Справа № 761/44480/19
Провадження № 2/761/3044/2020
22 квітня 2020 року суддя Шевченківського районного суду м.Києва Мальцев Д.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання довідки-розрахунку заборгованості по аліментам недійсною,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), звернувся до суду з позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі по тексту - відповідач, Відділ), відповідно до якого просив визнати недійсною Довідку-розрахунок заборгованості по аліментам за період з 01.03.2013-31.09.2019 від 01.11.2019 № 39 (далі по тексту - Довідка-розрахунок), виданої державним виконавцем Шевченківського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Шереметом О.В.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконанні у Відділі перебуває виконавчий лист № 2/2208/1884/12 від 06.07.2012, виданий Кам'янець-Подільським міськрайонним судом Хмельницької області про стягнення з позивача на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліментів у розмірі ј частини щомісячно, але не менше встановленого законом мінімального розміру (30%), починаючи з 18.06.2012 до повноліття дитини. Відповідно до оскаржуваної Довідки-розрахунку заборгованість по аліментам за період з 01.03.2013-31.09.2019 складає 142 007, 22 грн.
Разом з тим, позивач вважає, що у державного виконавця були відсутні підстави для вирахування частки доходу, яка припадає на аліменти з середньої заробітної плати по місцю проживання позивача, оскільки позивач не є фізичною особою-підприємцем, не є безробітним, працює адвокатом, отримує дохід та сплачує аліменти у розмірі не меншому встановленого законодавством мінімального розміру.
Так вказує, що діями державного виконавця також порушено права позивача, оскільки постановами державного виконавця накладено арешт на все майно позивача, обмежено у праві виїзду останнього за межі України, обмежено у праві керування транспортними засобами, користуванні вогнепальною та пневматичною зброєю тощо.
З врахуванням наведеного, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Від відповідача відзив не надходив.
18.11.2019 ухвалою суду залишено позовну заяву без руху.
12.12.2019 ухвалою суду по справі відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено сторонам строки для надання заяв по суті справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 247 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
При цьому, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч.8 ст. 178 ЦПК України, після закінчення строків для надання сторонами відповідних заяв по суті справи, визначених в ухвалі про відкриття провадження.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
В свою чергу, однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України).
Отже, в силу вимог ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як визначено в ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно положень ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно роз'яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Судом встановлено, що на виконанні у Шевченківському районному відділі державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві перебуває виконавче провадження ВП № 37176804 з виконання виконавчого листа №2/2208/1884/12 від 06.07.2012, виданий Кам'янець-Подільським міськрайонним судом Хмельницької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліментів у розмірі ј частини щомісячно, але не менше встановленого законом мінімального розміру (30%), починаючи з 18.06.2012 до повноліття дитини.
Так, в рамках виконавчого провадження виконавцем було винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України від 15.04.2019, постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії від 17.04.2019, постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування транспортними засобами від 17.04.2019, постанову про арешт майна боржника від 15.04.2019, а також внесено позивача як боржника до Єдиного реєстру боржників.
Відповідно до Довідки-розрахунку заборгованості по аліментам за період з 01.03.2013-31.09.2019 від 01.11.2019 № Дв/32, складеної старшим державним виконавцем Шевченківському районному відділі державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, заборгованість позивача як платника аліментів за вказаний період та станом на 30.09.2019 складає 142 007, 22 грн.
З вказаної Довідки також вбачається, що розмір заборгованості по аліментах визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення. Якщо боржник в цей період не працював, заборгованість визначається виходячи з середньої заробітної плати для даної місцевості у порядку, встановленому СК України.
Так, порядок визначення розміру аліментів, а також порядок стягнення аліментів врегульований положеннями Сімейного кодексу України та Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину.
Положеннями ч. 1 ст. 71 Закону передбачено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.
Згідно ч. 3 ст. 71 Закону, визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 195 СК України передбачено, що заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.
Положеннями ч. 2 ст. 195 ЦК України передбачено, що заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості.
