КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91
07 травня 2020 року № 320/6916/19
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лисенко В.І.,
при секретарі судового засідання Лубянській Д.С.,
представника відповідача - Горб-Павлушко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Генеральної прокуратури України, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення кадрової комісії №1 Генеральної прокуратури України від 04.11.2019 №246, про неуспішне проходження ОСОБА_1 іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 15.11.2019 №1521ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України та органів прокуратури відповідно до пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 20.11.2019.
В обґрунтування позовних зазначено, що рішення кадрової комісії №1 Генеральної прокуратури України від 04.11.2019 №246 та наказ Генерального прокурора від 15.11.2019 №1521ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 20.11.2019, є протиправними, безпідставними та такими, що прийняті не на підставі вимог чинного законодавства.
Позивач наголошує, що згідно з пунктом 11 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону 113-IX визначено, що атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур, проте, як зазначає позивач, на момент прийняття оскаржуваного рішення про неуспішне проходження ним іспиту, таких кадрових комісій Офісу Генерального прокурора не створено через відсутність такої установи, як Офіс Генерального прокурора. Тому, ОСОБА_1 переконаний, що робота кадрових комісій відбувалася поза межами правового поля, а тому їх рішення є протиправним та не могли нести жодних правових наслідків. Також стверджує, що кадровою комісією порушено встановлений порядок проведення атестації прокурорів, адже з 23.10.2019 по 05.11.2019 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні, про що повідомив кадрову комісію відповідним листом, однак комісія не призначила дату анонімного іспиту після одужання позивача, а 04.11.2019 видала спірне рішення.
Позивачем, у тому числі, стверджується, що станом на момент його звільнення Генеральним прокурором не видавався наказ про ліквідацію Генеральної прокуратури України. Крім того, відомості про перебування Генеральної прокуратури України в стані припинення, а також про створення Офісу Генерального прокурора були відсутні й в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Генеральним прокурором накази про скорочення штатної чисельності не видавалися. У зв'язку з цим, позивач вважає, що Генеральна прокуратура України не перебувала в стані припинення, тому вказане фактично свідчить про не настання події, з якою пов'язано можливість застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
На думку позивача, розірвання трудового договору з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених саме КЗпП України, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника (попередження за 2 місяці про наступне вивільнення, врахування переважного права на залишення на роботі, наявність скорочення чисельності або штату працівників, змін в організації виробництва і праці тощо).
Відповідач з позовом не погодився, у відзиві на позовну заяву, зазначив, що позивачем на виконання положень пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону від 19.09.2019 №113-ІХ з метою переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, була подана заява про проходження атестації за визначеною формою, на підставі якої останнього було допущено до проведення атестації, яка здійснювалася відповідними кадровими комісіями. Однак, для проходження іспиту 04.11.2019 ОСОБА_1 не з'явився, будь-яких підтверджуючих документів щодо перебування на стаціонарному лікуванні не надав.
Як зазначає представник відповідача, у відповідності до пп. 2 п. 19 Розділу ІІ Закону України від 19.09.2019 №113-ІХ наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури є підставою для його звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Пояснено, що саме у зв'язку із наведеним Генеральним прокурором був виданий оскаржуваний наказ від 15.11.2019 №1521ц про звільнення позивача з займаної посади. При цьому, відповідач наголошує, що норми Закону України "Про прокуратуру" у даному випадку є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами.
Також, представник відповідача вказує, що до спірних правовідносин норми КЗпП України не застосовуються, а доводи позивача щодо відсутності факту ліквідації чи реорганізації Генеральної прокуратури України під час його звільнення братися до уваги не можуть, оскільки звільнення за п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» застосовується за наявності підстав, передбачених підпунктами 1-4 пункту 19 розділу ІІ Закону від 19.09.2019 №113-ІХ, які не містять такої умови як прийняття Генеральним прокурором рішення про ліквідацію чи реорганізацію органу прокуратури. Крім того, представник Офісу Генерального прокурора зазначила, що положення Закону України від 19.09.2019 №113-ІХ та Закону України "Про прокуратуру" є чинними та неконституційними у встановленому порядку не визнавались, а тому підлягають обов'язковому застосуванню та виконанню.
Ухвалою суду від 18.12.2019 відкрито загальне позовне провадження в даній адміністративній справі.
Протокольною ухвалою суду від 17.02.2020 здійснено процесуальну заміну первісного відповідача на його правонаступника - Офіс Генерального прокурора.
