19 травня 2020 року № П/320/1182/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у м. Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС" до Головного управління ДФС у Київській області, ОСОБА_1 про визнання протиправними дій,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС" з позовом до Головного управління ДФС у Київській області, ОСОБА_1 , в якому просить:
- рішення Головного управління ДФС у Київській області від 11.07.2019 вих. №24221/10/10-36-54-08 визнати незаконним та скасувати, зобов'язати Головне управління ДФС у Київській області прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць червень 2019 року з додатками та доповненнями до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС» з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів від 11.07.2019;
- дії заступника начальника Києво-Святошинського управління Головного управління ДФС у Київській області Рижикова Андрія Ілліча, які полягають у підписанні ним рішення Головного управління ДФС у Київській області від 11.07.2019 №24221/10/10-36-54-08 визнати незаконними.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що Києво-Святошинською ДПІ було прийнято протиправне рішення від 11.07.2019 вих.№24221/10/10-36-54-08, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС" відмовлено у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2019 року з тих підстав, що позивач не є платником ПДВ на підставі рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 18.11.2016.
Позивач не погоджується з правомірністю прийняття вказаного рішення, оскільки подання до контролюючих органів податкової звітності з податку на додану вартість у паперовому вигляді відповідає вимогам чинного законодавства, а у контролюючого органу відсутнє право не приймати у платників податків податкову звітність, оформлену згідно з вимогами податкового законодавства. Зокрема, складена позивачем звітність містить усі обов'язкові реквізити та подана за формою, що відповідає чинному законодавству, а відтак мала бути прийнята податковим органом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року відкрито провадження у даній адміністративній справі, справа призначена за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
15 квітня 2020 року через службу діловодства суду від Головного управління ДПС України надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Стверджував, що 01.01.2015 Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України» № 1621-VII від 31.07.2014 було введено систему електронного адміністрування податку на додану вартість, про що було внесено відповідні зміни до статті 49 Податкового кодексу України, що в свою чергу, зумовило виникнення у платників податків обов'язку щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість виключно в електронній формі.
Неприйняття податковим органом податкової декларації Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» з ПДВ за червень 2019 року обумовлено тим, що на підставі рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, ТОВ «Вітаполіс» не є платником ПДВ з 18.11.2016. Крім того, лист-повідомлення Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 11.07.2019 №24221/10/10-36-54-08 не є рішенням про неприйняття чи невизнання податкової звітності, як зазначає позивача та жодним чином не порушує права останнього.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» (ідентифікаційний код 34439389, місцезнаходження: 08152, Київська обл., Києво-Святошинський р-н., м. Боярка, вул. Територія Технікуму, буд.16) зареєстровано в якості юридичної особи, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 18.11.2019 № 1005978273.
11 липня 2019 року позивачем було подано до Києво-Святошинської ДПІ Києво-Святошинського управління ГУ ДФС у Київській області в паперовій формі податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2019 року з додатками до неї, що підтверджується відбитком штампу податкового органу про отримання зазначених документів.
Разом з податковою декларацією позивачем було подано в паперовій формі доповнення до податкової декларації з податку на додану вартість за звітний період - червень 2019 року вих.№110/19 від 11 липня 2019 року.
У той же день, Києво-Святошинська державна податкова інспекція Києво-Святошинського управління Головного управління ДФС у Київській області листом №24221/10/10-36-54-08 повідомила позивача про те, що на підставі рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Вітаполіс» не є платником ПДВ з 18.11.2016.
У вказаному листі також зазначено, що враховуючи викладене ТОВ «Вітаполіс» не повинно подавати податкову декларацію з ПДВ за червень 2019 року згідно п.184.6 ст.184 Податкового кодексу України.
Не погодившись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
За визначенням, наведеним у пункті 46.1 статті 46 Податкового кодексу України, податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Відповідно до пунктів 48.1-48.2 статті 48 Податкового кодексу України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.
Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.
Обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.
Порядок подання податкової звітності до контролюючого органу визначається статтею 49 Податкового кодексу України.