Відповідно до ч. 4 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця.
Позивач, звертаючись до суду, зазначає, що у державного виконавця були відсутні підстави для вирахування частки доходу, яка припадає на аліменти з середньої заробітної плати по місцю проживання позивача, оскільки позивач не є фізичною особою-підприємцем, не є безробітним, працює адвокатом, отримує дохід та сплачує аліменти у розмірі не меншому встановленого законодавством мінімального розміру.
На підтвердження зазначених обставин, надає Витяг з Єдиного реєстру адвокатів України сформованого 29.10.2013, з якого вбачається, що позивач, ОСОБА_1 має Свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю, № Свідоцтва 2754/10 від 27.01.2005, видане Київською обласною КДКА.
Також в матеріалах справи наявні індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, форма ОК-7, з яких вбачається, що за 2011-2013 роки, 2014 рік (за один місяць), 2015 рік (за два місяці), 2016 (за дев'ять місяців), 2017 рік, 2018 рік, 2019 (за три місяці) здійснювались відрахування із заробітної плати.
Також з матеріалів справи вбачається, що 21.10.2019 позивач звернувся до державного виконавця із завою про проведення розрахунку заборгованості з врахуванням тієї обставини, що позивач є самозайнятою особою.
Однак, як пояснює позивач у своєму позові, виконавець, під час проведення розрахунку заборгованості, вказані обставини не врахував.
Крім того, позивачем також надано до матеріалів справи постанову Хмельницького апеляційного суду від 07.04.2020, якою задоволено скаргу позивача на дії державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Шеремета О.В. та визнано дії державного виконавця в частині нарахування заборгованості у виконавчому провадженні ВП № 37176804 неправомірними, довідку-розрахунок державного виконавця від 01.11.2019 № Дв/32 скасовано та зобов'язано виконавця провести перерахунок заборгованості скаржника.
Судом, під час перевірки обставин справи, враховано, що відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Положеннями ст. 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі: 6) зміна правовідношення: 7) припинення правовідношення; 8) вілшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Особа вільна у виборі способу захисту цивільних прав судом.
Так, ч. 8 ст. 71 Закону передбачено, що спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Положеннями СК України передбачено способи захисту своїх прав в разі виникнення спору щодо розміру аліментів, що підлягають до сплати, а також у разі неможливості сплати аліментів їх платником.
Зокрема, нормами СК України визначено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ст. 192 СК України).
Відповідно до ч. 1-2 ст. 197 СК України, з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно до ч. 1 ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Водночас, ані положеннями Сімейного кодексу України, ані положеннями Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено можливості визнати недійсною Довідку-розрахунка заборгованості по аліментам.
Крім того, поняття правочину, а також особливості визнання його недійсним визначені положеннями Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України).
Згідно з приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ст. 218-235 ЦК України визначено правові наслідки недійсності правочину з підстав недодержання стороною вимог чинного законодавства.
Однак, за своєю правовою природою, Довідка-розрахунок щодо заборгованості по стягненню аліментів не є правочином в розумінні цивільного законодавства, а тому не може бути визнана недійсною з підстав, передбачених положеннями ЦК України.
Посилання позивача на постанову Хмельницького апеляційного суду від 07.04.2020, суд до уваги не бере, оскільки вказана постанова лише вказує на неправомірність дій державного виконавця в частині нарахування заборгованості позивачу щодо сплати аліментів.
При цьому, встановлені у вказаній постанові обставини не є підставою для визнання Довідки-розрахунку недійсною.
З врахуванням наведеного, позивачем не доведено наявності підстав для визнання оспорюваної Довідки-розрахунку недійсною.
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилаються позивачі як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, факт порушення відповідачем прав позивача не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Виходячи з наведеного та керуючись ст. 2, 4, 10-13, 17-19, 76-81, 133, 137, 141, 258-259, 263-268, 272-273, 352, 354-355 ЦПК України, суд -
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання довідки-розрахунку заборгованості по аліментам недійсною.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Шевченківський районний суд м. Києва. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: