Справа № 560/4105/18
іменем України
18 травня 2020 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Майстера П.М. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Хмельницького апеляційного суду , Державної судової адміністрації України , Державної казначейської служби України про стягнення коштів,
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної казначейської служби України, Державної судової адміністрації України, Хмельницького апеляційного суду, в якому просив стягнути з відповідачів за рахунок бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів" заборгованість з виплати йому щомісячного грошового утримання за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2011 року включно в сумі 58926,71 грн. та компенсацію за порушення строків його виплати станом на жовтень 2014 року в розмірі 28422,56 грн., а всього 87349,27 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив про невиплату належних йому нарахованих сум довічного грошового утримання судді і грошової компенсації, у зв'язку порушенням строків виплати.
Хмельницький окружний адміністративний суд ухвалою від 06 лютого 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишив без розгляду, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 21 березня 2019 року залишив без змін ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року.
Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у цій справі касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2019 року скасовано. Справу направлено для продовження розгляду до Хмельницького окружного адміністративного суду.
Разом з тим, в постанові Верховний Суд зазначив, що строк звернення до суду з адміністративним позовом не застосовується лише до вимог щодо нарахованих сум, в цій же справі питання щодо нарахування позивачу спірних сум щомісячного грошового утримання судами попередніх інстанцій не з'ясовувалося і відповідні докази такого нарахування не досліджувалися. Встановлення вказаних обставин необхідне для визначення підстав щодо можливості застосування норм статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зокрема в частині строку звернення позивача до суду з цим адміністративним позовом.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року прийнято до провадження адміністративну справу №560/4105/18, та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд, ухвалою від 20.03.2020, замінив відповідача - Ліквідаційну комісію Апеляційного суду Хмельницької області на Хмельницький апеляційний суд (код ЄДРПОУ - 42255375).
Від Хмельницького апеляційного суду надійшов відзив, у якому відповідач зазначив, що жодних призначень у кошторисі Апеляційного суду Хмельницької області на 2014 рік та всі послідуючі роки по даному КЕКВ не могло бути передбачено, а отже і жодних нарахувань щомісячного грошового утримання ОСОБА_1 проведено не було.
Крім того, у відзиві Хмельницький апеляційний суд просив позов ОСОБА_1 залишити без розгляду, у зв'язку із пропуском строку звернення до суду. Визначаючись щодо залишення позову без розгляду, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Тобто, вказаною нормою передбачено виплату пенсії за минулий час без обмеження у часі в разі її попереднього нарахування.
Водночас, матеріалами справи підтверджено, що щомісячне грошове утримання за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2011 року включно нараховувалося та виплачувалося позивачу у відсотках від нарахованої на той час заробітної плати відповідно до платіжних відомостей.
Відтак, підстави для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду відсутні, тому в задоволенні клопотання відповідача слід відмовити.
Представник Державної судової адміністрації України надав до суду відзив, в якому зазначив, що відповідно до ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах. Розрахунок заборгованості перед ОСОБА_1 за спірний період до ДСА України не надходив. Просив в задоволенні позову відмовити.
Представник Державної казначейської служби України надав до суду відзив, в якому вказав, що Державна казначейська служба України діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України. Просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Суд, дослідивши належним чином зібрані докази по справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення спору по суті, доходить наступних висновків.
Встановлено, що позивач - ОСОБА_1 працював на посаді судді Апеляційного суду Хмельницької області з 12 лютого 2003 року по 16 вересня 2016 року.
На підставі наказів голови апеляційного суду від 22 червня 2009 року №24/04-03/, від 05.01.2010 року №03/05-03/ та від 05 січня 2010 року №02/05-03/, з 27 листопада 2005 року позивачу, як працюючому судді було призначено виплату щомісячного грошового утримання судді в розмірі 80% заробітної плати, яке за кожний відпрацьований рік збільшувалося на 2% і з 27 листопада 2010 року вже становило 90% заробітної плати.
Таким чином щомісячне грошове утримання за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2011 року включно нараховувалося та виплачувалося позивачу у відсотках від нарахованої на той час заробітної плати відповідно до платіжних відомостей.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 березня 2014 року у справі №822/666/14, яка 15 квітня 2014 року набрала законної сили, встановлено, що заробітна плата у вказаний період нараховувалася позивачу з порушенням порядку визначення розміру доплати за вислугу років, та вирішено зобов'язати апеляційний суд Хмельницької області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за вислугу років із врахуванням: щомісячної премії за період з 01 січня 2006 року по 01 січня 2008 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року; надбавки за роботу з секретною інформацією форми №2 за період з 01 лютого 2006 року по 01 січня 2008 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року; надбавки за виконання особливо важливої роботи за період з 01 березня 2007 року по 01 січня 2008 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року та зобов'язано апеляційний суд Хмельницької області нарахувати та виплатити компенсацію за несвоєчасну виплату надбавки за вислугу років.
