79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"12" травня 2020 р. Справа №909/1304/19
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,
Суддів: Бонк Т.Б., Матущак О.І.,
за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,
та представників сторін:
від позивача - Василенко А.А. (в Господарському суді Чернігівської області)
від відповідача (скаржника) - Мицай С.В.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дріада Ріал Істейт», вих.№260220/1 від 26 лютого 2020 року
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28 січня 2020 року (підписане 11.02.2020), суддя Фанда О.М.Васьковський О.В.
у справі №909/1304/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НПК Інвест», м. Чернігів
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Дріада Ріал Істейт», м. Яремче, Івано-Франківська область
про стягнення заборгованості в сумі 855 542,08 грн.
29 листопада 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «НПК Інвест» звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дріада Ріал Істейт» про стягнення 855 542,08 грн., з яких: 43 505,14 грн. - пеня, 556 103,96 грн. - інфляційні втрати та 255 923,98 грн. - 3% річних, у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки №01-07/17 від 07 липня 2017 року.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 28 січня 2020 року у справі №909/1304/19 позов задоволено повністю: присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 855 542,08 грн., з яких: 43 505,14 грн. - пеня, 556 103,96 грн. - інфляційні втрати та 255 923,98 грн. - 3% річних.
Рішення суду мотивоване тим, що факт порушення виконання відповідачем зобов'язання по договору №01-07/17 поставки від 07.07.2017 року щодо здійснення оплати за отриманий товар (щебеневу продукцію) підтверджується фактами, встановленими в ухвалі Господарського суду Івано-Франківської області від 18.09.2019 року про затвердження мирової угоди у справі №909/792/19 за позовом ТОВ «НПК Інвест» до ТОВ «Дріада Віал Істейт» про стягнення 4 318 814,20 грн., зокрема визнання відповідачем суми заборгованості та погодження її сплатити. Поряд з цим, місцевим господарським судом також встановлено факт порушення відповідачем графіку сплати заборгованості в сумі 4 318 814,20 грн., що визначений у мировій угоді, затвердженій ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 18.09.2019 року у справі №909/792/19. Разом з тим, суд відхилив посилання відповідача на те, що сторони, уклавши мирову угоду, за взаємною згодою фактично встановили інший порядок та строки розрахунків за договором. Суд у рішенні вказав, що мирова угода не є договором, вона лише врегульовує спірні питання та має на меті припинення спору на умовах, погоджених сторонами та затверджених судом, а не мало наслідком новації зобов'язання за спірним договором в порядку статті 604 Цивільного кодексу України. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором (в спірному випадку - ухвали Господарського суду від 18.09.2019 року у справі №909/792/19 про затвердження мирової угоди), яке боржник не виконав (чи неналежно виконав), не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, передбаченої ст.546 та частиною 2 статті 625 ЦК України; відтак, порушення відповідачем умов договору щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених вище нормами платежів на суму основного боргу, про що зроблено висновок Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 року у справі №913/869/14.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дріада Ріал Істейт» звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28 січня 2020 року у справі №909/1304/19 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Зокрема, зазначає, що сторони, уклавши мирову угоду, узгодили у межах такої угоди графік погашення заборгованості за договором поставки, тим самим за взаємною згодою фактично змінили істотні умови договору поставки, зокрема, змінили строки та порядок оплати (встановили графік погашення боргу), шляхом погодження за домовленістю сторін виконання грошового зобов'язання з розрахунку за поставлений товар на інших умовах, ніж ті, що були визначені сторонами в договорі поставки. Апелянт зазначає, що з моменту затвердження судом мирової угоди зобов'язання сторін за цивільно-правовим договором трансформувалися в обов'язок виконання судового рішення на умовах затвердженої мирової угоди, відтак, на думку скаржника, правові підстави для стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за невиконання умов договору, які були змінені внаслідок укладення мирової угоди, відсутні. Крім цього, наголошує, що умовами мирової угоди не було встановлено відповідальності за невиконання зобов'язання за такою мировою угодою.