На підставі протокольної ухвали суду від 11.03.2020 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
У судове засідання, призначене на 07.05.2020, прибув представник відповідача та заперечував проти позовних вимог, просив суд відмовити у їх задоволенні. Позивач, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, не з'явився, із заявами або клопотаннями до суду не звертався.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , працював в органах прокуратури з 01.11.2006. У зв'язку зі зміною структури та штатного розпису Генеральної прокуратури України, наказом Генерального прокурора №529-ц від 21.04.2017 позивача було звільнено з посади заступника начальника управління міжнародно-правового співробітництва та європейської інтеграції Генеральної прокуратури України та призначено на посаду заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України (а.с. 29).
Судом встановлено, що 15.10.2019, на підставі пункту 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», позивач звернувся до Генерального прокурора із заявою про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію (а.с. 30).
При цьому, 23.10.2019 ОСОБА_1 було госпіталізовано до Київського міського клінічного ендокринологічного центру, де останній перебував на стаціонарному лікуванні до 05.11.2019 включно, що підтверджується листком непрацездатності серії АДХ №535744 (а.с. 33).
У зв'язку із наведеним, 25.10.2019 на ім'я секретаря першої кадрової комісії Генеральної прокуратури України Толочка О.М., позивачем підписано та за його дорученням направлено рекомендованим поштовим відправленням №0101042174727 заяву від 24.10.2019 про те, що у зв'язку із перебуванням на стаціонарному лікуванні він не має змоги з'явитися на складання іспиту у формі анонімного тестування, який призначений на 23-24.10.2019. Одночасно із цим, позивач просив перенести іспит на іншу дату, зобов'язавшись надати листок непрацездатності після виписки з лікувального закладу.
Зазначене поштове відправлення було отримане відповідачем за довіреністю 28.10.2019 (а.с. 32).
У подальшому, 05.11.2019 ОСОБА_1 було виписано з лікувального закладу та видано листок непрацездатності серії АДХ №535744 , в якому зазначено, що позивач може стати до роботи наступного дня, тобто з 06.11.2019. У день виписки рекомендованим поштовим відправленням №0101042183440 зазначений листок непрацездатності позивач направив на відповідачу.
Зазначене поштове відправлення було отримане працівником адресата за довіреністю 06.11.2019 (а.с. 35).
Проте, 18.11.2019 позивача викликали до відділу кадрів та повідомили, що 15.11.2019 на підставі рішення кадрової комісії №1 Генеральної прокуратури України від 04.11.2019 №246 (а.с. 38) наказом Генерального прокурора №1521ц (а.с. 36), ОСОБА_1 з 20.11.2019 звільнено з посади заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України та органів прокуратури відповідно до пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України від 14.10.2014 № 1697-П «Про прокуратуру».
Вважаючи своє звільнення безпідставним та відповідне рішення кадрової комісії № 1 незаконним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами спору, суд зазначає наступне.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. При цьому, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Статтями 2, 5-1 Кодексу законів про працю України закріплено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 222 Кодексу законів про працю України, особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України від 14.10.2014 N 1697-VII "Про прокуратуру".
Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону України "Про прокуратуру", є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
У силу частини третьої статті 16 цього Закону, прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі N 21-8а15, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі N 803/31/16, від 30.07.2019 у справі N 804/406/16, від 08.08.2019 у справі N 813/150/16.
Отже, положення Кодексу законів про працю України не підлягають застосуванню до правовідносин щодо звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Саме така позиція висловлена Верховним Судом і у постанові від 08.10.2019 у справі N 804/211/16.
За таких обставин доводи позивача щодо застосування до спірних правовідносин загальних засад трудового законодавства є безпідставними, оскільки питання пов'язані із проходженням прокурорами публічної служби та звільнення з підстав, що оспорюються в даному позові, врегульовані спеціальними законодавчими актами.
Так, загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді наведені у статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Згідно пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Частиною п'ятою статті 51 зазначеного Закону визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
25.09.2019 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 N 113-IX, (далі - Закон N 113-IX), яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.
Відповідно до п. 6 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону N 113-IX, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
За приписами п. 7 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону N 113-IX, прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (п. 9 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону N 113-IX).
Згідно із п. 10 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону N 113-IX, прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Згідно із п. 11 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону N 113-IX, атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
На виконання вимог Закону N 113-IX, наказом Генерального прокурора N 221 від 03.10.2019 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок N 221).
За визначенням, що міститься в пункті 1 розділу 1 Порядку № 221 атестація прокурорів - це встановлена Розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону N 113-IX та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
У відповідності до пунктів 2, 4 Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України проводиться відповідними кадровими комісіями, порядок роботи яких, перелік і склад визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
У ході судового розгляду судом встановлено, що на думку позивача, правові підстави формування кадрових комісій були відсутні і, відповідно, повноважень щодо прийняття будь-яких рішень в останніх не має, оскільки станом як на дату прийняття оскаржуваних рішень, Офіс Генерального прокурора як юридична особа і суб'єкт владних повноважень не був створений, а тому атестація прокурорів відповідними кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора не могла бути проведена.
