проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"13" травня 2020 р. Справа № 905/1942/19
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Геза Т.Д., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Плахов О.В.
Секретар судового засідання - Соляник Н.В.
за участю:
від апелянта - не з'явився
від відповідача - не з'явився
від третіх осіб - не з'явилися
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду
апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ (вх.№946 Д/2)
на рішення господарського суду Донецької області від 18.02.2020 (суддя - Аксьонова К.І., ухвалене в м. Харкові о 14:23 год, повний текст складено 28.02.2020),
у справі №905/1942/19
за позовом: Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Новгородський комбінат комунального господарства”, смт. Новгородське, м. Торецьк, Донецька область
за участю
третьої особи-1 яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:
Новгородської селищної ради, смт.Новгородське, м.Торецьк, Донецька область
третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:
Товариства з обмеженою відповідальністю “Новгородський комунальний комбінат”, смт. Новгородське, м.Торецьк, Донецька область
третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:
Обласного комунального підприємства “Донецьктеплокомуненерго”, м. Краматорськ, Донецька область
про стягнення заборгованості за договором №3226/1718-БО-6 від 22.09.2017 постачання природного газу у розмірі 268397,28грн, пені у сумі 33235,61 грн., 3% річних у сумі 13646,84 грн. та інфляційних втрат у сумі 38269,53 грн., всього 353549,26 грн.
Позивач, Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Новгородський комбінат комунального господарства” про стягнення заборгованості за договором №3226/1718-БО-6 від 22.09.2017 постачання природного газу у розмірі 268397,28 грн, пені у сумі 33235,61 грн, 3% річних у сумі 13646,84грн та інфляційних втрат у сумі 38269,53грн, всього 353549,26 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов договору постачання природного газу №3226/1718-БО-6 від 22.09.2017 в частині повної та своєчасної оплати за отриманий природний газ.
Рішенням господарського суду Донецької області від 18.02.2020 у справі №905/1942/19 задоволено частково позовні вимоги Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Новгородський комбінат комунального господарства” про стягнення заборгованості за договором №3226/1718-БО-6 від 22.09.2017 постачання природного газу у розмірі 268397,28грн, пені у сумі 33235,61грн, 3% річних у сумі 13646,84грн та інфляційних втрат у сумі 38269,53грн, всього 353549,26грн.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Новгородський комбінат комунального господарства” на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” заборгованість за договором №3226/1718-БО-6 від 22.09.2017 постачання природного газу у розмірі 268397,28грн, 3% річних у сумі 13646,84грн, інфляційні втрати у сумі 37995,63грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 4800,60грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджено наявність простроченого виконанням грошового зобов'язання, наданий позивачем розрахунок інфляційних є законним та обґрунтованим, а розрахунок 3% річних є арифметично невірним в частині визначення бази для нарахування інфляційної складової боргу, тому господарським судом Донецької області зроблено власний перерахунок та стягнено інфляційні втрати у сумі 37995,63грн.
Суд першої інстанції послався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 14.01.2020 у справі №924/532/19, зазначивши, що базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу, не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Враховуючи, що предметом розглядуваної судом справи не є стягнення інфляційних втрат, нарахованих позивачем на вже стягнуту за рішенням суду суму основної заборгованості, у суду першої інстанції відсутні підстави для застосування наведеної позивачем методології розрахунку інфляційних втрат шляхом додавання до суми основної заборгованості вже стягнутих раніше ухваленим рішенням суду розміру інфляційних втрат за інший період нарахування.
Відмова у стягненні пені мотивована наявністю мораторію на нарахування та стягнення штрафних санкцій на підставі ч.2 ст.2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" №85-VІІІ від 13.01.2015 та можливістю застосування зазначеного Закону до правовідносин сторін за заявлений позивачем період.
Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Донецької області від 18.02.2020 у справі №905/1942/19 в частині відмови у стягненні пені в сумі 33235,61 грн. та інфляційних втрат у сумі 273,90 грн., ухвалити нове рішення у цій частині, яким позовні вимоги щодо стягнення пені в сумі 33235,61 грн. та інфляційних втрат у сумі 273,90 грн. задовольнити.
