ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
12.05.2020Справа № 910/17930/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., за участю секретаря судового засідання Вишняк Н.В., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арго-Утн»
до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтаенерджи»
про визнання договору недійсним
Представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Баранов В.С.
від третьої особи: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю «Арго-Унт» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про визнання договору недійсним.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що договір поруки №4Н15076И/П від 25.10.2016 укладено з порушенням чинного законодавства, а саме вчинено під впливом обману, тому позивач просить визнати його недійсним.
За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Зважаючи на категорію та складність справи, суд приходить до висновку про здійснення розгляду даної справи у порядку загального позовного провадження.
Згідно з приписами статті 181 Господарського процесуального кодексу України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій.
За змістом ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.
У вирішенні відповідного питання щодо наявності юридичного інтересу у третьої особи, суд з'ясовує, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення у даній справі таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
Так, оскільки спірний договір поруки було укладено на забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Нафтаенерджи» за кредитним договором №4Н15076И від 30.11.2015, рішення суду у даній справі може вплинути на права та обов'язки ТОВ «Нафтаенерджи», з огляду на що суд вважає за необхідне залучити вказану особу як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2019 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначити на 04.02.2020, залучити до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтаенерджи».
30.01.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач зазначає, що твердження позивача про те, що укладання кредитного договору та договорів поруки було направлено на отримання прибутку не відповідає дійсності, оскільки отримання кредиту позивачем відбулось для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки відбулось не внаслідок отримання кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення.
03.02.2020 до відділу діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання та продовження підготовчого провадження з підстав неможливості представника прибути у підготовче засідання.
У підготовче засідання 04.02.2020 прибув представник відповідача. Представники позивача та третьої особи у підготовче засідання не прибули, про дату, час та місце підготовчого засідання були повідомлені належним чином.
Розглянувши клопотання позивача про відкладення підготовчого засідання, судом відмовлено в його задоволенні з тих підстав, що викладені у клопотанні обставини не вважаються поважними причинами неприбуття позивача у підготовче засідання.
Відповідно до ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
З метою належної підготовки справи для розгляду у підготовчому засіданні 04.02.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 25.02.2020.
10.02.2020 до відділу діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно з якою позивач підтримує позовні вимоги та зазначає, що кредитний договір та договір поруки об'єднані суб'єктним складом та метою, що підтверджується розміром та строками сплаченої суми і укладені в рамках реалізації плану «трансформації» кредитного портфелю банку.
17.02.2020 до відділу діловодства суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів та уточнення до вказаного клопотання, згідно з якими позивач просить суд поновити строк на подання клопотання та витребувати у Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» оригінал договору від 30.11.2015р. №4Н15076И з додатками, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «НАФТАЕНЕРДЖИ» (для огляду), та посвідчену копію (для залучення до матеріалів справи), а саме: витребувати у Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» за вказаним в п. 3 даного клопотання (заяви) кредитним договором: належним чином посвідчені копії документів на переказ коштів кредитним договором, у тому числі, але не обмежуючись, копії меморіальних ордерів; інформацію по вказаному кредитному договору про всі нараховані та сплачені кошти (з повернення кредиту, відсотків, пені, неустойки та інше); інформацію про наявність або відсутність заборгованості за вказаним кредитним договором станом на 25.10.2016р., 31.12.2016 року; 13.02.2020 року, з зазначенням, яка саме заборгованість наявна (з повернення кредиту, відсотків, пені, неустойки та інше); у разі наявності заборгованості за вказаним кредитним договором - надати детальний розрахунок заборгованості станом на 13.02.2020 року; інформацію про бухгалтерський облік за вказаним кредитним договором станом на 25.10.2016р., 31.12.2016 року; 13.02.2020 року; інформацію, чи подавав АТ КБ «ПРИВАТБАНК» позови про визнання вказаного кредитного договору недійсними повністю або в частині, неукладений тощо, коли саме, результати розгляду справ.
У підготовче засідання 25.02.2020 прибули представники позивача та відповідача. Представник третьої особи у підготовче засідання не прибув, про дату, час та місце підготовчого засідання був повідомлений належним чином.
У підготовчому засіданні представник позивача подав суду клопотання про витребування доказів, згідно з яким позивач просив суд витребувати у Національного банку України оригінали для огляду та належним чином засвідчені копії (для долучення до матеріалів справи): рішення правління Національного банку України №323-рш/БТ від 05 жовтня 2016 року «Про залучення аудиторської компанії для підтвердження результатів діагностичного обстеження та вжитих банком заходів»; план реструктуризації (трансформації) корпоративного кредитного портфеля на ринкових умовах шляхом переведення існуючих кредитів на операції компанії, які мають реальні та прозорі джерела погодження доходів, з визначенням чітких термінів погашення цих кредитів та оформленням додаткового забезпечення, для забезпечення досягнення позитивного значення капіталу Банку, розроблений на виконання рішення Правлінням Національного банку України №323-рш/БТ від 05 жовтня 2016 року «Про залучення аудиторської компанії для підтвердження результатів діагностичного обстеження та вжитих банком заходів».