Ухвалою суду від 23 квітня 2020 року справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 12 травня 2020 року в режимі відеоконференції за клопотанням позивача.
Представник відповідача (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28 січня 2020 року у справі №909/1304/19 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу (б/н від 26 березня 2020 року). Зокрема, зазначав, що мирова угода не є договором у цивільно-правовому розумінні, а лише укладена сторонами з метою врегулювання спору та задоволення майнових інтересів кредитора альтернативним способом, аніж вирішення спору по суті господарським судом. Одночасно вважав безпідставними посилання апелянта у апеляційній скарзі на практику Верховного Суду, оскільки, обставини у таких справах є відмінними від обставин цієї справи. Також наголошував, що позивач звернувся до суду з цим позовом виключно у зв'язку із порушенням відповідачем умов договору поставки щодо оплати товару, при цьому, питання щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат не було предметом розгляду у справі №909/792/19.
Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
Як встановлено апеляційним судом та вбачається з матеріалів справи, 07 липня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «НПК Інвест» (в тексті договору - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дріада Ріал Істейт» (в тексті договору - покупець) укладено договір поставки №01-07/17, відповідно до умов якого, а саме: п.1.1 постачальник зобов'язався продавати і відвантажувати, а покупець - приймати та оплачувати щебеневу продукцію (в тексті договору - товар).
У п.5.1 Договору сторони погодили, що оплата за товар здійснюється покупцем протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання товару постачальником, що підтверджується товарно-супровідними документами. Покупець вправі здійснювати передоплату по даному договору.
Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п.5.3 Договору).
Відповідно до п.6.5 Договору покупець зобов'язаний сплатити вартість товару відповідно до умов розділу 5 цього договору.
Додатковою угодою №1 від 31 грудня 2017 року до договору поставки строк дії останнього продовжено до 31 грудня 2018 року, а додатковою угодою №2 від 31 грудня 2018 року - до 31.12.2019 року.
За період дії договору поставки позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 30 218 814,20 грн., що підтверджується видатковими накладними, копії яких знаходяться у матеріалах справи, однак, відповідач оплатив товар частково в сумі 25 900 000 грн., що не заперечується сторонами.
У зв'язку з наявністю заборгованості позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 4 318 814,20 грн. - заборгованості за поставлений товар за договором поставки №01-07/17 від 07 липня 2017 року (справа Господарського суду Івано-Франківської області №909/792/19).
В процесі вирішення справи судом першої інстанції сторонами укладено мирову угоду, яка затверджена ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2019 року у справі №909/792/19 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/84348971).
За умовами мирової угоди (п.п.1,2) відповідач визнає, що його заборгованість за договором №01-07/17 поставки від 07 липня 2017 року перед позивачем на момент укладення мирової угоди становить 4 318 814,20 грн., що складається з 4 318 814,20 грн. - заборгованості за поставлений, але не оплачений товар, та гарантує, що вказана заборгованість буде погашена в добровільному порядку в строк, визначений сторонами в мировій угоді.
У п.3 мирової угоди сторони погодили, що сума боргу, визначена в п.2 мирової угоди, буде погашена відповідачем у такому порядку: 2 318 814,20 грн. - у строк до 30 вересня 2019 року включно; 1 000 000 грн. - у строк до 31 жовтня 2019 року включно та 1 000 000 грн. - у строк до 30 листопада 2019 року включно.
Сторони погодили, що відповідач компенсує позивачу понесені судові витрати, що складаються з 64 782,21 грн. судового збору у строк до 30 вересня 2019 року включно (п.п.4,5 мирової угоди).
За змістом п.9 мирової угоди сторони погоджуються про те, що після затвердження мирової угоди вони не будуть мати будь-яких претензій щодо предмету спору, який врегульовано мировою угодою.
Відповідно до п.10 мирової угоди у разі невиконання відповідачем мирової угоди позивач має право звернутись до органів державної виконавчої служби та/або приватного виконавця для стягнення заборгованості в повному обсязі - 4 318 814,20 грн. та 64 782,21 грн. - судового збору. При цьому сторони усвідомлюють, що ухвала Господарського суду Івано-Франківської області про затвердження мирової угоди - є виконавчим документом відповідно до частини 2 статті 193 ГПК України та пункту 2 частини 1 статті 3 ЗУ «Про виконавче провадження», який може бути пред'явлений до примусового виконання в порядку, передбаченому законом, у разі невиконання Відповідачем умов затвердженої Мирової угоди.