Однак до вказаних тверджень позивача суд відноситься критично, оскільки положеннями підпунктів 7, 8 пункту 22 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону N 113-IX визначено, що тимчасово, до 1 вересня 2021 року в Офісі Генерального прокурора, у кожній обласній прокуратурі утворюються відповідні кадрові комісії як органи для забезпечення в тому числі проведення атестації прокурорів Генеральної прокуратури відповідно до цього розділу. При цьому саме Генерального прокурора наділено правом визначати перелік, склад і порядок роботи кадрових комісій Офісу Генерального прокурора.
Як зазначено у пункті 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону N 113-IX, до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
Судом встановлено, що створення кадрових комісій, в тому числі першої кадрової комісії, затвердження порядку їх роботи відбулося за наказом Генерального прокурора в межах тих повноважень та порядку, який був визначений законом - пунктами 9, 11, підпунктом 8 пункту 22 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону N 113-IX та на виконання мети цього закону - проведення заходів із реформи органів прокуратури.
У даному випадку, кадрові комісії це дорадчі колегіальні органи, які не входять до структури Генеральної прокуратури України чи Офісу Генерального прокурора, а створені тимчасово для забезпечення проведення атестації прокурорів. Відповідно, оскільки до початку створення Офісу Генерального прокурора його повноваження виконувала Генеральна прокуратура України, тому створення кадрової комісії № 1 та її функціонування до вказаного часу відбувалося у спосіб та порядок, що передбачений діючим законодавством.
Крім того суд враховує, що відповідно до наказу Генерального прокурора від 27.12.2019 № 358 «Про окремі питання забезпечення роботи Офісу Генерального прокурора», юридичну особу «Генеральна прокуратура України» перейменовано в «Офіс Генерального прокурора» без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Тобто, сам факт початку роботи Офісу Генерального прокурора не впливав на порядок та процедуру проведення атестації працівників Генеральної прокуратури України, які виявили намір пройти таку атестацію.
Зі змісту положень статей 2, 22-26 як згідно з Законом України "Про прокуратуру" (у редакції до внесення змін Законом України від 19 вересня 2019 року N 113-IX), так і згідно з Законом України "Про прокуратуру" у редакції Закону України від 19 вересня 2019 року N 113-IX встановлено, що жодне повноваження прокурора не поставлено у залежність від обставин функціонування юридичної особи як учасника суспільних відносин.
Тому, проведене перейменування юридичної особи публічного права з Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора належить сприймати як потребу в актуалізації найменування суб'єкта права, з яким у заявника у минулому не складалось жодних правових відносин з приводу проходження публічної служби, адже рішення про прийняття на службу в прокуратуру та припинення служби в прокуратурі були прийняті відповідно Генеральним прокурором України та Генеральним прокурором.
У позовній заяві та судових засіданнях, позивач також наполягав на тому, що проходження ним атестації у порядку, передбаченому Законом N113-IX та Порядком №221 суперечить положенням трудового законодавства. Такі доводи суд вважає безпідставними, пояснюючи це наступним.
У цьому контексті, судом враховується те, що Конституційний Суд України у рішенні від 08.07.2003 №15-рп/2003 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про проведення атестації державних службовців» (справа про атестацію державних службовців) зазначив, що атестація є одним із способів перевірки та оцінки кваліфікації працівника, його знань і навичок. Вона передбачена частиною шостою статті 96 Кодексу законів про працю України, положення якого поширюються і на державних службовців з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про державну службу». Згідно з цією нормою атестацію можуть проводити власник або уповноважений ним орган. Такими органами відповідно до законодавства України є, зокрема, всі органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Атестація окремих категорій державних службовців передбачена й іншими законами України, зокрема й «Про прокуратуру».
Це означає, що запровадження Законом N 113-IX атестації прокурорів Генеральної прокуратури України як однієї з умов для їх переведення в Офіс Генерального прокурора пов'язане в тому числі із створенням передумови для побудови системи прокуратури, кадровим перезавантаженням органів прокуратури та способом перевірки та оцінки кваліфікацій чинних прокурорів на відповідність їх посадам прокурора в таких органах. Така атестація визначена законодавцем та відбувалась у спосіб і порядок, який є діючим і стосується усіх прокурорів, які виявили намір пройти атестацію, а тому не може вважатись протиправною чи такою, що носить дискримінаційних характер по відношенню до позивача.
Фактично, всі мотиви, якими позивач обґрунтовує протиправність дій відповідача щодо проведення атестації, ґрунтуються на його незгоді із положеннями Закону N 113-IX та Порядком № 221, які, на його думку, порушують в тому числі і права та гарантії, що визначені КЗпП України та Конституцією України.
