15 травня 2020 року (о 16 год. 00 хв.)Справа № 280/1153/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
визнати протиправною відмову відповідача, щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки при звільненні з 03.05.2018 по день фактичної виплати, викладену у листі № 6566 від 20.12.2019;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки при звільненні з 03.05.2018 по день фактичної виплати шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, виходячи з 12 місячного грошового забезпечення перед звільненням;
стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, а саме витрати на правову допомогу у розмірі 3500,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18.06.2019 по справі №280/1634/19 зобов'язано військову частину НОМЕР_2 провести розрахунок та виплатити позивачу невиплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01 жовтня 2016 року по 03 травня 2018 року. Рішення набрало законної сили 22.08.2019. Також, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24.07.2019 по справі №280/3019/19 зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 29.09.2017 по 03.05.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03.05.2018. Рішення набрало законної сили 17.10.2019. Так, 10.12.2019 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_2 із заявою про нарахування та виплату йому середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 03.05.2018. Листом №6566 від 20.12.2019 військова частина НОМЕР_2 повідомила позивача, що на військовослужбовців не поширюється Кодекс законів про працю України, а отже і порушення не було. Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся із цим позовом до суду. Просить задовольнити заявлені позовні вимоги.
Ухвалою суду від 25.02.2020 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання на 24.03.2020.
13.03.2020 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 11871), в якому зазначає, що Військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність. На військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється.
Ухвалою суду від 24.03.2020 розгляд справи відкладено до 15.04.2020.
Ухвалою суду від 15.04.2020 закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд справи по суті на 13.05.2020.
13.05.2020 до суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження. Представник відповідача проти задоволення клопотання не заперечує, про що свідчить відповідна відмітка на клопотанні.
Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України, при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з ч. 4 с. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 КАС України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 03 травня 2018 року №125 позивач був звільнений з військової служби у запас за пунктом 2 підпунктом “б” (за станом здоров'я) частини 8 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25 березня 1992 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 03 травня 2018 року №125 позивач виключений зі списків особового складу військової частини і всіх видів забезпечення.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24.07.2019 у справі №280/3019/19, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.10.2019 задоволено у повному обсязі позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, зокрема: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій за період з 29.09.2017 по 03.05.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03.05.2018; зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 29.09.2017 по 03.05.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03.05.2018 (а.с.10-16).
Також, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18.06.2019 у справі №280/1634/19, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.08.2019, частково задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вичинити певні дії, зокрема: визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2016 року по 03 травня 2018 року; зобов'язано військову частину НОМЕР_2 провести розрахунок та виплатити ОСОБА_1 невиплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01 жовтня 2016 року по 03 травня 2018 року (а.с.17-22).
Листом від 20.12.2019 за №6566 на звернення ОСОБА_1 , ВЧ НОМЕР_2 повідомила про неможливість нарахування та виплатити середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 03.05.2018 по фактичний день виплати на виконання рішень Запорізького окружного адміністративного суду по справам №280/3019/19 та №280/1634/19 (а.с.23,24).
Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Згідно з ст.116 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. (…).
Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до ст.117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень, статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України.
За матеріалами справи позивач був звільнений 03.05.2018, а належні до виплати суми визначені судовими рішеннями від 24.07.2019 у справі №280/3019/19 та від 18.06.2019 у справі №280/1634/19, тобто після звільнення позивача.
Таким чином, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України.
Аналогічне застосування норм права здійснено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 07.08.2019 по справі №802/2360/17-а (адміністративне провадження №К/9901/62312/18).
Також, Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008 затверджено «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Вказаним «Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
На відміну від зазначеного спеціального законодавства, КЗпП України не регулює питання проходження військової служби. Зокрема, ст.3 КЗпП України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
При цьому, положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.
Аналогічне застосування норм права здійснено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.01.2020 по справі №560/2342/19 (адміністративне провадження №К/9901/1886/20).
В свою чергу, посилання позивача на постанову Верховного Суду від 30.01.2019 по справі №805/4523/16-а суд відхиляє, оскільки зазначена постанова стосується не подібних правовідносин, а по-друге суд застосовує більш актуальну судову практику Верховного Суду.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З огляду на викладене вище, позовні вимоги позивача є необґрунтованими і не підлягають задоволенню. Доводи позивача не приймаються судом до уваги виходячи з вищезазначеного.
Приписами ст. 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
У зв'язку з відмовою у задоволенні заявлених позовних вимог, відповідно до вимог ст. 139 КАС України, питання щодо судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити у повному обсязі.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк, визначений ст.295 КАС України, а також інші процесуальні строки щодо апеляційного оскарження, продовжуються на строк дії такого карантину.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 15.05.2020.
Суддя Ю.В. Калашник