Апелянт вважає, що рішення господарського суду в оскаржуваній частині ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, ст. 625 ЦК України, Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають а територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси», пункту 27 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу», статті 1 Закону України «Про електроенергетику».
Скаржник вважає, що місцевий господарський суд здійснив підміну юридичних понять «енергопостачання» та «газопостачання», що призвело до прийняття незаконного рішення.
Скаржник посилається на те, що про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» свідчить постанова Верховного Суду України від 16.10.2018 у справі № 913/65/18.
Апелянт зазначає, що господарським судом Донецької області не враховано, що Президентом України 30.04.2018 підписано указ, яким припинено проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, у зв'язку з чим Закон України №85-VІІІ від 13.01.2015 не може бути застосований до спірних правовідносин (у частині стягнення пені) після 30.04.2018, а тому рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні пені, яка нарахована після 30.04.2018, підлягає скасуванню.
Апелянт також вважає, що судом першої інстанції також неправильно здійснено перерахунок інфляційних втрат та не досліджено усіх істотних обставин справи. Зокрема, питання щодо обрахунку інфляційних втрат було винесене на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду у справі №905/600/18.
Апелянт посилається на постанови Верховного Суду від 17.07.2018 у справі №904/10242/17, від 04.12.2018 у справі №913/63/18, від 05.07.2019 у справі №905/600/18 та зазначає, що ним обгрунтовано здійснено нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця.
Скаржник вважає, що здійснений позивачем розрахунок 3% річних є арифметично вірним, а тому місцевим господарським судом безпідставно відмовлено у стягненні 3% річних у сумі 273,90 грн.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2020 сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Геза Т.Д., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Плахов О.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2020 відкрито провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” на рішення господарського суду Донецької області від 18.02.2020 у справі №905/1942/19 в частині відмови у стягненні пені в сумі 33235,61 грн. та інфляційних втрат у сумі 273,90 грн., розгляд справи призначено на 13.05.2020.
Про дату, час та місце судового засідання сторони повідомлені належним чином.
Згідно з ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 3 ст. 222 ГПК України передбачено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з урахуванням повноважень, визначених в ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила.
З матеріалів справи вбачається, що 22.09.2017 між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (постачальник) та відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю “Новгородський комбінат комунального господарства” (споживач) укладено договір №3226/1718-БО-6 постачання природного газу.
Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього договору.
Згідно з п.1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.
За приписами п.2.1 укладеного сторонами правочину постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017 по 31 березня 2018 (включно) природний газ орієнтованим обсягом до 87 тис.куб.м, у тому числі по місяцях (тис. куб. м): жовтень 2017 - 5,5; листопад 2017 - 15,5; грудень 2017 - 18,0; січень 2018 - 20,0; лютий 2018 - 15,0; березень 2018 - 13,0. Додатковою угодою №2 від 12.04.2018 пункт 2.1 доповнено абзацом в редакції: “постачальник передає споживачу в період з 01 квітня 2018 по 31 травня 2018 газ обсягом до 3,0 тис. куб.м., у тому числі по місяцях (тис. куб. м): квітень 3,0; травень 0”.
Пунктом 2.4 договору сторони погодили допущення відхилення споживання обсягу переданого газу протягом відповідного місяця постачання газу в розмірі +-5 відсотків (плюс/мінус п'ять відсотків) від підтвердженого постачальником планового обсягу без узгодження сторін. Підписаний сторонами акт приймання-передачі природного газу, відповідно до п.3.7 цього договору, вважається узгодженням сторонами загального обсягу переданого газу у відповідному місяці постачання газу.
Відповідно до п.3.1 договору право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання - передачі. Після переходу права власності на природний газ несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі (п.3.7 договору).
Згідно з п.п.3.8, 3.9 договору споживач зобов'язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, постачальнику завірену копію акта про надання послуг з розподілу (транспортування) природного газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором газорозподільних мереж; підписані споживачем два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість. Постачальник не пізніше десятого числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає споживачу однин примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженими представником та скріплений печаткою.
