19 травня 2020 року м. Рівне №460/1412/19
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Друзенко Н.В. за участю секретаря судового засідання Головатчик А.А. розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області
про стягнення заборгованості за затримку розрахунку,
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області про стягнення не виплаченого грошового забезпечення з підстав незаконності затримання даних виплат.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він працював у ГУ ДСНС України в Рівненській області та був звільнений 28.09.2018. На дату звільнення було нараховано та не виплачено грошове забезпечення на загальну суму 66141,95 грн. Вказане грошове забезпечення було виплачене лише 17.05.2019 на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду. Позивач вважає, що зазначеними діями відповідача порушено його права, тому наявні підстави для стягнення середнього розміру заробітної плати за затримку розрахунку при звільненні. На підставі викладеного позивач просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 18.06.2019 відкрито спрощене провадження та розгляд справи по суті було призначено у відкритому судовому засіданні на 09.07.2019 без виклику сторін.
08.07.2019 Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач підтвердив, що позивачу нараховано, але не виплачено своєчасно грошове забезпечення при звільненні. Додаткового вказав, що заборгованість в сумі 66141,19 грн виникла в період проходження служби позивачем саме в ДПРЗ-1. В день звільнення Головне управління не спроможне було провести повний розрахунок з позивачем з об'єктивних причини викладених у відзиві. В лютому 2019 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з грошового забезпечення та, відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02.04.2019 (справа № 460/451/19) з позивачем був проведений повний розрахунок. Розрахунок з позивачем був проведений завдяки поступленню коштів від ПрАТ "Рівнеазот" на примусове виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 03.05.2018 у справі № 918/16/18. Відповідач зазначає, що ДПРЗ-1 утримувалося згідно з кошторисом надходження коштів із спеціального фонду бюджету. Тобто, за рахунок коштів ПрАТ "РІВНЕАЗОТ", а не за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету. Відповідно, Головне управління не мало змоги виплачувати грошове забезпечення з інших джерел, а саме із загального фонду Державного бюджету, що також підтверджується Кошторисом Головного управління та Розрахунком надходження коштів до спеціального фонду на 2018 (долучені до відзиву). Головне управління, при наявності коштів по загальному Фонду кошторису не мало права виплатити на день звільнення позивачу заборгованість по грошовому забезпеченню в період проходження служби в ДПРЗ-1 за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету. Головне управління проводило претензійно-позовну роботу результатом якої є рішення Господарського суду Рівненської області від 03.05.2018 (справа №918/16/18), яким задоволено позовні вимоги щодо стягнення з ПрАТ "Рівнеазот" суми заборгованості у розмірі 5190383 грн. Наразі рішення суду знаходиться на примусовому виконанні у ДВС, про що свідчить Постанова від 14.09.2018 (долучена до відзиву). За фактом примусового стягнення коштів з ПрАТ „Рівнеазот", частково погашається заборгованість перед особовим складом ДПРЗ-1, котрий проходить службу в підрозділах Головного управління. І на зараз, іншого джерела виплати заборгованості із грошового забезпечення (особовому складу, який прохолодить службу), ніж стягнення заборгованості з ПрАТ "Рівнеазот" у Головного управління не має.
Ухвалою суду від 09.07.2019 провадження у справі №460/1412/19 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі №821/1083/17 (К/9901/2627/17) провадження № 11-1329апп18.
Ухвалою суду від 05.05.2020 провадження в адміністративній справі поновлено та ухвалено розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін 19.05.2020.
Дослідженням письмових доказів по справі суд встановив наступне.
Наказом Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області № 26 від 16.12.2002 (по особовому складу) ОСОБА_1 призначений на посаду пожежного ДПЧ-5 по охороні об'єктів ВАТ "Рівнеазот" (а.с.12).
Наказом Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області №94 від 18.04.2017 (по особовому складу) та відповідно до рапорту, Позивач призначений командиром відділення 2 державної пожежно-рятувальної частини ДПРЗ-З (м.Рівне) ГУ ДСНС України у Рівненській області.
Наказом Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області №302 від 01.12.2017 (по особовому складу) та відповідно до рапорту, позивач призначений на посаду командиром відділення 21 державної пожежно- рятувальної частини 1 державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України у Рівненській області з охорони об'єктів (ПАТ "Рівнеазот").
Наказом Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області №218 від 21.08.2018 (по о/с) та відповідно до рапорту, позивач переведений на посаду командиром відділення 14 державної пожежно- рятувальної частини ДПРЗ-6 (смт. Володимирець) ГУ ДСНС України у Рівненській області.
Наказом Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області № 241 від 28.09.2018 (по особовому складу) та відповідно до рапорту, Позивач звільнений зі служби цивільного захисту у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) з 01.10.2018, припинено контракт за пунктом 176 підпунктом 5 (у зв'язку із сімейними обставинами), виключено з кадрів ДСНС України та знято з усіх видів забезпечення (а.с.13).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 02.04.2019 у справі №460/451, стягнуто з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області на користь ОСОБА_1 нараховане але не виплачене грошове забезпечення за квітень, грудень 2017 року та за період з 01.01.2018 по 20.08.2018 в сумі 66141,95 грн. (сума вказана з урахуванням обов'язкових відрахувань).