Відповідно до вказаного вище рішення суду та виданого на його підставі виконавчого листа, 21 травня 2014 року, апеляційний суд Хмельницької області здійснив розрахунок належної до виплати позивачу суми надбавки за вислугу років за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2011 року та компенсації втрати частини доходів за порушення строків її виплати. Однак, у вказаному розрахунку після слів "компенсації втрати частини доходів за порушення строків виплати" помилково вказано "щомісячного грошового утримання".
Про те, що такий запис у розрахунку вчинено помилково, свідчить, зокрема й те, що: до і на час розрахунку доплати за вислугу років на підставі рішення суду від 24 березня 2014 року ні із заявою про нарахування заборгованості із щомісячного грошового утримання та компенсації за порушення строку його виплати, ні з позовом про їх стягнення станом на момент здійснення розрахунку позивач не звертався; у розрахунку доплати за вислугу років відсутній сам розрахунок щомісячного грошового утримання і відповідно компенсації втрати частини доходів за порушення строків його виплати;
Позивач 02 червня 2014 року звернувся до голови апеляційного суду Хмельницької області із заявою про перерахунок і виплату заборгованості із щомісячного грошового утримання за період з 01 січня 2006 по 31 грудня 2011 включно, виходячи з розрахунку надбавки за вислугу років, зробленого на підставі постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 березня 2014 року, та про виплату компенсації за порушення строків виплати щомісячного грошового утримання.
Листом відповідача від 14 жовтня 2014 року позивача повідомлено, що в жовтні 2014 року здійснено перерахунок щомісячного грошового утримання ОСОБА_1 за вказаний період та нараховано 87349,27 грн. заборгованості із щомісячного грошового утримання.
Цим же листом позивача повідомлено, що у зв'язку із набранням з 1 січня 2012 року чинності статтями 129, 130 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та одночасною втратою чинності постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" та на підставі ч.5 ст.147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", втратив чинність з 01 січня 2012 року наказ ДСА України від 24 липня 2009 року №81 "Про затвердження Положення про призначення і виплату щомісячного грошового утримання працюючим суддям", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 16 листопада 2009 року за №1065/17081. Відповідно ніяких призначень у кошторисі суду на 2014 рік по даному КЕКВ не передбачено і здійснити виплату коштів, за якими позивач звернувся, немає можливості, тому вказаний розрахунок буде надіслано до Державної судової адміністрації України для виділення зазначеної суми коштів за бюджетною програмою 05001150 "Виконання рішень на користь суддів".
Позивачу також видано довідку від 02 грудня 2014 року про те, що окрім розрахунку належної до виплати суми заборгованості із щомісячного грошового утримання та грошової компенсації у зв'язку з порушенням строків виплати, здійснено перерахунок його щомісячного грошового утримання за спірний період.
Відповідно до вказаних документів заборгованість відповідача перед ОСОБА_1 за спірний період становить 58926,71 грн., а компенсація за порушення строків його виплати станом на 02 грудня 2014 року - 28422,56 грн.
Проте нарахована в жовтні 2014 року сума заборгованості із щомісячного грошового утримання та компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків його виплати позивачу не виплачувалися, у зв'язку з чим 06.11.2018 позивач звернувся до ліквідаційної комісії Апеляційного суду із заявою, у якій просив виплатити 58926,71 грн. заборгованості з щомісячного грошового утримання за період з 01.01.2006 по 31.12.2011 та 28422,56 грн. компенсації за порушення строків його виплати, нарахованої у жовтні 2014 року, з дотриманням вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Листом від 19 листопада 2018 року №11-02/63/18 відповідач повідомив, що оскільки рішення суду про виплату заборгованості із щомісячного довічного грошового утримання за період з 01.01.2006 року по 31.12.2011 рік включно та компенсації за порушення строків його виплати немає, у ліквідаційної комісії Апеляційного суду Хмельницької області відсутні підстави для їх виплати.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наведене нижче.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до статті 7 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Таким чином, зі змісту статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Зазначені вище статті 2, 3 цього Закону встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, визначення поняття "доходи" для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
У пункті 4 цього Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Суд звертає увагу, що використане у статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Відповідно до частини другої статті 142 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2453-VI) функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих органів; Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та Державної судової адміністрації України.
