19 травня 2020 р. № 400/4495/19
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача:Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2
треті особи:Державна казначейська служба України, вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601
про:визнання бездіяльності протиправною; стягнення одноразової грошової допомоги в сумі 34 737,20 грн,
ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_2 , в якій просить визнати бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу в повному обсязі одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби протиправною; стягнути з відповідача на користь позивача неотриману одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, яка становить 34 737,20 грн.
Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, позивач зазначив Державну казначейську службу України.
Одночасно позивач заявив клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, в якому просить установити відповідачу строк для подання звіту про виконання судового рішення.
Крім того, позивач клопотав про розгляд справи у спрощеному позовному провадженні.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на невключення відповідачем до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, щомісячної додаткової грошової винагороди, яка має постійний характер, у зв'язку з чим при звільненні позивача з військової служби за станом здоров'я відповідач виплатив йому одноразову грошову допомогу у розмірі, меншому від належного до виплати, на 34 737,20 грн.
Ухвалою від 21.12.2019 суд відкрив провадження у справі та постановив розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відзиві, що надійшов до суду 16.01.2020, відповідач проти позовних вимог заперечує і просить відмовити в позові з посиланням на обставину невключення щомісячної додаткової грошової винагороди до складу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, оскільки така винагорода має окремий, особливий і разовий характер її виплати. Також відповідач посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 06.11.2019 у справі № 825/1205/17, від 21.11.2019 у справі № 826/7919/17, від 21.11.2019 у справі № 815/5547/17.
Одночасно з поданням відзиву відповідач заявив клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін та про залишення позову без розгляду.
Ухвалою від 17.01.2020 суд призначив судовий розгляд з повідомленням (викликом) сторін.
Третя особа у поясненнях, що надійшли до суду 22.01.2020, просить відмовити у позовних вимогах, в якому посилається на пріоритетність застосування при визначенні розміру грошового забезпечення Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-ХІІ). Одночасно третя особа вважає виконаний позивачем розрахунок позовних вимог недоцільним, а їхню суму завищеною.
У відповіді на відзив, що надійшла до суду 27.01.2020, позивач наголошує, що додаткова грошова винагорода виплачувалась позивачу постійно (щомісяця) протягом останніх 24 місяців перед звільненням його з військової служби. Крім того, позивач посилається на правову позицію, висловлену Верховним Судом у справі № 522/2738/17 (постанова Великої Палати від 06.02.2019), у справі № 826/11679/17 (постанова від 16.05.2019), у справі № 826/3398/17 (постанова від 31.07.2019).
Ухвалою від 28.01.2020 суд за клопотанням позивача замінив найменування відповідача з військової частини НОМЕР_2 на військову частину НОМЕР_1 .
У запереченнях, що надійшли до суду 04.02.2020, відповідач зазначив про невключення щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення та необгрунтованість посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 522/2738/17, оскільки у цій справі Велика Палата не досліджувала питання виплати та розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Ухвалою від 06.02.2020 суд задовольнив клопотання представника позивача та установив її участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
У судовому засіданні 25.02.2020 представник позивача позовні вимоги підтримала та просила задовольнити позов з підстав, наведених у позовній заяві та відповіді на відзив.
Представник відповідача проти позовних вимог заперечував та просив відмовити в позові з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву та запереченнях.
Третя особа представника у судове засідання не направила.
Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши письмові докази, що містяться у справі, суд перейшов до ухвалення рішення в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалами від 25.02.2020 суд відмовив у задоволенні клопотань відповідача про залишення позовної заяви без розгляду та позивача про передачу справи як зразкової на розгляд Верховного Суду.
Заслухавши представників сторін, безпосередньо, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд установив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Позивач проходив військову службу у військовій частині-польова пошта НОМЕР_3 (в подальшому - військова частина НОМЕР_2 , військова частина НОМЕР_1 ).
28.09.2015 позивача, звільненого з військової служби служби за станом здоров'я, наказом командира військової частини-польова пошта НОМЕР_3 (по стройовій частині) виключено із списків особового складу частини та направлено для зарахування на військовий облік до Біляївського районного військового комісаріату Одеської області.
Календарна вислуга позивача у Збройних Силах України становить 16 років 02 місяці 12 днів.
При звільненні з військової служби позивачу було виплачено одноразову грошову допомогу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 за 16 календарних років у сумі 31 482,00 грн.
Зазначені обставини підтверджуються копією витягу з наказу командира військової частини-польова пошта НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 28.09.2015 № 179.