Пунктом 49.1 статті 49 Податкового кодексу України встановлено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Відповідно до пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.
Єдиною підставою для відмови у прийнятті податкової декларації засобами електронного зв'язку в електронній формі є недійсність електронного цифрового підпису такого платника податків, у тому числі у зв'язку із закінченням строку дії сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа і надана у форматі, доступному для її технічної обробки.
Згідно з пунктом 49.8 статті 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
Пунктом 49.9 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.
За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою:
- за наявності на всіх аркушах, з яких складається податкова декларація та, за бажанням платника податків, на її копії, відмітки (штампу) контролюючого органу, яким отримана податкова декларація, із зазначенням дати її отримання, або квитанції про отримання податкової декларації у разі її подання засобами електронного зв'язку, або поштового повідомлення з відміткою про вручення контролюючому органу, у разі надсилання податкової декларації поштою;
- у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк.
Відповідно до пункту 49.10 статті 49 Податкового кодексу України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.
Пунктом 49.11 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.
Зміст наведених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що одержавши від платника податків податкову звітність, контролюючий орган зобов'язаний перевірити наявність у ній реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, та прийняти одне з двох рішень: або прийняти податкову звітність, або відмовити у її прийнятті, одночасно повідомивши платника податків про причини відмови.
Таким чином умовою, з якою чинне податкове законодавство пов'язує можливість прийняття або неприйняття податкової звітності, є наявність або відсутність у ній обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України.
Податковий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію у разі її складання з дотриманням вимог статті 48 ПК України, оскільки прийняття податкової звітності є обов'язком контролюючого органу.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування викладених норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, міститься у постанові Верховного Суду від 31.07.2018 у справі №810/1570/16.
Як убачається з оспорюваного рішення, будь-яких недоліків, що полягають у відсутності та/або недостовірності реквізитів, перелік яких визначений у пунктах 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, відповідач за наслідками обробки податкової декларації ТОВ «Вітаполіс» з податку на додану вартість за червень 2019 року, не встановив.
Судом з'ясовано, що отримавши від ТОВ «Вітаполіс» податкову звітність з ПДВ за червень 2019 року, Києво-Святошинська державна податкова інспекція Києво-Святошинського управління Головного управління ДФС у Київській області її реквізитів на предмет відповідності вимогам пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України не аналізувала.
Оскільки матеріалами справи підтверджується і не було спростовано відповідачем, що реквізитів податкової декларації з ПДВ ТОВ «Вітаполіс» за травень 2019 року з вимогами пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України податковий орган не співставляв, суд дійшов висновку, що рішення про відмову у прийнятті вказаної податкової декларації відповідач прийняв передчасно.
Крім того, суд звертає увагу на те, що статтею 184 Податкового кодексу України визначено порядок та підстави анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.
Відповідно до пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо: а) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку протягом попередніх 12 місяців, подала заяву про анулювання реєстрації, якщо загальна вартість оподатковуваних товарів/послуг, що надаються такою особою, за останні 12 календарних місяців була меншою від суми, визначеної статтею 181 цього Кодексу, за умови сплати суми податкових зобов'язань у випадках, визначених цим розділом; б) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку, прийняла рішення про припинення та затвердила ліквідаційний баланс, передавальний акт або розподільчий баланс відповідно до законодавства за умови сплати суми податкових зобов'язань із податку у випадках, визначених цим розділом; в) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку, умова сплати якого не передбачає сплати податку на додану вартість; г) особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту; ґ) установчі документи будь-якої особи, зареєстрованої як платник податку, визнані рішенням суду недійсними; д) господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута; е) платник податку ліквідується за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання) або особу звільнено від сплати податку чи її податкову реєстрацію анульовано (скасовано, визнано недійсною) за рішенням суду; є) фізична особа, зареєстрована як платник податку, померла, її оголошено померлою, визнано недієздатною або безвісно відсутньою, обмежено її цивільну дієздатність; з) з) припинено дію договору про спільну діяльність, договору управління майном, угоди про розподіл продукції (для платників податку, зазначених у підпунктах 4, 5 і 8 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу) або закінчився строк, на який утворено особу, зареєстровану як платник податку.
