Справа №613/1639/19 Провадження № 2/613/122/20
06 травня 2020 року Богодухівський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Шалімова Д.В.,
за участю секретаря Герасимюк Л.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Богодухові цивільну справу №613/1639/19, пров. № 2/613/122/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Богодухівська міська рада Харківської області, про розірвання договору дарування,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Богодухівська міська рада Харківської області, про розірвання договору дарування, в якому він просить: розірвати договір дарування від 05 травня 2017 року, посвідчений державним нотаріусом Богодухівської нотаріальної контори Харківської області.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що з народження він проживає в житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі договору дарування від 05 травня 2017 року, посвідченого Богодухівською державною нотаріальною конторою, реєстровий № 2-714, він подарував своїй матері ОСОБА_2 належні йому 2/3 частини вищезазначеного будинку. Крім нього та його матері, яка є відповідачем у справі, у спірному будинку проживає його племінниця ОСОБА_3 , її син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4. ІНФОРМАЦІЯ_1 його мати ОСОБА_2 , не повідомивши його, подарувала будинок своїй онучці ОСОБА_3 , яка ставши власницею житлового будинку, подала до Богодухівського районного суду Харківської області заяву про його виселення з будинку без надання іншого житлового приміщення, мотивуючи тим, що він, нібито веде антигромадський спосіб життя, зловживає спиртними напоями, влаштовує сварки. Однак, рішенням суду від 31 жовтня 2019 року у задоволенні позову було відмовлено. Незважаючи на дане рішення суду його мати продовжує наполягати на його добровільному знятті з реєстрації у спірному будинку. Не бажаючи залишати будинок, в якому він проживає з народження та не погодившись зі змістом договору дарування, він звернувся до суду з даним позовом.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник - адвокат Векленко В.І. в судове засідання не з'явились, від представника до суду надійшла заява про розгляд справи за їх з ОСОБА_2 відсутності. З позовом ОСОБА_1 вони не згодні в повному обсязі, просили відмовити в його задоволенні, посилаючись на раніше наданий до суду відзив. В письмовому відзиві ОСОБА_2 , зазначила, що на підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 не надав жодного належного та допустимого доказу, в той час, як надані ним в якості додатків копії взагалі не можуть братись до уваги. В якості єдиної підстави для пред'явлення позову позивач зазначив те, що після рішення суду від 31 жовтня 2019 року вона, нібито, продовжує наполягати на його добровільному зняття з реєстрації у спірному будинку. При цьому, позивач в позові взагалі не послався на жодну правову норму, на підставі якої він вважає за можливе розірвання договору дарування та задоволення його позовних вимог.
Третя особа: представник Богодухівської міської ради Харківської області Аліксейчик М.В. в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Проти задоволення позову не заперечував.
Суд дослідивши матеріали справи в їх сукупності, приходить до наступного.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства, згідно п.6 ст. 3 ЦК України, є добросовісність. Тобто дії учасників цивільних правовідносин повинні відповідати певним стандартам поведінки, бути чесними, відкритими, мати повагу до інтересів іншої сторони договору або іншого правовідношення.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно положень ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1 ) керує ходом судового процесу; 2 ) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення згоди між сторонами; 3 ) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4 ) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5 ) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Частинами 1, 2 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Як вбачається з копії висновку фахівця з питань судово-медичної експертизи № 12-14/ №17-Бг/18 від 19 червня 2018 року, у ОСОБА_1 мали місце наступні тілесні ушкодження: синець та садна в області голови та обличчя, садна по задній поверхні тулуба, синець в області правого гомілковостопного суглобу. Вищевказані ушкодження в області голови, обличчя та правої нижньої кінцівки виникли від ударної та ударно-ковзаючої дії тупих твердих предметів, з обмеженою травматичною поверхнею, індивідуальні особливості яких не знайшли свого відображення в характері тілесних ушкоджень, але такими предметами могли бути руки, ноги людини, можливо, що і табурет, при цьому, садна по задній поверхні тулуба могли виникнути і внаслідок волочіння тіла по площині. Враховуючи морфологічні особливості ушкоджень, які вказані в медичній документації, можливо, що вони могли виникнути в період часу, на який вказував ОСОБА_1 , тобто 18 червня 2018 року. По ступеню тяжкості синці та садна кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження. Під час звернення до фахівця ОСОБА_1 повідомив, що 18 червня 2018 року близько 20.30 год. його побили родичі.