За змістом п.5.2 договору ціна за 1000 куб.м природного газу за договором на дату його укладання становить 7907,20грн, крім того ПДВ 20%.
Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 9488,64грн. - 1183,20грн.
Порядок та умови проведення розрахунків визначені Розділом 6 договору №3226/1718-БО-6 від 22.09.2017.
Відповідно до п. 6.1 договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 8.2 договору в редакції додаткової угоди №1 від 11.01.2018 встановлено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 по 31 травня 2018 (включно), а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення (п.12.1 договору в редакції додаткової угоди №2 від 12.04.2018).
На виконання умов договору №3226/1718-БО-6 від 22.09.2017 постачання природного газу позивачем за період жовтень - грудень 2017, січень-квітень 2018 було поставлено, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 713109,24грн, за наслідком чого сторонами у відповідності з п.3.7 договору були підписані акти приймання-передачі: від 31.10.2017 про передачу 4,638тис. куб.м природного газу у жовтні 2017 на суму 44008,31грн, у тому числі ПДВ 7334,72грн; від 30.11.2017 про передачу 11,667тис. куб.м природного газу у листопаді 2017 на суму 110703,96грн, у тому числі ПДВ 18450,66грн; від 31.12.2017 про передачу 13,443тис. куб.м природного газу у грудні 2017 на суму 127555,79грн, у тому числі ПДВ 21259,30грн; від 31.01.2018 про передачу 15,731тис. куб.м природного газу у січні 2018 на суму 149265,79грн, у тому числі ПДВ 24877,63грн; від 28.02.2018 про передачу 14,297тис. куб.м природного газу у лютому 2018 на суму 135659,09грн, у тому числі ПДВ 22609,85грн; від 31.03.2018 про передачу 13,258тис. куб.м природного газу у березні 2018 на суму 125800,39грн, у тому числі ПДВ 20966,73грн; від 30.04.2018 про передачу 2,120тис. куб.м природного газу у квітні 2018 на суму 20115,91грн, у тому числі ПДВ 3352,65грн.
Вказані акти приймання-передачі підписані повноважними представниками сторін без зауважень, містять посилання на договір №3226/1718-БО-6 від 22.09.2017,
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що позивачем, як постачальником, на виконання умов договору постачання природного газу №3226/1718-БО-6 від 22.09.2017, поставлено відповідачу, а останнім прийнято, природний газ на загальну суму 713109,24грн з ПДВ.
Відповідач, на виконання прийнятих на себе зобов'язань за договором №3226/1718-БО-6 від 22.09.2017, здійсненив часткову оплату за поставлений природний газ у загальному розмірі 444711,96грн, а саме: за жовтень 2017 - у розмірі 44008,31грн, за листопад 2017 - 110703,96грн, за грудень 2017 - 127555,79грн, за січень 2018 - 149265,79грн, за лютий 2018 - 13178,11грн, що вбачається з відомостей позивача щодо операцій по підприємству “Новгородський комбінат КГ ТОВ” за період з 01.10.2017 по 30.04.2019.
Відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого природного газу у сумі 268397,28грн., в строк, встановлений п.6.1. договору, не виконав, що і стало підставою для звернення позивача до суду першої інстанції з відповідним позовом з вимогами про стягнення основної заборгованості за договором.
Судом першої інстанції за результатами розгляду справи встановлено, що внаслідок несплати вартості поставленого природного газу у повному обсязі у погоджений сторонами строк у відповідача виникла заборгованість за договором №3226/1718-БО-6 від 22.09.2017 у сумі 268397,28грн., що підтверджується відповідними доказами.
З огляду на невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань з оплати поставленого природного газу у строк, встановлений договором №3226/1718-БО-6 від 22.09.2017, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України є боржником, який прострочив виконання зобов'язання, тому наявні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу за договором №3226/1718-БО-6 від 22.09.2017 у розмірі 268397,28 грн.
