проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"20" травня 2020 р. Справа №905/2186/19
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу першого відповідача - Державного підприємства «Шахта ім. М.С. Сургая», м.Вугледар, Донецька область (вх.№772Д/1-40) на рішення Господарського суду Донецької області від 18.02.2020 року по справі №905/2186/19,
за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця», м.Київ в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця», м.Дніпро,
до 1. Державного підприємства «Шахта ім. М.С. Сургая», м.Вуглерад, Донецька область,
2. Державного підприємства «Національна вугільна компанія», м.Київ,
про стягнення штрафу у розмірі 25465,00 грн.,-
Акціонерне товариство «Українська залізниця», м.Київ в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства «Шахта ім. М.С. Сургая» та Державного підприємства «Національна вугільна компанія» про стягнення штрафу у розмірі 25465,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неправильне зазначення першим відповідачем кількості вантажу у вагоні №62912043, внаслідок чого позивачем нараховано штраф у розмірі 25465,00 грн.
Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує посиланням на п.5.5. розділу 4 Правил перевезення вантажів, ст.ст. 5, 6, 23, 24, 118, 122, 129 Статуту залізниць України, ст.ст. 4, 162-164 Господарського процесуального кодексу України.
08.01.2020 року через канцелярію Господарського суду Донецької області від першого відповідача надійшло клопотання №1916 від 28.12.2019 року про зменшення розміру штрафних санкцій, в якому останній з посиланням на ст.233 Господарського кодексу України, а також на скрутне матеріальне становище підприємства просив зменшити розмір штрафу до однієї провізної плати.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 18.02.2020 року у справі №905/2186/19 (повний текст складено та підписано 18.02.2020 року, суддя Чернова О.В.) позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Державного підприємства «Шахта ім. М.С. Сургая» на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» суму штрафу в розмірі 25465,00 грн. та витрати на оплату судового збору в розмірі 1921,00 грн.
У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» до Державного підприємства «Національна вугільна компанія» про стягнення штрафу у розмірі 25465,00 грн. - відмовлено.
Перший відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 18.02.2020 року у повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що допущене ДП «Шахта ім. М.С. Сургая» порушення, не спричинило збитків для залізниці та іншим учасникам господарських відносин, не створювало небезпеку на залізничному транспорті. Таким чином, керуючись ст. 233 Господарського кодексу України скаржник наполягає на необхідності зменшення заявленого до стягнення штрафу до однієї провізної плати.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.03.2020 року відкрито апеляційне провадження за скаргою першого відповідача, встановлено строк позивачу та другому відповідачу для подання відзивів на апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня вручення їм ухвали про відкриття провадження у справі, а також встановлено учасникам справи строк на протязі якого вони мають право подати до суду клопотання, заяви та документи в обґрунтування своїх вимог і заперечень по справі. Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом було попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи - за відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом).
Згідно з ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч.7 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з ч.2 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Як вбачається з долучених до матеріалів справи повідомлень відділення зв'язку, копію ухвали суду від 24.03.2020 року отримано другим відповідачем - 30.03.2020 року, позивачем - 30.03.2020 року та апелянтом - 02.04.2020 року.
Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.
За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.
01.04.2020 року від позивача надійшов відзив (вх.№3135), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, котрі стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.
31.05.2019 року згідно залізничної накладної №50057314 зі станції Південнодонбаська Донецької залізниці на станцію Покровськ Донецької залізниці Державним підприємством «Шахта ім. М.С. Сургая» відправлено ПрАТ «ЦЗФ «Мирноградська» вагон №62912043 з вантажем - вугілля кам'яне марки г-газовий, вологість вантажу 6,3%, поверхня вантажу нижча рівня бортів вагону, маркування смугою білого кольору по усій довженні вагону, пакування навалом. За вказаною накладною відправлено три вагони: №63263222, №62912043, №63244842.