Відповідно до копії повідомлення Богодухівського ВП ГУНП в Харківській області від 14 листопада 2019 року вбачається, що за фактом спричинення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень 18 червня 2018 року у приміщенні будинку за адресою: АДРЕСА_1 його родичами, було порушено кримінальне провадження № 1201820220000316 за ч. 1 ст. 125 КК України, по якому винесено постанову про його закриття.
Постановою ст. слідчого СВ Богодухівського ВП ГУНП в Харківській області Фесенко Я.С. 31 жовтня 2018 року кримінальне провадження за фактом спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_1 , внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018220220000316 від 19 червня 2018 року за ч. 1 ст. 125 КК України закрито за відсутністю у діянні кримінального правопорушення.
З копії виробничої характеристики, виданої Богодухівським електромеханічним заводом філії Державного науково-виробничого підприємства «Об'єднання Комунар» від 13 червня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 розпочав свою трудову діяльність на заводі з 2007 року, за період роботи зарекомендував себе з кращої сторони, добросовісним та старіючим спеціалістом. В колективі користувався авторитетом.
Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 31 жовтня2019 року ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову про виселення з ОСОБА_1 з будинку за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Згідно довідки Виконавчого комітету Богодухівської міської ради Харківської області від 07 листопада 2019 року, у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 крім ОСОБА_1 проживають: його мати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5, племінниця ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4.
ОСОБА_1 03 грудня 2019 року звернувся з письмовою заявою до Богодухівської міської ради Харківської області з приводу того, що він з дитинства проживає в будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Крім нього у спірному будинку проживає його мати ОСОБА_1 , племінниця ОСОБА_3 та її діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4. ІНФОРМАЦІЯ_1 його мати ОСОБА_2 не попередивши його, подарувала вищезазначений будинок своїй онучці ОСОБА_3 , після чого остання подала до Богодухівського районного суду Харківської області позов про його виселення без надання іншого жилого приміщення. Рішенням суду від 31 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_3 було відмовлено. Незважаючи на рішення суду його мати ОСОБА_2 продовжує наполягати на його добровільному зняттю з реєстрації за місцем проживання. Крім того, ОСОБА_3 самовільно відключає світло та газ в літній кухні, де він готує собі їжу, перекриває воду, та провокує його на протиправні дії. Також остання добровільно відмовляється показувати йому квитанції за комунальні послуги, при цьому, попрікає у їх несплаті. На підставі вищезазначеного, він просить допомогти розібратись у даних обставинах, котрі призводять до негативних наслідків.
З відповіді голови Богодухівської міської ради Харківської області від 05 грудня 2019 року вбачається, що питання про правила соціального співжиття близьких родичів, яке порушується у зверненні ОСОБА_1 , згідно Закону України «Про місцеве самоврядування Україні» не відноситься до компетенції органів місцевого самоврядування.
З письмових пояснень жителів вулиці Третяківської м. Богодухова Харківської області вбачається, що ОСОБА_1 , який проживає в житловому будинку АДРЕСА_1 , за місцем мешкання зарекомендував себе позитивно, останній взагалі не вживає спирті напої, офіційно працевлаштований та є скромною людиною. Останній також в розмові не вживає нецензурних слів та допомагає по господарству сусідам, які достягли похилого віку.
Ухвалою суду від 24 січня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Богодухівська міська рада Харківської області, про розірвання договору дарування, прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі. Також, на підставі клопотання позивача, витребувано у державного нотаріуса Богодухівської державної нотаріальної контори Харківської області копію нотаріальної справи за договором дарування частини домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 05 травня 2017 року.
На виконання ухвали суду від 24 січня 2020 року від Богодухівської державної нотаріальної контори Харківської області 03 лютого 2020 року надійшли копії матеріалів справи за договором дарування 2/3 (двох третіх) часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок, посвідчений Богодухівською державною нотаріальною конторою Харківської області 05 травня 2017 року за реєстровим № 2-714.
Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом серії НОМЕР_1 від 16 жовтня 1999 року, посвідченого державним нотаріусом Богодухівської державної нотаріальної контори, спадкоємцями майна ОСОБА_6 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є в 1/3 частині кожний: його дружина ОСОБА_2 та його діти ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , що проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкове майно, на яке в зазначеній частині видане свідоцтво складається з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Дане свідоцтво зареєстровано в реєстрі за № 3841.