Згідно з пунктом 184.2 статті 184 Податкового кодексу України, анулювання реєстрації на підставі, визначеній у підпункті «а» пункту 184.1 цієї статті, здійснюється за заявою платника податку, а на підставах, визначених у підпунктах «б» - «з» пункту 184.1 цієї статті, може здійснюватися за заявою платника податку або за самостійним рішенням відповідного контролюючого органу.
Анулювання реєстрації здійснюється на дату: подання заяви платником податку або прийняття рішення контролюючим органом про анулювання реєстрації; зазначену в судовому рішенні; припинення дії договору про спільну діяльність, договору управління майном, угоди про розподіл продукції або закінчення строку, на який утворено особу, зареєстровану як платник податку; що передує дню втрати особою статусу платника податку на додану вартість.
При цьому датою анулювання реєстрації платника податку визначається дата, що настала раніше.
Згідно з пунктом 184.3 статті 184 Податкового кодексу України контролюючий орган анулює реєстрацію особи як платника податку, що подав заяву про анулювання реєстрації, якщо встановить, що він відповідає вимогам пункту 184.1 цієї статті.
Відповідно до пункту 184.10 статті 184 Податкового кодексу України про анулювання реєстрації платника податку контролюючий орган зобов'язаний письмово повідомити особу протягом трьох робочих днів після дня анулювання такої реєстрації.
Пунктами 184.5-184.6 статті 184 Податкового кодексу України передбачено, що з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, складання податкових накладних. У разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.
Зі змісту викладених положень чинного законодавства слідує, що статтею 184 Податкового кодексу України встановлені підстави та порядок анулювання реєстрації платника податків платником ПДВ та пов'язані з цим правові наслідки у вигляді неможливості формування податкового кредиту за рахунок сплаченого у складі ціни товарів і послуг ПВД.
Разом з цим, жоден пункт статті 184 Податкового кодексу України не містить положень, які б утворювали правову підставу для відмови платникові податків, навіть за умови відсутності у нього реєстрації платником ПДВ, у прийнятті податкової декларації з ПДВ.
Суд зазначає, що етап прийняття та реєстрації податкової звітності є, по-суті, формальним рівнем податкового контролю, під час якого податковий орган здійснює візуальну перевірку декларації та її аналіз за формальними ознаками. При цьому підставою для невизнання податкової декларації податковою звітністю є такі дефекти її заповнення, які впливають на порядок адміністрування податку.
До прийняття податкової звітності податковий орган не уповноважений здійснювати перевірку інших показників, зазначених у ній, з чого слідує, що будь-які інші обставини, ніж невідповідність податкової звітності вимогам пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, по-перше - не можуть встановлюватись та оцінюватись податковим органом на етапі прийняття податкової звітності, по-друге - не можуть слугувати підставою для відмови у її прийнятті.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що сам по собі факт анулювання та/або відсутності реєстрації платником ПДВ не є тією підставою, з якою чинне податкове законодавство пов'язує можливість прийняття рішення про відмову у прийнятті податкової звітності з ПДВ.
Крім того, з позовної заяви слідує, що позивачем було надіслано до ДФС України скаргу в порядку адміністративного (досудового) оскарження на рішення ДПІ про анулювання реєстрації Позивача платником ПДВ. Проте, відповідь позивачем у визначений законом час не отримана. Доводів протилежного відповідачами не надано.
Згідно з п. 56.8 ст. 56 ПК України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.
Пунктом 56.9 статті 56 ПК України встановлено, що керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.
Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.
Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.
Отже, положення статті 56 ПК України визначають обов'язок контролюючого органу прийняти вмотивоване рішення за результатами розгляду скарги та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги.
Беручи до уваги викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно відмовив ТОВ «Вітаполіс» у прийнятті податкової звітності з ПДВ за червень 2019 року.