Крім основної заборгованості за договором №3226/1718-БО-6 від 22.09.2017 позивач, відповідно до приписів ст.625 Цивільного кодексу України, просив стягнути з відповідача 3% річних у сумі 13646,84грн.
Судом першої інстанції встановлено, що розрахунок 3% річних є вірним, тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 13646,84грн. є законними, обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, тому їх задоволено в цій частині та стягнуто з відповідача.
Також позивач, відповідно до приписів ст.625 Цивільного кодексу України, просив стягнути з відповідача інфляційні втрати у сумі 38269,53 грн. та пеню у сумі у сумі 33235,61грн.
18.02.2020 господарським судом Донецької області ухвалено рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 33235,61грн. та інфляційних втрат у сумі 273,90.
Позивач оскаржує рішення господарського суду Донецької області від 18.02.2020 у справі №905/1942/19 в частині відмови у стягненні пені в сумі 33235,61 грн. та інфляційних втрат у сумі 273,90 грн.
В іншій частині рішення господарського суду не оскаржується.
Враховуючи те, що апелянтом не оскаржується правомірність висновків місцевого господарського суду щодо наявності підстав для стягнення основної заборгованості, 3 % річних та інфляційних втрат у сумі 37995,63грн., колегією суддів, на підставі положень ч. 1 ст. 269 ГПК України, рішення в цій частині не переглядається.
Відносно вимоги апелянта про стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 273,90 грн. суд апеляційної інстанції, перевіривши здійснений позивачем розрахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат за зобов'язаннями, які виникли у грудні 2017, січні-квітні 2018, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в цій частині, з огляду на наступне.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 року у справі №910/24266/16, вимога сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Між тим, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Отже, базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу, не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач помилково здійснив додаткове нарахування інфляції на суму заборгованості, до якої також включено і розмір інфляції, нарахований за попередні місяці, а не на суму основної заборгованості за договором у зазначений у позові період.
Суд апеляційної інстанції погоджується з вищенаведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникає з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до частин 1, 5 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Отже, системний аналіз положень статей 11, 509, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що обов'язок відшкодувати інфляційні втрати за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням у розумінні статті 509 цього Кодексу.
Враховуючи положення статей 3, 509, 625 ЦК України, за змістом яких передбачається правомірне нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3% річних, нараховані за попередній період, твердження апелянта про те, що під час нарахування інфляційних втрат урахуванню (обчисленню) підлягає не тільки основний борг, а й сума, на яку збільшився цей борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів є безпідставними.
Наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №916/2889/13 та у постанові від 14.01.2020 у справі №924/532/19.
Посилання скаржника на неврахування місцевим судом викладеного у постановах Верховного Суду від 17.07.2018 у справі № 904/10242/17, від 04.12.2018 у справі № 913/63/18 і від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 висновку про те, що нарахування інфляційних втрат за наступний період обґрунтовано здійснено позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, позаяк інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання, є необгрунтованими, оскільки предмет і підстави позову, а також фактичні обставини у справах №№ 904/10242/17, 913/63/18, 905/600/18 та цій справі є різними, що виключає застосування викладеної у зазначених постановах правової позиції Верховного Суду під час вирішення цього спору, що виник не з подібних правовідносин.
Зокрема, у постанові Верховного Суду, яка ухвалена у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, від 05.07.2019 у справі №905/600/18 зроблено висновок щодо правомірності нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу за судовим рішенням у іншій справі, яке набрало законної сили, який аналогічний з висновками суду у справах №№ 904/10242/17, 913/63/18. Позивач, звертаючись з позовом про стягнення заборгованості у справі №905/600/18, з урахуванням того, що заборгованість за природний газ станом на лютий 2017 вже існувала, інфляційні втрати за лютий 2017 нараховані на суму основного боргу і стягнуті за рішенням Господарського суду Донецької області від 20.04.2017 у справі №905/822/15, яке набрало законної сили, правомірно нарахував інфляційні втрати за наступний період, починаючи з лютого 2017 по січень 2018 за поставками січня та лютого 2015 у сумі 3030012,22 грн., з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
Разом з тим, предметом позову у справі №905/600/18 є, зокрема, стягнення з відповідача інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість за поставлений природний газ (з урахуванням сум інфляційних втрат і 3% річних за попередній період включно), яка (заборгованість) стягувалася за судовим рішенням у іншій справі, тобто підставою позову у вказаній справі є невиконанням боржником судового рішення у іншій справі.
