видачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
При цьому суд апеляційної інстанції враховує висновки, викладені зокрема у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2019 року (справа №540/2441/18), які відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, оскільки суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржуване рішення Щасливцевської сільської ради є протиправним та підлягає скасуванню, проте дійшов помилкового висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та прийняття нового судового рішення у цій частині.
До суду апеляційної інстанції також надійшло клопотання представника позивача, в якому він просить суд за результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції постановити окрему ухвалу, в якій ініціювати перевірку використання підробних рішень, означених в даному клопотанні, та притягнення до відповідальності, передбаченої законом, за грубе порушення земельного законодавства посадовими особами Щасливцевської сільської ради.
Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Тобто, з наведеного вбачається, що постановлення окремої ухвали є правом суду. Водночас, у даних спірних правовідносин суд не вбачає наявності підстав для прийняття окремої ухвали, оскільки наведені представником позивача обставини, а саме відсутність рішення Щасливцевської сільської ради № 183 від 29.10.2003 року в Щасливцевській сільській раді та архівному відділу Генічеської райдержадміністрації, беззаперечно не свідчать про наявність ознак кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 364, 366 Кримінального кодексу України. Водночас, посилання представника позивача на лист Управління стратегічних розслідувань в Херсонській області від 18.05.2020 року №2497/55/120/23-2020 колегія суддів оцінює критично, оскільки в силу положень ст.95 КПК України, документи, отримані на стадії досудового слідства, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, можуть бути визнані як доказ в адміністративному судочинстві виключно за умови підтвердження таких показів особою у судовому засіданні під час розгляду справи. Відтак, суд дійшов висновку про те, що факт порушення кримінальної справи та висновки досудового розслідування не носять преюдиційного характеру та не є належним та допустимим доказом в розумінні КАС України. Аналогічні висновки викладені зокрема у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року (справа №826/7946/14).
Крім того, до суду надійшло клопотання представника позивача про здійснення розподілу судових витрат в частині витрат на правничу допомогу під час апеляційного перегляду справи. В обґрунтування вказаного клопотання представником позивача до суду було надано копію договору про надання правничої допомоги №13/12/19 від 13 грудня 2019 року (а.с. 191-192), довідку-рахунок №20-17 від 15.05.2020 року по справі №540/2666/19 на суму 10500,00 грн. (а.с. 190), квитанцію до прибуткового касового ордеру №20-17 від 15.05.2020 року на суму 10500,00 грн (а.с. 188).
Відповідно до статті 322 КАС України, постанова суду апеляційної інстанції складається зокрема з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
При цьому, згідно вимог ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частинами 1 та 2 статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).
Статтею 134 КАС України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз вищенаведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що зазначено у рішенні від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04), заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року по справі № 810/2760/17.
Як вбачається з наданої представником позивача до суду апеляційної інстанції довідки-рахунку №20-17 від 15.05.2020 року, до складу правничої допомоги під час апеляційного провадження по справі адвокатом включено: ознайомлення зі змістом апеляційної скарги та додатками до неї по справі № 540/2666/19 (1 год. 30 хв., 1500,00 грн.), формування позиції по відношенню до апеляційної скарги по справі № 540/2666/19 (2 години, 2000,00 грн.), складання відзиву на апеляційну скаргу по справі №540/2666/19 (4 години, 4000,00 грн.), складання довідки рахунку № 20-17 від 15.05.2020 року із зазначенням детального опису юридичних послуг по справі № 540/2666/19 (30 хв., 500,00 грн.), аналіз та роз'яснення Клієнту останньої судової практики Верховного суду у сфері застосування земельного права при зобов'язанні суб'єкта владних повноважень здійснити певні дії (1 год., 1000 ,00 грн.), складання клопотання про долучення до матеріалів справи № 540/2666/19 доказів надання правничої допомоги при представництві інтересів позивача в П'ятому апеляційному адміністративному суді (30 хв., 500,00 грн.), консультація Клієнта щодо захисту його прав при апеляційному розгляді адміністративної справи № 540/2666/19 під час оскарження апелянтом рішення суду першої інстанції (1 год., 1000,00 грн.). Таким чином, згідно наданої представником позивача довідки, загальна кількість витраченого адвокатом часу склала 10 год. 30 хв., загальна сума наданих послуг склала 10500,00 грн.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених представником позивача витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи у П'ятому апеляційному адміністративному суді, колегія суддів виходить з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та не оскаржувалось позивачем та його представником, предмет спору у цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.
