ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.05.2020Справа № 910/6752/20
за позовом Приватного акціонерного товариства «Корум Україна»
до 1. Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку»
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Горизонт»
про визнання недійсним договору
Суддя В.В.Сівакова
Без виклику сторін
Суть спору :
15.05.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Корум Україна» до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Горизонт» про визнання недійсним договору про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги № 148 від 30.10.2019, укладеного між відповідачами.
Одночасно з позовною заявою позивачем до суду подано заяву про забезпечення позову, в якій просить заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Горизонт» вчиняти дії, направлені на примусове виконання наказів господарського суду від 24.02.2020 № 905/1688/15; зупинити стягнення на підставі наказів господарського суду від 24.02.2020 № 905/1688/15.
Заява обґрунтована наступним. За кредитним договором № KKMV.154391.009 від 04.10.2013, укладений між ПрАТ «Корум Україна» та ПАТ «ВБР», останнім за рішенням Господарського суду Донецької області від 21.02.2019 у справі № 905/1688/15 стягнуто з позивача суму боргу 276.641.243,89 грн.
Ухвалою суду від 17.03.2020 на підставі укладеного договору № 148 від 30.10.2019 про відступлення права вимоги між ПАТ «ВБР» та ТОВ «Фінансова компанія Горизонт», замінено стягувача за виконавчим документом на останнього. 24.02.2020 на примусове виконання рішення Господарського суду Донецької області від 21.02.2019 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 09.07.2019 видано відповідні накази.
Відповідно до п. 2.1 договору про відступлення йде посилання на додаток 1 в якому має міститись перелік боржників Банку, однак такий додаток відсутній, що не дає можливості ідентифікувати наявність інформації про позивача в ньому. Зважаючи на те що всі додатки є невід'ємною частиною договору позивач вважає, що такий додаток не укладений між Банком та новим кредитором, що не підтверджує право вимоги за відповідачем.
Окрім того, відповідно до п. 2.2. договору про відступлення до нового кредитора переходять права Кредитора за основними договорами з моменту отримання оплати Банком, однак доказ проведення такого розрахунку відсутній. Є всі підстави вважати що договір про відступлення на даний момент є не чинним, а відповідно і права кредитора за основними договорами не перейшли. Тому вимагати від боржників вчинення будь-яких дій є протиправними та необґрунтованими.
Відповідно до п. 3.4. договору про відступлення Банк та новий кредитор зобов'язані повідомити боржників про відступлення права вимоги за основним договором протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту набрання чинності договором у порядку передбаченому чинним законодавством. Ані відповідач, ані Банк не надсилав повідомлення про відступлення права вимоги позивачу (боржник за основним договором) в термін передбачений умовами договору про відступлення.
Крім того, в порушення п. 3.3 договору про відступлення між відповідачем та Банком не підписано акти приймання - передачі оригіналів документів, що підтверджують права вимоги до боржників та відповідно розрахунки заборгованості на дату підписання договору про відступлення за кредитними договорами боржників не здійснено. Всі додатки до договору є його невід'ємною частиною. Вказане підтверджує, що відповідач не набув права вимоги.
Однією з підстав визнання договору про відступлення недійсним є в тому числі порушення сторонами умов його укладення. Так, відповідно до п. 6.5 договору зазначено, що договір набуває чинності з дати його підписання, скріплення печатками сторін та нотаріального посвідчення. Копія договору про відступлення не містить інформації про нотаріальне посвідчення вказаного договору.
Підставою для подання заяви про забезпечення став факт звернення нового стягувача - ТОВ «ФК Горизонт» за примусовим виконанням наказу № 905/1688/15 від 24.02.2020.
Таким чином, на думку заявника є достатні підстави вважати, що до моменту розгляду позову ПрАТ «Корум Україна», відповідач-2 - ТОВ «ФК Горизонт» звернене стягнення на майно та кошти позивача в процесі примусового виконання за наказом № 905/1688/20.
