Справа № 420/2527/20
19 травня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому позивач просить:
визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС в Одеській області від 19.11.2018 №Ф-13833-52У про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 15819,54 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним.
Оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 19 листопада 2018 року №Ф-13833-52У сформована Головним управлінням ДФС в Одеській області є неправомірною, та підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
З наявної в матеріалах виконавчого провадження №59444205 вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-13833-52У, сформованої Головним управлінням ДФС в Одеській області, вбачається, що цю вимогу було сформовано відповідачем 19 листопада 2018 року, водночас, в тексті оскаржуваної вимоги зазначено, що станом на 17 квітня 2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені ОСОБА_1 становить 15819 грн. 54 коп.
Тобто, 19 листопада 2018 року формуючи вищевказану вимогу відповідач заздалегідь вказує, що у подальшому станом на дату, яка на той момент ще не настала, а саме 17 квітня 2019 року, у ОСОБА_1 , начебто, виникла заборгованість зі сплати єдиного внеску.
Такий висновок відповідача очевидно є абсурдним, оскільки 19 листопада 2018 року він не міг знати наперед чи взагалі виникне в майбутньому у ОСОБА_1 заборгованість зі сплати єдиного внеску, та який буде розмір заборгованості у разі, якщо вона виникне.
Оскільки, поняття недоїмки та момент її виникнення для фізичних осіб-підприємців чітко визначені чинним законодавством України, як сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок тобто за квартал, який вже минув на момент формування вимоги, відповідно оскаржувана вимога є протиправною з тієї причини, що в ній Головне управління ДФС в Одеській області вимагає від ОСОБА_1 сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску за період часу, який ще не настав.
Окрім того, з вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-13833-52У, вбачається, що її було передано до Кілійського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області разом з корінцем, який мав бути залишений в органі доходів і зборів, і на якому позивачем повинен бути проставлений підпис на підтвердження факту вручення йому цієї вимоги або проставлена інша службова відмітка, що підтверджує факт вручення вимоги чи неможливості її вручення.
Тобто, відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-13833-52У рекомендованим листом з повідомленням на адресу позивача не направлялась.
Про наявність та зміст вказаної вимоги ОСОБА_1 дізнався лише 11 березня 2020 року після ознайомлення представника з матеріалами виконавчого провадження №59444205, відкритого Кілійським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіальною управління юстиції в Одеській області 03.07.2019 року.
Процесуальні дії
Ухвалою суду від 27.03.2020 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку ст. 262 КАС України).
Відповідно ст.162 КАС України відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалу про відкриття провадження по справі отримано представником відповідача Головного управління ДФС в Одеській області 01.04.2020 року, що підтверджується розпискою про отримання нарочно копії судового рішення, ухвали.
14.04.2020 року за вх. №15545/20 від Головного управлінням ДФС в Одеській області (за підписом В.В. Палтека) надано відзив на адміністративний позов.
Відзив обґрунтованим наступним.
ОСОБА_1 перебував на обліку в Ізмаїльському управлінні ГУ ДПС в Одеській області з 28.02.2005 по 11.11.2019 роки, як фізична особа - підприємець, а відтак починаючи з 01.01.2017 року, був платником єдиного внеску, визначеним ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
З 01.01.2017 року до ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» було внесено зміни, одна із яких стосується порядку нарахування єдиного соціального внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність, у разі відсутності у них доходу у звітному році або окремому місяці звітного року.
Якщо раніше такі платники ЄСВ мали право самостійно визначати базу нарахування ЄСВ у разі відсутності доходу і сплатити суму єдиного соціального внеску з урахуванням встановленої максимальної величини бази нарахування ЄСВ та розміру мінімального страхового внеску, то з 01.01.2017 року самостійне визначення бази для нарахування ЄСВ є обов'язком
Фізичні особи підприємці у 2017 році мали нараховувати єдиний соціальний внесок за себе у розмірі не меншому ніж 704 грн. Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної плати на весь 2017 рік - 3200 грн. (3200 *22/100=704). Тобто за цілий 2017 рік розмір єдиного соціального внеску складає: 704*12=8448 грн.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної плати у 2018 році - 3723 грн., тобто за І квартал 2018 року - визначений розмір ЄСВ складає 3723*22/100*3=2457,18 грн., загальна сума за І, II, ІІІ квартали 2018 року - 7371, 54 грн.