У період з вересня 2013 року по серпень 2015 року позивачу виплачувалась щомісячна додаткова грошова винагорода відповідно до наказу Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260. Розмір цієї винагороди за серпень 2015 року становить 4396,70 грн.
Ці обставини підтверджуються довідкою про нараховане грошове забезпечення позивача за період з вересня 2013 року по серпень 2015 року від 13.05.2017 № 448.
У відповідь на заяву позивача від 21.11.2019 про надання роз'яснень та нарахування і виплату одноразової грошової допомоги відповідач повідомив, що під час здійснення нарахування виплати позивачу одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у військовій частині керувалися вимогами постанов Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294, від 22.09.2010 № 889, наказу Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260.
Зокрема, як вбачається з листа відповідача від 27.11.2019 № 633/3706, при здійсненні нарахування та виплати одноразової грошової допомоги позивачу відповідач врахував такі види грошового забезпечення:
- оклад за військовим званням у сумі 125,00 грн;
- посадовий оклад у сумі 1091,00 грн;
- надбавку за вислугу років (35 %) у сумі 425,60 грн;
- надбавку за виконання особливо важливих завдань (50 %) у сумі 820,80 грн;
- надбавку за особливі умови служби, що пов'язані з підвищеним ризиком для життя у сумі 327,30 грн;
- надбавку за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці у сумі 163,65 грн;
- премію у сумі 981,90 грн.
Отже, розмір виплаченої одноразової грошової допомоги позивачу обчислений відповідачем з розміру грошового забезпечення, до якого не включено щомісячну додаткову грошову винагороду, у зв'язку з чим між сторонами виникли спірні правовідносини.
Вирішуючи спір між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII „Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «;Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина друга статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлює, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком (за наявності вислуги 10 років і більше), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Згідно з пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 „Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей”, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Позивача звільнено з військової служби на підставі пункту «б» частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII (за станом здоров'я).
На момент звільнення позивача його календарна вислуга років складає 16 років, а відтак, відповідно до частини другої статті 15 Закону №2011-ХІІ, позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Однак відповідачем додаткову грошову винагороду в розмірі, передбаченому Постановою № 889, до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби позивачу, не включено.
Підставою для виплати позивачу одноразової грошової допомоги без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди слугував наказ командира військової частини - польова пошта В 2492 (по стройовій частині) від 28.09.2015 № 179, відповідно до якого позивачеві було виплачено одноразову грошову допомогу у разі звільнення відповідно до вимог Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260 (зі змінами) (далі - Інструкція).
За змістом пункту 9.1 розділу IX Інструкції грошове забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби за станом здоров'я, включає: оклад за військове звання, посадовий оклад, надбавки за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення).
Аналогічні норми щодо невключення винагород до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби, містить також Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 24.10.2016 № 550.
Разом з тим, необхідно враховувати пріоритетність законів над підзаконними актами та дискрецію держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
Частиною четвертою статті 9 Закону №2011-ХІІ Міністру оборони України надані повноваження лише щодо визначення порядку виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення, законом не віднесено до компетенції Міністра.
Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон № 2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам Закону № 2011-ХІІ.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 826/11679/17 та від 31.07.2019 у справі № 826/3398/18.
Питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. Ухвалюючи постанову від 06.02.2019 у вищеозначеній справі, Велика Палата дійшла таких висновків:
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових:
1) посадовий оклад;
2) оклад за військовим званням;
3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення;
4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.
Як установив суд, останні 24 місяці перед звільненням додаткова грошова винагорода нараховувалась та виплачувалась позивачу щомісяця, а тому, на переконання суду, за жодних обставин така винагорода не може вважатись одноразовою.
Суд не приймає посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 825/1205/17, від 21.11.2019 у справі № 826/7919/17, від 21.11.2019 у справі № 815/5547/17, оскільки, виходячи з процесуальних механізмів забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду, за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками колегії суддів Касаційного адміністративного суду.
Суд також відхиляє аргумент відповідача про необґрунтованість посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 522/2738/17, оскільки у цій справі Велика Палата не досліджувала питання виплати та розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби. Суд врахував висновок вказаної постанови, оскільки саме в ньому міститься позиція Верховного Суду щодо складових грошового забезпечення військовослужбовців, і цей висновок безпосередньо впливає на порядок визначення одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Щодо суми одноразової грошової допомоги суд зазначає таке.