Зазначене рішення набрало законної сили 07.05.2019 (http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/80983694).
На виконання рішення суду, яке набрало законної сили, Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області нарахувало належну суму грошового забезпечення в сумі 66141,95 грн. та виплатило його 14.05.2019, що підтверджується платіжними відомостями (а.с.43, 44).
У зв'язку з невиплатою при звільненні зі служби грошового забезпечення право позивача на яке підтверджено постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 02.04.2019 в адміністративній справі №460/451/19, ОСОБА_1 звернувся до суду про стягнення середнього заробітку за весь час затримки у виплаті належних звільненому працівнику сум по день фактичного розрахунку у розмірі 66755,52 грн. за період з 29.09.2018 по 16.05.2019.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Відносини, пов'язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, у тому числі, порядок проходження служби цивільного захисту, соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту, врегульовані нормами Кодексу цивільного захисту України.
Відповідно до ч.1 ст.101 Кодексу цивільного захисту України, служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Відповідно до ч.1 ст.115 Кодексу цивільного захисту України держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Статтею 125 Кодексу цивільного захисту України визначено, що держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов'язків.
Питання проходження служби цивільного захисту в Державній службі України з надзвичайних ситуацій визначено Кодексом цивільного захисту України та Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 №593.
Водночас, порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту до 14.09.2018 визначалися Інструкцією про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України №475 від 23.04.2015, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.05.2015 за №544/26989, а з 14.09.2018 визначаються Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України №623 від 20.07.2018, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.08..2018 за № 936/32388.
Вказаними нормативно-правовими актами визначено порядок проходження служби, однак жодним чином не визначено порядку та строків проведення розрахунку при звільненні зі служби цивільного захисту.
При цьому, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) дійшла висновку про те, що немає жодних підстав для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.
Позивач просить суд стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області середній заробіток в розмірі 66755,52 грн. за час затримки з 29.09.2018 по 16.05.2019 виплати грошового забезпечення при звільненні зі служби, присудженого рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 02.04.2019 у справі №460/541/19.
Відповідно до платіжних відомостей від 14.05.2019 позивачу нараховано грошове забезпечення в сумі 66755,52 грн. (а.с.43-44).
Таким чином, відповідач провів фактичний розрахунок з ОСОБА_1 щодо виплати грошового забезпечення поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП.
Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України.
Що стосується розміру середнього заробітку, то його слід обчислювати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року. Вказаним Порядком визначено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Разом з тим, в силу вимог пункту 6 Інструкції про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №475 від 23.04.2015, який був чинним до 14.09.2018, при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день перебування на службі визначається шляхом поділу суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Аналогічну норму вміщує і Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України №623 від 20.07.2018, що набрав чинності з 14.09.2018.
Таким чином розрахункова сума денного посадового окладу осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, визначається шляхом поділу суми місячного посадового окладу та окладу за спеціальним званням на календарну кількість днів.
З урахуванням цього грошове забезпечення позивача слід обраховувати та виплачувати з розрахунку кількості календарних днів відповідного місяця їх служби, а не виходячи з кількості робочих днів відповідного місця їх служби, як про це зазначав позивач.
Судом встановлено, що з моменту звільнення позивача (01.10.2018) по дату фактичного розрахунку з ним (14.05.2019) минуло 226 календарних дні.
З інформації для обрахування середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці служби (серпень-вересень 2018 року) наданої Головним управлінням ДСУНС України у Рівненській області 18.05.2020 за вих.№02-479/08 слідує, що за два місяці служби перед звільненням грошове забезпечення позивача включало: оклад атестованим працівникам, оклад за званням, надбавку за класність, нарахування за вислугу років, премію та надбавку ОПС і складало 15231,10 грн. (7734,78 грн. за серпень + 7496,32 грн. за вересень). З даної суми нарахувань утримано ПДФО 18% та військовий збір 1,5%, що в грошовому еквіваленті склало 2970,06 грн. (1508,28 грн. за серпень + 1461,78 грн. за вересень). Таким чином до видачі на руки підлягало: 12261,04 грн. (6226,50 грн. за серпень + 6034,54 грн. за вересень). Відповідно до цього, середньоденне грошове забезпечення позивача за вирахуванням податків та зборів склало 201,00 грн. (12261,04 грн./61 к.д.).
Відповідно до цього, розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку за період з 01.10.2018 по 14.05.2019 становить 45426,00 грн. (201 грн. Х 226 к.д.). Вказана суми обрахована з урахуванням усіх обов'язкових відрахувань, тобто до видачі на руки.
За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 768,40 грн.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області (33024, місто Рівне, вулиця Гетьмана Полуботка, 37; код ЄДРПОУ 38610634) - задовольнити повністю.
Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток в розмірі 45426,00 гривень (сума вказана з урахуванням усіх обов'язкових відрахувань, тобто до видачі на руки) за час затримки розрахунку при звільненні з 01.10.2018 по 14.05.2019.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 768,40 грн., за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, з урахуванням пункту 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складений 19 травня 2020 року.
Суддя Друзенко Н.В.