справа №380/5/20
14 травня 2020 року зал судових засідань № 11
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Гулика А. Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Кушика Й.-Д. М.,
представника позивача Каверіна С. М.,
представника відповідача Фельпеля І. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 03.02.2020 та заяви про зміну позовних вимог від 08.04.2020, позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день виключення зі списків особового складу 15.02.2019 компенсації за невикористану відпустку терміном 45 діб у сумі 24586,88 грн та додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, за 2015-2019 роки загальним терміном 70 днів у сумі 38246,25грн.;
- стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на його користь компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за 2015-2019 загальним терміном 70 днів у загальній сумі 38246,25 грн із одночасною компенсацією сум податку із доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового, начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
- стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану щорічну основну відпустку та невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, за 2015-2019 роки за період з 16.02.2019 до дня фактичного розрахунку 02.04.2020, тобто терміном 412 днів із розрахунку 511,70 грн в день у сумі 210820,40 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового, начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Ухвалою від 08.01.2020 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.
Ухвалою від 03.02.2020 суд прийняв до провадження заяву позивача про зменшення позовних вимог від 03.02.2020.
Ухвалою від 25.03.2020 суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Ухвалою від 04.05.2020 суд закрив провадження у справі у частині позовних вимог про стягнення із ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за 2015-2019 роки загальним терміном 70 днів у сумі 38246,25грн із одночасною компенсацією сум податку із доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового, начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Ухвалою від 14.05.2020 суд прийняв до провадження заяву про зміну позовних вимог від 08.04.2020.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно не виплатив при звільненні позивача компенсацію за невикористану відпустку терміном 45 діб у сумі 24586,88 грн та додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, за 2015-2019 роки загальним терміном 70 днів у сумі 38246,25 грн. У зв'язку з цим, відповідач повинен виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 16.02.2019 до дня фактичного розрахунку 02.04.2020.
30.01.2020 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено. Підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України немає.
04.02.2020 представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що при звільненні з військової служби, невикористані дні відпустки підлягають компенсації відповідно до абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Крім цього, право позивача на своєчасний розрахунок у зв'язку із звільненням порушено нездійсненням на день виключення із списків особового складу належної військовослужбовцю у зв'язку із звільненням виплати, а тому останній набув право на стягнення середнього грошового забезпечення.
10.03.2020 представник позивача подав додаткові письмові пояснення, в яких вказав, що обов'язок відповідача виплатити компенсацію за невикористані дні відпустки підтверджується і постановою Верховного Суду у зразковій справі. Додав, що у випадку задоволення позовних вимог відповідач повинен провести нарахування та виплату позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні із одночасною компенсацією сум податку із доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового, начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
17.02.2020 представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначив, що вказана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Дохід у вигляді середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні включається до складу загального місячного оподатковуваного доходу платника податку згідно з підпунктом 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, як інші доходи та оподатковується на загальних підставах.
У додаткових поясненнях на позов від 30.03.2020 представник відповідача вказав, що виходячи з принципу справедливості та співмірності стягненню підлягають кошти 8637,50 від суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
У додаткових письмових поясненнях представник позивача вказав, що відповідач не враховує не виплачену на день звільнення заборгованість компенсації за невикористану основну відпустку.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Просив суд позов задовольнити повністю.
В судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечив. Просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.
Заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 , виданим 17.04.2015 Західним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України.
Наказом начальника Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 25.01.2019 № 31-ОС (по особовому складу) з позивачем припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби за підпунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом начальника Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 11.02.2019 № 65-ОС позивача виключено зі списку особового складу Західного регіонального управління та всіх видів забезпечення.
Позивач звернувся до відповідача із заявою щодо виплати компенсації під час звільнення з військової служби за невикористані додаткові відпустки для учасників бойових дій.
Відповідач листом від 20.08.2019 № 11/Л-116 повідомив позивача, що під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено.
Представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом, в якому просив надати документи, а також нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за 2015-2019 роки.
Відповідач листом від 21.10.2019 № 11/6750 повідомив представника позивача, що під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено. Надав копії запитуваних документів.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.
Надаючи оцінку запереченням відповідача щодо розгляду справи у порядку адміністративного судочинства, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України).
Позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо виплати при звільненні з військової служби компенсації за невикористані календарні дні відпустки.
