19 травня 2020 року м. РівнеСправа №460/1452/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом:
ОСОБА_1
до4 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України
про визнання бездіяльність протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до 4 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (далі - 4 ТВУЗ Держспецзв'язку, відповідач), у якому просить:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.09.2019;
зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.09.2019.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу в 4 ТВУЗ Держспецзв'язку та був звільнений з військової служби на підставі підпункту “б” пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” за станом здоров'я, а з 25.09.2019 виключений зі списків особового складу 4 ТВУЗ Держспецзв'язку з усіх видів забезпечення. Зазначив, що в період з 2016 року по 2019 рік додаткову відпустку як учасник бойових дій він не отримував, компенсацію за невикористану додаткову відпустку при звільненні також не отримував. У зв'язку з цим позивач звернувся до командира 4 ТВУЗ Держспецзв'язку із заявою щодо нарахування та виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016 - 2019 роки. Однак, у відповіді на вказану заяву відповідачем зазначено, що кошти на ці видатки у 2019 році в кошторисі 4 ТВУЗ не передбачені. Також повідомлено, що в Адміністрації Держспецзв'язку розглядається пропозиція для вирішення по суті цього питання направити відповідні запити до Міністерства фінансів України, Міністерства соціальної політики України та Міністерства оборони України для отримання роз'яснень стосовно джерел за які має здійснюватися оплата за дні додаткової відпустки військовослужбовцям із числа учасників бойових дій у разі надання такої відпустки після завершення особливого періоду, а також виплата їм грошової компенсації у разі звільнення з військової служби відповідно до рішення Верховного Суду. Вважає ненарахування та невиплату відповідачем грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за вказаний період протиправною бездіяльністю, яка порушує його право на достатній рівень життя, що слугувало підставою для звернення за судовим захистом.
Ухвалою суду від 05.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву.
Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти заявлених позовних вимог. Зокрема, зазначив, що грошова компенсація, як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустку. В період з 2016 по 2019 роки ОСОБА_1 не було набуто відповідного права на отримання грошової компенсації за не отриману додаткову відпустку, оскільки частиною 19 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” припинено надання всім військовослужбовцям додаткової відпустки під час особливого періоду. Зокрема, за період дії періоду, надавалися неодноразові розпорядження стосовно заборони надання всіх видів додаткових відпусток, окрім чітко визначених законодавством. Зазначив, що з початком особливого періоду в Україні, пов'язаного зі збройною агресією РФ для військовослужбовців Збройних Сил України наступив ряд обмежень, визначених законодавством України, в тому числі й обмеження прав на відпустки. Було дозволено лише вичерпний перелік відпусток. Крім того, пунктом 4 статті 25 Закону України “Про відпустки” така відпустка, являється відпусткою без збереження заробітної плати, що надається працівникові в обов'язковому порядку. Законодавством не передбачена компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за минули роки. Разом з тим, кошти на ці видатки в кошторисі 4 ТВУЗ не передбачені. Враховуючи викладене, Адміністрацією Держспецзв'язку з метою запобігання нецільовому використанню бюджетних коштів вирішується питання стосовно отримання роз'яснень від компетентних органів стосовно джерел коштів, за які має здійснюватися оплата за дні додаткової відпустки військовослужбовцям із числа учасників бойових дій у разі надання такої відпустки після завершення особливого періоду, а також виплата їм грошової компенсації у разі звільнення військової служби. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
З'ясувавши доводи та аргументи позивача, відомості, повідомлені відповідачем в наданій суду інформації, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх у сукупності на підставі чинного законодавства, суд встановив та врахував таке.
ОСОБА_1 , 1976 року народження, з 01.01.2016 по 25.09.2019 проходив військову службу за контрактом в 4 ТВУЗ Держспецзв'язку на посаді старшого водія автотранспортних засобів (спеціалізованих) (а.с.31).
Наказом начальника 4 ТВУЗ Держспецзв'язку (по особовому складу) від 09.09.2019 №125-ОС ОСОБА_1 був звільнений з військової служби на підставі підпункту “б” пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії (а.с.33). Припинено контракт та виключено зі списків особового складу з урахуванням часу на здачу справ і посади 25.09.2019.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 25.12.2014 Держспецзв'язком, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.9).
27.12.2019 ОСОБА_1 звернувся до начальника 4 ТВУЗ Держспецзв'язку із заявою щодо нарахування та виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016 - 2019 роки.
У відповіді на вказану заяву відповідач листом від 11.01.2020 №55/03-122 повідомив позивача, що у зв'язку з тим, що рапорт позивача поданий 27.12.2019, а бюджетний рік завершився 31.12.2019, то кошти на ці видатки у 2019 році в кошторисі 4 ТВУЗ не передбачені. Також повідомлено, що в Адміністрації Держспецзв'язку розглядається пропозиція для вирішення по суті цього питання направити відповідні запити до Міністерства фінансів України, Міністерства соціальної політики України та Міністерства оборони України для отримання роз'яснень стосовно джерел за які має здійснюватися оплата за дні додаткової відпустки військовослужбовцям із числа учасників бойових дій у разі надання такої відпустки після завершення особливого періоду, а також виплата їм грошової компенсації у разі звільнення з військової служби відповідно до рішення Верховного Суду (а.с.14).
Вважаючи ненарахування та невиплату відповідачем грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, протиправною бездіяльністю, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Адміністративна справа №460/1452/20 відповідає ознакам типової справи, які визначені Верховним Судом при розгляді зразкової справи №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19), а саме: відповідачем є один і той самий суб'єкт владних повноважень (військові частини); спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (виплата військовослужбовцям грошової компенсації за не використану додаткову відпустку, передбачену Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, в період з оголошення мобілізації); позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій та зобов'язати відповідача виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій).
Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відтак, при вирішенні даної справи суд враховує правові висновки, викладені в рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19), та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у цій справі, провадження №11-550заі19.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає та регулює відносини у цій галузі Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до п.1 ст.1-2 Закону №2011-XII, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Частиною першою статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з ч.12 ст.12 Закону №2232-ХІІ, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України “Про відпустки” від 05.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст.16-2 Закону №504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п.8 ст.10-1 Закону №2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Приписами абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-XII передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону №2011-XII, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п.18 ст.10-1 Закону №2011-XII, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону №2011-XII, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон №3543-XII) та Законі України “Про оборону України” від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон №1932-XII).
Так, статтею 1 Закону №3543-XII визначено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Водночас, стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, статтею 1 Закону №3543-XII надано визначення таких понять як мобілізація та демобілізація.
Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується Законом.
Поміж тим, пунктом 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ №260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд також враховує правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у п.23 справи “Сук проти України” від 10.03.2011, заява №10972/05, де зазначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
За встановлених обставин, суд вважає, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими та підтверджені належними й допустимими доказами. З урахуванням правових висновків Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до 4 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (вул.Соборна, 227-Д, м.Рівне, 33001; код ЄДРПОУ 34781331) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність 4 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25 вересня 2019 року.
Зобов'язати 4 територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25 вересня 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 19 травня 2020 року.
Суддя Дорошенко Н.О.