вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"14" травня 2020 р. Cправа № 902/1066/19
Господарський суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Тварковського А.А.,
за участю секретаря судового засідання Німенко О.І.,
у відсутності представників сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "РСД ГРУП" (пр. Кірова, буд.97, м. Дніпро, 49054)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІЛІГРАН ПЛЮС" (вул. Дм. Михайловського, буд.53, м. Вінниця, 21020)
про стягнення 562642,14 грн,
Товариством з обмеженою відповідальністю "РСД ГРУП" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІЛІГРАН ПЛЮС" про стягнення 562642,14 грн.
Ухвалою суду від 21.12.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/1066/19 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 23.01.2020.
Під час підготовчого провадження у справі, строк якого протокольною ухвалою від 23.01.2020 судом з власної ініціативи продовжено на 30 днів, учасники процесу скористалися правом на подання заяв по суті справи.
На позовну заяву відповідач надав відзив (а.с. 65-79), позивач - відповідь на відзив (а.с.89-104) та відповідач, в свою чергу, заперечення на відповідь на відзив (а.с. 107-116).
В ході проведення судового розгляду на підставі відповідних клопотань позивачу було забезпечено участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції через Центральний апеляційний господарський суд, про що постановлено відповідні ухвали.
Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 26.03.2020, а згодом розгляд справи відкладено до 16.04.2020, потім до 14.05.2020 внаслідок задоволення відповідних клопотань представника відповідача.
13.05.2020 на електронну адресу суду надійшло клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні.
Ухвалою суду від 14.05.2020 відмовлено у задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю "РСД ГРУП" б/н від 06.05.2020 (вх. №01-34/4305/20 від 13.05.2020) про участь в судовому засіданні 14.05.2020 о 10:30 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
14.05.2020 на електронну адресу суду надійшло клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "РСД ГРУП" про розгляд справи 14.05.2020 за відсутності представника позивача, відповідно до якого позивач позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить позов задовольнити.
У судове засідання 14.05.2020 учасники справи не з'явилися. Останні про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що стверджується рекомендованими поштовими повідомленнями про вручення відповідної ухвали суду, які наявні у матеріалах справи.
У зв'язку з неявкою учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про його відхилення, враховуючи таке.
Частиною першою ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Зокрема, за приписами п.2 ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Слід зауважити, що розгляд справи по суті двічі відкладався.
Крім того, суд зазначає, що неявка представників сторін не є перешкодою для розгляду справи. При цьому у клопотанні про відкладення розгляду справи представник відповідача жодним чином не обґрунтовує необхідності такого відкладення з метою вчинення будь-яких процесуальних дій, що потребують особистої явки у судове засідання представника. Подальше ж відкладення розгляду справи призведе до затягування судового процесу і є порушенням приписів статті 42 ГПК України, зокрема, щодо виявлення поваги до суду та до інших учасників судового процесу; сприяння своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; обов'язку подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Розглядаючи дану справу, суд з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
В якості підстави заявлених позовних вимог позивач вказує, що в період з червня 2019 року по липень 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "РСД ГРУП" поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "ФІЛІГРАН ПЛЮС" товар (вироби вогнетривкі марки ШПД-39 та мерштель МШ-39) на загальну суму 1093170 грн згідно з видатковими накладними.
Як стверджує позивач, відповідачем здійснено часткову оплату за поставлений товар в сумі 543170 грн, внаслідок чого позивачем заявлено до стягнення з відповідача 562642,14 грн заборгованості, з яких: 550000 грн - основного боргу, 5285,43 грн - інфляційних втрат та 7356,71 грн - 3% річних.
Суть заперечень відповідача зводиться до того, що поставлений позивачем товар неналежної якості та при його відвантаженні не надано документів про відповідність поставлених виробів стандартам, зазначених у видаткових накладних. При цьому відповідач не заперечує факту поставки товару відповідно до видаткових накладних №39 від 27.06.2019, №44 від 09.07.2019, №48 від 22.07.2019 та №49 від 26.07.2019, не ставить під сумнів кількість та вагу відвантаженого товару.
Відповідач вказує, що недоліки поставленого товару виявлено в процесі експлуатації, окрім того 29.11.2019 проведено огляд виявлених пошкоджень за участі представників позивача та направлено Товариству з обмеженою відповідальністю "РСД ГРУП" відповідну вимогу про надання копії сертифікату якості цегли вогнетривкої ШПД-39 "GIR" від заводу виробника та завірені копії видаткових накладних від заводу виробника для підтвердження походження товару. При цьому позивач повідомив, що не зобов'язаний надавати запитувані видаткові накладні, а сертифікати було передано з автомобілем, що здійснював поставку, тому Товариство з обмеженою відповідальністю "РСД ГРУП" може надати копії сертифікатів заводу виробника.
