вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"19" травня 2020 р. м.Київ Справа№ 903/715/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Куксова В.В.
Шаптали Є.Ю.
за участю секретаря судового засідання: Майданевич Г.А.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 19.05.2020 року у справі №903/715/19 (в матеріалах справи).
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Національного банку України
на рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2020, повний текст якого складено 20.01.2020
у справі №903/715/19 (суддя Демидова В.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Людмила»
до Національного банку України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Ковельська державна нотаріальна контора
про зняття заборони відчуження нерухомого майна.
На розгляді Господарського суду міста Києва перебувала справа №903/715/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Людмила» (далі-позивач) до Національного банку України (далі-відповідач) про скасування заборони відчуження приміщення магазину загальною площею 172 кв.м. за адресою: м. Ковель, вул. Незалежності, буд. 37, яка зареєстрована в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна за №6705388 та виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запису від 03.03.2008 за №6705388 про заборону відчуження на приміщення магазину загальною площею 172 кв.м. за адресою: м.Ковель, вул.Незалежності, буд.37.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що АК АПБ «Україна» припинив своє існування у зв'язку із ліквідацією, розпочатою у 2001 році, та виключений з держреєстру банків у зв'язку з завершенням ліквідаційної процедури у 2009 році, договір застави нерухомого майна (іпотеки) за №706 припинив свою дію 23 березня 2001 року, а боргові зобов'язання перед банком були погашені.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 у справі №903/715/19 позов задоволено.
Скасовано заборону відчуження приміщення магазину, загальною площею 172 кв.м. за адресою: м.Ковель, вул.Незалежності, 37, яка зареєстрована в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого манна за №6705388, та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис від 03 березня 2008 року за №6705388 про заборону відчуження приміщення магазину, загальною площею 172 кв.м. за адресою: м. Ковель, вул. Незалежності, 37.
Стягнуто з Національного банку України судовий збір у розмірі 1 921 грн.
Приймаючи вказане судове рішення суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено обґрунтованість підстав на які він посилається заявляючи свої позовні вимоги.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 у справі №903/715/19 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване судове рішення є необґрунтованим, прийняте з неповним з'ясуванням та за недоведеності обставин, що мають значення для справи.
Також скаржник посилається на те, що судом першої інстанції не було в повному обсязі досліджено всі докази та обставини справи, які б свідчили про належність його, як відповідача, до предмету позову та вимог, які були заявлені позивачем.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2020, справу №903/715/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Куксов В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 у справі №903/715/19 та розгляд справи №903/715/19 призначено на 31.03.2020 о 10:00 год.
17.03.2020 через відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з запровадженням карантину через спалах у світі коронавірусу.
31.03.2020 судове засідання не відбулося у зв'язку з перебування головуючого суддів у відпустці з 25.03.2020 по 03.04.2020 включно.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2020 у справі №903/715/19 повідомлено учасників справи, що судове засідання відбудеться 28.04.2020 об 10 год. 20 хв. в приміщенні Північного апеляційного господарського суду за адресою: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1-А, зал судових засідань №16 (другий поверх).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2020 розгляд апеляційної скарги Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 у справі №903/715/19 відкладено на 19.05.2020 о 11:00 год.
Позивач та третя особа не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст.263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.
Крім того, позивач та третя особа наданим їм процесуальним правом не скористалися та у судове засідання, яке відбулося 19.05.2020 не з'явились, своїх повноважних представників не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили. При цьому, судом апеляційної інстанції було вчинено всі дії з метою належного повідомленні її про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Враховуючи викладене та те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, а також нез'явлення їх не перешкоджає вирішенню спору, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності зазначених учасників справи.
Представник скаржника в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, а оскаржуване судове рішення скасувати.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника скаржника, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення не підлягає скасуванню чи зміні, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач є власником приміщення магазину, загальною площею 172 кв.м., розташованого за адресою: Волинська область, м. Ковель, вул. Незалежності, 37. Підстава виникнення права власності - свідоцтво про право власності, рішення від 14.07.2011 № 288, 09.08.11, Ковельська міська рада.
