Ухвала
20 травня 2020 року
м. Київ
справа № 208/4839/17
провадження № 61-7704ск20
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Черняк Ю. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та стягнення грошових коштів,
У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та стягнення грошових коштів.
Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 червня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 червня 2019 року скасовано, позов ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 отримані ними кошти у розмірі 613 394 грн 40 коп.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
30 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернулася доВерховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Так, заявник узагальнено посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, проте не зазначено конкретні обов'язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює відкриття касаційного провадження.
Згідно із частиною другою статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2020 року залишити без руху.
Надати для усунення зазначених вище недоліків касаційної скарги строк до 19 червня 2020 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Ю. В. Черняк