Такий спір пов'язаний із звільненням з публічної служби, оскільки при звільненні позивача виплата всіх сум, що належать йому від відповідача провадиться в день звільнення.
З огляду на вказане, суд вважає, що справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а тому доводи відповідача в цій частині є безпідставними.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу на день виключення зі списків особового складу 15.02.2019 компенсації за невикористану відпустку терміном 45 діб у сумі 24586,88 грн та додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, за 2015-2019 роки загальним терміном 70 днів у сумі 38246,25грн, суд зазначає таке.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює порядок надання відпусток, є Закон України “Про відпустки”, відповідно до якого встановлено такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 вказаного Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 вказаного Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 вказаного Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Статею 16-2 вказаного Закону передбачено додаткові відпустки окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності. Зокрема, такі відпустки встановлюються для: учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік”.
Відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” передбачено, що учасникам бойових дій, якими є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час, надаються такі пільги як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік”.
Згідно зі статею 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Також нормами вказаного закону врегульовано, що у рік звільнення зазначених військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою вказаної статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою вказаної статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 вказаної статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 вказаної статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Стаття 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”) визначає, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій”.
Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, наведених положень законодавства дає підстави суду для висновку про те, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 “Про часткову мобілізацію”, затвердженого Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, припиняється.
Відповідно до частини 8 статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому вказаного пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Тому, суд зазначає, що норми Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач протиправно не провів з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за 2015-2019 роки.
Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18.
Крім цього, суд звертає увагу на те, що норми Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки (абзац третій пункту 14 статті 10-1 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”), право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, то суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки.
Разом з тим, суд встановив, що відповідач фактично визнав протиправність своєї бездіяльності та 28.01.2020 виплатив позивачу компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2019 рік терміном 45 діб у розмірі 24218,08 грн, а також 03.04.2020 виплатив компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки у розмірі 37672,56 грн.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2019 рік та додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частиною першою статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, за 2015-2019 роки за період з 16.02.2019 до дня фактичного розрахунку 02.04.2020, тобто терміном 412 днів із розрахунку 511,70 грн в день у сумі 210820,40 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у вказаній статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене у вказаній статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, при цьому враховуючи такі критерії:
1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
3) ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Суд при розгляді справи враховує висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.
Як встановив суд, позивача виключено зі списку особового складу Західного регіонального управління та всіх видів забезпечення 11.02.2019.
Позивач звернувся до суду з позовом 24.12.2019, тобто зі спливом більше ніж 10 місяців з моменту порушення його права на виплату всіх сум, що належали йому на день звільнення.
Враховуючи період затримки (прострочення) виплати заборгованості, суд зазначає, що компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку в розмірі 24218,08 грн відповідач виплатив 28.01.2020, а за додаткову відпустку в розмірі 37672,56 грн - 03.04.2020.
Суд зауважує, що вказана компенсація не виплачена позивачу при звільненні внаслідок відсутності бюджетних асигнувань відповідача, і при цьому така обставина перебуває поза межами його контролю.
Суд також бере до уваги співмірність загальної компенсації за невикористані основну щорічну та додаткову відпустку, яка становить 61890,64 грн та заявлені позивачем до стягнення 210820,40 грн середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Виходячи з наведеного, враховуючи принципи розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає, що заявлений позивачем розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зменшенню з 210820,40 грн до 45000,00 грн.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2019 рік та додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частиною першою статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, за 2015-2019 роки у розмірі 45000,00 грн.
Щодо позовної вимоги в частині застосування при стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).
Згідно з пунктами 2 - 5 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Держспецзв'язку, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, Порядком № 44 передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки.
Оскільки середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні не входить до складу грошового забезпечення, а є фактично мірою відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд, -
позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день виключення зі списків особового складу 15.02.2019 компенсації за невикористану відпустку терміном 45 діб у сумі 24586,88грн та додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частиною першою статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, за 2015-2019 роки загальним терміном 70 днів у сумі 38246,25грн.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2019 рік та додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частиною першою статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, за 2015-2019 роки у розмірі 45000 (сорок п'ять тисяч)грн 00коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.
Судові витрати між сторонами не розподіляються.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Повне рішення суду складене 19 травня 2020 року.
Суддя А.Г. Гулик