19 травня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/708/20
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
встановив:
18.03.2020 року до Херсонського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - відповідач, Азово-Чорноморське РУ ДПС України), у якому позивач просить суд стягнути з Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.08.2016 р. по 05.06.2019 р. в сумі 453605 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на момент звільнення зі служби, з ним не було проведено остаточного розрахунку, а саме не було виплачено індексацію грошового забезпечення з 01.07.2015 р. по 28.08.2016 р. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 05.06.2019 року по справі № 540/405/19 відповідача зобов'язано нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період. За таких підстав, в силу приписів ст. ст. 116, 117 Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України), відповідач зобов'язаний виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 22.08.2016 р. по 05.06.2019 р. в сумі 453605 грн.
Ухвалою суду від 20.03.2020 року провадження у справі відкрито, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні з наступних підстав. Зазначає, що позивач безпідставно посилається на норми КЗпП України в обґрунтування своєї позиції, так як норми означеного Кодексу не поширюються на правовідносини щодо проходження військової служби, так як військовослужбовці не є працівниками відповідно до чинного законодавства. Водночас спірні правовідносини врегульовано спеціальним законодавством. Вказує на те, що в розумінні Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», індексація грошових доходів громадян є соціальною державною гарантією, що виходить за межі трудових відносин та не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, у зв'язку із чим, відсутні підстави для застосування ст. ст. 116, 117 КЗпП України у даних правовідносинах. Окрім того відповідач зауважує, що позивачем у позові невірно розраховано середньоденну заробітну плату, яка складає не 642,50 грн., а 421,31 грн., так як відповідно до приписів постанови КМУ від 07.11.2007 року № 1294 та наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 року № 425, грошове забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби нараховується за календарні дні, а не за робочі, як то помилково зазначено у позові. За наведеної обставини, заявлена до стягнення сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є необґрунтованою.
Разом із відзивом, відповідачем до суду подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
Мотивуючи наведене клопотання відповідач зазначив, що позивач звернувся до суду з порушенням тримісячного строку, встановленого приписами ч. 1 ст. 233 КЗпП України, згідно яких працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, так як позивач дізнався про порушення своїх прав 19.07.2019 р. (дата виплати позивачу індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення по справі №540/405/19), а звернувся до суду лише 17.03.2020 р.
Розглянувши подане клопотання суд дійшов наступних висновків.
Частиною 2 ст. 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч. 3 ст. 123 КАС України).
Частиною 2 ст. 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Аналогічна правова позиція викладена Конституційним Судом України у справі № 1-18/2013 від 15.10.2013 року, згідно якої положення частини другої статті 233 КЗпП України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
З наведеного вбачається, що норми частини другої статті 233 КЗпП України є спеціальними, прямо встановлюють предмет (заробітна плата/грошове забезпечення) судового захисту, відтак вони мають пріоритет над нормами частини п'ятої статті 122 КАС України, які є загальними і з них не можна прямо зробити висновок стосовно строків звернення до суду для захисту права на заробітну плату (грошове забезпечення тощо).
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
Зважаючи на викладене, позивачем строк звернення до суду не пропущено, оскільки під час вирішення публічно-правових спорів про стягнення на користь осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, заробітної плати (грошового забезпечення тощо) у разі порушення законодавства про оплату праці слід застосовувати положення частини другої статті 233 КЗпП України, а не приписи частини першої означеної статті КЗпП України, або приписи КАС України.
Відтак, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що 02.07.2014 р. начальником Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України видано наказ № 90-ОС "По особовому складу", пунктом 2.4 якого зараховано до списків особового складу та всіх видів забезпечення по регіональному управлінню майора ОСОБА_1 , який наказом Голови Державної прикордонної служби України від 27.06.2014 року № 500-ос призначений старшим офіцером сектору по роботі з персоналом та прибув для подальшого проходження служби з Національної академії Державної прикордонної служби України м. Хмельницький, з 02.07.2014 року.
Наказом начальника Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України від 19.08.2016 року № 309-ос ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення по регіональному управлінню з 22.08.2016 року.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 05.06.2019 року по справі №540/405/19 позовну заяву ОСОБА_1 до Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України задоволено частково, тим самим, визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.07.2015 р. по 22.08.2016 р.; зобов'язано Азово-Чорноморського РУ ДПС України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 р. по 22.08.2016 р.