Відповідно до частини третьої цієї статті видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, а також у цілому щодо місцевих та апеляційних судів.
Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.
Відповідно до статті 143 Закону № 2453-VI суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Чинний на сьогодні Закон України від 2 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII) також передбачає, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності, зокрема, судів (крім Верховного Суду) здійснює Державна судова адміністрація України (частина третя статті 148). Водночас передбачено, що функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України (частина четверта статті 148).
Відповідно до частини першої статті 145 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній на дату звернення до суду) Державна судова адміністрація України здійснює організаційне забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
За змістом частини першої статті 146 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній на дату звернення до суду) Державна судова адміністрація України, серед іншого готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів (пункт 7).
Відповідно до пункту 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Ради суддів України від 11 жовтня 2010 року № 12 (у редакції Положення, чинній на час виникнення спірних правовідносин) основними завданнями ДСА України є, зокрема, організаційне забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, визначених Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до покладених завдань ДСА, за змістом пункту 4 цього Положення, готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів (пункт 7); здійснює матеріальне і соціальне забезпечення працівників апарату судів та ДСА України (пункт 19); організовує проведення планово-фінансової роботи, ведення бухгалтерського обліку в судах, територіальних управліннях ДСА України (пункт 23); здійснює внутрішній контроль за використанням бюджетних коштів і матеріальних ресурсів у судах, територіальних управліннях, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління ДСА України, аналізує ефективність використання бюджетних коштів їх розпорядниками нижчого рівня та одержувачами на основі поданих ними звітів (пункт 24).
У новій редакції вказаного Положення (згідно з рішенням Ради суддів України від 4 червня 2015 року № 50), окрім наведеного, передбачено, що ДСА здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції (крім Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, ДСА України та її територіальних управлінь (підпункт 16 пункту 3).
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 7 БК бюджетна система України ґрунтується на принципі цільового використання коштів, який означає, що бюджетні кошті використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.
За статтею 23 БК будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 48 БК розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами Казначейства України.
Відповідно до частини першої статті 51 БК керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Відповідно до пункту 2.1 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Мінфіну від 2 березня 2012 року № 309 розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисами (планами використання бюджетних коштів), враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами Казначейства;
Згідно з пунктом 2.14 цього Порядку у міру прийняття рішень розпорядником бюджетних коштів про оплату бюджетних зобов'язань та бюджетних фінансових зобов'язань, які були зареєстровані в органах Казначейства та залишились не оплаченими на кінець минулого бюджетного періоду, органами Казначейства такі зобов'язання відображаються в обліку у поточному бюджетному періоді на підставі поданого розпорядником бюджетних коштів Реєстру або Реєстру фінансових зобов'язань і відповідних підтвердних документів
З урахуванням наведеного, функції головного розпорядника бюджетних коштів, які виділяються на забезпечення діяльності судів, виконує Державна судова адміністрація України.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 19 вересня 2018 року у справі №822/620/15 (адміністративне провадження №К/9901/12627/18).
Крім того, аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 816/301/16, Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі №№560/1725/19.
Суд зазначає, що суми заборгованості по щомісячному грошовому утриманню судді та компенсація за несвоєчасну виплату зазначеної заборгованості позивачеві не виплачені.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошував, що поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як "майнові права", а отже, як "майно" (див. mutatis mutandis рішення у справі "Бейелер проти Італії" від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).
За певних обставин "легітимне очікування" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "легітимне очікування", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).
Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.
Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу (ч. 1 ст. 77 КАС України).
В той же час згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про правомірність його рішень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 необхідно задовольнити.
Судові витрати, що підлягають розподілу, відповідно до вимог ст. 139 КАС України - відсутні.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов задовольнити.
Стягнути з Державної судової адміністрації України за рахунок бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів" на користь ОСОБА_1 заборгованість в сумі 87349,27 грн (вісімдесят сім тисяч триста сорок дев'ять гривень 27 коп).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 18 травня 2020 року
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідачі:Хмельницький апеляційний суд (Майдан Незалежності, 1, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29001 , код ЄДРПОУ - 42255375) Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601 , код ЄДРПОУ - 26255795) Державна казначейська служба України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01014 , код ЄДРПОУ - 37567646)
Головуючий суддя П.М. Майстер