Окрім того, відповідач вважає, що товарно-транспортні накладні №27/4 від 27.06.2019, №27/2 від 02.07.2019, №27 від 22.07.2019, №27/3 від 26.07.2019 сфальсифіковано позивачем, оскільки: місце відвантаження у таких накладних вказано за адресою розташування виробництва ТОВ "ГІР-Інтернешнл", однак відсутня печатка заводу виробника, з території якого проводилося відвантаження товару; не зазначено номеру та дати сертифікату якості як супровідного документу, а лише вказано "сертифікат якості отримано"; відсутня печатка та підпис перевізника.
Таким чином, на думку відповідача поставлений позивачем товар не відповідає номенклатурі, зазначеній у видаткових накладних, є невідомої якості та походження.
В свою чергу, позивач додатком до відповіді на відзив надав копію Звіту №-03.91.20 (по результатам експертного обстеження вапняково-випалювальної газової печі (ВВП), встановленої в ТОВ "Філігран Плюс" Вінницька обл. м. Бершадь, вул. Покровська, 211), вказуючи, що згідно з викладеним у Звіті висновком до якості цегли ШПД-230 суттєвих зауважень не виявлено, окрім використання її не за призначенням.
Також, позивач вказує, що відповідачем пропущено строк для пред'явлення претензії по якості поставленого товару.
Разом з тим відповідач вважає, що висновок, викладений у наданому позивачем Звіті №-03.91.20 за результатами експертного обстеження не відповідає дійсності, а трактування здійснено на вимогу позивача як замовника.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
На виконання домовленостей між сторонами Товариством з обмеженою відповідальністю "РСД ГРУП" виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ФІЛІГРАН ПЛЮС" відповідні рахунки на погоджений товар (вироби вогнетривкі марки ШПД-39 та мерштель МШ-39) та здійснено його поставку на загальну суму 1093170 грн, що підтверджується видатковими накладними:
- №39 від 27.06.2019 на суму 322500 грн;
- №44 від 09.07.2019 на суму 306420 грн;
- №48 від 22.07.2019 на суму 318750 грн;
- №49 від 26.07.2019 на суму 145500 грн.
Такі накладні підписані обопільно без зауважень та заперечень, а також скріплені печатками сторін. При цьому факт поставки підтверджується наявними у матеріалах справи товарно-транспортними накладними.
Як слідує із наявних у матеріалах справи копій платіжних доручень (а.с.34-38) відповідач за отриманий товар здійснив частковий розрахунок на суму 543170 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача із вимогою №0019 від 02.12.2019 про сплату решти боргу в сумі 550000 грн в строк до 06.12.2019, однак реагування відповідача на таку вимогу матеріали справи не містять.
Оскільки вказана вимога позивача не виконана, грошові кошти не сплачені, останній звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову кваліфікацію правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує таке.
Згідно з ч. 1 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
При цьому згідно зі статтею 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. (частини 1, 2 статті 639 ЦК України).
За змістом частини 1 статті 640 та частини 2 статті 642 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З огляду на вищевказані законодавчі приписи та встановлені обставини справи, зокрема, щодо здійснення відповідачем часткової оплати вартості переданого позивачем товару, між сторонами укладено договір поставки в усній формі у спрощений спосіб.
Так, згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується факт поставки товару та відповідачем не заперечується його отримання відповідно до видаткових накладних №39 від 27.06.2019, №44 від 09.07.2019, №48 від 22.07.2019 та №49 від 26.07.2019.
Разом з тим відповідач здійснив часткову оплату вартості прийнятого товару, відтак несплаченою залишається сума 550000 грн. При цьому Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІЛІГРАН ПЛЮС" вказує на невідповідність вимогам якості отриманого товару та зазначає, що такі недоліки товару було виявлено вже в процесі його використання.
Тобто, йде мова про приховані недоліки поставленого товару.
Відповідно до ч. 3 ст. 268 ГК України у разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості.
За відсутності у договорі відповідних умов щодо порядку прийняття товару за якістю до правовідносин між сторонами застосовуються приписи Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Державного арбітражу СРСР від 25.04.1966 N П-7 (далі - Інструкція № П-7), яка наразі є чинною.
