ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
12 травня 2020 року Справа № 902/487/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Василишин А.Р. , суддя Петухов М.Г.
секретар судового засідання Дика А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Моторно (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду Вінницької області від 16.12.2019 у справі №902/487/19 (суддя Матвійчук В.В.)
за позовом Моторно (транспортного) страхового бюро України (Русанівський бульвар, буд.8, м.Київ, 02154)
до відповідача Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 )
про стягнення 14252,97 грн
за участю представників сторін:
позивача - Гусєв П.В., дов. №4.1-01/65 від 20.12.2019 в судовому засіданні 28.04.2020;
відповідача - не з'явився;
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 16.12.2019 у справі №902/487/19 в позові Моторно (транспортного) страхового бюро України до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення завданої шкоди в порядку регресу в розмірі 14 252,97 грн. - відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням Господарського суду Вінницької області від 16.12.2019 у справі №902/487/19 позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав висвітлених у ній, просить апеляційний суд прийняти апеляційну скаргу до розгляду, розгляд апеляційної скарги проводити з викликом сторін, скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 16.12.2019 у справі №902/487/19, прийняти нове рішення яким позов Моторно (транспортного) страхового бюро України задоволити в повному обсязі.
Вважає, що рішення є незаконним та необґрунтованим у зв'язку з тим, що судом було порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права та неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи.
Скарга мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 під час ДТП не виконував свої трудові та службові обов'язки є необґрунтованим, оскільки дорожньо-транспортна пригода за участі ОСОБА_1 сталася 05.02.2016 о 14-00 в п'ятницю у робочий час, доказів того, що цей день для ОСОБА_1 був неробочим і виїзд на автомобілі не пов'язаний з виконанням останнім трудових обов'язків, відповідачем не надано. Так, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної чи іншої відповідальності за самовільне залишення військової частини, оскільки військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 Кашпор Микола Олексійович є спеціальним суб'єктом відповідальності та у разі самовільного залишення військової частини військовослужбовця притягують до адміністративної або кримінальної відповідальності. Відтак, суд першої інстанції безпідставно вважав, що відшкодування шкоди відповідачем пов'язане з володінням транспортним засобом на момент ДТП, а не виконання службових обов'язок під час вчинення дорожньо-транспортної пригоди.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 у справі №902/487/19 апеляційну скаргу Моторно (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду Вінницької області від 16.12.2019 у справі №902/487/19 - залишено без руху. Зобов'язано скаржника протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме: подати клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги та подати оригінал платіжного документа (квитанції, платіжного доручення, тощо) про сплату судового збору в розмірі 2881,50 грн.
На виконання вимог суду позивач надіслав до Північно-західного апеляційного господарського суду клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги (вх. №467/20 від 18.02.2020) до якого долучив докази, що підтверджують дату отримання позивачем копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, а також подав до суду оригінал платіжного доручення №9795541 від 05.02.2020 про сплату судового збору в розмірі 2881,50 грн.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 у справі №902/487/19 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Моторно (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду Вінницької області від 16.12.2019 у справі №902/487/19; розгляд апеляційної скарги призначено на "31" березня 2020 року о 10:30 год.
Також, запропоновано відповідачу - у строк до 20.03.2020 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів позивачу; роз'яснено сторонам по справі право участі особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції згідно з правилами статті 197 Господарського процесуального кодексу України.
Матеріалами справи стверджується, що ухвалу суду від 24.02.2020 у справі №902/487/19 було отримано учасниками справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Моторно (транспортне) страхове бюро України 27.03.2020 подало до суду апеляційної інстанції клопотання про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції (вих.№ 31671/ІНС від 27.03.2020) з Господарським судом Київської області (вулиця Симона Петлюри, 16, м. Київ, 02000), у зв'язку із неможливістю забезпечення явки його представника в дане судове засідання.