У позовній заяві позивач просить суд визнати незаконним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Київській області від 11.07.2019 вих. №24221/10/10-36-54-08.
Частиною 1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до ч.2 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із п.2 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Суд звертає увагу на те, що в даному випадку ефективними способом захисту порушених прав та інтересів позивача є саме визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДФС у Київській області від 11.07.2019 вих. №24221/10/10-36-54-08.
При цьому, неправильне словесне вираження позивачем способу захисту порушеного права не є підставою для відмови в його захисті, оскільки правомірність вимог позивача підтверджується матеріалами справи, а відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць червень 2019 року з додатками та доповненнями до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів від 10.06.2019, суд зазначає наступне.
Як було встановлено судом, за умови відповідності форми та змісту податкової декларації вимогам пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, податковий орган зобов'язаний прийняти її.
Тобто, обґрунтованість позовних вимог у вказаній частині залежить від встановлення судом наявності або відсутності у поданій позивачем до податкового органу податковій декларації з ПДВ обов'язкових реквізитів.
Відповідно до пункту 48.3 статті 48 Податкового кодексу України, податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім.'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід'ємною частиною; ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).
Згідно з пунктом 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, у окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов'язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період; дата та номер рішення про включення неприбуткової організації до Реєстру неприбуткових установ та організацій; ознака неприбутковості організації; повне найменування нерезидента; місцезнаходження нерезидента; назва та код держави резиденції нерезидента.
Судом встановлено, що подана позивачем податкова декларація з податку на додану вартість за червень 2019 року за своєю формою відповідає вимогам, встановленим наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21 (чинний на момент виникнення спірних відносин).
Співставивши реквізити податкової декларації ТОВ «Вітаполіс» з ПДВ за червень 2019 року з переліком обов'язкових реквізитів, що передбачений пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, судом встановлено, що вона містить усі обов'язкові реквізити, а саме:
1) тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий) - «звітна» (рядок 011);
2) звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація - «травень 2019 року» (рядок 02);
3) повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами - «Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» (рядок 03);
4) код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер - « 34439389» (рядок 031);
5) місцезнаходження (місце проживання) платника податків -« АДРЕСА_1 » (рядок 05);
6) найменування контролюючого органу, до якого подається звітність - «Києво-Святошинська ОДПІ Головного управління ДФС у Київській області» у відповідній графі;
7) дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми) - « 10.06.2019» у відповідній графі;
8) інформацію про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід'ємною частиною, у вигляді відміток у відповідній частині податкової декларації;
9) ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток посадових осіб платника податків - " ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 " у відповідних графах податкової декларації;
10) вчинені власноручно підписи посадової особи платника податку - ОСОБА_4 , що скріплені печаткою ТОВ «Вітаполіс»;
11) індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період - " НОМЕР_2" (рядок 04).
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що подана позивачем декларація з ПДВ за червень 2019 року містить усі визначені пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України реквізити, що передбачені формою податкової декларації, яка затверджена чинним на момент виникнення спірних правовідносин наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21.
Наведені висновки відповідачем будь-якими доказами спростовані не були.
За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний був прийняти у ТОВ «Вітаполіс» податкову декларацію з ПДВ за червень 2019 року.
Відповідно до пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.
Проте суд зазначає, що незважаючи на встановлені у вказаному пункті Податкового кодексу України вимоги подавати податкову звітність з ПДВ в електронній формі, чинний Податковий кодекс України не визначає правових наслідків недотримання платником податків зазначеної вимоги.
Зокрема, Податковий кодекс України не містить положень які б свідчили, що недотримання електронної форми документа мало б наслідком відмову у її прийнятті. Навпаки, зміст пункту 49.8 статті 49 Податкового кодексу України дає підстави для висновку, що причини з яких податковий орган може відмовити у прийнятті податкової декларації, є вичерпними і не підлягають розширеному тлумаченню.