Звертаючись до господарського суду з позовом, директор позивача посилається на те, що на початку червня 2019 року він звернувся до приватного нотаріуса Ковельського міського нотаріального округу Данилевич О. І. з метою відчуження вищезазначеного об'єкта нерухомості іншій особі, проте отримав відмову, оскільки на даний об'єкт нерухомості накладено заборону відчуження, так як між ТОВ «Людимла» (позивачем) та АК АПБ «Україна» 27.03.2000 було укладено договір застави нерухомого майна (іпотеки) за №706, яким забезпечувалось зобов'язання по договору відновлювальної кредитної лінії №1 від 27.03.2000, згідно якого банк відкрив товариству відновлювальну кредитну лінію в сумі 4 000 грн строком до 23 березня 2001 року.
Відповідно до довідки приватного нотаріуса Ковельського міського нотаріального округу Данилевич О.І. №76/01-16 від 19.07.2019, між позивачем та АК АПБ «Україна» 27.03.2000 був укладений договір застави нерухомого майна (іпотеки) за №706, яким забезпечувалось зобов'язання по договору відновлювальної кредитної лінії №1 від 27.03.2000, згідно якого банк відкрив товариству відновлювальну кредитну лінію в сумі 4 000 грн строком до 23 березня 2001 року. Предмет договору - приміщення магазину, що знаходиться в м. Ковель по вул. Незалежності, 37. Згідно умов договору на дане приміщення було накладено заборону відчуження, яка станом на 19.07.2019 не знята, оскільки повідомлень від банку про припинення договору та зняття заборони відчуження не надходило (а.с.22 т.1).
У відповіді на адвокатський запит від 29.07.2019 за №43618-03-6-29/19 Ковельський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області повідомив, що відповідно до відомостей з АСВП у відділі станом на 29.07.2019 року не перебувають та не перебували виконавчі провадження відносно ТОВ «Людмила», код ЄДРІІОУ 20146421 (а.с.23 т.1).
У відповідності до інформаційної довідки № 175953919 від 01.08.2019 про відомості з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна на нежиле приміщення магазину за адресою: м. Ковель, вул. Незалежності, 37 на підставі повідомлення приватного нотаріуса від 27.03.2000 Ковельською державною нотаріальною конторою накладено та зареєстровано за реєстраційним номером 6705388 заборону на відчуження (а.с.24 т.1).
Посилаючись на те, що АК АПБ «Україна» припинив своє існування у зв'язку із ліквідацією, розпочатою у 2001 році, та виключений з держреєстру банків у зв'язку з завершенням ліквідаційної процедури у 2009 році, договір застави нерухомого майна (іпотеки) за № 706 припинив свою дію 23 березня 2001 року, а боргові зобов'язання перед банком давно погашені. З огляду на що позивач звернувся до господарського суду із вказаним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вказав на те, що існують об'єктивні, законні підстави для припинення обтяження майна, вказаного в позові, власником якого є позивач.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.
Згідно з ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
У відповідності до ст.ст.317, 319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Приписами статті 321 Цивільного кодексу України встановлено непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Аналогічний припис міститься в статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Як встановлено вище, позивач є власником приміщення магазину, загальною площею 172 кв.м. за адресою: м. Ковель, вул. Незалежності, 37. Водночас він обмежений у здійсненні повного обсягу своїх прав власника в зв'язку з існуванням зареєстрованого обтяження вказаного майна - заборони його відчуження як предмета застави за договором іпотеки, укладеного в 2000 році між ТОВ «Людмила» (заставодавець) та АК АПБ Україна (заставодержатель).
Як вбачається з листа Національного Банку України від 28.11.2019 (а.с.88 т.1), відповідно до пункту 3 Прикінцевих та Перехідних положень Закону у зв'язку з втратою платоспроможності постановою Правління Національного банку України №249 «Про відкликання ліцензії на здійснення банківських операцій та ліквідацію Акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» прийнято рішення про відкликання з 16.07.2001 банківської ліцензії на здійснення всіх банківських операцій та запровадження процедури ліквідації банку «Україна».
Відповідно до статті 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у редакції, що діяла на час ліквідації банку «Україна» (далі - Закон про банки) у разі, якщо на момент закінчення строку ліквідації залишилися непроданими активи банку, негайний продаж яких матиме наслідком істотну втрату їх вартості, ліквідатор передає такі активи в управління визначеній Національним банком України юридичній особі, яка зобов'язана вжити заходів щодо продовження погашення заборгованості кредиторів банку за рахунок отриманих активів.