Відповідач своїм процесуальним правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
30.03.2020 на електронну адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшло від Військової частини НОМЕР_1 клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату (вих.№ 1619/157/994 від 28.03.2020), мотивуючи його постановою КМУ №211 від 11.03.2020 року "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" та листом Ради суддів України № 9рс-186/20 від 16 березня 2020 року щодо утримання від участі в судових засіданнях, у зв'язку із поширенням на території України коронавірусу COVID-19, з метою недопущення його розповсюдження, для убезпечення від ризику життя та здоров'я людей, просить суд апеляційної інстанції відкласти розгляд справи на іншу дату.
За результатами судового засідання, ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.03.2020 у справі №902/487/19 розгляд апеляційної скарги Моторно (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду Вінницької області від 16.12.2019 у справі №902/487/19 відкладено на "28" квітня 2020 року об 14:00 год. та доручено забезпечення проведення відеоконференції Господарському суду Київської області (вулиця Симона Петлюри, 16, м. Київ, 02000).
За результатами судового засідання 28.04.2020, яке відбулось в режимі відеоконференції з Господарським судом Київської області ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2020 у справі №902/487/19 відкладено розгляд апеляційної скарги на "12" травня 2020 року об 14:00 год. Водночас зобов'язано відповідача в строк до 11.05.2020 надати суду апеляційної інстанції: письмові пояснення та відповідні докази правових підставах здійснення експлуатації солдатом ОСОБА_1 джерела підвищеної небезпеки, а саме транспортного засобу УАЗ 452 д/н Ч НОМЕР_2 під час відрядження 05.02.2016; належні докази правових підстав використання Військовою частиною НОМЕР_1 транспортного засобу УАЗ 452 д/н Ч НОМЕР_2 (повного господарського відання, оперативного відання або з інших підстав: договір оренди, довіреність тощо); посвідчення про відрядження №42 від 04.02.2016.
Відповідач вимоги суду, викладені в ухвалі Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2020 у справі №902/487/19 - не виконав.
Позивач та відповідач не забезпечили явку повноважених представників в судове засідання 12.05.2020, про день, час та місце судового розгляду повідомлені у встановленому законом порядку.
Відповідно до частини 1 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, та те, що явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні.
Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, стосовно дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача в судовому засіданні 28.04.2020, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.
Як вбачається з довідки №85077366 про дорожньо-транспортну пригоду (надалі ДТП), 05.02.2016 о 14 год. 00 хв. в м. Олександрія по вул. Героїв Сталінграду відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі транспортного засобу УАЗ 452, номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 та легкового автомобіля MITSUBISHI PAJERO WAGON, номерний знак НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_2 (а.с.24).
У довідці зафіксовано, що ДТП сталася внаслідок порушення ОСОБА_3 п.п. 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306.
В результаті зазначеного ДТП був пошкоджений автомобіль MITSUBISHI PAJERO WAGON, номерний знак НОМЕР_4 , власником якого є ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якого була застрахована згідно Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/5139944 терміном дії до 16.04.2016 (а.с.21).
Постановою Волноваського районного суду Донецької області від 11.05.2016 у справі №221/2121/16-п встановлено вину у настанні ДТП водія транспортного засобу УАЗ 452, номерний знак НОМЕР_3 , ОСОБА_1 , однак провадження у справі закрито у зв'язку з спливом строку притягнення до адмінвідповідальності (а.с. 23).
18.02.2016 фізична особа ОСОБА_2 звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про відшкодування матеріальної шкоди, розмір якої, відповідно до калькуляції № ТО-0000148, складає 32710,00 грн. (а.с. 14)
Відповідно до звіту № 009-16, складеного Фізичною особою - підприємцем оцінювачем Лісничим Миколою Івановичем 17.03.2016, вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу MITSUBISHI PAJERO WAGON, номерний знак НОМЕР_4 визначається такою, як сума вартості відновленого ремонту з урахуванням значення коефіцієнту фізичного зносу складників КТЗ Сврз та величини ВТВ станом на 15.03.2016; складає 18472,06 грн. (а.с. 26-29)
31.03.2016 фізична особа ОСОБА_2 звернувся до позивача із заявою, відповідно до якої просив в порядку ст.ст.35, 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснити відшкодування оціненої шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 05.02.2016 (а.с.15).
Моторно (транспортне) страхове бюро України, відповідно до ст.41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів", приймаючи до уваги довідку №1 від 14.06.2016 про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих, 23.06.2016 видало наказ №5100 про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих ОСОБА_2 в сумі 14 252,97грн. (а.с.45-46).