Згідно копії розпорядження голови Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області від 07 квітня 2017 року «Про надання дозволу на укладення договору дарування житлового будинку, право проживання та користування яким мають діти» за № 125, з метою захисту прав та інтересів дітей на житло, надано дозвіл на укладення договору дарування 2/3 часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , право проживання та користування яким мають діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Визнано такими, що втратили чинність розпорядження голови районної державної адміністрації: від 21 червня 2016 року № 191 «Про надання дозволу на дарування житлового будинку, право проживання та користування яким мають малолітні діти» та від 21 липня 2016 року № 225 «Про внесення змін до розпорядження голови районної державної адміністрації від 21 червня 2016 року № 191».
Відповідно до копії довідки виданої 20 квітня 2017 року Виконавчим комітетом Богодухівської міської ради Харківської області, крім ОСОБА_2 , в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: її син ОСОБА_1 , невістка ОСОБА_8 , онук ОСОБА_9 , онука ОСОБА_3 , правнуки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4.
Як вбачається з копії договору дарування 2/3 (двох третіх) часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок від 05 травня 2017 року, посвідченого державним нотаріусом Богодухівської державної нотаріальної контори Харківської області, ОСОБА_1 , зареєстрований в АДРЕСА_1 та ОСОБА_7 , що зареєстрований в АДРЕСА_1 , передали безоплатно у власність своїй матері ОСОБА_2 2/3 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок за АДРЕСА_1 Ці 2/3 частки у праві власності на житловий будинок належать ОСОБА_1 та ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Богодухівською держнотконторою Харківської області 16 жовтня 1999 року за реєстровим 3841. Право власності на 2/3 частини у праві власності на житловий будинок зареєстроване у реєстрі прав власності на нерухоме майно - КП «Богодухівське бюро технічної інвентаризації» 20 жовтня 1999 року, номер запису 1767, в низі 20. Також сторонами стверджено, що даний правочин не носить характеру удаваного, фіктивного, відповідає їх дійсним намірам, спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені договором, їх волевиявлення є вільним, вони однаково розуміють значення договору, його умов та правові наслідки. Даний договір зареєстровано в реєстрі за № 2-714.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із ч.ч. 2,3 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини, що визначено п. 1 ч. 1 ст. 11 ЦК України. Правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України).
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми ( договори).
Згідно вимог ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною ( сторонами).
Частиною 1 ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Згідно змісту ст. 727 ЦК України, дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей. Якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальника мають право вимагати розірвання договору дарування . Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред'явлення вимоги дарунок є збереженим. У разі розірвання договору дарування обдаровуваний зобов'язаний повернути дарунок у натурі.
Судом встановлено, що на підставі договору дарування 2/3 часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок, посвідчений Богодухівською державною нотаріальною конторою харківської області від 05 травня 2017 року, позивач ОСОБА_1 та його брат ОСОБА_7 передали безоплатно у власність своїй матері ОСОБА_2 2/3 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на 2/3 частки у праві спільної часткової власності на будинок, що є предметом даного договору, у відповідності до п. 1 ст. 722 ЦК України, виникає з моменту його підписання.
Підставою для розірвання договору дарування від 05 травня 2017 року ОСОБА_1 зазначає те, що його мати ОСОБА_2 , яка є відповідачем у справі, не попередивши його та без його відома, спірний будинок, який розташований по АДРЕСА_1 подарувала своїй онучці ОСОБА_3 , яка вже тривалий час у ньому зареєстрована. При цьому, остання, ставши власницею будинку зверталась до суду з позовом, про його виселення без надання іншого жилого приміщення, однак рішенням суду від 31 жовтня 2019 року у задоволенні позову було відмовлено у повному обсязі. Незважаючи на дане рішення суду його мати наполягає на його добровільному зняттю з реєстрації за місцем його мешкання.
Відповідно до ч. 4 ст. 727 ЦК України, дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред'явлення вимоги дарунок є збереженим.