Грошове забезпечення позивача за серпень 2015 року становило 8277,40 грн і включало такі складові: посадовий оклад в сумі 1091,00 грн, оклад за військове звання в сумі 125,00 грн, надбавку за вислугу років у сумі 425,60 грн, надбавку за виконання особливо важливих завдань в сумі 820,80 грн, надбавку за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці в сумі 163,65 грн, надбавку за особливі умови служби, пов'язані з підвищеним ризиком для життя, в сумі 272,75 грн, щомісячну додаткову грошову винагороду в сумі 4396,70 грн, премію в сумі 981,90 грн, що підтверджується довідкою від 13.05.2017 № 448.
Отже, виплата одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби повинна була становити: 8277,40 грн (грошове забезпечення станом на час звільнення) х 50 % х 16 (кількість років вислуги) = 66 219,20 грн.
Оскільки позивачу була виплачена одноразова грошова допомога у сумі 31 482,00 грн, сума недоплаченої допомоги становить: 66 219,20 - 31 482,00 = 34 737,20 грн.
Згідно з пунктом 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Суд вважає, що заявлений позивачем спосіб захисту порушеного права у формі стягнення з відповідача одноразової грошової допомоги не суперечить закону і забезпечить ефективний захист прав позивача.
Позивач також просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу в повному обсязі одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Суд зазначає, що право позивача було порушене саме внаслідок неврахування відповідачем щомісячної додаткової грошової винагороди як складової грошового забезпечення, з якого обчислена сума одноразової грошової допомоги позивачу при звільненні з військової служби.
Крім того, відповідач виплатив відповідну допомогу у нарахованій ним сумі - 31482,00 грн, тобто у повному обсязі відносно нарахованого її розміру.
Невиплата одноразової грошової допомоги у сумі 66 219,20 грн є наслідком її неправильного обчислення.
Отже, суд не має підстав для задоволення цієї позовної вимоги позивача, але, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, для повного захисту прав позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у неврахуванні щомісячної додаткової грошової винагороди як складової грошового забезпечення, з якого обчислена сума одноразової грошової допомоги позивачу.
Щодо клопотання позивача щодо установлення судового контролю за виконанням рішення суду відповідно до статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом, а не обов'язком суду. У справі, що розглядається, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю, враховуючи відсутність будь-яких обставин та доказів на підтвердження існування ризику невиконання судового рішення з боку відповідача.
Судові витрати у справі становлять 4000 грн витрат на правову допомогу.
На підтвердження відповідних витрат позивач надав суду:
- копію договору про надання правової допомоги № 34/19, укладеного між позивачем та адвокатом Прокопчук А. В. 22.04.2019;
- копію додатку № 1 до договору про надання правової допомоги від 22.04.2019 № 34/19;
- копію рахунку від 05.12.2019 № 34/2/2019 на суму 4000 грн;
- копію акту надання-приймання послуг від 05.12.2019 № 34/2/2019 на суму 4000 грн;
- копію квитанції від 05.12.2019 до прибуткового касового ордера № 34/2/2019 про сплату 4000 грн;
- копію ордеру від 05.12.2019 серії ЛВ № 170800;
- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю 22.02.2017.
Відповідач не висловив заперечень в частині розміру та співмірності витрат на правову допомогу, клопотань про їх зменшення не заявляв.
Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд виходить з такого.
Актом надання-приймання від послуг від 05.12.2019 № 34/2/2019 на суму 4000 грн підтверджується, що правова допомога, надана позивачу, включала консультацію з питань застосування у спірних відносинах, пов'язаних з адміністративним спором між позивачем та відповідачем вартістю 600 грн; пошук судової практики за судовими рішеннями, внесеними до Єдиного державного реєстру судових рішень вартістю 600 грн; складання позовної заяви про стягнення заборгованості з відповідача на користь позивача, підготовка правової позиції, стратегії та тактики захисту вартістю 2800 грн.
Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012
№ 5076-VI „Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, іншими видами правової допомоги є види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Суд вважає співмірним заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на правову допомогу.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, обсягом та витраченим часом. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У зв'язку з цим, на підставі статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати позивача на правову допомогу в сумі 4000 грн підлягають до стягнення з відповідача.
Керуючись статтями 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ), яка полягає у неврахуванні щомісячної додаткової грошової винагороди як складової грошового забезпечення, з якого обчислена сума одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 ) в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
3. Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 ) одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у сумі 34 737,20 грн (тридцять чотири тисячі сімсот тридцять сім гривень 20 копійок).
4. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (м. Очаків, Миколаївська область, 57508, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 ) витрати на правову допомогу в сумі 4000 грн (чотири тисячі гривень 00 копійок).
5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
6. У встановленні судового контролю за виконанням рішення суду відповідно до статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Птичкіна