19 травня 2020 року м. Дніпросправа № 280/4105/19
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі
апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року (головуючий суддя Татаринов Д.В.) у справі № 280/4105/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Запорізької області, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Запорізькій області від 15.01.2019 № Ф-693-49 на суму 15819,54 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, який має право на зайняття адвокатською діяльністю, не здійснює підприємницької діяльності як самозайнята особа, яка проводить незалежну професійну діяльність та будь яких доходів, прибутку не отримував та відповідну звітність до податкових органів не подавав, отже у відповідача відсутні підстави для нарахування єдиного внеску. Крім того, позивач зазначає, що оскаржуваній вимогі не зазначено період, за який виникла заборгованість.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22.11.2019 адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Відповідач зазначає, що з 14.01.2014 по теперішній час позивач перебуває на обліку в ГУ ДПС у Запорізької області, Олександрівське управління у м.Запоріжжі, Олександрівська ДПІ (Шевченківський район) як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю. Стаття 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» зобов'язує осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, нараховувати та сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання ними доходу (прибутку).Спірна вимога сформована відповідачем виходячи з того, що в інтегрованій картці платника єдиного внеску позивача відповідно вимог чинного законодавства нарахований єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску за 2017 рік та 3 квартали 2018 року.
Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, в якій позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, вважає посилання відповідача на п.71.1 ст.71 та п.ю74.1 ст.74 ПК України стосовно інформаційного забезпечення діяльності контролюючих органів безпідставним, оскільки вони стосуються лише збору, опрацювання та зберігання податкової інформації, зібраної відповідно до ПК України. Посилаючись на приписи п.1.3 ст.1 ПК України, позивач зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відомості з інтегрованої картки платника внеску та з Реєстру не входять до переліку «інших документів», оскільки не підтверджують суми виплат (доходу).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач - ОСОБА_1 є фізичною особою, яка має право на зайняття адвокатською діяльністю, про що видано свідоцтво №592 від 26.01.2007 на підставі рішення Запорізької обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 7 від 26.01.2007.
14.01.2014 позивач взятий на облік в органах державної податкової служби (у ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя) як платник податків, 21.01.2014 - взятий на облік як платник єдиного внеску (реєстраційний номер НОМЕР_1 ).
15.01.2019 Головним управлінням ДФС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-696-49, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску (недоїмка) складає 15819,54 грн.
За даними відповідача вказана заборгованість складається з нарахованого контролюючим органом єдиного внеску в інтегрованій картці платника єдиного внеску позивача у розмірі мінімального страхового внеску за 2017 рік, за 3 квартали 2018 року, а саме:
за 2017 рік (по строку 02.05.2018) - 8448,00 грн. (мінімальна заробітна плата - 3200 грн. х 22% = 704,00 грн. х 12 місяців);
за І-ІІІ квартали 2018 року (по строку, відповідно, 19.04.2018, 19.07.2018, 19.10.2018) - 7371,54 гри. (мінімальна заробітна плата - 3723 грн. х 22% = 819,06 грн. х 3 місяці = 2457,18 грн. за кожний квартал).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до положень ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не здійснює підприємницьку діяльність, не виникає обов'язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі.
Також суд, посилаючись на ч.2, 3 ст.9 цього Закону, зазначив, що управління мало право нарахувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі: акту перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок.
Оскільки відомості з інтегрованої картки платника внеску та з Реєстру не входять до переліку документів, що підтверджують суми виплат (доходу), у відповідача були відсутні підстави для нарахування позивачеві єдиного внеску.
З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд не погоджується з судом першої інстанції про протиправність означеної вимоги.
Предметом спору у цій справі є правомірність визначення позивачеві як фізичній особі, яка провадить незалежну професійну діяльність (самозайнятій особі), обов'язку зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за відсутності здійснення ним такої діяльності.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
За визначенням в пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Відповідно до ст. 2 Закону № 2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно із п.5 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VІ платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Статтею 7 Закону №2464-VІ визначено базу нарахування єдиного внеску.
Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Аналізуючи положення п. 2 ч.1 ст. 7 Закону №2464-VI, суд першої інстанції дійшов висновку, що цей закон не містить норм щодо обов'язку фізичної особи - підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування, сплачувати єдиний внесок у разі, коли такою особою не ведеться підприємницька діяльність.
Такий висновок суду першої інстанції не узгоджується з наведеною вище нормою абз.2 п. 2 ч.1 ст. 7 Закону №2464-VI, а також фактичними обставинами справи з огляду на статус позивача.
Наведеними вище нормами Закону №2464-VI до окремої категорії платників єдиного внеску віднесено осіб, які провадить незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську.
Необхідними умовами для сплати такими особами єдиного внеску є провадження ними відповідної діяльності (зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності) та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
Отже, саме дохід особи від незалежної професійної діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
За відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу законодавство встановлює обов'язок такої особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно правового висновку, сформульованого Верховним Судом у постановах від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 та від 05.12.2019 у справі №260/358/19, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.
Верховний Суд зазначив, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Верховний Суд дійшов висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Посилання позивача на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 05.11.2018 у справі № 820/1538/17, апеляційний суд вважає помилковим, оскільки предметом розгляду цієї справи була правомірність надання Головним управлінням ДФС індивідуальної податкової консультації щодо наявності обов'язку сплати єдиного внеску самозайнятою особою - адвокатом, у разі якщо його професійна діяльність зупинена.
В свою чергу, у наведених постановах від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 та від 05.12.2019 у справі №260/358/19 Верховний Суд сформулював правовий висновок саме відносно правовідносин, пов'язаних із наявністю обов'язку сплати єдиного внеску адвокатом при відсутності доходу від здійснення адвокатської діяльності, а тому саме висновки, викладені у цих постановах враховуються судом до спірних правовідносин.
Також апеляційний суд вважає помилковим посилання позивача, з чим погодився суд першої інстанції, що обчислення ЄСВ може здійснюватися контролюючим органом лише на підставі акту перевірки, а також звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських документів та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на які відповідно до законодавства нараховується єдиний внесок.
Згідно з ч.ч.2, 3 ст.9 Закону №2464-VІ обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до ч.8 ст.9 Закону №2464-VІ платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року (абз.3 ч.8 ст.9 Закону - до 01.01.2018).
З 01.01.2018 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз.3 ч.8 ст.9 Закону №2464-VІ).
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.
Як встановлено в ході розгляду справи, позивачем звітність по єдиному внеску за 2017, 2018 роки не подавалась.
Оскаржувана вимога сформована відповідачем на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, що відповідає пункту 3 розділу VI «Порядок стягнення заборгованості з платників» Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015 , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953.
Відповідно до п.3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
За приписами пункту 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Отже, наведені правові норми надають контролюючому органу право формувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.
Облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів є такою ж самостійною підставою для формування вимог як і акти перевірок чи податкова звітність.
З огляду на викладене, приймаючи до уваги, що позивач не виконав свого обов'язку щодо нарахування та сплати єдиного внеску в 2017-2018 роки, відповідач правомірно, відповідно до вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», обчислив суму єдиного внеску, яку зазначив в оскаржуваній вимогі про сплату боргу (недоїмки). Формуючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.01.2019 № Ф-693-49, контролюючий орган діяв відповідно до наданих йому повноважень та у встановленому законом порядку.
Суд першої інстанції під час розгляду справи не в повному обсязі дослідив обставини, які мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до ст.317 КАС України є підставою для скасування рішення суду з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області задовольнити.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року у справі № 280/4577/19 скасувати, прийняти нове рішення.
В позові відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили згідно ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та в строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк
суддя Н.А. Бишевська
суддя Я.В. Семененко