Аналізуючи вищезазначене можна зробити висновок, що право дарувальника на розірвання договору дарування є строковим, адже воно існує до тих пір, поки існує річ, яка є предметом договору. Тобто, розірвати договір дарування дарувальник вправі лише за умови наявності дарунка в натурі, тобто коли дарунок на момент пред'явлення такої вимог є збереженим.
Системний аналіз статті 727 ЦК України, дає підстави дійти висновку про те, що предмет договору дарування повинен бути річчю індивідуально визначеною, неспоживчою, відповідної цінності для дарувальника.
Якщо річ була відчужена третій особі, її повернення не є можливим. Дарувальник може вимагати розірвання договору дарування лише у тому разі, коли дарунок на момент пред'явлення вимоги є збереженим, тобто знаходиться у власності обдаровуваного і його стан відповідає його призначенню. Наявність у обдаровуваного права власності на предмет дарунку є невід'ємною складовою збереженості дарунку на момент пред'явлення дарувальником вимоги про розірвання договору.
Збереженість дарунка передбачає знаходження дарунка у власності саме обдаровуваного, а не лише його фізична наявність як речі - предмета матеріального світу. Відсутність дарунка у власності обдаровуваного не відповідатиме критерію збереженості дарунка (частина четверта стаття 727 ЦК України), дана позиція відповідає змісту постанови Верховного Суду по справі № 464/1509/17 від 26 вересня 2019 року.
Детально вивчивши матеріали справи, суд зазначає, що 05 травня 2017 року позивач у справі ОСОБА_1 та його брат ОСОБА_7 передали безоплатно у власність своїй матері ОСОБА_2 2/3 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Під час укладення даного договору волевиявлення сторін, зокрема ОСОБА_1 було вільним та відповідало його наміру. Однак, на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про розірвання вищезазначеного договору дарування, спірний житловий будинок не перебуває у власності його матері ОСОБА_2 , оскільки остання, будучи його власницею подарувала будинок своїй онучці ОСОБА_3 .
Враховуючи, що на час звернення позивача до суду за захистом своїх прав, предмет договору дарування, а саме житловий будинок, перебуває у власності третьої особи, а отже не є збереженим обдарованою ОСОБА_2 , суд приходить до висновку про відсутність підстав для розірвання договору дарування від 05 травня 2017 року.
Також, аргументуючи позовні вимоги ОСОБА_1 долучив до матеріалів справи копію висновку фахівця з питань судово-медичної експертизи № 12-14/№17-Бг/18 від 19 червня 2018 року,посилаючись на те, що 18 червня 2018 року його побили близькі родичі, чим спричинили тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження. За вказаним фактом СВ Богодухівського ВП ГУНП в Харківській області 19 червня 2018 року було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018220220000316, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Суд зазначає, що дана подія не є підставою для розірвання договору дарування від 05 травня 2017 року, оскільки позивачем не надано до суду жодних належних та допустимих доказів, що підтверджують факт спричинення злочину саме обдарованою ОСОБА_2 . При цьому, постановою ст. слідчого СВ Богодухівського ВП ГУНП в Харківській області Фесенко Я.С. від 31 жовтня 2018 року закрито кримінальне провадження № 12018220220000316 від 19 червня 2018 року за ч. 1 ст. 125 КК України за відсутністю у діяння складу кримінального правопорушення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
У відповідності до частини 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно до пункту 4 частини 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
У ч.ч. 1, 2, 8 ст. 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
На виконання свого процесуального обов'язку ОСОБА_1 не надав належних і неспростовних доказів на підтвердження своєї позиції, а саме ним не надано доказів, що підтверджують реальні та дійсні підстави для розірвання договору дарування 2/3 часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений Богодухівською державною нотаріальною конторою Харківської області 05 травня 2017 року за реєстровим № 2-714. При цьому, на момент пред'явлення вимоги про розірвання договору дарування житловий будинок, який є предметом договору не є збереженим обдарованою та перебуває у власності у третьої особи.
Статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, прийнятого у Парижі 20 березня 1952 року, було гарантовано захист права власності. Згідно з нею, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи вказані обставини, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 11, 13, 15, 16, 20,202, 203, 207, 717, 727 ЦК України, ст. 5, 12, 13, 43, 76, 77, 83, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Богодухівська міська рада Харківської області, про розірвання договору дарування 2/3 (двох третіх) часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок від 05 травня 2017 року - відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Повний текст рішення виготовлено 18 травня 2020 року.