Колегія суддів зазначає, що в будь-якому випадку надання правової допомоги з приводу вирішення навіть певної (усієї) сукупності процесуальних питань в апеляційному порядку не може бути об'єктивно оцінено у більшому розмірі, ніж надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом. З огляду на викладене, суд критично оцінює співмірність розміру судових витрат, пов'язаних із наданням адвокатом послуги щодо аналізу судової практики, оскільки доводи й позиція сторони протягом часу розгляду справи не змінювалися, а доводи відзиву на апеляційну скаргу не відрізняються від доводів позовної заяви та відповіді на відзив, які надавались адвокатом до суду першої інстанції.
Таким чином, ураховуючи, що правова позиція представника позивача в судах першої та апеляційної інстанцій не змінювалась, об'єктивна необхідність для професійного досвідченого адвоката, який надав правову допомогу позивачу, вивчати додаткові джерела права та судову практику зі спірних питань, формувати позицію відносно апеляційної скарги була відсутня, оскільки такий представник не міг не бути обізнаним із позицією відповідача, законодавством, яким регулюється спір у справі, документами й доводами, якими відповідач обґрунтовував свої вимоги й іншими обставини, а отже, підготовка цієї справи в суді апеляційної інстанції не вимагала великого обсягу аналітичної й технічної роботи, з огляду на що розмір таких витрат підлягає зменшенню.
Колегія суддів зазначає, що викликає сумнів також необхідність такої тривалої консультації (2 год.) клієнта на етапі апеляційного перегляду справи, оскільки за умови успішного досвіду судового супроводу справи в суді першої інстанції, необхідність додаткового погодження правої позиції та роз'яснення перспектив судового розгляду в такому обсязі не вбачається обґрунтованою та потрібною для досвідченого фахівця, а тому, на переконання колегії суддів, розмір, заявлений позивачем до відшкодування за надання такої послуги, також є необґрунтованим та підлягає зменшенню.
При цьому колегія суддів враховує висновки щодо застосування норм права, викладені зокрема у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року (справа №2040/6747/18).
Крім того, з наданого позивачем розрахунку вбачається, що ряд послуг, як-то: аналіз та роз'яснення Клієнту останньої судової практики Верховного суду у сфері застосування земельного права при зобов'язанні суб'єкта владних повноважень здійснити певні дії (1 год., 1000,00 грн.) та консультація Клієнта щодо захисту його прав при апеляційному розгляді адміністративної справи № 540/2666/19 під час оскарження апелянтом рішення суду першої інстанції (1 год., 1000,00 грн.); ознайомлення зі змістом апеляційної скарги та додатками до неї по справі № 540/2666/19 (1 год. 30 хв., 1500,00 грн.) та формування позиції по відношенню до апеляційної скарги по справі № 540/2666/19 (2 години, 2000,00 грн.). фактично дублюють одна одну. Послуги щодо складання довідки-рахунку № 20-17 від 15.05.2020 року із зазначенням детального опису юридичних послуг по справі № 540/2666/19 взагалі не потребують спеціальних професійних навиків та містять вид послуг, що не були передбачені договором.
Враховуючи наведені обставини, а також зміст та обсяг наданих послуг, розмір відшкодування, отриманий за аналогічні послуги в суді першої інстанції, а також враховуючи наявність підстав для часткового задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає заявлений представником позивача до відшкодування розмір правової допомоги завищеним та таким, що підлягає зменшенню. Таким чином, судова колегія дійшла висновку про часткове задоволення вимог представника позивача щодо відшкодування витрат, пов'язаних із професійною правничою допомогою під час апеляційного перегляду справи у розмірі 5000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 134,249, 292, 311, 315, 317, 321, 322, 325 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Щасливцевської сільської ради на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року - задовольнити частково.
Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Щасливцевської сільської ради, Виконавчого комітету Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - скасувати в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Щасливцевської сільської ради надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 та для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до клопотання ОСОБА_1 .
В цій частині прийняти нове судове рішення, яким зобов'язати Щасливцевську сільську раду, з урахуванням висновків судів, викладених у рішеннях в справі №540/2666/19, повторно розглянути по суті у місячний строк клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 та для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована на території Щасливцевської сільської ради Генічеського району Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до клопотання ОСОБА_1 .
В іншій частині рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року - залишити без змін.
Стягнути з виконавчого комітету Щасливцевської сільської ради (75580, Херсонська область, с.Щасливцеве, вул.Миру, 26, код ЄДРПОУ 04400647) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу, понесені під час апеляційного розгляду справи, у розмірі 5000,00 грн (п'ять тисяч гривень 00 копійок).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: С.Д. Домусчі
Суддя: О. О. Кравець