За накладною маса вантажу у вагоні №63263222 - 57400, №62912043 - 57100, №63244842 - 59100. У накладній також зазначено: « 26. Спосіб визначення маси - на вагоних весах (200 т) Заводський №0031 вантажовідправник» і відображено, що вантаж у вагон завантажено вантажовідправником.
16.04.2019 року на станції Пологи Придніпровської залізниці на підставі актів загальної форми №833/1П, №2265/В від 02.06.2019 року, проведено контрольне зважування вагона №62912043 за груповою накладною у складі комісії: начальник станції Чистов В.Є. , агент комерційний Гоцуля Н.А. , ВОХР Таіров, на справних 150т електронних вагах №89 ст. Пологи (повірка 05.12.2018р.). Згідно перевізного документа нетто 57100 кг, брутто 75080 кг, тара вагона з документа 23900 кг, фактичне нетто 51180кг, що менше документу на 5920кг. При комерційному огляді було виявлено, навантаження нижче рівня бортів 20-30см, рівномірне, присутнє маркування поздовжньою смугою білого кольору. Виїмки, заглиблення відсутні, окреслення навантаження без порушень. В перевізному документі в графі 20 зазначено: вугілля кам'яне марки г-газовий, вологість 6,3%, поверхня вантажу нижче рівня бортів вагону, вантаж маркований поздовжньою смугою білого кольору по всій довженні вагону. Розвантажувальні люка зачинені на запірний механізм. Вагон у технічному стані справний.
Отже, було складено комерційний акт №463003/261 від 02.06.2019 року, який підписаний начальником станції Чистовим В.Є. , агентом з розшуку вантажу та багажу Діхтяр Н.М. та приймальником Полій А.Ю.
Посилаючись на недотримання вантажовідправником вимог Статуту залізниць України щодо внесення правильних відомостей про масу вантажу до накладної, що підтверджено комерційним актом, позивач на підставі статей 118, 122 Статуту залізниць України нарахував і пред'явив до стягнення штраф згідно розрахунку: провізна плата за всю відстань перевезення у п'ятикратному розмірі, на загальну суму 25465,00 грн.
Вищевказані обставини стали підставою для звернення позивача до Господарського суду Донецької області з даним позовом про солідарне стягнення з Державного підприємства «Шахта ім. М.С. Сургая» та Державного підприємства «Національна вугільна компанія» штрафу на загальну суму 25465,00 грн. у зв'язку з неправильним зазначенням маси вантажу у залізничній накладній.
Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно з частиною 1 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч.3 ст. 909 Цивільного кодексу України).
Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно - правовими актами.
У разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (Статутами) (ст. 920 Цивільного кодексу України).
Загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України «Про транспорт», Законом України «Про залізничний транспорт», Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року №457 (далі - Статут), Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року №644 (далі - Правила), Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 року №334, Правилами приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року №644, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року №861/5082, Правилами видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року №644, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року №862/5083.
Статут визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, які користуються залізничним транспортом (ст. 2 Статуту).
Відповідно до статті 5 Статуту нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Статтею 6 Статуту визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення;
За договором залізничного перевезення вантажу, згідно з частиною 1 статті 22 Статуту залізниць України, залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату.
Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Форма накладної і порядок її заповнення, а також форма квитанції затверджуються Мінтрансом. Під час перевезення масових вантажів у випадках, передбачених Правилами, допускається оформлення однієї накладної (комплекту перевізних документів) на перевезення цілого маршруту або групи вагонів чи комплекту контейнерів (частини 1, 2, 4, 5 статті 23 Статуту залізниць України).
Відповідно до пункту 2.1 Правил відправник заповнює відповідні графи накладної згідно з додатком 3 до цих Правил. У разі пред'явлення вантажу до перевезення навалом, насипом або наливом у графу 20 «Найменування вантажу» вноситься відмітка «навалом», «насипом» або «наливом».
