П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 травня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/6230/19
Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Турецької І. О.,
суддів - Стас Л. В., Шеметенко Л. П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Роздільнянського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Одеської області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Роздільнянського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Одеської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії
Короткий зміст позовних вимог.
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Роздільнянського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Одеської області в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2016-2018 років, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби (25.10.2018 року).
- зобов'язати виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2016-2018 років, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби (25.10.2018 року).
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що, станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу, відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладених у рішенні від 16 травня 2019 року по зразковій справі №620/4218/18, яке набрало законної сили, вважає, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2019 року, ухваленого за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, позов ОСОБА_1 задоволено.
Задовольняючи вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» на відповідача покладається обов'язок сплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, незважаючи на те, що надання такої відпустки в особливий період припиняється.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, Роздільнянський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Одеської області в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує, що грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена в разі наявності відповідного права на відпустку. У свою чергу, на думку апелянта, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотриману додаткову відпустку, оскільки пунктом 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки.
Також апелянт зазначає про те, що у нього немає можливості виплатити спірну грошову компенсацію, оскільки він перебуває на фінансовому забезпеченні Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Позивач, скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, зазначає про те, що апелянт дублює доводи, вказані у відзиві на позовну заяву та вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.
У зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), справа судом апеляційної інстанції, відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розглянута в порядку письмового провадження.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 від 01.04.2016 року.
Наказом військового комісара Роздільнянського районного військового комісаріату від 25.10.2018 року № 94 позивача - начальника відділення забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 звільнено в запас та направлено для зарахування на військовий облік до Роздільнянського районного військового комісаріату Одеської області. Також позивача виключено з 25.10.2018 року зі списків особового складу Роздільнянського районного військового комісаріату.
Згідно даного наказу, станом на дату звільнення, позивачем використана щорічна основна відпустка за 2018 рік тривалістю 25 діб.
Станом на момент виключення позивача зі списків особового складу, Роздільнянський районний військовий комісаріат не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.
27.05.2019 року позивачем направлено до Роздільнянського районного військового комісаріату Одеської області рапорт з проханням виплатити компенсацію за додаткову відпустку як учаснику бойових дій.
03.06.2019 року Роздільнянський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Одеської області (правонаступник Роздільнянського районного військового комісаріату Одеської області) відмовив позивачу у задоволенні рапорту, керуючись наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», яким встановлено, що додаткова відпустка не належить до виду щорічних та на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток, зокрема, щодо виплати грошової компенсації під час звільнення.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке.
Предметом даного спору є протиправна бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Судом апеляційної інстанції установлено, що 16 травня 2019 року Верховним Судом у зразковій справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19) за подібними правовідносинами було прийнято рішення, яке набрало законної сили, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року, про задоволення позову.
Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Приймаючи рішення про задоволення вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та зобов'язання виплатити таку грошову компенсацію, суд найвищої інстанції виходив з такого.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Верховний Суд у зразковій справі, розглядаючи довід суб'єкта владних повноважень, який є аналогічним доводу апелянта у даній справі, що грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена в разі наявності відповідного права на відпустку, за аналізом вказаних вище норм права, дійшов такого висновку.
Дійсно, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпустки. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, Верховний Суд з рішенням якого погодилась і Велика Палата Верховного Суду, дійшов висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Варто зазначити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року є також посилання на пункт 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260), який передбачає, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Досліджуючи доводи скаржника, що у нього немає можливості виплатити спірну грошову компенсацію позивачу, у зв'язку з відсутністю фінансового органу, колегія суддів бажає зазначити таке.
Роздільнянський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Одеської області, відмовляючи позивачу у задоволенні рапорту від 27.05.2019 року, не зазначав таку підставу для відмови у виплаті грошової компенсації як відсутність фінансового органу та, відповідно, коштів на виплату такої компенсації.
Єдиною підставою було зазначено про неможливість виплати такої компенсації, оскільки додаткова відпустка не належить до виду щорічних та на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток.
Не було заявлено такого доводу і суду першої інстанції.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Наведене свідчить про те, що суд оцінює рішення суб'єкта владних повноважень за підставами, які в ньому були визначені.
Також колегія суддів враховує, що відповідач проводив остаточний розрахунок з позивачем при звільненні, виплачував йому належну суму грошового забезпечення, що свідчить про його обов'язок розрахуватися в повному обсязі.
Статтею 316 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, в задоволенні апеляції слід відмовити.
Частина 5 ст. 291 КАС України унормовує, що рішення суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду типової справи може бути оскаржено в касаційному порядку виключно з таких підстав:
1) суд першої та (або) апеляційної інстанції при вирішенні типової справи не визнав її типовою справою та (або) не врахував правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи;
2) справа, в якій судом першої та (або) апеляційної інстанції ухвалено рішення з урахуванням правових висновків, викладених у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, не відповідає ознакам типової справи.
Керуючись статтями 291, 308, 311, 316, 322, 325 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Роздільнянського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Одеської області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2019 року - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Роздільнянського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Одеської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 291 КАС України.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя Л. В. Стас
суддя Л. П. Шеметенко
Повне судове рішення складено 21.05.2020 року.