24.06.2016 потерпілому, на підставі ст.41 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування згідно наказу №5100 від 23.06.2016 в сумі 14 252,97 грн, що підтверджується платіжним дорученням №5100рв (а.с.47).
Оскільки позивачем здійснено страхове відшкодування, в порядку п.38.2 ст. 38 38.2 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", він звернувся з позовом про стягнення з відповідача в порядку регресу сплаченого страхового відшкодування в розмірі 14 252,97грн.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Особа, яка звертається до господарського суду з позовом, самостійно обирає спосіб захисту, визначає відповідача, предмет та підстави позову та зазначає у позовній заяві яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов.
Так, предметом спору у справі, що розглядається, є вимога позивача про стягнення грошових коштів в порядку регресу з роботодавця, працівник якого визнаний винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, у зв'язку з виплатою страхового відшкодування потерпілій особі.
Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і, з настанням якої, виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Спеціальним Законом, який регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
05.02.2016 о 14 год. 00 хв. в м. Олександрія по вул. Героїв Сталінграду відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу УАЗ 452, номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 та легкового автомобіля MITSUBISHI PAJERO WAGON, номерний знак НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_2 , ДТП сталося внаслідок порушення ОСОБА_3 п.п. 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306. (а.с.24).
В результаті зазначеного ДТП був пошкоджений автомобіль MITSUBISHI PAJERO WAGON, номерний знак НОМЕР_4 , власником якого є ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якого була застрахована згідно Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/5139944 терміном дії до 16.04.2016 (а.с.21).
Як свідчать матеріали справи, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу УАЗ 452 державний номер НОМЕР_3 , на момент вчинення ДТП, застрахована не була.
Постановою Волноваського районного суду Донецької області від 11.05.2016 у справі №221/2121/16-п встановлено вину у настанні ДТП водія транспортного засобу УАЗ 452, номерний знак НОМЕР_3 , ОСОБА_1 (а.с. 23).
Згідно з п.22.1 ст.22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Положеннями ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Відповідно до п.п. 33.1.4 п. 33.1 ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Відповідно до пунктів 34.1, 34.2 статті 34 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування.
Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
Положеннями абзаців 1-2 п. 39.1. ст. 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" закріплено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту.
Відповідно до п. 39.2.1 ст. 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" основними завданнями МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.
Відповідно до п. 40.3. ст. 40 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ має право залучати аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти у порядку, встановленому Уповноваженим органом, для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків у випадках, визначених у ст. 41 цього Закону.
Підпунктом а) п. 41.1. ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам п. 1.7 ст. 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Як вбачається зі звіту №009-16 від 17.03.2016 вартість матеріального збитку, нанесеного транспортному засобу MITSUBISHI PAJERO WAGON, номерний знак НОМЕР_4 становить 17637,37 грн. (а.с.26-43).
Відповідно до довідки №1 від 14.06.2016 про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих та наказу МТСБУ №5100 від 23.06.2016 позивач здійснив виплату страхового відшкодування потерпілому - ОСОБА_2 у сумі 14252,97 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №5100 від 24.06.2016 (а.с. 45-47).
Відповідно до п. 38.2 ст.38 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Як наголошує позивач під час вчинення ДТП винуватець перебував у трудових відносинах з Військовою частиною НОМЕР_1 , в підтвердження чого надав довідку № 883 від 02.10.2015 (а.с. 48).
Відповідач не заперечує даного факту, та листом № 1619/157/2883 від 23.09.2019 подав до суду витяги з наказів щодо проходження служби солдатом ОСОБА_1 (а.с. 114-120).
Водночас, відповідач наголошує, що не є власником транспортного засобу УАЗ 452 державний номер НОМЕР_3 та згідно обліку техніки закріпленої за Військовою частиною НОМЕР_1 даний транспортний засіб на обліку з 2016 року не перебував та не знаходиться (а.с. 114, 151).
Пунктом 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч.2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об'єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
Таким чином, володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об'єктом.
Поряд з цим, не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК (п.6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 №4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки").
