Справа № 560/1760/20
іменем України
19 травня 2020 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Шевчука О.П. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області , Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування вимог,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області, Головного управління ДФС у Хмельницькій області в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 08.11.2018 № Ф-41562-17У про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) єдиного внеску у розмірі 15819 грн. 54 коп. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 15.08.2019 № Ф-41562-17У про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) єдиного внеску у розмірі 23785 грн. 08 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з 27.01.2004 року, ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, яка обрала спрощену систему оподаткування та з 02.03.2020 був знятий з податкового обліку. При цьому, господарської діяльності не здійснював, відповідно дохід від підприємницької діяльності не отримував.
Починаючи з 2011 року до 2020 року включно, позивач є найманим працівником ПП "Ларков Михайло Володимирович", який сплачував єдиний внесок та заробітну плату на його користь, що підтверджується довідкою Пенсійного фонду України форма ОК-7 від 24.04.2020.
Однак всупереч цьому, відповідачами було винесено податкові вимоги від 08.11.2018 та від 15.08.2019 за № Ф-41562-17У, а тому останні є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки в момент їх винесення "узгоджений" податковий борг був відсутній, а самі вимоги були винесені без належних підстав.
Ухвалою суду від 30.03.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Від представника відповідача на адресу суду 23.04.2020 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що згідно АІС "Податковий блок" ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебував на податковому обліку як фізична особа - підприємець з 29.01.2004 року на загальній системі оподаткування.
28.02.2020 року до ЄДР внесено запис про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 за його рішенням.
Отже, мінімальний розмір єдиного внеску в місяць з мінімальної заробітної плати у 2017 році становив 704 грн. (3200 грн. х 22%), а за повний рік - 8448 грн.; в 2018 році становив 819,06 грн. (3723,00 х 22%), а за повний рік - 9828,72 грн.; в 2019 році становить 918,06 грн. (4173,00 х 22%), за квартал 2019 року - 2754,18 грн., а за повний рік -11016,72 грн.
Відповідач зазначає, що звіти щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування позивачем не подавались та єдиний внесок всупереч Закону №2464, не сплачувався.
Тому, ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), який перебуває на загальній системі оподаткування було нараховано єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2017, 2018 та 2019 роки в сумі 29293,44 грн. (8448,00грн. за 2017 рік + 9828,72 грн. за 2018 рік + 11016,72 грн. за 2019 рік).
За обліковими даними інтегрованої картки платника податків, станом на 31.10.2018 року, сума заборгованості Позивача з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування становила 15819,54 грн.
Оскільки позивачем недоїмку по єдиному внеску не було сплачено, то відповідачем було сформовано узгоджені (з буквою "У") вимоги №Ф-41562-17У від 08.11.2018 на суму 15819,54 грн. та від 15.08.2019 на суму 23785,08 грн., і надіслано на примусове виконання до районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, що підтверджується заявами про відкриття виконавчого провадження відповідно від 29.01.2019 №3589/9/22-01-17-02-17 та від 20.11.2019 № 6629/10990/10/9/22-01-10- 02-14.
Просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Дослідивши позовну заяву, відзив на позовну заяву а також оцінивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази у їх взаємозв'язку та сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Суд встановив, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 30.03.2020 ОСОБА_1 у період з 27.01.2004 по 28.02.2020 був зареєстрований у якості фізичної особи-підприємця.
Згідно копії довідки Пенсійного фонду України форма ОК-7 від 24.04.2020 ОСОБА_1 є найманим працівником ПП "Ларков Михайло Володимирович", який в свою чергу з 2011 по 2020 роки сплачував єдиний внесок та заробітну плату на користь позивача.
Головним управлінням ДФС у Хмельницькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018 № Ф-41562-17У про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) єдиного внеску у розмірі 15819 грн. 54 коп.
Головним управління ДПС у Хмельницькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.08.2019 № Ф-41562-17У про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) єдиного внеску у розмірі 23785 грн. 08 коп.
Вказані вимоги направлено платнику рекомендованими листами з повідомленням про вручення.
Оскаржувані вимоги відповідачем було надіслано на примусове виконання до районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, що підтверджується заявами про відкриття виконавчого провадження відповідно від 29.01.2019 №3589/9/22-01-17-02-17 та від 20.11.2019 № 6629/10990/10/9/22-01-10-02-14.
Позивач не погоджуючись з такими вимогами, вважає їх протиправними оскільки вважає, що за позивача єдиний соціальний внесок за спірний період сплачував роботодавець.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.
Предметом спору у даній справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявності у позивача як фізичної особи-підприємця обов'язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, який протягом 2011-2020 років був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та норми Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Згідно пп.14.1.195 п.14.1 ст.14 ПК України, працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Згідно п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті другої Закону №2464-VI, дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Стаття перша цього Закону визначає такі поняття, як застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок. А також, страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно абз.2 п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абз.1 п.1 та п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI ( в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Водночас, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
А тому, системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення мінімального розміру внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Суд відхиляє доводи відповідача, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), оскільки це суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску відповідно до Закону №2464-VI.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, суд також звертає увагу відповідача на те, що за встановленими судом обставинами, позивач з 2011 року працює на ПП " ОСОБА_2 ", тобто протягом 2011 - 2020 років ОСОБА_1 був найманим працівником. У цей період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-7).
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено.
Відповідач, у відзиві про наявність таких доходів не зазначав, у зв'язку з чим відповідно до частини першої статті 86 КАС України обставини відсутності у позивача протягом 2011 - 2020 років доходу від власної господарської діяльності окремо від доходів, отриманих від ПП " ОСОБА_2 ", не підлягають доказуванню.
Тому, суд вважає, що факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесено оскаржувані вимоги (2011-2020 роки), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, який має право провадити господарську діяльність, проте не отримував дохід від неї.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З обставин даної справи, встановлено, що контролюючий орган діяв протиправно, а висновки такого органу в свою чергу не відповідають дійсним обставинам справи, а тому суд вважає що податкові вимоги винесені ГУ ДФС в Хмельницькій області та ГУ ДПС в Хмельницькій області від 08.11.2018 № Ф-41562-17У на суму 15819 грн 54 коп та від 15.08.2019 № Ф-41562-17У на суму 23785 грн. 08 коп. є протиправними та підлягають скасуванню, а отже адміністративний позов необхідно задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області, Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування вимог - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 08.11.2018 № Ф-41562-17У про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 15819,54 грн.
Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 15.08.2019 № Ф-41562-17У про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 23785,08 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Головне управління ДПС у Хмельницькій області (вул. Пилипчука, 17,Хмельницький,Хмельницька область,29000 , ідентифікаційний код - 43142957) Головне управління ДФС у Хмельницькій області (вул. Пилипчука, 17,Хмельницький,Хмельницька область,29000 , ідентифікаційний код - 39492190)
Головуючий суддя О.П. Шевчук