Справа №760/17102/17
Провадження №2-а/760/109/20
21 лютого 2020 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Кушнір С.І.
при секретарі - Гаєвській С.В., Каліш С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у м. Києві про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративні правопорушення, -
Позивач ОСОБА_1 30.08.2017 р. звернувся до суду із зазначеним адміністративним позовом, в якому просить:
визнати незаконною та скасувати постанову про адміністративне правопорушення серії БР №866281 від 20.07.2017 р.
Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції у м. Києві про скасування постанови серії БР №866281 від 20.07.2017 р. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративні правопорушення, позивач ОСОБА_1 посилається на наступне.
Так, 18.08.2017 р. ним засобами поштового зв'язку було отримано постанову серії БР № 866281 про накладення адміністративного стягнення у розмірі 425 грн. по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Відповідно до змісту зазначеної постанови, позивач, керуючи транспортним засобом, відмовився пред'явити інспектору поліції посвідчення водія відповідної категорії.
При цьому, позивач посилається на те, що притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП є незаконним, необґрунтованим та недоведеним, оскільки він не був водієм транспортного засобу, ним не керував, а лише знаходився в припаркованому автомобілі на місці водія, тобто був пасажиром, а тому не зобов'язаний пред'являти інспектору поліції посвідчення водія.
Встановлені відповідачем у оскаржуваній постанові обставини, які стали підставою для висновку про порушення ним вимог ПДР України не відповідають дійсності. Інспектором при винесені постанови не було наведено доказів, на яких ґрунтується його висновок про скоєння позивачем адміністративного правопорушення, будь-які пояснення очевидців, які б підтвердили порушення позивачем ПДР, фото-, відеофіксація зазначеного порушення відсутні.
Позивач вважає, що оскаржувана постанова є протиправною, незаконною, необґрунтованою та підлягає скасуванню.
Таким чином, враховуючи, що він правил дорожнього руху не порушував, враховуючи відсутність будь-яких підстав притягнення його до адміністративної відповідальності, позивач звернувся до суду з позовом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 04.09.2017 р. зазначену цивільну справу передано в провадження судді Солом'янського районного суду м. Києва Кушнір С.І.
Ухвалою суду від 06.09.2017 р., відкрито провадження в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у м. Києві про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративні правопорушення, та призначено справу до судового розгляду.
16.03.2018 р. до суду від представника відповідача УПП у м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник відповідача вважає, що вимоги та твердження позивача про те, що дії інспектора поліції є протиправними, а постанова винесена з порушенням вимог чинного законодавства щодо її змісту і процедури складання є безпідставними та необґрунтованими, оскільки інспектор поліції під час складання постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, діяв відповідно до покладених на нього повноважень, а також виконувала процедуру притягнення до адміністративної відповідальності, яка передбачена КУпАП, а тому не має підстав для скасування постанови. Крім того, вказує, що інспектором поліції було законно винесено постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП серії БР № 866281 від 20.07.2017 р., з дотриманням положень діючого законодавства України. Вина позивача є доведеною повністю, а тому просить відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на підстави та обставини, викладені у позовній заяві, та надані докази, просив позов задовольнити, скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення від 20.07.2017 р. серії БР № 866281, про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП, якою накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн. Позивач додатково зазначив, що він не був водієм транспортного засобу, а пасажиром, а тому не зобов'язаний пред'являти інспектору поліції посвідчення водія. Пасажир не є суб'єктом правопорушення, визначеного ч. 1 ст. 126 КУпАП, оскільки відповідно до змісту цієї статті, суб'єктом цього правопорушення може виступати виключно водій транспортного засобу. Таким чином, в його діях не має складу правопорушення, визначеного ч. 1 ст. 126 КУпАП, а тому застосування санкції за ч. 1 ст. 126 КУпАП у виді штрафу в розмірі 425 грн., є незаконним.
Представник відповідача УПП у м. Києві в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог. Додатково зазначив, що інспектором поліції було законно винесено постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП серії БР № 866281 від 20.07.2017 р., з дотриманням положень діючого законодавства України. Вина позивача є доведеною повністю.
В подальшому, позивач ОСОБА_1 та представник відповідача УПП у м. Києві в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи учасників процесу було повідомлено належним чином, будь-яких заяв/клопотань, додаткових пояснень до суду не надійшло.