У п.18 мирової угоди сторони погодили, що у разі належного виконання відповідачем пунктів 2, 3 даної мирової угоди припиняються усі зобов'язання відповідача перед позивачем, встановлені договором поставки №01-07/17 від 07 липня 2017 року та чинним законодавством (в тому числі щодо сплати неустойки, відшкодування збитків), а відповідач вважається таким, що належно виконав свої зобов'язання за договором поставки №01-07/17 від 07 липня 2017 року. Позивач підтверджує, що у разі належного виконання відповідачем пунктів 2, 3 даної мирової угоди не має будь-яких інших претензій до відповідача щодо виконання зобов'язань за договором №01-07/17 від 07 липня 2017 року.
03 жовтня 2019 року приватним виконавцем Івановим А.В. відкрито виконавче провадження №60218760 з виконання мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2019 року у справі №909/792/19.
На виконання мирової угоди 07 жовтня 2019 року приватним виконавцем Івановим А.В. перераховано на рахунок позивача - 565 723,14 грн. (часткове погашення боргу згідно ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2019 року), що підтверджується випискою з рахунку позивача.
Поряд з тим, поручителем відповідача за договором поруки №01-07/17-ДР від 07 жовтня 2019 року - ТОВ «ПБС» на рахунок позивача перераховано 1 000 000 грн. - 07 жовтня 2019 року; 1 000 000 грн. - 08 жовтня 2019 року та 677 591,75 грн. - 09 жовтня 2019 року, що підтверджується випискою з рахунку позивача.
Також відповідач самостійно перерахував на рахунок позивача 1 083 596,41 грн. - 12 листопада 2019 року, сплативши всю суму заборгованості за договором поставки №01-07/17 від 07 липня 2017 року.
29 листопада 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «НПК Інвест» звернулось до суду з цим позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дріада Ріал Істейт» 855 542,08 грн., з яких: 43 505,14 грн. - пеня за порушення відповідачем строку оплати товару за накладною №63 від 28 листопада 2018 року (період нарахування пені в сумі 13 813,59 грн. - з 04 грудня 2018 року по 04 червня 2019 року) та накладною №1 від 14 квітня 2019 року (період нарахування пені в сумі 29 691,55 грн. - з 18 квітня 2019 року по 18 жовтня 2019 року); 556 103,96 грн. - інфляційні втрати (за період з грудня 2017 року по серпень 2019 року) та 255 923,98 грн. - 3% річних (за період з 13 липня 2017 року по 12 листопада 2019 року). Позивач просить стягнути вказану заборгованість з відповідача, у зв'язку з порушенням останнім зобов'язань за договором поставки №01-07/17 від 07 липня 2017 року.
Як зазначалось вище, місцевий господарський суд позовні вимоги задоволив в повному обсязі, проте, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується, з огляду на наступне:
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а у відповідності до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 ЦК України).
Згідно з ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Обов'язок покупця щодо оплати товару передбачено частиною 1 ст.692 ЦК України.
В силу положень ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Крім того, відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.2 ст.612 ЦК України).
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст.230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У ч.6 ст.231 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Частиною 2 ст.343 ГК України передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Як зазначалось вище, в процесі розгляду справи щодо стягнення основного боргу за договором поставки №01-07/17 від 07 липня 2017 року, сторонами укладено мирову угоду, яка затверджена ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2019 року у справі №909/792/19.
Слід зазначити, що мирова угода не є новацією в розумінні ст.604 ЦК України, однак, вона укладається за згодою сторін, її умови погоджуються цими сторонами та затверджуються ухвалою суду. Цією угодою сторони, зокрема, змінили порядок і строки оплати заборгованості. Досягнення сторонами згоди щодо укладення мирової угоди і її затвердження судом є наслідком того, що сторони зобов'язуються виконувати цю мирову угоду в такому порядку, який нею передбачений та затверджений судом (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №922/4400/17).