У додатку 3 до цих Правил встановлено, що графа «маса вантажу, визначена відправником» заповнюється, якщо маса вантажу визначена відправником. Вказуються маса у кілограмах брутто вантажу, загальна маса відправки (прописом); у графі «спосіб визначення маси» зазначається спосіб визначення маси вантажу (на вагах, за стандартом, за трафаретом, за обміром, за розрахунками, умовно), тип ваг (товарні, вагонні, елеваторні тощо), їх вантажопідйомність та ким було визначено масу вантажу (залізницею/ відправником); у графі «ким завантажено вантаж у вагон (контейнер)» зазначається: відправником або залізницею; у графі «правильність внесених відомостей підтверджую» представник відправника засвідчує правильність відомостей, указаних ним у перевізному документі. В електронній накладній накладається електронний цифровий підпис відправника.
Пунктом 2.3 Правил визначено, що представник відправника у графі 55 накладної «Правильність внесених відомостей підтверджую» вказує свою посаду, розписується, засвідчуючи правильність відомостей, указаних ним у перевізному документі. Представник відправника повинен мати довіреністю на оформлення перевезення.
Відповідно до пункту 5.5 Правил, якщо під час перевезення вантажу або на станції його призначення буде виявлено неправильне зазначення у накладній маси, кількості місць вантажу, його назви, коду та адреси одержувача з відправника, порта стягується штраф у розмірі згідно зі статтею 118 Статуту залізниць України. При цьому, відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли. Цей факт засвідчується актом загальної форми, якщо за цим фактом не складався комерційний акт.
Правильність внесених до накладної №50057314 відомостей, як це передбачено пунктом 2.3 Правил, в тому числі щодо маси вантажу, своїм підписом підтвердив представник відправника ОСОБА_5 , а саме у вагоні №62912043 маса вантажу 57100.
Відповідно до статті 24 Статуту залізниць України вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній. Залізниця має право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.
Тобто, зазначена норма встановлює чіткі вимоги до відправника щодо оформлення вантажу та покликана забезпечити дисциплінованість учасників господарських відносин та визначає критерії обґрунтованості в подальшому будь-яких претензій залізниці до учасників господарських відносин (відправника та одержувача).
Згідно з пунктом 105 Статуту залізниць України залізниці вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.
За пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення (ст.118 Статуту залізниць України).
Пунктом 122 Статуту залізниць України передбачено, що за неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника, порта стягується штраф у розмірі згідно із статтею 118 цього Статуту. При цьому, відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли.
Частиною 1 статті 26 Закону України «Про залізничний транспорт» передбачено, що обставини, які можуть слугувати підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників і одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів засвідчуються актами.
З наведеними вище приписами кореспондуються положення пункту 129 Статуту залізниць України, якими визначено, що обставини, які можуть бути підставою для застосування матеріальної відповідальності за порушення, допущені під час перевезення вантажів залізницею, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.
Комерційний акт складається для засвідчення, зокрема, таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.
Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми. Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.
За змістом вищенаведених положень, залізничні перевезення оформляються накладною як обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, що укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача та супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення. Законодавцем встановлено матеріальну відповідальність вантажовідправника за пред'явлення до перевезення вантажу з неправильним зазначенням його маси у накладній та її невідповідності фактичній масі вантажу, який надійшов до станції призначення, у вигляді штрафу в розмірі п'ятикратної провізної плати за все перевезення.
Отже, допустимими доказами неправильного зазначення у накладній маси вантажу, відправленого вантажовідправником залізницею до станції призначення для отримання вантажоодержувачем, в розумінні частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, є належно складені працівниками залізниці комерційні акти за наслідком контрольного зважування вантажу, який було здано до перевезення залізницею.
Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/2339/17.
Відповідно до пункту 10 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року №644, зі змінами, внесеними відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 року №138, передбачено, що комерційний акт підписує начальник станції (його заступник), начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи) і працівник станції, який особисто здійснював перевірку, а також одержувач, якщо він брав участь у перевірці. Крім того, у разі необхідності, до перевірки вантажу і підписання акта можуть бути залучені також інші працівники залізниці.