Зазначений висновок узгоджується і з нормою ч. 1ст.1172 ЦК України та ч. 2 ст.1187 ЦК України. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 05.06.2019 у справі №461/8496/15-ц особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Для вирішення питання про притягнення тієї чи іншої особи до відповідальності за вказаною вище статтею необхідно визначити дві основні ознаки володільця: юридичну та матеріальну (фактичну). Юридична ознака означає, що володільцем визнається тільки та особа, яка володіє об'єктом, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, на відповідній правовій підставі: право власності, інше речове право, договір оренди, доручення, підряду тощо. Матеріальна ж або фактична ознака володільця джерела підвищеної небезпеки означає, що особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) небезпечних об'єктів.
Органами, які здійснюють управління військовим майном згідно зі статтею 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України.
Частиною 2 статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" передбачено, що Міністерство оборони України як центральний орган управління ЗСУ здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами ЗСУ, зокрема у разі їх розформування.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно (зокрема, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси), закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами ЗСУ на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до ЗСУ і закріплення його за військовою частиною ЗСУ воно набуває статусу військового майна.
Відповідно до частини другої статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" майно, закріплене за військовими частинами ЗСУ, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.
Згідно з ч.1 ст. 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
Статтею 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" передбачено, що за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.
Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 05.06.2018 у справі №243/10982/15.
Судом апеляційної інстанції враховується, що позивачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів, на підставі яких можна встановити належність відповідачу у відповідності до вимог ст.3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" автомобіля УАЗ 452 державний номер НОМЕР_3 , номер шасі НОМЕР_5 , за участю якого сталось ДТП 05.02.2016, внаслідок якого було завдано шкоди автомобілю MITSUBISHI PAJERO WAGON, номерний знак НОМЕР_4 . Тобто юридична ознака володільця об'єктом підвищеної небезпеки не доведена.
Щодо наявності матеріальної (фактичної) ознаки володіння об'єктом підвищеної небезпеки, апеляційний суд, осмислюючи теоретичні положення законодавства, здійснюючи їх тлумачення крізь призму їх реального застосування, вважає, що вони позивачем доведені. У даному випадку відрядження солдата ОСОБА_1 з Донецької області в Хмельницьку область (відстань приблизно понад 1000 км.) за доставкою військової техніки та не надання суду інших доказів доїзду солдатав іншу область, аніж транспортним засобом УАЗ 452 державний номер НОМЕР_3 , який є учасником ДТП, дає суду підстави стверджувати, що Військова частина НОМЕР_1 користувалась даним транспортним засобом на інших правових підставах.
З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції вважає обгрунтованими посилання позивача на положення ст. 1172 Цивільного кодексу України (за змістом якої юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків), оскільки знаходження ОСОБА_1 у трудових відносинах з відповідачем та використання автомобіля у службових цілях підтверджує те, що саме відповідач має нести відповідальність за відшкодування понесених позивачем витрат, пов'язаних з ДТП у заявленій сумі.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на встановлене судом апеляційної інстанції, враховуючи положення статті 275 та статті 277 ГПК України, колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Моторно (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду Вінницької області від 16.12.2019 у справі №902/487/19 підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.
Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача, згідно вимог ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Апеляційну скаргу Моторно (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду Вінницької області від 16.12.2019 у справі №902/487/19 - задоволити.
2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 16.12.2019 у справі №902/487/19 - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позов задоволити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) на користь Моторно (транспортного) страхового бюро України (Русанівський бульвар, буд.8, м.Київ, 02154, ЄДРПОУ 21647131) завдану шкоду в порядку регресу в сумі 14252,97 грн.
3. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) на користь Моторно (транспортного) страхового бюро України (Русанівський бульвар, буд.8, м.Київ, 02154, ЄДРПОУ 21647131) 1921,00 грн. витрат зі сплати судового збору за розгляд позовної заяви та 2881,50 грн. витрат зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги.
4. Місцевому господарському суду видати судові накази.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
6. Справу повернути до Господарського суду Вінницької області.
Повний текст постанови складений "18" травня 2020 р.
Головуючий суддя Розізнана І.В.
Суддя Василишин А.Р.
Суддя Петухов М.Г.