ОСОБА_1 в автоматичному режимі, з врахуванням особливості обробки інформації ІС «Податковий блок» було сформовано вперше станом на 31.10.2018 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2018 №13833-52 і надіслано на адресу, зазначену боржником при реєстрації ФОП, але поштове повідомлення було повернуто у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
Оскільки, ОСОБА_1 не дотримано відповідні норми ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» пов'язані зі сплатою або оскарженням сум недоїмки, зазначених у вимозі, вони були передані для стягнення державній виконавчій службі.
Зазначену вимогу не було надіслано боржнику, а подано для примусового стягнення органу ДВС з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Враховуючи визначені вимоги законодавства, прийнята Головним управлінням ДФС в Одеській області вимога про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2018 р. №Ф-13833-52-У - є правомірною та законною.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
19.11.2018 року Головним управлінням ДФС в Одеській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф - 13833-52 У, відповідно до якої станом на 17.04.2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 15719, 54 грн.
Вимога про сплату боргу направлена на поштову адресу ОСОБА_1 рекомендованим повідомленням за трек-номером Одеса-44 6504408575079, яке повернулось на адресу податкового органу.
03.07.2019 року Кілійський РВДВС ПМУМЮ (м. Одеса) відкрито виконавче провадження №59444205: боржник - ОСОБА_1 , стягувач - Ізмаїльське управління ГУ ДФС в Одеській області відповідно інформації з Автоматизованої системи виконавчих проваджень Міністерства юстиції України за посиланням https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search- debtors .
Відповідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 - далі), РНОКПП НОМЕР_1 , припинив підприємницьку діяльність (Код КВЕД 72 діяльність у сфері інформатизації) 11.11.2019 року, номер запису про державну реєстрацію припинення 25360060003000127.
РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ.
Стаття 19 Конституції України в першому реченні закріплює автономію особистості в її різноманітній життєдіяльності, а у другому реченні містить її королларій, передбачаючи, що держава не може виходити за межі повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.
У «Науковому висновку щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією», опублікованому на офіційному сайті Верховного Суду, зазначено, що «критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття».
Суд перевіряє дії відповідача на відповідність вимогам ч.2-3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ).
Відповідно до ст. 6 Конвенції «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
Конституція України (в редакції станом на 30.09.2016 року) містить статтю 124 «…Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.», яка визначає можливість судового захисту за наявності юридичного спору.
Юридичний спір в даній справі виник у зв'язку із формуванням та направленням податковим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) через несплату єдиного соціального внеску відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 року №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.
Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками майна, прав та обов'язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності.
Державна фіскальна служба продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби, Державної митної служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов'язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об'єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.
Державна фіскальна служба до часу утворення центральних органів виконавчої влади, зазначених у цьому пункті, має повний доступ до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, інших реєстрів, банків і баз даних, ведення яких покладено законодавством на Державну податкову службу та Державну митну службу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 року №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби», постановлено реорганізувати деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 2.
Зокрема, Головне управління ДФС в Одеській області приєднано до Головного управління ДПС в Одеській області.
Основним законодавчим актом, який урегульовує відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України.
Згідно з вимогами ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
ЄСПЛ, розглядаючи податкові спори, застосовує ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, яка гарантує право на мирне та вільне володіння своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до п.2. ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно п.4 ч.1 ст. 4 Закону, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
06.12.2016 року Законом України № 1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено низку змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01.01.2017 року, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.
Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Міністерством фінансів України 20.04.2015 року за №449 затверджено наказ «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 року за № 508/26953) (Інструкція - далі), пунктом 4 якої закріплено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера «Ю» (вимога до юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера «У» (узгоджена вимога).
Відповідно до ч. 5 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Частиною 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Як зазначає відповідач, заборгованість виникла у зв'язку з несплатою позивачем сум єдиного внеску за 2017 та три квартали 2018 року.
Тобто, податковий орган нараховує заборгованість починаючи тільки з 01.01.2017 року, тобто після набрання чинності Законом України №1774.
Відповідно до ч.3 розділу 6 Порядку стягнення заборгованості з платників Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 року за №508/26953), органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4 (відносно позивача), 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи) (п.4 ч.3 розділу 6 №449).
Тобто, із зазначеного вбачається, що вимога про сплату боргу формується за сукупності підстав - актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.
Суд критично ставиться до наданої відповідачем копії картки платника податків (витяг з АІС ДФС України «Податковий блок»), оскільки, в ній відображені лише операції з 09.02.2018 року по 31.10.2018 року, а загальна сума заборгованості складає 15819,54 грн., хоча при розрахунку заборгованості податковим органом врахована несплата внеску і за 2017 рік.