У разі задоволення позову, сам по собі собі судовий захист втратить ефективність та цінність з точки зору захисту порушеного права та інтересу, у випадку, якщо стягувач до цього моменту звернене стягнення на майно та кошти Боржника.
В подальшому, позивач буде вимушений вчиняти додаткові дії направлені на стягнення збитків спричинених таким незаконним примусовим виконанням.
Отже, вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа та заборони ТОВ «Фінансова компанія Горизонт» вчиняти дії направлені на примусове виконання наказів Господарського суду Донецької області від 24.02.2020 ніяким чином не обмежить їх права та законні інтереси, а зазначений захід забезпечення позову має лише тимчасовий характер та не позбавляє відповідачів їх прав на підприємницьку діяльність, отримання доходів, а також не перешкоджає займатись господарською діяльністю як такою взагалі. Вищенаведене, забезпечує збереження балансу інтересів сторін, а вжиття заходів забезпечення позову узгоджується із критеріями розумності, обґрунтованості та адекватності.
Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Корум Україна» про забезпечення позову суд відзначає наступне
Відповідно до ст. 136 Господарського кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
При цьому, обов'язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову.
Так, згідно зі статтями 73, 74, 77, 78 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
За змістом статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як убачається із практики Європейського суду з прав людини, право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони, яка поважає верховенство права, дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справах «Горнсбі проти Греції», «Бурдов проти Росії», «Ясіун'єне проти Литви», «Руйану проти Румунії», «Совтрансавто-Холдинг» проти України», «Шмалько проти України»),
У рішенні у справі «Ромашов проти України» Європейський суд з прав людини вказував, що важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «суду» (рішення у справі «Горнсбі проти Греції»),
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Агрокомплекс проти України», «Воловік проти України», «Копецький проти Словаччини», «Грецькі нафтопереробні заводи «Стрен» і Стратіс Андреадіс проти Греції» Високий Суд вказує, що існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом загальними принципами міжнародного права.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).
Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Згідно із ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України).
Рішенням Господарського суду Донецької області від 21.02.2019 у справі № 905/1688/15 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» до Приватного акціонерного товариства «Корум Україна», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення 289.178.324,98грн. задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Корум Україна» на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» заборгованість за кредитом у розмірі 231.749.379,17 грн, заборгованість за процентами у розмірі 44.891.864,72 грн. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Корум Україна» на користь Державного бюджету України судовий збір у сумі 174.779,20 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.07.2019 у справі № 905/1688/15 рішення Господарського суду Донецької області від 21.02.2019 змінено в частині розподілу судових витрат та стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Корум Україна» на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 69.908,32 грн. В іншій частині рішення Господарського суду Донецької області від 21.02.2019 залишено без змін.
Конституційний Суд України неодноразово наголошував, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений законом комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013).
Зокрема, у рішенні від 15.05.2019 № 2-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід'ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв'язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема статтею 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Аналіз статей 3, 8, частин першої, другої статті 55, частин першої, другої статті 129-1 Конституції України у їх системному зв'язку, наведених юридичних позицій Конституційного Суду України дає підстави стверджувати, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Разом із тим, правомірне зупинення виконання рішення, що набрало законної сили, може бути здійснене тільки шляхом оскарження його в порядку, передбаченому законами України.
Слід зазначити, що пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» чітко визначено, що недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили.
Така позиція відображається у судовій практиці при здійсненні як цивільного, так і господарського судочинства (постанова Вищого господарського суду України від 26.07.2016 у справі № 910/29237/15; постанова Вищого господарського суду України від 09.11.2015 у справі № 907/636/15).
З огляду на викладене, заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Корум Україна» про забезпечення позову не підлягає задоволенню повністю.
Згідно з п. 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 ГПК України, -
В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Корум Україна» про забезпечення позову відмовити повністю.
Ухвала набрала чинності 19.05.2020. Ухвала підлягає оскарженню протягом десяти днів з дня її підписання.
СуддяВ.В.Сівакова