У зв'язку із закінченням строку ліквідації Банку «Україна» його непродані активи та перелік незадоволених вимог кредиторів Банку «Україна» відповідно до статті 96 Закону про банки та Договору про передавання в управління непроданих активів Акціонерного комерційного агропромислового Банку «Україна» від 26.12.2008 №Г1Д-Л-275 (далі - Договір №ГД-Л-275) передані в управління визначеній Національним банком України юридичній особі - ТОВ «Торнадо».
Ураховуючи закінчення строку дії Договору № ГД-Л-275, Національним банком України оголошено конкурс щодо визначення управителя непроданими активами Банку «Україна», за результатами якого рішенням Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайсу) платіжних систем визначено юридичну особу, ТОВ «БРОКІНВЕСТГРУП», яка за Договором про передавання в управління непроданих активів від 14.01.2016 №46-Л (далі - Договір № 46-Л) здійснює управління непроданими активами банку «Україна».
Відповідно до Акту приймання-передавання Кредитного портфелю фізичних осіб (права вимоги за кредитними договорами), який є невід'ємною частиною Договору № 46-Л, серед переліку боржників по кредитах, відсутня заборгованість ТОВ «Людмила».
Крім того повідомлено, що документи Банку «Україна» знаходяться на зберіганні в архіві Національного банку України, однак документи, зазначені у зверненні, на архівне зберігання до Національного банку України ліквідатором Банку «Україна» не передавалися.
Згідно з ст.91 Цивільного кодексу України юридичні особи мають цивільні права та обов'язки цивільну правоздатність, яка виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до державного реєстру запису про її припинення.
Відповідно до положень ст.104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділ, перетворення) або ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених законом (ч.1 ст.598 ЦК України).
Статтею 609 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'ю або смертю.
З огляду на що, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зобов'язання позивача перед АК АПБ «Україна», забезпечене заставою нерухомого майна - приміщення магазину, загальною площею 172 кв.м. за адресою: м. Ковель, вул. Незалежності, 37, є припиненим в силу положення ст.609 Цивільного кодексу України.
Більше того, як зазначено в листі відповідача (а.с.88 т.1), відповідно до Акту приймання-передавання Кредитного портфелю фізичних осіб (права вимоги за кредитними договорами), який є невід'ємною частиною Договору № 46-Л, серед переліку боржників по кредитах, відсутня заборгованість ТОВ «Людмила».
Матеріали справи не містять та учасниками справи не надано жодних доказів на підтвердження наявності заборгованості позивача перед АК АПБ Україна за кредитним договором.
Крім того, в судовому засіданні, яке відбулося 19.05.2020, представник скаржника повідомив суду, що документи Банку «України» знаходились на зберіганні Національного банку України, однак на цей час вказані документи були знищені у зв'язку з закінченням строків зберігання.
Враховуючи викладене, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про існування об'єктивних та законних підстави для припинення обтяження майна, вказаного в позові, власником якого є позивач.
В силу положень ст.391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Тобто, чинне законодавство передбачає можливість скасування обтяження нерухомого майна за рішенням суду.
Статтею 1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визначено, що кожному гарантується право на мирне володіння своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 6 Конвенції визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до ст.5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Виходячи з системного аналізу наведених норм, колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції щодо обраного позивачем способу захисту.
Зазначене також відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом України у постанові від 12.06.2013 у справі №6-32цс13 про те, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Посилання скаржника на те, що Національний банк не відповідає за зобов'язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання, а тому він є неналежним відповідачем, колегією суддів відхиляються з огляду на викладене вище та оскільки Банк «України» ліквідовано, а передані до архіву Національному банку України документи останнього були знищенні у зв'язку з закінчення строку зберігання.
Таким чином, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин та положення ст.ст.75-79, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, учасниками справи не надано.
Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права колегією суддів під час перегляду справи не встановлено.
Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає законодавству та матеріалам справи, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Судові витрати (судовий збір) на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 у справі №903/715/19 залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 у справі №903/715/19 залишити без змін.
3.Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на скаржника.
4.Матеріали справи №903/715/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 21.05.2020.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді В.В. Куксов
Є.Ю. Шаптала