про повернення позовної заяви
12 травня 2020 року м. Київ №320/2670/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами до в/ч НОМЕР_1 про визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої п.12 ст.12 Закону України №3551-XII за період з 2015 по 2017, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - тобто з 07.11.2017 та зобов'язання нарахувати та виплатити таку компенсацію.
Ухвалою суду від 23.03.2020, позивача було зобов'язано усунути виявлені судом недоліки позову шляхом подання позовної заяви у кількості екземплярів, що відповідає кількості учасників справи із зазначенням у ній: номерів засобів зв'язку, адреси електронної пошти позивача, РНОКПП позивача та його представника; викладення обставин, якими обґрунтовані заявлені вимоги з посиланням на докази, що підтверджують ці обставини, а саме, що відповідач є розпорядником грошових коштів для здійснення виплат за невикористані додаткові відпустки учасникам бойових дій; порядку звільнення з військової служби позивача та дії, які були вчинені ним для одержання компенсаційних виплат за невикористані додаткові відпуски, в тому числі, коли та кому було подано відповідний рапорт з вимогою провести виплату грошової компенсації та рішення командира військової частини за наслідком його розгляду; зазначення загального розміру виплат, які були одержані позивачем за спірний період, тобто з 01.01.2015 по 31.12.2017 у розрізі помісячних виплат із окремим зазначенням кожної виплати та представленням суду відповідних доказів, якими підтверджені суми нарахованих та одержаних виплат (довідки з в/ч; копії відомості; копії витягу про рух коштів банківської картки тощо); зазначення кількості надання рішення відповідача про відмову у здійсненні нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні календарної відпустки із зазначенням тривалості невикористаної відпустки та періодів, в яких так відпустка не була використана та надання доказів щодо невиплати грошової компенсації та зазначення загального розміру грошових виплат при звільненні у розрізі кожної виплати та підтвердження факту одержання коштів (копія відомості, виписка із банківської картки; надходження на р/р позивача) тощо; зазначення розпорядника грошових коштів; конкретизації розрахункового періоду, тобто періоду за виключенням святкових та вихідних, днів відпустки та тимчасової непрацездатності позивача; зазначення алгоритму розрахунку суми компенсації; розміру посадового (місячного) окладу (тарифної ставки), установленого позивачеві на момент нарахування компенсаційних виплат; зазначення відомостей про розмір грошового забезпечення позивача у період з 2015 по 2018 із визначенням помісячних виплат та надання довідки, якими ці виплати підтверджені.
При цьому, суд звертав увагу, що розрахунок передбачає обрахунок математичних величин із застосуванням арифметичних дій; обґрунтування порушення прав, свобод та інтересів заявника із визначенням змісту порушених прав. Також, позивачеві слід було подати суду заяву про поновленная строку звернення до суду та докази поважності причин пропуску процессуального строку.
На виконання вимог ухвали, ОСОБА_1 подав заяву про усунення недоліків, оновлений адміністративний позов, який ідентичний по змісту первісному позову, та копії наступних документів: постанови ВС від 21.08.2019 у справі №620/4218/18 та листа Департаменту фінансів МОУ №7096 від 04.10.2019.
За результатом дослідження поданої заяви та документів, суд констатує невиконання вимог судового рішення, яке набуло законної сили, у зв'язку з чим звертає увагу на таке:
положеннями ч.1 ст. 129-1 Конституції України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Вказана норма кореспондується зі ст.370 КАСУ. Ухвала суду, згідно ст.241 КАСУ є різновидом судового рішення.
Згідно ч.5 ст. 44 КАСУ, учасник справи зобов'язаний виявляти повагу до суду; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати наявні у нього докази в порядку та строки, встановлені судом, не приховуючи їх.
Практика Європейського суду з прав людини, відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.2006, є джерелом права.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його правами та обов'язками. У рішенні Європейського суду з прав людини "Чуйкіна проти України" ((CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) 13 січня 2011 року ОСТАТОЧНЕ) вказано, що "стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28- 36, Series A № 18)".
Доступ до правосуддя включає не лише можливість подати заяву до суду, йому відповідає обов'язок суду розглянути справу по суті з винесенням остаточного рішення по справі, яке підлягає обов'язковому виконанню. Виконання в розумний термін також є невід'ємною частиною права на доступ до суду.
На відміну від права на справедливий суд, право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може бути обмежено, зокрема, задля забезпечення нормального функціонування судової системи. Це включає часові обмеження, фінансовий тягар, вимоги щодо форми звернення тощо.
У справі Trukh v. Ukraine ((dec.), no. 50966/99, 14 October 2003) Європейський суд дав оцінку застосуванню процесуальних обмежень у вигляді обов'язку сплатити мито, надати копії документів у певній кількості та направити звернення до конкретного суду. Європейський суд не виявив жодних підстав вважати, що застосування згаданих процесуальних обмежень у справі було свавільним чи невиправданим. Відповідно, скарга заявника про відсутність доступу до суду була відхилена як необґрунтована.
В рішенні Конституційного Суду України у справі №1-9/2011 за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України, від 13 грудня 2011 року (17-рп/2011) зазначено, що "вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі". Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання".
Вирішення судом питання про наявність матеріальних передумов звернення особи до суду на стадії відкриття провадження у справі, не може свідчити про обмеження у доступі до правосуддя.
У даному випадку право на доступ до правосуддя позивача було поставлено в залежність від його особистої волі виконати чи не виконати вимоги судового рішення, яке набуло законної сили.