Рішення набрало законної сили 08.07.2019 року.
Згідно ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відтак обставини, встановлені рішенням суду від 05.06.2019 року по справі № 540/405/19 доказуванню не підлягають.
Вказане рішення суду виконано у повному обсязі, шляхом зарахування 19.07.2019 року на картковий рахунок позивача грошових коштів у розмірі 8755,11 грн. згідно платіжного доручення Азово-Чорноморського РУ ДПС України від 17.07.2019 року № 461, отриманого ГУ ДКСУ у Херсонській області 18.07.2019 року.
Позивач, вважаючи, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
В силу частин 2 та 3 статті 9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Згідно статті 1 Закону № 1282-XII, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону № 1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
З наведеного слідує, що основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року № 2017-III, індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078), згідно з пунктом 4 якого, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Як зазначалося, згідно рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 05.06.2019 року по справі № 540/405/19 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Азово-Чорноморського регіонального управління Прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.07.2015 р. по 22.08.2016 р. Зобов'язано Азово-Чорноморського регіональне управління Прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 р. по 22.08.2016 р.
Вказане рішення суду виконано, шляхом зарахування 19.07.2019 року на картковий рахунок позивача грошових коштів у розмірі 8755,11 грн. згідно платіжного доручення Азово-Чорноморського РУ ДПС України від 17.07.2019 року № 461, отриманого ГУ ДКСУ у Херсонській області 18.07.2019 року.
Таким чином, порушені права та інтереси позивача щодо отримання належної йому суми індексації були захищені та відновлені на підставі судового рішення.
Щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 року № 661-IV, до особового складу Державної прикордонної служби України входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України. Комплектування Державної прикордонної служби України військовослужбовцями і проходження ними військової служби здійснюються на підставі Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Згідно ст. 25 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», держава забезпечує соціальний захист особового складу Державної прикордонної служби України, відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.
Військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями, відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону.
Соціальний захист працівників Державної прикордонної служби України забезпечується на загальних підставах, відповідно до законодавства про працю, якщо інше не передбачено трудовим договором.
Відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 року № 1115/2009, військовослужбовці мають окремі права та виконують обов'язки за призначенням.
Суд зауважує на тому, що відповідно до статті 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
В силу частини першої статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України, обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належної звільненому працівникові заробітної плати у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
З матеріалів справи вбачається, що наказом начальника Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України від 19.08.2016 року №309-ос ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення по регіональному управлінню з 22.08.2016 року.
Сторонами не заперечується, що виплати грошового забезпечення проведено відповідачем своєчасно.
Суд зазначає, що позивач помилково вважає, що невиплата індексації, може слугувати підставою для проведення виплати середнього заробітку за час затримки виплат, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок № 100), виходячи з наступного.
Так, пунктом 1 Порядку № 100 визначено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки; виконання працівниками державних і громадських обов'язків у робочий час; переведення працівників на іншу легшу нижче оплачувану роботу за станом здоров'я; переведення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, на іншу легшу роботу; надання жінкам додаткових перерв для годування дитини; виплати вихідної допомоги; службових відряджень; вимушеного прогулу; направлення працівників на обстеження до медичних закладів; звільнення працівників-донорів від роботи; залучення працівників до виконання військових обов'язків; тимчасового переведення працівника у разі виробничої потреби на іншу нижче оплачувану роботу; інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Тобто, «заробітна плата (грошове забезпечення)» та «середній заробіток за час затримки» не є тотожними, а тому, при розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення не підлягає включенню індексація.
Таким чином, суд вважає, що виплата індексації грошового забезпечення (у даному випадку за рішенням суду) не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку в розумінні Порядку № 100.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога, спрямована на стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 22.08.2016 р. по 05.06.2019 р. в сумі 453605 грн. є необґрунтованою, такою що задоволенню не підлягає.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно приписів ст. 139 КАС України, судові витрати у даному випадку не відшкодовуються.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України (73000, м. Херсон, вул. Віктора Гошкевича, 11а, код ЄДРПОУ 23311274) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", від 02.04.2020 року Розділ VІ Прикінцевих положень КАС України доповнено п. 3 відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Суддя С.В. Гомельчук
кат. 106030000