Разом із тим, суд звертає увагу позивача на ту обставину, що положення Закону N 113-IX на день ухвалення рішення у вказаній справі є чинними та неконституційними у встановленому законом порядку не визнавались. Так само є чинними і положення Порядку N 221, а тому підстави для їх неврахування, на думку суду, відсутні.
Крім того, суд враховує, що позивач подаючи заяву про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора та про намір пройти атестацію від 15.10.2019 цілком і повністю був ознайомлений з умовами та процедурами проведення атестації та погодився на їх застосування. Тобто, позивач розумів наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації та можливе звільнення із підстав, передбачених Законом N113-IX. В іншому випадку, позивач мав повне право відмовитись від проведення такої атестації та не подавати відповідної заяви чи окремо оскаржувати відповідний Порядок проходження прокурорами атестації, чого останнім зроблено не було.
Законодавець ввівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури зазначив, які саме дії мають вчинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації. Наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю.
За таких обставин, оскаржувані рішення є такими, що прийняті у межах, спосіб та порядку, що визначенні чинним законодавством.
Серед іншого, доводячи протиправність спірних рішень, повивач вказує на те, що у період з 23.10.2019 по 05.11.2019, він перебував на стаціонарному лікуванні у Київському міському клінічному ендокринологічному центрі, про що повідомляв комісію, тому остання не мала права приймати рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Дослідивши ці обставини, суд сформував наступний висновок.
Положеннями п. 11 розділу І Порядку № 221 визначено, що у разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Факт неявки прокурора фіксується кадровою комісією у протоколі засідання, під час якого мав відбуватися відповідний етап атестації такого прокурора.
У виключних випадках, за наявності заяви, підписаної прокурором або належним чином уповноваженою ним особою (якщо сам прокурор за станом здоров'я не може її підписати або подати особисто до комісії) про перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, кадрова комісія має право протягом трьох робочих днів з дня отримання такої заяви ухвалити рішення про перенесення дати складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора. До заяви має бути долучено копію документу, що підтверджує інформацію про поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту. У разі неможливості надати документальне підтвердження інформації про причини неявки в день подання заяви, прокурор має надати таке документальне підтвердження в день, на який комісією було перенесено проходження відповідного етапу атестації однак до початку складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. Якщо прокурор не надасть документальне підтвердження інформації про поважні причини його неявки до початку перенесеного складення відповідного іспиту, проходження співбесіди, комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.
Інформація про нову дату складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора). З моменту оприлюднення відповідної інформації прокурор вважається повідомленим належним чином про нову дату проведення відповідного етапу атестації.
Матеріали справи свідчать, що 28.10.2019 на адресу секретаря Першої кадрової комісії Толочка О.М. та 30.10.2019 до Генеральної прокуратури України надійшли заяви позивача про перебування на стаціонарному лікуванні та прохання про перенесення іспиту, який відбувався 23-24 жовтня 2019 року, на іншу дату. При цьому, будь-яких підтверджуючих документів не долучено.
Судом встановлено, що вказані заяви розглянуто Першою кадровою комісією та вирішено перенести дату складання позивачем іспиту на 04.11.2019, за умови надання прокурором документального підтвердження поважності причини неявки на іспит до початку перенесеного іспиту, що підтверджується із протоколу комісії від 29.10.2019 №5 (а.с. 99).
Крім того, 29.10.2019 інформацію про перенесення певним особам, у тому числі й позивачу, дати іспиту на 04.11.2019, розміщено на сайті Генеральної прокуратури України.
Проте, для проходження іспиту 04.11.2019 позивач не з'явився, у зв'язку чим на підставі п. п. 13, 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України № 113-ІХ, п. 11 розділу І Порядку № 221, кадровою комісією 04.11.2019 прийнято рішення №246 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.
Водночас, листок непрацездатності на який посилається позивач, надійшов до Генеральної прокуратури України лише 07.11.2019 в додаток до поданої заяви ОСОБА_1 від 05.11.2019, яку 08.11.2019 було передано секретарю Першої кадрової комісії - ректору Національної академії прокуратури України Толочку О.М.
За наведеного вище, Кадрова комісія №1 при прийнятті рішення від 04.11.2019 №246 про неуспішне проходження ОСОБА_1 іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, керувалась чинним процедурним законодавством.
Беручи до уваги зазначене, а також враховуючи усі наведені вище обставини, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для скасування рішення кадрової комісії №1 Генеральної прокуратури України від 04.11.2019 №246 та наказ Генерального прокурора від 15.11.2019 №1521ц.
За приписами частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та дій, а також докази надані позивачем, суд доходить висновку, що у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 необхідно відмовити повністю.
З урахуванням вимог статті 139 КАС України сплачений при зверненні до суду судовий збір позивачу не присуджується.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лисенко В.І.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення- 19 травня 2020 р.