Згідно вимог ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 2 ст. 205 КАС України суд розглядає справу у разі повторної неявки учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки, якщо вони належно повідомлені про судове засідання.
Таким чином, суд вважає можливим проводи розгляд справи за відсутності учасників процесу, н підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Суд, заслухавши пояснення позивача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БР № 866281 від 20.07.2017 р., позивач ОСОБА_1 , 20.07.2017 р. о 00 год. 05 хв., керуючи транспортним засобом, рухався по ПКіВ в м. Києві з відкритими передніми пасажирськими дверцями. При перевірці документів на транспортний засіб, водій відмовився надати для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п. 2.1 Правил дорожнього руху.
Відповідно до вказаної постанови ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КпАП України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн.
Як передбачено ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як передбачено ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію», у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
За змістом п. 1-2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобов'язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).
Відповідно до ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Як зазначено вище постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності складена поліцейським патрульної поліції, який відповідно до вимог ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення має право розглядати справи про адміністративні порушення та накладати адміністративні стягнення безпосередньо за ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ст. 280 КУпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Підставою притягнення до адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з п.п. 3, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів з метою виявлення адміністративних правопорушень та припиняє їх, регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням ПДР України його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 КпАП України передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка") та тягне за собою накладення штрафу.
Відповідно до п. 2.4 Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Такими документами, зазначеними в п. 2.1 Правил, є посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, внутрішніх військ МВС, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон). у разі встановлення на транспортних засобах проблискових маячків і (або) спеціальних звукових сигнальних пристроїв - дозвіл, виданий Державтоінспекцією МВС, на маршрутних транспортних засобах - схему маршруту та розклад руху; на великовагових і великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, - документацію відповідно до вимог спеціальних правил, поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій має право знати причину зупинки транспортного засобу посадовою особою державного органу, яка здійснює нагляд за дорожнім рухом, а також прізвище і посаду цієї особи.
Водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу працівників міліції пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно зі ст. 35 Закону України «Про національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі:
1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху;
2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу;
3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення;
4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку;
5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути;
6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод;
7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху;
8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху;
9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв.
Поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.
Відповідачем була винесена постанова відносно позивача за ч. 1 ст.126 КУпАП, а саме: водій керував ТЗ без посвідчення водія відповідної категорії.
П. 1.3 ПДР встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги ПДР.
У п. 1.5 ПДР, вказано, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Згідно з ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі ст.ст. 73, 74 КАС України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.ст. 75, 76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Позивачем заперечується факт порушення ним Правил дорожнього руху України, відповідальність за які передбачена ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Так, позивач вважає, що притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП є незаконним, необґрунтованим та недоведеним, оскільки він Правил дорожнього руху не порушував, а тому оскаржувана постанова є протиправною, незаконною, необґрунтованою та підлягає скасуванню.
Так, позивач в судовому засіданні пояснив, що він не був водіям транспортного засобу, ним не керував, а лише знаходився в припаркованому автомобілі на місці водія, тобто був пасажиром, а тому не зобов'язаний пред'являти інспектору поліції посвідчення водія. Особа, яка здійснювала керування автомобілем в той день, був ОСОБА_2 Пасажир не є суб'єктом правопорушення, визначеного ч. 1 ст. 126 КУпАП, оскільки відповідно до змісту цієї статті, суб'єктом цього правопорушення може виступати виключно водій транспортного засобу. Таким чином, в його діях не має складу правопорушення, визначеного ч. 1 ст. 126 КУпАП, а тому застосування санкції за ч. 1 ст. 126 КУпАП у виді штрафу в розмірі 425 грн., є незаконним.
Вказані пояснення позивача підтвердила допитана в судовому засідання свідок ОСОБА_3 .
Відповідно положень ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення (зі змінами), доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Суть позовних вимог зводиться до того, що позивач ОСОБА_1 не був водієм транспортного засобу, з приводу чого суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, транспортний засіб позивача було зупинено у зв'язку із тим, що під час руху у нього були відкриті передні пасажирські двері. Під час спілкування з інспекторами патрульної поліції, останні виявили у позивача зовнішні ознаки алкогольного сп'яніння, про що і було повідомлено позивачу та запропоновано пройти огляд в установленому законом порядку. Позивач не заперечував факт вживання алкогольних напоїв, проте заперечував факт керування транспортним засобом.