Інструкція № П-7 роз'яснює, що прихованими недоліками визнаються недоліки, які не були виявлені під час звичайної для даного виду продукції перевірки, та виявлені лише у процесі обробки, підготовки до монтажу, у процесі монтажу, використання та зберігання продукції.
У такому випадку, сторони у 5-денний строк складають Акт прихованих недоліків, але не пізніше 4 (чотирьох) місяців з дня отримання Товару на склад (якщо інше не погоджене Сторонами). У випадку, якщо на Товар встановлений гарантійний строк, то Акт складається протягом 5 (п'яти) днів з дня виявлення цих недоліків, але у межах гарантійного строку.
Разом з тим відповідачем до матеріалів справи такого Акту прихованих недоліків надано не було, в момент передачі товару щодо супроводжуючих документів зауважень від відповідача не зафіксовано.
Більше того, наданий позивачем Звіт №-03.91.20 (по результатам експертного обстеження вапняково-випалювальної газової печі (ВВП), встановленої в ТОВ "Філігран Плюс" Вінницька обл. м. Бершадь, вул. Покровська, 211), у якому викладено висновок, що головною причиною характерних пошкоджень внутрішньої футеровки шахти ВВП є порушення технологічних процесів під час ремонту та експлуатації ВВР та до якості цегли ШПД-230 суттєвих зауважень не виявлено, окрім використання її не за призначенням, то такий Звіт є лише додатковим доказом, на противагу якому відповідач не надав обґрунтованого заперечення чи альтернативних доказів.
Окремо суд звертає увагу, що у випадку судового розгляду спорів, викликаних порушенням постачальником своїх зобов'язань за договором, для прийняття позитивного для покупця судового рішення доказова база має бути належною та допустимою (Постанова Верховного Суду від 05.09.2019 року по справі № 908/1501/18).
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Порушенням зобов'язання згідно ст.610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Так, матеріалами справи підтверджується наявність боргу позивача за поставлений товар в сумі 550000 грн, відтак позов в цій частині підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Детально досліджуючи наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд враховує приписи ч.1 ст.692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. При цьому судом встановлено наявність помилки при визначенні початку періоду прострочення зобов'язання за видатковою накладною №49 від 26.07.2019.
Так, відповідно до приписів ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Таким чином, прострочення зобов'язання за видатковою накладною №49 від 26.07.2019 розпочинається з першого робочого дня, тобто з 29.07.2019, що не було враховано позивачем при розрахунку.
Суд, визначивши правильні періоди нарахування та здійснивши за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" обрахунок 3% річних та інфляційних втрат, встановив обґрунтованість нарахувань 3% річних в сумі 7332,79 грн, що на 23,92 грн становить меншу суму, аніж заявлено відповідачем, отже, позов в цій частині підлягає задоволенню у визначеній судом сумі. При цьому здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат не перевищує розрахунку суду, відтак вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі у визначеній позивачем сумі 5285,43 грн.
Згідно із ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам в їх сукупності, врахувавши принцип диспозитивності та змагальності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з мотивів наведених вище.
При винесенні даного рішення суд врахував висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Серявін та інші проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Також Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). При цьому суд зазначає, що інші доводи відповідача жодним чином не спростовують викладених судом підстав для часткового задоволення позову.
В силу приписів ст.129 ГПК України витрати на судовий збір підлягають віднесенню на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, на відповідача покладаються витрати по сплаті судового збору в сумі 8439,27 грн, а витрати в сумі 0,36 грн залишаються за позивачем. При цьому суд враховує, що позивачем при зверненні з позовом до суду надмірно сплачено 0,02 грн.
Керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІЛІГРАН ПЛЮС" (вул. Дм. Михайловського, буд.53, м. Вінниця, 21020; ідентифікаційний код 41367549) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РСД ГРУП" (пр. Кірова, буд.97, м. Дніпро, 49054; ідентифікаційний код 40221627) 550000 грн - основного боргу, 7332,79 грн - 3% річних, 5285,43 грн - інфляційних втрат та 8439,27 грн - витрат зі сплати судового збору.
3. У задоволенні позову в частині стягнення 23,92 грн - 3% річних відмовити, у зв'язку з чим витрати на сплату судового збору в сумі 0,36 грн залишити за позивачем.
4. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
5. Відповідно до положень ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
За приписами ч.4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (із доповненнями, внесеними відповідно до Закону України від 30.03.2020 N 540-IX) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.
6. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 19 травня 2020 р.
Суддя А.А. Тварковський
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2 - позивачу (пр. Кірова, буд.97, м. Дніпро, 49054);
3 - відповідачу (вул. Дм. Михайловського, буд.53, м. Вінниця, 21020).