Справа № 420/2314/20
18 травня 2020 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Радчука А.А.,
розглянувши в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду в порядку спрощеного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправної бездіяльності зобов'язання вчинити певні дії, суд -
До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_4 , в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_6 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) щодо не включення до наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 26 грудня 2017 року № 261 1 пункту стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 військовою частиною НОМЕР_7 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2017 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 18 грудня 2017 року;
зобов'язати військову частину НОМЕР_7 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2017 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 18 грудня 2017 року;
зобов'язати військову частину НОМЕР_7 виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку з 18.12.2017 року по день постановлення рішення, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України на посаді начальника відділення напрямків відділу оперативного управління командного центру штабу Командування та перебував на грошовому забезпеченні в військовій частині НОМЕР_7 .
Наказом тимчасово виконуючого обов'язки командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 18 грудня 2017 року №216 його було звільнено у запас за пунктом «а» (у зв'язку с закінченням строку контракту ) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ) та наказом командування військово-морських сил збройних сил України (по стройовій частині) від 26 грудня 2017 року № 261 виключено зі списків особового складу управління. Під час звільнення з військової служби в наказі Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 26 грудня 2017 року № 261 не було враховано те, що у відповідності до абзацу 3 п.14 ст. 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року№ 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки. За таких підстав, не нарахування та невиплата позивачу грошової компенсації за дні додаткової відпустки, які належали упродовж 2016-2017 років є протиправними.
Передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, дає необхідності стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Позивач вважає, що позовні вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні підлягають задоволенню. У зв'язку з викладеним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою судді від 20.03.2020 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
06.04.2020 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов від Військової частини НОМЕР_6 , у якому зазначено, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до п. 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій надається право одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Ураховуючи той факт, що основні щорічні відпустки надаються в обов'язковому порядку за графіком, що передбачено діючим законодавством, а додаткові відпустки надаються за бажанням особи адже це право, яким людина може або скористатися, або ні, можна зробити висновок, що компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки може буди виплачена у разі звернення військовослужбовця з відповідним рапортом. Так, в позовній заяві вбачається винна бездіяльність позивача, адже права на звернення за компенсацією він позбавлений не був.
Відповідно до наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 26.12.2017 № 216 Позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_6 , отже з 26.12.2017 Позивач не є військовослужбовцем. Звернення Позивача з вимогою виплати компенсації надійшло у той час, коли він вже не був військовослужбовцем і на нього не розповсюджувались положення статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей ” щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. У зв'язку з викладеним, Відповідач просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.
10.04.2020 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов Військової частини НОМЕР_7 , в якому зазначено, що вимоги, викладені в позовній заяві Позивачем, військова частина НОМЕР_7 не визнає в повному обсязі, як такі, що є безпідставними, необґрунтованими та таким, що не відповідають чинному законодавству, виходячи з наступного.
Позивач не перебував у списках особового складу військової частини НОМЕР_7 . Жодного обов'язку (відсутня вказівка в наказі Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 26.12.2017 року №261 щодо нарахування та виплати Позивачу військовою частиною НОМЕР_7 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2017 роки) на виплату грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2017 роки у командира військової частини НОМЕР_7 не було, а тому стягнення саме з військової частини НОМЕР_7 як самостійної юридичної особи на користь Позивача грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2017 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення 18 грудня 2017 року, є безпідставною вимогою, що по суті не має на меті вирішити публічно-правовий спір, оскільки не стоїть питання про визнання рішення, дії чи бездіяльності військової частини НОМЕР_7 щодо не виплати зазначеної компенсації протиправними.
Щодо виплати позивачу середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку з 18.12.2017 року по день постановлення рішення відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. На теперішній час факт затримки розрахунку з Позивачем відсутній, оскільки фактичного розрахунку не було, а тому і позовні вимоги в цій частині є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню. На підставі вищевикладеного Військова частина НОМЕР_7 просить відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 .
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України на посаді начальника відділення напрямків відділу оперативного управління командного центру штабу Командування.
ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_8 від 17.08.2015 року.
Наказом тимчасово виконуючого обов'язки командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 18 грудня 2017 року №216 ОСОБА_1 було звільнено у запас за пунктом «а» (у зв'язку с закінченням строку контракту ) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та наказом Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 26 грудня 2017 року № 261 виключено зі списків особового складу управління.
Судом встановлено, що при звільнені ОСОБА_1 йому не була виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Відповідно до вказівки помічника командувача з фінансово-економічної роботи Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 02.01.2015 року № 154/24/2-4, з 01.01.2015 року військову частину НОМЕР_6 Військово-Морських Сил Збройних Сил України (Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України) було зараховано на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_7 .
У грудні 2019 року позивач ОСОБА_1 двічі звертався до командира військової частини НОМЕР_7 щодо визначення розміру грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2017 роки як учаснику бойових дій. У відповідях на зазначені звернення було зазначено, що сума грошової компенсації як учаснику бойових дій за 2015-2017 рокі (42 доби) становить - 10718,97 грн. та було запропоновано звернутися до командування військової частини НОМЕР_6 для вирішення даного питання. Факти даних звернень до Військової частини НОМЕР_7 відповідачами не спростовувались.
14.02.2020 року ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_6 з питанням нарахування та виплати грошової компенсації за дні додаткової відпустки за 2015-2017 роки як учаснику бойових дій.