Як вбачається з матеріалів справи, 19-20 липня 2017 р. у період часу приблизно з 23 год. 47 хв. до 00 год. 05 хв., відносно позивача ОСОБА_1 за адресою: ПКіВ «Гідропарк» у м. Києві, був складений протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, та оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БР № 866281 від 20.07.2017 р.
При цьому, постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 07.11.2017 р. у справі №755/11527/17, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Вказаною постановою суду, яка набрала законної сили, встановлено, що ОСОБА_1 , 19.07.2017 р. о 23 год. 47 хв., керував транспортним засобом Audi А4, рухався по ПКіВ «Гідропарк» в м. Києві з ознаками алкогольного сп'яніння.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Зважаючи на те, що події, які зафіксовані у протоколі відносно ОСОБА_1 , складеному 19.07.2017 р. за вчинення ним адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, та постановою про притягнення його до адмінвідповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП відбувались в однаковий період часу, у суду є достатньо підстав припускати, що позивач був за кермом автомобіля Audi А4, тобто був водієм, як це було встановлено постановою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 07.11.2017 р. (справа №755/11527/17), якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Поясненням позивача стосовно того, що він не керував транспортним засобом, а перебував в якості пасажира, суд дає критичну оцінку і розцінює їх як намагання уникнути відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення. Оскільки такі пояснення не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (частина перша статті 9 КУпАП).
Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами, підтверджується факт порушення позивачем ПДР України, обставини вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Суд звертає увагу на те, що позивачем не додано посвідчення водія відповідної категорії й до матеріалів позовної заяви.
Відповідно до ст. 222 КУпАП до компетенції органів Національної поліції відноситься розгляд справ про адміністративні правопорушення, в тому числі передбаченої ст. 126 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції , які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення. У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Згідно ч. 4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Відповідно до п. 2 розділу ІІІ Інструкції «Про затвердження Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені в тому числі ст.126 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Таким чином, здійснюючи розгляд справи про адміністративне правопорушення та винесення постанови на місці вчинення правопорушення, інспектор поліції діяв в межах повноважень та відповідно до вимог ст. 258 КУпАП.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху (ПДР), затверджені постановою КМ України від 10 жовтня 2001 року №1306. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Статтями 245-246 КУпАП України встановлено, що завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин справи, вирішення її з точною відповідністю з законом.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства по справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху і експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови повинен відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283, 284 КУпАП. У ній повинні бути докази, на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, і вказано мотиви не взяття до уваги інших доказів, на які посилається правопорушник чи висловлені останнім доводи.
Положення ст. 7 КАС України передбачає, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Позиція сторін має бути визначеною юридично і доведеною безспірними доказами, якими в даній справі є конкретні документи та матеріали.
Разом з цим, на думку суду, позиція позивача у даній справі не є доведеною.
Підготовка та розгляд справи про адміністративне правопорушення у відповідності до ст. 276 КУпАП здійснена інспектором за місцем його перебування та виконання ним посадових обов'язків, який в даному випадку був уповноважений розглядати вказану адміністративну справу на місці здійснення адміністративного правопорушення, а не за місцем перебування УПП у м. Києві ДПП.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що в діяннях позивача, зазначених в постанові про накладення адміністративного стягнення серії БР № 866281 від 20.07.2017 р., вбачається порушення ним п. 2.1 (а) ПДР України та склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, за що на нього було накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 425 грн.
Оскаржувана постанова складена повноважною особою, за своєю формою і змістом відповідає нормам закону, вимогам ст.ст. 283-284 КУпАП, адміністративне стягнення накладено в межах санкції ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Суд вважає, що інспектор УПП в м. Києві ДПП при винесенні оскаржуваної постанови діяв в межах своєї компетенції та відповідно діючого законодавства, а постанова по справі про адміністративне правопорушення серії № 866281 від 20.07.2017 р. винесена інспектором патрульної поліції на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені діючим законодавством України,
Таким чином, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 7, ч. 1 ст. 126, 251, 268, 283-284, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст.ст. 2, 8, 9, 72-78, 205, 241-246, 250, 286, 292, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у м. Києві про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративні правопорушення - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Кушнір С.І.