Розглянувши в підготовчому засіданні клопотання позивача про витребування доказів суд відмовив у їх задоволенні з огляду на наступне.
При цьому, суд поновив строк для подачі вказаних клопотань позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За змістом ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
Так, з огляду на предмет та підстави позову, зазначені позивачем у клопотаннях обставини, які можуть підтвердити докази, що їх позивач просить витребувати, не входять до предмету доказування у даній справі, відтак суд не знаходить підстав для задоволення клопотань позивача про витребування доказів та відмовляє в їх задоволенні.
У підготовчому засіданні 25.02.2020 оголошено перерву до 17.03.2020.
17.03.2020 до відділу діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з запровадженням карантину.
У підготовче засідання 17.03.2020 учасники не прибули, про дату, час та місце підготовчого засідання були повідомлені належним чином.
У підготовчому засіданні 17.03.2020 оголошено перерву до 07.04.2020 з огляду на клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
07.04.2020 до відділу діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з запровадженням карантину.
У підготовче засідання 07.04.2020 учасники не прибули, про дату, час та місце підготовчого засідання були повідомлені належним чином.
У підготовчому засіданні 07.04.2020 судом з'ясовано, що в процесі підготовчого провадження у даній справі вчинені всі необхідні дії передбачені ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.
За наслідками підготовчого засідання судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.05.2020.
У судове засідання 12.05.2020 прибув представник відповідача. Представники позивача та третьої особи у судове засідання не прибули, про причини неявки не повідомили про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
За змістом ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у судовому засіданні 12.05.2020, за відсутності представників позивача та третьої особи, запобігаючи при цьому безпідставному затягуванню розгляду справи.
У судовому засіданні 12.05.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
При цьому, судом з'ясовано, що 12.05.2020, після проведеного судового засідання, призначеного на 12.05.2020 о 13:45, яке фіксувалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу, було зареєстровано клопотання позивача про відкладення розгляду справи, що з огляду на його відсутність станом на час проведення судового засідання, судом не розглядалось.
З'ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представника відповідача та дослідивши докази, суд
25.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Арго-Утн" (позивач, поручитель) та Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", найменування якого змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», (відповідач, кредитор) укладено договір поруки №4Н15076И/П (далі - Договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "НАФТАЕНЕРДЖИ" (далі - боржник) своїх зобов'язань за кредитним договором №4Н15076И від 30.11.2015 (далі - кредитний договір), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.
Відповідно до п. 2 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.
В пункті 3 Договору поруки зазначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.
У випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору (п. 4 Договору поруки).
У випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання (п. 5 Договору поруки).
Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору (п. 6 Договору поруки).
У випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору (п. 7 Договору поруки).
Згідно з п. 8 Договору поруки, до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.
У відповідності до п. 9 Договору поруки, у випадку невиконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п. 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов'язань за цим договором.
Пунктом 10 Договору поруки визначено, що кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.
Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором (п. 11 Договору поруки).
Дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін (п.14 Договору поруки).
Дослідивши зміст укладеного Договору поруки, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поруки.
Згідно зі ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 25.10.2016 між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір №4А16097Г, за яким позивач отримав грошові кошти у розмірі 4400000000,00 грн. для фінансування своєї поточної діяльності, а згодом між позивачем та відповідачем було укладено зокрема Договір поруки в забезпечення виконання зобов'язань третьої особи за кредитним договором від 30.11.2015 №4Н15076И. Позивач вважає, що Договір поруки є таким, що укладено з порушенням чинного законодавства, зокрема таким, що вчинений під впливом введення в оману з огляду на таке.
Позивач зазначає, що його дії із отримання кредитних коштів за кредитним договором №4А16097Г були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов'язань "старих" боржників банку в рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфелю банку, ініційованого НБУ; на виконання такого плану представники банку та позивача погодили відкриття відновлювальної кредитної лінії шляхом укладення кредитного договору, у зв'язку з чим між позивачем та Банком укладено кредитний договір № 4А16097Г та зокрема Договір поруки, що в сукупності було направлено на отримання позивачем прибутку від подальшої реалізації активів (чи набуття права власності на них), якими забезпечені зобов'язання боржників-третіх осіб. При цьому, банк ввів в оману позивача про існування в нього договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов'язаннями боржників (в тому числі ТОВ "Нафтаенерджи") у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитами, та спонукав позивача до укладення з банком пов'язаних між собою кредитного договору № 4А16097Г від 25.10.2016 та договорів поруки, в тому числі оспорюваного договору, тоді-як у разі якби позивач знав про відсутність даних забезпечень, він не вчинив би оспорюваний правочин, що, відповідно, підтверджує факт обману позивача.