Враховуючи викладене, судова колегія апеляційної інстанції вважає необгрунтованими доводи апелянта, що положення ст. 625 ЦК України передбачають нарахування інфляційних втрат на суму основного боргу з урахуванням нфляційних втрат, нарахованих за попередні періоди, тому як положеннями ст. 625 ЦК України передбачено нарахування інфляційних втрат і 3% річних тільки на суму основного боргу.
За таких обставин, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у стягненні інфляційних втрат за заявлений період у сумі 273,90 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 33235,61 грн., судом встановлено наступне.
Відповідно до ч.1 ст.549, п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов'язання.
Згідно з ч.2 ст. 193, ч.1 ст. 216 та ч.1 ст. 218 Господарського кодексу України за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарського кодексу України, іншими законами та договором.
Одним із видів господарських санкцій за приписами ч.2 ст. 217, ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України є штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня).
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
Як встановлено ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Позивач нарахував пеню відповідно до п.8.2 договору в редакції додаткової угоди №1 від 11.01.2018, яким встановлено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
З матеріалів справи вбачається, що погашення заборгованості за зобов'язаннями листопада - грудня 2017, січня-квітня 2018 відбулося з порушенням строків, визначеними у договорі №3226/1718-БО-6 від 22.09.2017.
13 січня 2015 року Верховною радою України був прийнятий Закон України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" № 85-VIII, відповідно до ч. 2 ст. 2 якого встановлено мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.
Виходячи зі змісту приписів наведеного нормативно-правового акту, можливість застосування останнього до спірних правовідносин вимагає дотримання наступних умов: наявність визначеного законом кола суб'єктів такого спеціального права (енергопостачальні компанії та підприємства - виконавці/виробники житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції), існування між ними договірних відносин з постачання енергетичних ресурсів.
Житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Виконавцем є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, а виробником - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги (ст.1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”).
Статтею 3 цього Закону передбачено набрання ним чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Офіційне опублікування відбулось у офіційному виданні газета Голос України №21 від 06.02.2015.
Згідно зі ст. 5 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” до житлово-комунальних послуг, зокрема, належать послуги з постачання теплової енергії.
Таким чином, мораторій на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій на період проведення антитерористичної операції встановлено з 07.02.2015.
У розумінні ст.275 Господарського кодексу України енергопостачальним підприємством (енергопостачальником) є суб'єкт господарювання, що відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (енергію) споживачеві за договором.
Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики Про затвердження Правил користування електричною енергією до електричної енергії (активна) віднесено енергоносій, який виступає на ринку як товар, що відрізняється від інших товарів особливими споживчими якостями та фізико-технічними характеристиками (одночасність виробництва та споживання, неможливість складування, повернення, переадресування), які визначають необхідність регулювання та регламентації використання цього товару, до електричної енергії (реактивна) - технологічно шкідливу циркуляцію електричної енергії між джерелами електропостачання та приймачами змінного електричного струму, викликана електромагнітною незбалансованістю електроустановок.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з визначень ст.275 Господарського кодексу України та мети і сфери застосування Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси", додержання суб'єктного складу, яким є наявність обох означених у Законі учасників, а саме суб'єкт, як енергопостачальна компанія, діяльність якої пов'язана з постачанням безпосередньо самої енергії, як різновиду товару, що виробляється, виходячи з її властивості, у результаті перетворення енергетичних ресурсів/джерела енергії, та суб'єкт, якому встановлені обмеження в силу приведеного Закону, як підприємство - виконавець/виробник житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги громадянам у районі проведення антитерористичної операції.
Пунктом 1 Постанови №747 від 25.05.1998 Кабінету Міністрів України “Про визначення гарантованих постачальників природного газу” встановлено, що гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.