У відповіді №154/111/772 від 21.02.2020 року Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України зазначено, що позивач не є військовослужбовцем Збройних Сил України і на нього не розповсюджується дія абзацу третього частини чотирнадцятої статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки. Не погоджуючись із зазначеним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст.2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992р. №2232-XI визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з ч.1, 2 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991р. №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII передбачено, що учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Згідно із п. 8 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 101 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Пунктами 17, 18 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п. 19 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Так, ст.1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Таким чином, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Разом з тим, суд враховує, що згідно п.3 розділу ХХХ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Крім того, суд критично ставиться до посилань Військової частини НОМЕР_2 на той факт, що під час звільнення позивач не звернувся з відповідним рапортом про виплату компенсації, оскільки нормами чинного законодавства обов'язковість такого звернення - не передбачено, у той час, як це є обов'язком відповідача провести повний розрахунок з військовослужбовцем під час його звільнення.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що відповідач - військова частина НОМЕР_6 не довів, що не нараховуючи ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2016-2017 роках календарні дні додаткової відпустки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 18.12.2017 року, діяв відповідно до закону, обґрунтовано, добросовісно та розсудливо, пропорційно (зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивач при звільненні з військової служби мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2016-2017 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, а Військовою частиною НОМЕР_6 допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2017 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 18 грудня 2017.
Тотожних висновків дійшов Верховний Суд у зразковій справі №620/4218/18.
Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.05.2019 року у зразковій адміністративній справі № 620/4218/18 позов ОСОБА_1 було задоволено, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_9 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року, зобов'язати Військову частину НОМЕР_9 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у зразковій адміністративній справі № 620/4218/18 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_9 залишено без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 року залишено без змін.
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Згідно з ч.2 ст.13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до ч.ч.5-6 ст.13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Верховний Суд у вказаному рішенні дійшов наступного висновку, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Враховуючи вищевикладене та те, що у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбачені п.12 ч. ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_6 щодо не включення до наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 26 грудня 2017 року № 261 1 пункту стосовно нарахування та виплати позивачу військовою частиною НОМЕР_7 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2017 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 18 грудня 2017 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання військової частини НОМЕР_7 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2017 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 18 грудня 2017 року, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що згідно вказівки помічника командувача з фінансово-економічної роботи Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 02.01.2015 року № 154/24/2-4, з 01.01.2015 року військову частину НОМЕР_6 Військово-Морських Сил Збройних Сил України (Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України) було зараховано на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_7 .
Вказані обставини не заперечувались сторонами.
Разом з тим, відповідно до п. 1.5 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України згідно наказу Міністра оборони України № 280 від 22.05.2017 року передбачено, що військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень). Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.
Відтак, військова частина НОМЕР_6 зарахована на фінансове забезпечення військової частини НОМЕР_7 . Тобто, військова частина НОМЕР_7 відпрацьовує та проводить фінансові розрахунки на підставі відповідних документів поданих військовою частиною НОМЕР_6 .
При цьому, з аналізу приписів ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 вбачається, що обов'язок нарахування та виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, зокрема визначення суми, покладено саме на військові частини в яких військовослужбовці проходять службу.
Разом з тим, при обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, з огляду на те, що військова частина НОМЕР_7 здійснює фінансове забезпечення військової частини НОМЕР_6 на підставі оформлених та поданих документів, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, вимога позивача щодо зобов'язання військової частини НОМЕР_7 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2017 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 18 грудня 2017 року, належить до часткового задоволення шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_6 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані всі дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 18 грудня 2017.
Суд вважає, що саме такий спосіб захисту права позивача є належним та достатнім в даному випадку.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання військової частини НОМЕР_7 виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку з 18.12.2017 року по день постановлення рішення, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, суд зазначає, що зазначена вимога є передчасною та не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Законом України «Про Збройні Сили України» визначено, що правовою основою діяльності Збройних Сил України (до структури яких входять, в тому числі, військові частини) є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», статути Збройних Сил України, інші закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародні договори України, що регулюють відносини в оборонній сфері.
Суд встановив, що позивачу при звільненні з військової служби у запас виплачено належне йому грошове забезпечення, проте, у день звільнення не було проведено нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік.
У зв'язку з несвоєчасним нарахуванням та виплатою позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, на думку позивача, виникли підстави для виплати середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, а тому до таких правовідносин необхідно застосовувати положення ст.ст.116-117 Кодексу законів про працю України, як таких, що є загальними та поширюються на всіх працівників.
Так, відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином можна дійти висновку, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є:
- нарахування сум належних працівникові при звільнені;
- відсутність спору щодо їх розміру;
- невиплата нарахованих сум в день звільнення.
Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є:
- нарахування сум, належних працівникові при звільнені;
- незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що вимога щодо зобов'язання військової частини НОМЕР_7 виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку з 18.12.2017 року по день постановлення рішення, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 є передчасною та такою, що не підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Серявін та інші проти України” від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139. 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправної бездіяльності зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_6 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) щодо не включення до наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 26 грудня 2017 року № 261 1 пункту стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 військовою частиною НОМЕР_7 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2017 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 18 грудня 2017 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_6 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2017 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 18 грудня 2017 року.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Суддя А.А. Радчук
.