З огляду на наведене, позивач вказує, що відповідач ввів його в оману щодо істотних умов Договору поруки, з огляду на що просить суд визнати такий договір недійсним.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Так, в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору (його частини), позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що договори можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання договорів недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків.
Так, підстави заявленого позову про визнання Договору поруки недійсним зводяться до того, що вказаний правочин є таким, що вчинений під впливом обману.
В силу ст. 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Згідно з ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230-233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.
Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст.230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.
Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 25.07.2019 у справі №910/9879/18.
Як зазначає позивач, 25.10.2016 між ним та відповідачем було укладено кредитний договір №4А16097Г, за яким позивач отримав грошові кошти у розмірі 4400000000,00 грн. для фінансування своєї поточної діяльності.
Як встановлено судом, 25.10.2016 між позивачем як поручителем та відповідачем як кредитором укладено Договір поруки, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання третьою особою (боржник) своїх зобов'язань за кредитним договором №4Н15076И від 30.11.2015.
Щодо доводів позивача стосовно наміру/мети отримання кредиту та укладення Договору поруки, які, як стверджує позивач, полягали в отриманні прибутку після реалізації майна, яким забезпечені зобов'язання «старих» боржників, за наслідками виконання таких кредитних зобов'язань позивачем як поручителем, суд зазначає таке.
Відповідно до протоколу № 1/10-2016 від 24.10.2016 загальних зборів учасників ТОВ "АРГО-УТН" по першому питанню порядку денного було запропоновано: "у зв'язку з недостатньою кількістю оборотних коштів та для забезпечення діяльності Товариства укласти кредитний договір з ПАТ КБ "Приватбанк" на суму 4 400 000 000, 00 грн." та було вирішено: "укласти з Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" кредитний договір на суму 4 400 000 000 грн."
При цьому, жодних посилань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/Договору поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та відомостей щодо трансформації кредитного портфелю банку.
Тобто виходячи з наявних у справі документів, суд доходить висновку про те, що позивач мав намір укласти кредитний договір виключно для фінансування своєї поточної діяльності.
Такі висновки суду ґрунтуються в тому числі на тому, що зі змісту поданих сторонами доказів не вбачається жодного погодження умов участі позивача у трансформації кредитного портфелю банку, про яку зазначено у позові, так само як не вбачається будь-якого погодження умов та пов'язаності обставин кредитування позивача, погашення позивачем (поручителем за Договором поруки) за рахунок отриманих в якості кредиту коштів кредитної заборгованості «старих» боржників (третьої особи) та обставин щодо забезпечення зобов'язань «старих» боржників та відповідного переходу прав заставодержателя до позивача. Так, зокрема вказані обставини не визначені у Договорі поруки та кредитному договорі №4А16097Г.
Згідно зі ст. 554 Цивільного кодексу України У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов'язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно зі ст. 555 Цивільного кодексу України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора. Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.
Відповідно до ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним.
Виходячи з правової природи договору поруки, суд зазначає, що доводи позивача про мету укладання сторонами кредитного договору № 4Л16097Г від 25.10.2016 та Договору поруки - отримання прибутку від реалізації активів, що передані в забезпечення зобов'язань за кредитами третіх осіб, не підтверджуються матеріалами справи, тоді-як з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що укладення Договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку ст. 627 Цивільного кодексу України.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
З огляду на наведене, оскільки формулювання умов Договору поруки було в тому числі правом позивача (елементом його договірної свободи), суд дійшов висновку, що позивач реалізував таке право шляхом укладення договору на відповідних умовах, а тому доводи про те, що відповідач ввів позивача в оману щодо істотних умов Договору поруки вважаються судом необґрунтованими, оскільки укладаючи спірний Договір поруки, позивач вважається таким, що ознайомився з усіма його умовами, в тому числі істотними, що викладені в тексті такого договору, тоді-як недосягнення будь-яких власних очікувань, на які імовірно розраховував позивач, однак які не знайшли свого відображення в умовах оспорюваного договору, жодним чином не можуть свідчити про вчинення оспорюваного правочину саме під впливом обману.
Аналогічно, позивачем не доведено наявність умислу відповідача щодо введення позивача в оману щодо умов Договору поруки.
Ураховуючи викладене, суд доходить висновку про безпідставність доводів позивача про введення його в оману відповідачем при укладанні Договору поруки, а отже і стосовно відсутності правових підстав для визнання зазначеного договору недійсним згідно зі статями 215, 230 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За наведених обставин, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Арго-Утн» про визнання Договору поруки недійсним не підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача покладаються на позивача у зв'язку з відмовою в позові.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 21.05.2020
Суддя Ю.В. Картавцева