В свою чергу, природний газ є енергетичним ресурсом, а, отже, Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” у відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю “Новгородський комбінат комунального господарства”, що виникли на підставі договору №3226/1718-БО-6 від 22.09.2017, є енергопостачальною компанією.
Разом з тим, метою діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю “Новгородський комбінат комунального господарства” є надання комунально-побутових послуг з теплопостачання (п.3.2 статуту відповідача), а за змістом п.1.2 договору №3226/1718-БО-6 від 22.09.2017 газ, який постачався за спірним правочином, міг бути використаний відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, відповідно до якого включено і смт. Новгородське, м. Торецьк.
Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю “Новгородський комбінат комунального господарства” споживало природний газ як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг.
Враховуючи, що відповідач придбав природний газ як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням на території проведення антитерористичної операції, приймаючи до уваги те, що Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” є постачальником енергоресурсу, положення ч.2 ст.2 Закону України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси” розповсюджують свою дію на правовідносини сторін, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору постачання природного газу №3226/1718-БО-6 від 22.09.2017.
З огляду на те, що приписи ч.2 ст.2 Закону України №85-VIII від 13.01.2015 поширюються на правовідносини сторін у справі №905/1941/19, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовна вимога Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення відповідача пені, нарахованої у загальній сумі 33235,61грн за періоди з 26.12.2017 по 27.12.2017, з 26.01.2018 по 01.03.2018, з 27.02.2018 по 26.08.2018, з 27.03.2018 по 26.09.2018, з 26.04.2018 по 25.10.2018, з 26.05.2018 по 25.11.2018, за несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати природного газу, отриманого у листопаді-грудні 2017, січні-квітні 2018, задоволенню не підлягає.
Посилання апелянта на Указ Президента України від 30.04.2018 №116/2018 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 квітня 2018 року «Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях» (указ для службового користування) щодо закінчення антитерористичної операції, є необґрунтованими, оскільки період проведення антитерористичних дій триває незалежно від зміни назви самої військової операції.
Крім того, Указом Президента від 30.04.2018 №116/2018 затверджено рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про широкомасштабну антитерористичну операцію на території Донецької та Луганської областей».
Також статтею 13 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» №2268 від 18.01.2018 внесені зміни до деяких законодавчих актів України.
Зокрема, статтю 3 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» доповнено абзацом 10: «антитерористична операція може здійснюватися одночасно із відсіччю збройної агресії в порядку статті 51 Статуту Організації Об'єднаних націй та/або в умовах запровадження воєнного чи надзвичайного стану відповідно до Конституції України та законодавства України».
Отже, вищенаведене дає підстави вважати, що антитерористична операція продовжується операцією об'єднаних сил.
Крім того, згідно зі статтею 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" мораторій на нарахування та стягнення пені встановлено на час, визначений у статті 1 цього Закону, тобто до 31.12.2020, тому посилання апелянта на те, що Закон України №85-VІІІ від 13.01.2015 не може бути застосований до спірних правовідносин (у частині відмови у стягненні пені, нарахованої після 30.04.2018, є необгрунтованими та суперечать чинному законодавству.
Доводи, викладені Акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” в апеляційній скарзі на рішення господарського суду Донецької області від 18.02.2020 у справі №905/1942/19 в частині відмови у стягненні пені в сумі 33235,61 грн. та інфляційних втрат у сумі 273,90 грн., спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Апеляційна скарга Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” на рішення господарського суду Донецької області від 18.02.2020 у справі №905/1942/19 в частині відмови у стягненні пені в сумі 33235,61 грн. та інфляційних втрат у сумі 273,90 грн. не підлягає задоволенню.
Рішення господарського суду Донецької області від 18.02.2020 у справі №905/1942/19 в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” на рішення господарського суду Донецької області від 18.02.2020 у справі №905/1942/19 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 18.02.2020 у справі №905/1942/19 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок та строки оскарження постанови передбачені статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 21.05.2020
Головуючий суддя Т.Д. Геза
Суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя О.В. Плахов