З наведеного можна зробити висновок, що нарахування позивачем 3% річних, інфляційних втрат та пені за період до укладення сторонами мирової угоди та затвердження її судом є неправомірним та суперечить умовам мирової угоди, в якій сторонами погоджено, що у разі належного виконання відповідачем пунктів 2, 3 даної мирової угоди припиняються усі зобов'язання відповідача перед позивачем, встановлені договором поставки №01-07/17 від 07 липня 2017 року та чинним законодавством (в тому числі щодо сплати неустойки, відшкодування збитків), а відповідач вважається таким, що належно виконав свої зобов'язання за договором поставки №01-07/17 від 07 липня 2017 року. Позивач підтверджує, що у разі належного виконання відповідачем пунктів 2, 3 даної мирової угоди не має будь-яких інших претензій до відповідача щодо виконання зобов'язань за договором №01-07/17 від 07 липня 2017 року (п.18 мирової угоди).
Слід зазначити, що укладаючи мирову угоду, сторони дійшли згоди щодо граничного строку виконання відповідачем своїх зобов'язань - до 30 листопада 2019 року. Як встановлено судом вище, відповідачем повністю погашено заборгованість - 12 листопада 2019 року. При цьому, за умовами мирової угоди сторони не встановлювали будь-яку відповідальності за її (мирової угоди) невиконання чи неналежне виконання, в тому числі за порушення відповідачем строків оплати, визначених у п.3 мирової угоди.
Одночасно звертаючись до суду з цим позовом позивач обґрунтовує свої вимоги неналежним виконанням відповідачем умов саме договору поставки №01-07/17 від 07 липня 2017 року та в судовому засіданні (під час розгляду справи в апеляційному суді) представник позивача про це ще раз наголосив, зазначивши, що позовні вимоги не обґрунтовані невиконанням відповідачем умов мирової угоди, а ґрунтуються на порушенні зобов'язання за договором поставки №01-07/17 від 07 липня 2017 року.
Судом встановлено, що позивачем, зокрема нараховано пеню за період з 06 вересня по 18 жовтня 2019 року, не зважаючи на те, що станом на 08 жовтня 2019 року частина боргу в сумі 2 318 814,20 грн. (тобто перший платіж, визначений мировою угодою) повністю була погашена відповідачем та його поручителем (1 565 723,14 грн. - 07 жовтня 2019 року та 1 000 000 грн. - 08 жовтня 2019 року). З розрахунку позивача додатково підтверджується, що такий здійснено у зв'язку з невиконанням відповідачем умов саме договору поставки, а не умов мирової угоди.
Місцевим господарським судом вказаного вище не враховано, не повністю досліджено умови укладеної між сторонами мирової угоди, що затверджена ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2019 року у справі №909/792/19, а також розрахунки позивача, долучені до позовної заяви, у зв'язку з чим, зроблено помилковий висновок про задоволення позову.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).
Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Статтею 277 ГПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
У зв'язку з наведеним вище, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення місцевого господарського суду та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Поряд з цим, враховуючи положення ст.129 ГПК України, з позивача на користь скаржника слід стягнути 19 249,48 грн. - у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.129, 270, 275, 277, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дріада Ріал Істейт» задоволити.
Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28 січня 2020 року у справі №909/1304/19 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НПК Інвест» (14000, місто Чернігів, вул. Кирпоноса, будинок 8А, квартира 4; ідентифікаційний код юридичної особи - 35195082) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дріада Ріал Істейт» (78593, Івано-Франківська область, місто Яремче, село Поляниця, участок Щивки, будинок 2/24; ідентифікаційний код юридичної особи - 38006889) 19 249,48 грн. - у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
На виконання постанови місцевому господарському суду видати наказ.
Матеріали справи №909/1304/19 повернути до Господарського суду Івано-Франківської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.
Повну постанову складено 18 травня 2020 року
Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.
Суддя Бонк Т.Б.
Суддя Матущак О.І.