20.05.2020 Справа № 756/12613/19
Справа пр. №2/756/1977/20
ун. №756/12613/19
20 травня 2020 року Оболонський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді- Луценко О.М.,
при секретарі - Пляса Б.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинського районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітньої дитини,-
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинського районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітньої дитини.
В позовних вимогах позивач просить: визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вимоги обгрунтовані тим, що сторони перебували в шлюбі з 1998 року та в них народилися діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
09.09.2013р. рішенням Оболонського районного суду м. Києва шлюб між сторонами розірвано. Позивач зазначає, що на даний час донька проживає разом з нею, однак між сторонами існує спір щодо місця проживання сина.
В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали та просили суд постановити рішення, яким позов задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні проти наданого позову заперечив, пояснивши суду, що доцільно було визначити місце проживання дитини з батьком, оскільки до цього часу він проживав разом з ним та в нього вже склався певний розпорядок життя.
Представник третьої особи до судового засідання надав клопотання про розгляд справи без його участі, оскільки позов підтримав, просив суд їх задовольнити у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
Дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Стаття 161 СК України передбачає, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Як встановлено в судовому засіданні, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 1998 року.
Від шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася донька ОСОБА_4 .
Від шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_5 народився син ОСОБА_3 .
Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 09.09.2013року шлюб між сторонами розірвано.
В судовому засіданні встановлено, що дитина разом з матір'ю на даний час проживає за адресою - АДРЕСА_1 .
На даний час дитина відвідує Київську загальноосвітню школу №288, в Святошинському районі.
Стаття 19 СК України передбачає, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (ч.4).
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація (орган опіки та піклування) власним висновком №107-40/1769 від 12.03.2020 року вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 .
Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов, за місцем проживання матері умови проживання для дитини створено належним чином.
Відповідно до принципу 6 Декларації про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, Дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.
Саме до такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 14.12.2016 по справі № 6-2445цс16, який у відповідності до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів.
Відповідно до ст.2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб'єктивні права від протиправних дій, невизнання або їх оспорювання.
Проживання дитини разом із батьками є водночас правом дитини та обов'язок батьків утримувати дитину.
Відповідно до ч.1 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
За змістом статті 31 ЦК України малолітньою особою є дитина віком до чотирнадцяти років.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У п. 1 ст. 9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов'язків батька й матері щодо дитини, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітнього. При цьому суд ураховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, його вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що на даний час проживання малолітнього сина з матір'ю, яка фактично проживає з ним, буде відповідати саме інтересам дитини, яка потребує постійного догляду та турботи у зв'язку з фізіологічними особливостями, позитивно сприятиме його розвитку як психологічному так і фізичному.
Таким чином, враховуючи, що в судовому засіданні встановлено, що на даний час визначення місця проживання дитини разом з матір'ю не суперечитиме інтересам дитини, суд приходить до висновку про задоволення заявлених вимог.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 77-83, 89, 95, 259, 263, 265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинського районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітньої дитини - задовольнити.
Визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Луценко