Позивач на власний розсуд та свідомо розпорядився своїм правом, він надав оновлену позовну заяву, яка є ідентична по змісту первісній та не надав суду усіх витребуваних документів, в тому числі, позовної заяви, оформленої відповідно до вимог ст. 160 КАСУ із зазначенням у ній викладення обставин, якими обґрунтовані заявлені вимоги з посиланням на докази, що підтверджують ці обставини, а саме, що відповідач є розпорядником грошових коштів для здійснення виплат за невикористані додаткові відпустки учасникам бойових дій; порядку звільнення з військової служби позивача та дії, які були вчинені ним для одержання компенсаційних виплат за невикористані додаткові відпуски, в тому числі, коли та кому було подано відповідний рапорт з вимогою провести виплату грошової компенсації та рішення командира військової частини за наслідком його розгляду; зазначення загального розміру виплат, які були одержані позивачем за спірний період, тобто з 01.01.2015 по 31.12.2017 у розрізі помісячних виплат із окремим зазначенням кожної виплати та представленням суду відповідних доказів, якими підтверджені суми нарахованих та одержаних виплат (довідки з в/ч; копії відомості; копії витягу про рух коштів банківської картки тощо); зазначення кількості надання рішення відповідача про відмову у здійсненні нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні календарної відпустки із зазначенням тривалості невикористаної відпустки та періодів, в яких так відпустка не була використана та надання доказів щодо невиплати грошової компенсації та зазначення загального розміру грошових виплат при звільненні у розрізі кожної виплати та підтвердження факту одержання коштів (копія відомості, виписка із банківської картки; надходження на р/р позивача) тощо; зазначення розпорядника грошових коштів; конкретизації розрахункового періоду, тобто періоду за виключенням святкових та вихідних, днів відпустки та тимчасової непрацездатності позивача; зазначення алгоритму розрахунку суми компенсації; розміру посадового (місячного) окладу (тарифної ставки), установленого позивачеві на момент нарахування компенсаційних виплат; зазначення відомостей про розмір грошового забезпечення позивача у період з 2015 по 2018 із визначенням помісячних виплат та надання довідки, якими ці виплати підтверджені. Крім того, позивач не надав суду заяву про поновлення строку звернення до суду з зазначенням обставин непереборної сили, які заважали йому звернутися вчасно до суду після одержання розрахунку при звільненні, розмір якого не відповідав сумі, встановленої законом.
Суд наголошує, що вказані документи були обов'язковою передумовою для вирішення питання про можливість відкриття провадження у справі та витребувані із розрахунком того, що дана категорія справ розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, а ефективний розгляд справ, який є основним завданням адміністративного судочинства, забезпечується в тому числі, і належною підготовкою справи з дотриманням положень про її відкриття, економії часу для своєчасного ухвалення рішення.
Крім того, Верховний Суд у постанові №705/3875/17 з приводу повернення позовної заяви, яка була залишена без руху висловив наступну правову позицію:“Так, Верховний Суд акцентував увагу на тому, що "Конвенція покликана гарантувати не права, які є теоретичними або ілюзорними, а права, які є практичними та ефективними. Це особливо стосується гарантій, закріплених у статті 6 Конвенції, з огляду на важливе місце, яке в демократичному суспільстві займає право на справедливий суд з усіма гарантіями відповідно до цієї статті.
Правила, що регулюють офіційні кроки та строки, які мають бути дотримані при подачі апеляційної скарги або заяв на судовий перегляд, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності". Суд нагадав, що "... національні органи влади, зокрема суди, мають вирішувати проблеми тлумачення внутрішнього законодавства, їх роль обмежується перевіркою відповідності результатів такого тлумачення Конвенції. Це стосується, зокрема, тлумачення судами процесуальних норм, таких як строки подання документів або подання апеляцій (рішення у справі "Кунерт проти Польщі", заява № 8981/17, від 04 квітня 2019 року)". Далі Верховний Суд зазначив: "Отже, залишаючи позовну заяву без руху, позивач був поінформований про обов'язок виправити недоліки вказаної заяви, а саме: привести її зміст та форму до вимог процесуального законодавства. Отже, оскільки він (позивач) не подав позовну заяву, яка повинна відповідати вимогам закону, і таким чином, не вичерпав наявних засобів захисту свого права, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про визнання позовної заяви неподаною та її повернення".
Положеннями ч.5 ст.242 КАСУ встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За приписами частини четвертої статті 169 КАС України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р.).
Як вбачається із ст.160 КАСУ, зміст позовної заяви фактично повинен складатися із: а) вступної, б) мотивувальної та в) прохальної частин, а також з г) додатку до позовної заяви та повинен бути підписано особою, яка її подає або представником із зазначенням дати її подання та надання довіреності чи іншого документу, що підтверджує його повноваження.
Таким чином, вже на цій стадії адміністративного процесу позивач зобов'язаний виконувати вимоги щодо несення обов'язку доказування обґрунтованості заявлених вимог з посиланням на докази, якими ці вимоги підтверджені та зазначити при пред'явленні позову певне коло фактів, що мають процесуальне значення. Мається на увазі факти наявності передумов права на пред'явлення позову та дотримання процесуального порядку його звернення.
Аналогічно виникає і обов'язок судді у з'ясуванні на цій стадії процесу - оцінка наявності у заявника права на пред'явлення позову і дотримання ним порядку реалізації цього права, тобто суд встановлює факти процесуального характеру.
Ухилення від виконання таких обов'язків позивачем тягне за собою наслідки, встановлені п.1 ч.4 ст.169 КАСУ.
Керуючись статтями 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ - НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, - повернути позивачеві.
Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Брагіна О.Є.