Отже, пунктом 10 Правил складання актів на виконання статті 29 Статуту залізниць України визначено імперативно частину суб'єктного складу працівників залізниці, які є уповноваженими особами на підписання комерційних актів: начальник станції (його заступник), начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи), працівник станції, який особисто здійснював перевірку, а також передбачено можливість участі в складенні комерційного акта одержувача вантажу, якщо він брав участь у перевірці, або інших працівників залізниці.
Дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2018 у справі №910/3930/17 та від 18.06.2018 у справі №910/11397/17, від 23.11.2018 у справі №916/2450/17.
Відповідно до частин 1, 3 статті 64 та частини 3 статті 65 Господарського кодексу України передбачено, що підприємство, як організаційна форма господарювання, може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо) та самостійно визначає свою організаційну структуру, чисельність працівників та штатний розпис. Керівництво підприємством здійснюється його керівником, який призначається (обирається) власником (власниками) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядову раду такого підприємства (у разі її утворення) та відповідно до статуту є посадовою особою цього підприємства з правом розподілу обов'язків між працівниками підприємства.
Отже, якщо в штаті структурного підрозділу залізниці не передбачено посади начальника вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи), то на підставі наказу начальника такого підрозділу залізниці чи відповідно до робочої (посадової) інструкції іншого працівника залізниці має бути уповноважено на підписання від імені залізниці комерційних актів для забезпечення вимоги щодо їх оформлення за підписом трьох осіб, перелік яких визначено пунктом 10 Правил складання актів, і такими доказами можуть підтверджуватися повноваження осіб на підписання комерційного акта.
Дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.05.2018 у справі №916/2001/17 та від 23.06.2018 у справі №916/1993/17, від 23.11.2018 у справі №916/2450/17.
Судова колегія зазначає, що комерційний акт від 02.06.2019 року №463003/261 складений та підписаний начальником станції Чистовим В.Є. , агентом з розшуку вантажу та багажу Діхтяр Н.М. та приймальником Полій А.Ю.
Колегія суддів відзначає, що усі три особи з боку залізниці мали право на підписання комерційного акту, зокрема начальник станції (за посадою), агент з розшуку вантажу та багажу Діхтяр Н.М. на яку згідно наказом начальника станції уповноважено здійснювати контрольне зважування вантажів у вагонах і на підписання від імені залізниці комерційних актів; приймальник поїздів, якому надано право підписувати комерційні акти (згідно посадової інструкції) і як працівник станції, який особисто здійснює перевірку.
Оскільки матеріалами справи встановлено неправильне зазначення першим відповідачем відомостей про масу вантажу в накладній №50057314 у вагоні №62912043, про що було складено комерційний акт №463003/261 від 02.06.2019 року, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, що на підставі ст. 118, 122 Статуту залізниць України позивачем за неправильно зазначену у залізничній накладній масу вантажу у вагоні правомірно нараховано штраф в сумі 25465,00 грн., що становить 5-ти кратний розмір провізної плати.
Разом з тим, перший відповідач надав до суду першої інстанції клопотання про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій до розміру однієї провізної плати, на підставі ст. 233 Господарського кодексу України. Перший відповідач посилається на те, що ДП «Шахта ім. М.С. Сургая» здійснює свою господарську діяльність в м.Вугледар Донецької області, яке згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 №1275-р та наказом Антитерористичного центру при Службі Безпеки України від 07.10.2014 №33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термів її проведення» входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція та визначене як район проведення антитерористичної операції. Звертає увагу суду, що ДП «Шахта ім. М.С. Сургая» на теперішній час знаходиться у вкрай тяжкому фінансовому становищі. Крім того, у апеляційній скарзі перший відповідач вказує, що залізниці, як перевізнику, не завдано жодних збитків, а розмір заявленого до стягнення штрафу перевищує сплачену відповідачем вартість перевезення.