Так, відповідачем у відзиві розраховано, що мінімальна сума єдиного внеску для за 2017 рік складатиме 704 грн., відповідно за 2017 рік заборгованість по несплаті внеску складає 704 грн.*12 міс. та дорівнює 8448 грн.
За 1 квартал 2018 року заборгованість становить 2457,18 грн. (мінімальна заробітна плата за 2018 рік - 3723 грн. *22% дорівнює 819,06 грн., 81906 грн. * 3 місяці дорівнює 2457, 18 грн.).
За 2 квартал 2018 року заборгованість становить 2457,18 грн.
За 3 квартал 2018 року заборгованість становить 2457,18 грн.
Сума боргу зазначена у вимозі від 19.11.2018 року №Ф-13833-52 У становить 15819,54 грн. (сума заборгованості за 2017 рік - 8448,00 грн. та сума заборгованості за період 2018 року - 7371,54 грн.)
Статтею 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено заходи впливу та стягнення, що застосовуються податковим органом (в даному випадку) до боржника.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до ч.2,3 ст.25 Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (ч.4 ст. 25 Закону).
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
У разі якщо згоди з податковим органом не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного податкового органу або оскаржити вимогу до податкового органу вищого рівня чи в судовому порядку.
У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня отримання вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня отримання узгодженої вимоги, податковий орган надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби узгоджену вимогу про сплату недоїмки в електронній формі.
Вимога податкового органу про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.
З вищезазначених положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» вбачається, що Головне управління ДФС в Одеській області повинно було надіслати вимогу про сплату боргу до органу ДВС у разі якщо позивач протягом десяти календарних днів з дня отримання вимоги:
не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею;
не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку;
не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня отримання узгодженої вимоги.
Проте, жодні з цих дій не могли бути вчинені ОСОБА_1 у строки встановлені законом, оскільки вимога від 19.11.2018 року №Ф-13833-52 У взагалі не була направлена на поштову адресу платника податків, що підтверджується представником відповідача у відзиві на адміністративний позов.
Слід зауважити, що першочергово податковим органом сформована вимога від 19.11.2018 року №Ф-13833-52, відповідно якої станом на 31.10.2018 року сума заборгованості становить 15819,54 грн. Зазначена вимога направлена на адресу ОСОБА_1 рекомендованим повідомленням за трек-номером Одеса-44 6504408575079, яка була повернута на адресу податкового органу з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до Інструкція, літера «У» (інформація щодо узгодження вимоги) в третій частині податкової вимоги проставляється у разі надсилання: платнику узгодженої вимоги внаслідок процедури оскарження.
Натомість Головним управлінням ДФС в Одеській області 19.11.2018 року сформовано вимогу про сплату боргу №Ф-13833-52 У (узгоджена), яка в подальшому направлена до органу ДВС.
Відтак, відповідач діяв поза межами дискреційних повноважень встановлених Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Крім того, суд вважає можливим застосування висновку Верховного Суду, сформованого у постанові від 21.02.2020 року по справі №826/17123/18, оскільки він є релевантним до спірних правовідносин в частині можливості позивача на оскарження процедурних порушень.
«Водночас, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду формулює правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства».
Згідно положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (справи "Беєлер проти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Москаль проти Польщі". Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (справи "Лелас проти Хорватії" від 20.05.2010 року та "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("справи "Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (справа "Лелас проти Хорватії").
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (п.3, п.4 ст. 90 КАС України).
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАСУ, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ст. 6 КАСУ, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, п. 30).
З урахуванням як національного законодавства, так і практики ЄСПЛ суд вважає правомірним стягнення з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок державних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору за задоволену вимогу, оскільки вона була фактично сплачена, зарахована на відповідний рахунок і була «неминучою», так як сплата судового збору є умовою для відкриття провадження по справі.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 12,139, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС в Одеській області від 19.11.2018 № Ф-13833-52 У про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 15819,54 грн.
Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму судового збору за подання адміністративного позову за:
квитанцією №0.016574495516.1 від 21.03.2020 року у сумі 840, 40 грн. (вісімсот сорок гривень 40 коп.).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України
Пунктом 15.5 розділу VII "Перехідні положення" КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 , засоби зв'язку: НОМЕР_4
Головне управління ДПС в Одеській області код ЄДРПОУ 43142370 адреса: вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, тел./факс (048) 725-83-58, електронна пошта: od.official@sfs.gov.ua.
Головуючий суддя Потоцька Н.В.
.