Відсутність закріплених в Податковому кодексі України наслідків подання платниками податків податкових декларацій в паперовій, а не електронній формі, виходячи із такої основної засади податкового законодавства як презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, має трактуватися виключно на користь платника податків.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає у тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки". Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Беручи до уваги, що чинний Податковий кодекс України не містить норм, які б встановлювали правові наслідки у випадку подання платником податків податкової звітності у паперовій, а не електронній формі, висновок відповідача, що така обставина є підставою для відмови у прийнятті податкової декларації є необґрунтованим.
Суд також бере до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену ним у вже згаданій постанові від 31.07.2018 у справі №810/1570/16, відповідно до якої недодержання платником податків приписів пункту 49.4. статті 49 Податкового Кодексу України щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість в електронній формі та надання такої звітності у паперовій формі, само по собі, не є підставою для відмови у прийнятті податкової декларації, при умові наявності у поданих документах реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу.
Оскільки подана позивачем до Києво-Святошинської ДПІ Києво-Святошинського управління ГУ ДФС у Київській області податкова декларація з податку на додану вартість відповідає вимогам статті 48 Податкового кодексу України, що під час розгляду справи не було спростовано відповідачем, а також враховуючи те, що відповідач позбавлений дискреційних повноваженнях у питаннях прийняття податкової звітності за умови, що у ній наявні усі обов'язкові реквізити, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць червень 2019 року з додатками та доповненнями до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з поданих ТОВ «Вітаполіс» документів від 11.07.2019.
Суд не надає правової оцінки іншим доводам позивача, що були викладені у позовній заяві на обґрунтування протиправності оспорюваного рішення, оскільки встановлені під час розгляду справи та викладені у цьому рішенні суду обставини та надана їм правова оцінка є достатніми для висновку про факт порушення охоронюваних законом прав позивача та необхідність їх захисту.
Залишаючи без оцінки окремі аргументи позивача, зокрема з приводу того, що відповідач у справі не є контролюючим органом у розумінні закону і не має відповідних повноважень взагалі приймати, відмовляти чи іншим чином обробляти податкову звітність, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
При цьому суд враховує роз'яснення, що викладені у пункті 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Цей же принцип знайшов свій вираз у низці рішень Європейського суду з прав людини, у яких ЄСПЛ неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain); рішення у справі "Серявін та інші проти України").
Разом з тим, позовна вимога про визнання дій заступника начальника Києво-Святошинського управління Головного управління ДФС у Київській області Рижикова Андрія Ілліча, які полягають у підписанні ним рішення Головного управління ДФС у Київській області від 11.07.2019 №24221/10/10-36-54-08 визнати незаконними, задоволенню не підлягає.
Судом не встановлено ознак незаконності у діях ОСОБА_1 , щодо підписання листа від 10.06.2019 №20429/10/10-36-54, оскільки останній був уповноважений на вчинення відповідних дій, та вчинив їх у межах своїх повноважень, а тому, позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими і не підлягають задоволенню. Крім того, підписання оспорюваного листа в даному випадку не порушує прав позивача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно вимог частини третьої статті 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачами.
Під час розгляду справи відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, не надали до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довели правомірності своїх рішень.
У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача, а позовні вимоги вважає такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у сумі 4204,00 грн згідно з платіжними дорученням від 04.02.2020 № 1715.
Суд, керуючись частиною третьою статті 139 КАС України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо часткового задоволення позовних вимог, присуджує позивачу 2102,00 грн понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Київській області від 11.07.2019 вих. №24221/10/10-36-54-08.
Зобов'язати Головне управління ДФС у Київській області прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць червень 2019 року з додатками та доповненнями до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС» з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів від 11.07.2019.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС» (код ЄДРПОУ - 34439389, адреса: 08150, Києво-Святошинський район Київської області, м. Боярка, Територя Технікуму, буд. 16) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ - 39393260, адреса: індекс 03151, вул. Народного Ополчення, 5а) судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лисенко В.І.