За приписами ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз зазначених норм свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Згідно мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року №7-рп/2013 неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання, не повинна перетворюватись на несправедливо покладений непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Одночасно зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність в кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду 31.05.2018 року у справі №910/12069/17.
У контексті вищезгаданого, зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною своїх зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести на підставі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, що вона не бажала вчинення таких порушень, вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Розглянувши доводи відповідача (апелянта) з приводу обґрунтування необхідності зменшення штрафу, з урахуванням правових висновків Верховного суду, апеляційний суд вважає недоведеним факт винятковості наведених першим відповідачем обставин, адже за матеріалами справи неправильне зазначення саме першим відповідачем відомостей про масу вантажу в накладній №50057314 у вагоні №62912043, за що було складено комерційний акт №463003/261 від 02.06.2019 року, приписами ст. ст. 118, 122 Статут залізниць передбачено нарахування штрафу саме відправнику.
При цьому, застосовуючи положення ст. 118 Статуту залізниць України належить мати на увазі, що штраф підлягає стягненню за самий факт допущення вантажовідправником визначених цією статтею порушень, встановлених залізницею на станції призначення або під час перевезення та на станції відправлення після пред'явлення вантажу до перевезення, незалежно від того, чи завдано залізниці в зв'язку з цим збитки.
Необхідності з'ясування наявності/відсутності складу цивільного правопорушення в даному випадку немає, оскільки позивач звернувся з позовом про стягнення штрафу за неправильно зазначену масу вантажу, а не про стягнення збитків. Відповідно доводи апелянта в цій частині як безпідставні та необґрунтовані не заслуговують на увагу.
У зв'язку з цим судом апеляційної інстанції також враховано, що в даному випадку штрафна санкція не є договірною, а випливає із згаданих вище положень Статуту залізниць України, якими чітко визначено розмір штрафу.
Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, яка здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладання на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності тощо.
Таким чином, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо правильного зазначення маси відправленого вантажу, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення вимог позивача про стягнення 25465,00 грн. штрафу за невірно зазначену масу вантажу.
Щодо позовних вимог про стягнення штрафу з Державного підприємства «Національна вугільна компанія» як солідарного боржника, слід зазначити наступне.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.12.2017 року №1019-р «Про утворення державного підприємства «Національна вугільна компанія» у перелік державних підприємств, які реорганізуються шляхом приєднання до державного підприємства «Національна вугільна компанія» включено Державне підприємство «Шахта ім. М.С. Сургая».
Матеріали справи свідчать, що Державне підприємство «Шахта ім. М.С. Сургая» є державним підприємством, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Крім того, згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державне підприємство «Шахта ім. М.С. Сургая» перебуває в стані припинення з 14.11.2018 року.
Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст.104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно ч.1 ст.106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.
Статтею 107 Цивільного кодексу України визначено, що комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом. Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.
З наведених вище положень вбачається, що умовою настання правонаступництва другого відповідача - ДП «Національна вугільна компанія» за першим відповідачем - ДП «Шахта ім. М.С. Сургая» є затверджений передавальний акт та внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про відповідне припинення Державного підприємства «Шахта ім. М.С. Сургая» та державної реєстрації його правонаступника - ДП «Національна вугільна компанія».
Проте доказів складання та підписання між першим відповідачем та другим відповідачем передавального акту не надано, враховуючи відсутність інформації про внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про припинення Державного підприємства «Шахта ім. М.С. Сургая», Державне підприємство «Національна вугільна компанія» не є правонаступником Державного підприємства «Шахта ім. М.С. Сургая» до моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, у зв'язку з чим, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для стягнення штрафу у розмірі 25465,00 грн. з другого відповідача.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Державного підприємства «Шахта ім. М.С. Сургая» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Донецької області від 18.02.2020 року по справі №905/2186/19 має бути залишене без змін.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 13, 74, 76-79, 126, 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,-
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Шахта ім. М.С. Сургая» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 18.02.2020 року по справі №905/2186/19 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя О.В. Ільїн
Суддя В.В. Россолов